Ухвала

від 23.10.2018 по справі 48/290

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

23.10.2018Справа №48/290

За скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" на дії та бездіяльністьДеснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі№48/290 за позовомПриватного підприємства "Ритм-Буд" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" простягнення 87 120,99 грн. Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Баринова О.І. Представники учасників процесу: від позивача:не з'явився від відповідача:Пікалова Ю.М. від органу ДВС:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва перебували позовні вимоги Приватного підприємства "Ритм-Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" про стягнення 87 120,99 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2010, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2010, у справі №48/290 позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" на користь Приватного підприємства "Ритм-Буд" основний борг у розмірі 75 970,29 грн., 3% річних у розмірі 1 538,63 грн., втрати від інфляції у розмірі 3 584,91 грн., державне мито у розмірі 810,94 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 219,67 грн. та витрати за виготовлення витягів з ЄДРПОУ у розмірі 28,97 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

На виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва було видано наказ №48/290 від 02.02.2010.

05.10.2018 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" надійшла скарга на дії Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якій скаржник просить суд визнати незаконними дії органу виконавчої служби в частині не зняття арешту з майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс", накладеного в рамках виконавчого провадження з виконання наказу №48/290 від 02.02.2010, та зобов'язати відділ виконавчої служби зняти такий арешт.

В обґрунтування вказаних вимог скаржник зазначає, що виконавче провадження №19770633, в межах якого виносилась постанова про арешт майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" та оголошення заборони на його відчуження від 21.07.2010, знищене, а отже воно було завершене і строк його зберігання сплив, а тому накладений вказаною постановою арешт повинен був бути знятий з майна скаржника при завершенні виконавчого провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2018 розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 16.10.2018; запропоновано учасникам судового процесу надати суду у строк до 15.10.2018 письмові пояснення по суті скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" з доказами їх направлення іншим учасникам господарського процесу; запропонувано Товариству з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" надати суду у строк до 15.10.2018 пояснення з приводу виконання боржником (скаржником) рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2010 у справі №48/290.

16.10.2018 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" надійшли пояснення,в яких скаржник, посилаючись на зміну складу засновників та керівника товариства у квітні 2018 року та знищення документів з діяльності товариства у зв'язку з закінченням строків їх зберігання, вказує на відсутність у нього інформації з приводу виконання боржником (скаржником) рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2010 у справі №48/290. В той же час, відповідач звертає увагу суду, що відповідно до наданої Деснянським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві інформації Товариство з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" жодного разу повторно не пред'являло до виконання відділом наказ господарського суду міста Києва №48/290 від 02.02.2010, в той час як строк на пред'явлення вказаного виконавчого документу є таким, що закінчився.

В судовому засіданні 16.10.2018 оголошено перерву до 23.10.2018.

В судове засідання 23.10.2018 представник скаржника з'явився, надав пояснення по суті скарги, згідно яких просив задовольнити скаргу в повному обсязі.

Позивач (стягувач) та Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві явку своїх представників в судове засідання 23.10.2018 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про місце, дату та час засідання були належним чином повідомлені.

Згідно ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Керуючись наведеною нормою, а також заслухавши думку представника скаржника, суд вважає за можливе розглянути скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" без участі представника стягувача та органу виконавчої служби.

Суд, розглянувши скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" та заслухавши пояснення його представника, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку необхідність її задоволення з огляду на наступне.

З матеріалів скарги вбачається, що на виконанні у Деснянському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебував наказ господарського суду міста Києва 48/290 від 02.02.2010, в рамках виконання якого державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №19770633 від 21.07.2010.

На підставі вказаної постанови про арешт майна боржника 21.07.2010 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо боржника (ТОВ "ОГМ Будсервіс") було зареєстровано обтяження - арешт всього нерухомого майна, що підтверджується долученою скаржником до скарги інформаційною довідкою №138717361 від 21.09.2018.

Як вбачається з листа-відповіді Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на запит ТОВ "ОГМ Будсервіс" 18.05.2012 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з відсутністю майна у боржника та станом на 27.09.2018 наказ господарського суду міста Києва №48/290 від 02.02.2010 повторно до відділу на виконання не пред'являвся. Крім того, Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві повідомив боржника, що виконавчі провадження по 2014 рік (включно), були завершені, а тому відділ виконавчої служби вказав на право боржника звернутись до суду для вирішення питання щодо зняття арешту з усього його майна.

Отже, з листа Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві №20972-ІІІ від 27.09.2018 вбачається, що виконавче провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва №41/706 від 17.05.2004 було знищене.

В той же час із вказаного листа вбачається, що 18.05.2012 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (який був чинним станом на дату повернення стягувачу спірного виконавчого документу до виконання) передбачено, що виконавчий документ, виданий на виконання рішення господарського суду, може бути пред'явлений до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" (який був чинним станом на дату повернення стягувачу спірного виконавчого документу до виконання) строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження").

Державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

За приписами пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (який був чинним станом на дату повернення стягувачу спірного виконавчого документу до виконання) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" (який був чинним станом на дату повернення стягувачу спірного виконавчого документу до виконання) встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Тобто, враховуючи наведені положення ст.ст. 22, 23 Закону України "Про виконавче провадження" та дату повернення наказ господарського суду міста Києва №48/290 від 02.02.2010 стягувачу - 18.05.2012, Приватне підприємство "Ритм-Буд" вправі було пред'явити до виконання вказаний виконавчий документ до 18.05.2013.

Проте, не скористалось таким правом та станом на 27.09.2018 наказ господарського суду міста Києва №48/290 від 02.02.2010 повторно до відділу на виконання не пред'являвся.

Крім того, з автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва "Діловодство спеціалізованого суду" у період з 18.05.2012 по 23.10.2018 Приватне підприємство "Ритм-Буд" до суду із заявими про поновлення строку на пред'явлення наказу господарського суду міста Києва №48/290 від 02.02.2010 та/або видачу його дублікату, а також із скаргами на дії (бездіяльність) органу виконавчої служби щодо виконання вказаного наказу, не звертався.

Також, стягувачем не було проявлено інтересу до розгляду даної скарги, хоча про місце, дату та час судового засідання Приватне підприємство "Ритм-Буд" було повідомлене належним чином (у відповідності до ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, позивач понад 6,5 років з дати повернення йому наказу господарського суду міста Києва №48/290 від 02.02.2010 та понад 5 років з дати закінчення строку на пред'явлення останнього до виконання не вживав жодних передбачених господарським процесуальним законом заходів для виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2010 у справі №48/290, що на думку суду, свідчить про втрату Приватним підприємством "Ритм-Буд" інтересу щодо одержання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" присуджених до стягнення вказаним рішенням коштів.

Попри наведене, право Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном є обмеженим у зв'язку з наявністю арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження, яке є знищеним.

Конституцією України (ст. 41) гарантовано кожному право на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Також, приписами статті 55 Конституції України кожному гарантовано кожному право на захист його прав і свобод судом.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Захист порушених прав не може бути визнаним дієвим, якщо судовий акт своєчасно не виконується; виконання судового рішення, за змістом статті 55 Конституції України слід розглядати як елемент судового захисту, що зобов'язує законодавця при виборі в межах своєї конституційної дискреції того чи іншого механізму виконавчого провадження здійснювати несуперечливе регулювання відносин у цій сфері, створювати для них стабільну правову основу і не ставити під сумнів конституційний принцип здійсненності судового рішення.

Наведена правова позиція узгоджується з інтерпретацією пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод Європейським Судом з прав людини, які вважають, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "суду" в сенсі даної статті і що право кожного на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося б невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997; рішення у справі "Бурдов проти Росії" №59498/00 від 07.05.2002; рішення у справі "Ясіун'єне проти Литви" №41510/98 від 06.03.2003; та рішення по справі "Руйану проти Румунії" №34647/97 від 17.06.2003).

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Разом з тим, згідно з Конституцією України здійснення прав і свобод людини і громадянина не повинно порушувати права і свободи інших осіб

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 3, 4 ст. 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України).

За змістом статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Таким чином, оскільки здійснення прав і свобод людини і громадянина в якості своєї об'єктивної межі має перешкоджання реалізації прав і свобод інших осіб, заподіяння шкоди їх конституційно гарантованим інтересам, законодавець, приймаючи необхідні заходи щодо належного забезпечення виконання судових рішень як елемента судового захисту та створення умов, що гарантують рівний судовий захист прав кредитора (стягувача) та боржника (відповідача), повинен виходити з того, що виникаючі колізії законних інтересів останніх у будь-якому разі не можуть долатися шляхом надання захисту одним правам в порушення інших, рівноцінних за своїм конституційним значенням, - в таких випадках права і законні інтереси цих учасників цивільного обороту повинні отримувати відповідний (пропорційний) захист на основі балансу конституційних цінностей.

Приймаючи до уваги необхідність забезпечення стягувачу права на повне і швидке задоволення його вимог, суд прийшов до висновку, що стягувач у виконавчому провадженні, яке є частиною судового розгляду в широкому сенсі і включає в себе не тільки процесуальну діяльність суду, а й процесуальну діяльність органів виконавчої влади - державної виконавчої служби та приватних викоанвців, має право на отримання допомоги у виконанні судових рішень з боку держави, яка виражається у застосуванні примусових заходів до боржника.

Примусове виконання рішення суду регулюється спеціальним законодавством, в тому числі Законом України "Про виконавче провадження", що відносить до завдань виконавчого провадження правомірне і своєчасне виконання судових актів, актів інших органів і посадових осіб, а в передбачених законодавством України випадках виконання інших документів з метою захисту порушених прав, свобод і законних інтересів громадян і організацій, а також з метою забезпечення виконання зобов'язань за міжнародними договорами України.

