Рішення

від 19.10.2018 по справі 923/567/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2018 року м. Херсон Справа № 923/567/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі судового засідання Степановій Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Керівника Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі

позивача: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Університетська, 136-а, код ЄДРПОУ 38697542)

до Фермерського господарства "КАИ" (75520, Херсонська обл., Генічеський р-н, с.Вільне, вул. Дружби, 24, код ЄДРПОУ 31218268)

про вилучення та повернення земельної ділянки.

за участю учасників судового процесу:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 040721 від 22.01.2016;

від позивача - ОСОБА_2, представник за довіреністю № 32-21-0.62-53/62-18 від 04.06.2018;

від відповідача - ОСОБА_3, представник за довіреністю від 11.07.2018.

Керівник Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Фермерського господарства "КАИ" (надалі - відповідач), якою просить суд вилучити у Фермерського господарства "КАИ" (код ЄДРПОУ 31218268, 75520, Херсонська область, Генічеський район, с. Вільне, вул. Дружби, 24) та повернути земельну ділянку загальною площею 38,9 га, вартістю 948010,50 грн., яка знаходиться в адміністративних межах Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 02.07.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального провадження та призначено розгляд справи на 26.07.2018 на стадії підготовчого провадження. Ухвалою від 20.09.2018 підготовче провадження було закрито та відкрито розгляд справи по суті, розгляд справи призначено на 11.10.2018. В судовому засіданні 11.10.2018 оголошувалсь перерва до 19.10.2018

Позивач підтримав позовні вимоги прокурора та зазначив, що мало місце з боку відповідача порушення чинного земельного законодавства, тому позовні вимоги підлягають задоволенню

Відповідач позовні вимоги не визнав за наступних обставин:

- Фермерське господарство "КАИ" використовує земельну ділянку на підставі акту на право постійного користування землею виданого засновнику фермерського господарства гр.ОСОБА_4. У вказаному акті зазначено, що землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства;

- правовою підставою для видачі акту на право постійного користування землею є ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство";

- відповідно до Статуту ФГ "КАИ" (Стара редакція) та Статуту ФГ "КАИ" за 2018 р. (нова редакція) зазначено, що господарство використовує земельні ділянки, які надані голові господарства в постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства;

- Фермерське господарство "КАИ" є діючим господарством, функціонує відповідно до вимог ст. 9 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство", при цьому сплачує податки, в тому числі земельний податок, що підтверджується наявними довідками;

- Господарство користується земельним ділянками правомірно, відповідно до законодавства України, яке діяло на час створення господарства. Правовстановлюючі документи діючі, ніким не оскаржувались;

- Державна інспекція сільського господарства у Херсонській області, до повноважень якої віднесено організацію та здійснення державного нагляду (контролю у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх форм власності, в разі порушення з боку ФГ "КАИ" мала можливість починаючи з 2013 р. до 2016 р. звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів. В той же час позовна заява прокурором подана до суду в червні 2018 року, тобто за межами строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Суд вважає, що справа розглянута в продовж розумного строку, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, згідно якої в поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.2 ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб,

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Ст. 53 ГПК України передбачає право прокурора звертатися до суду з позовом в інтересах держави.

Згідно ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів, не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями ч.1 ст.24 Закону України Про прокуратуру передбачено, що право подання позовної заяви в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається, зокрема, заступникам керівників місцевих прокуратур.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_5 Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Зазначена позиція кореспондується із позицією, викладеною в постанові Верховного суду у справі № 924/1237/17 від 20.09.2018.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Аналогічні положення містяться у ст.ст. 1, 2 Земельного кодексу України, відповідно до яких земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Аналіз норм Конституції України, Земельного кодексу України свідчить, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи ці повноваження, вказані органи вступають у цивільні правовідносини та господарські правовідносини з юридичними та фізичними особами.

Відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності № 5245-VI від 06.09.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності чи на яких розташовані об'єкти нерухомого майна комунальної власності, є землями державної власності.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України (зміни до якої внесено на підставі вищевказаного Закону) розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи. Таким органом у Херсонській області є Головне управління Держгеокадастру України у Херсонській області. До 01.01.2013 розпорядниками земель вказаної категорії були місцеві державні адміністрації.