Визначаючи умови і порядок порушення, зупинення, припинення та закінчення виконавчого провадження, Закон України "Про виконавче провадження" передбачає, зокрема, що порушене виконавче провадження може бути закінчено виконавцем у зв'язку з фактичним виконанням вимог, що містяться у виконавчому документі, а також у випадках повернення стягувачу виконавчого документа (згідно статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній станом на дату повернення спірного виконавчого документу до виконання, та стаття 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016), необхідність якого обумовлюється обставинами, що стосуються як боржника, так і стягувача.

До числа перших належать випадки, коли у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

До числа других належать випадки, коли стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; тягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

При наявності будь-якої із зазначених підстав виконавець зобов'язаний відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній станом на дату повернення спірного виконавчого документу до виконання, та статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 винести постанову про закінчення виконавчого провадження та про повернення стягувачу виконавчого документа, що в силу частини 5 вказаних статей не є перешкодою для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження" (який був чинним станом на дату пред'явлення спірного виконавчого документу до виконання) та статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016.

На даний час, щодо виконавчих документів, які видаються судом на виконання судових рішень, такий термін за загальним правилом, становить три роки з дня набрання судовим рішенням законної сили.

При цьому, матеріально-правовою природою суб'єктивних прав, що підлягають судовому захисту, обумовлений диспозитивний початок господарського та цивільного судочинства; диспозитивність означає, що процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються, головним чином, з ініціативи безпосередніх учасників спору, які мають можливість за допомогою суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом, а принцип диспозитивності в сукупності з іншими принципами цивільного судочинства, в тому числі закріпленими Конституцією України рівністю всіх перед законом і судом, змагальністю і рівноправністю сторін, виражають мету правосуддя по цивільним та господарським справам, перш за все конституційну мета захисту прав і свобод людини і громадянина.

Принцип диспозитивності, за загальним правилом, поширюється і на процесуальні відносини, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, прийнятих в рамках господарського судочинства. Це означає, що сторони виконавчого провадження - стягувач і боржник самостійно визначають, скористатися чи ні правами, наданими Законом України "про виконавче провадження" та Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі правом знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, заявляти клопотання, відводи, укладати мирову угоду тощо.

Водночас, законодавець покликаний забезпечувати правову визначеність, стабільність і передбачуваність в сфері цивільного обороту, підтримуючи якомога вищий рівень взаємодовіри між суб'єктами господарської діяльності і створюючи всі необхідні умови для ефективного захисту гарантованого статтею 41 Конституції України права власності та інших майнових прав.

В даному випадку має місце ситуація, за якої в результаті накладення арешту на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" з метою спонукання його до виконання судового рішення, інтерес у виконання якого у стягувача відпав (зважаючи на непред'явлення виконавчого документу до виконання на протязі 6,5 років), обмежує право власності боржника та покладає на нього ризики, зумовлені зміною ринкової вартості такого майна, всупереч принципу правової справедливості, тим більше у випадках, коли він з метою виконання зобов'язання, не маючи коштів для цього, не перешкоджає зверненню стягнення на своє майно, або якщо він не може розпорядитися своїм майном, у тому числі для виконання зобов'язання, в зв'язку з тим, що на це майно накладено арешт або воно знаходиться під заставою.

Подібне законодавче регулювання не може розглядатися як таке, що забезпечує стабільність і передбачуваність цивільного обороту і - в порушення конституційного балансу інтересів стягувача і боржника у виконавчому провадженні - призводить до суттєвого обмеження права власності боржника, перешкоджає його ефективної судового захисту.

З огляду на наведене та враховуючи наявність підстав для висновку про втрату стягувачем інтересу до виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2010 у справі №48/290, факт знищення виконавчого провадження, непред'явлення стягувачем до виконання більш ніж 6,5 років наказу господарського суду міста Києва №48/290 від 02.02.2010 та те, що строк на пред'явлення останнього закінчився 5 років тому, суд вважає, що наявність накладення арешту на все нерухоме майно боржника порушує принцип справедливого балансу між інтересами сторін,покладає на відповідача надмірний тягар та становить втручання у його право на мирне володіння майном, у зв'язку з чим такий арешт підлягає зняттю, а скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" - задоволенню.

Частиною 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на наведене суд вбачає за можливе зобов'язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом зняття арешту з майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс".

При цьому, суд звертає увагу Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на приписи ст. 345 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 234, 339, 340, 341, 342 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" на дії та бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірною бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо не зняття арешту з всього належного Товариству з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" нерухомого майна.

3. Зобов'язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві усунути порушення (поновити порушене право) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" шляхом зняття арешту з всього належного Товариству з обмеженою відповідальністю "ОГМ Будсервіс" (02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 42, кв. 129; ідентифікаційний код 24916867) нерухомого майна, накладеного згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.07.2010 в межах виконавчого провадження №19770633 з виконання наказу господарського суду міста Києва №48/290 від 02.02.2010.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскарження протягом десяти днів з дня складення її повного тексту шляхом подання у відповідності до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст складено 26.10.2018.

Суддя Р.В. Бойко