Головне управління відповідно до ст. 15-1, ч.4 ст.122 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333 є територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, на який покладено функції щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населених пунктів.

Таким чином, розпорядником спірної земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Звернення прокурора до суду із позовом про повернення земельної ділянки обумовлено встановленням прокурором порушень вимог земельного законодавства, внаслідок чого земельна ділянка загальною площею 38,9 га використовується незаконно, що порушує інтереси держави.

Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.1 Арбітражного процесуального кодексу України прокурор, звертаючись до суду, самостійно визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п.п. 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій, господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області не вжито належних і достатніх дієвих заходів щодо повернення земельної ділянки до державної власності, і таким чином вбачається бездіяльність та неналежне виконання обов'язків розпорядника земель.

З метою належної реалізації вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , Генічеською місцевою прокуратурою повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області про встановлені порушення земельного законодавства та про намір вжиття заходів представницького характеру в межах повноважень наданих ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру .

Враховуючи вищевказане, дана позовна заява пред'явлена в інтересах Головного управління Держгеокадастру України у Херсонській області, яке являється розпорядником земель вказаної категорії та не порушує справедливого балансу та принципу рівності сторін, оскільки правопорушення земельного законодавства відповідача зачіпає інтереси держави та територіальної громади (великої кількості людей) по місцезнаходженню спірної земельної ділянки.

В ході розгляду справи прокурор доводив, що вивченням матеріалів та інформації, отриманої від відділу у Генічеському районі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, ГУ ДФС у Херсонській області встановлено факт незаконного використання фермерським господарством КАИ , земельної ділянки загальною площею 38,9 га, розташованої на території Плавської сільської ради Генічеського району.

Спірна земельна ділянка загальною площею 38,9 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства розташована за межами населеного пункту.

На підставі розпорядження районної держадміністрації Генічеського району Херсонської області від 29 травня 1997 № 258 та від 02 червня 1998 № 226, ОСОБА_4 було надано у постійне, користування земельну ділянку площею 38,9 га, що розташована в адміністративних межах Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області, для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт на право постійного користування землею Серії П-ХС № 007655 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59, який 15.09.1998 був виданий ОСОБА_4

Таким чином, законним землекористувачем вказаної земельної ділянки став ОСОБА_4 з 15.09.1998 року

Регулювання даних правовідносин здійснювалось згідно з Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 р. № 561-XII, який передбачав можливість для фізичних осіб бути суб'єктами права постійного користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до ст.7 зазначеного Кодексу, громадянам України у постійне користування надавалися земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

14.12.2012 ОСОБА_4 помер, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актовий запис про смерть № 3 від 16.12.2012.

Відповідно до ч.1 ст. 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Також, громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

За інформацією відділу у Генічеському районі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області згідно наявного Державного фонду документації із землеустрою у відділі відсутня документація щодо відведення земельних ділянок у власність голові та членам фермерського господарства КАИ , що підтверджує, що земельна ділянка за життя ОСОБА_4 між членами фермерського господарства не розпайовувалась.

Прийнятий 25 жовтня 2001 року Земельний кодекс України (далі - ЗК України), набравши чинності 1 січня 2002 року, обмежив коло суб'єктів права постійного користування землею, виключивши, зокрема громадян, та пунктом 6 Перехідних положень ЗК України зобов'язав їх до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.

Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнав положення пункту 6 Перехідних положень ЗК України неконституційним.

Таким чином, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

В свою чергу, громадяни, які свого часу набули у встановленому законодавством порядку право постійного користування земельною діяльною, мають право продовжити користування нею.

Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте гр.ОСОБА_4 у встановленому порядку не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Однак, за життя ОСОБА_4 своє право користування земельною ділянкою належним чином не переоформив, тому воно припинилося разом із його смертю і використанню не підлягає.

Згідно Статуту фермерського господарства КАИ в новій редакції, затвердженого загальними зборами членів фермерського господарства 29.01.2018 (протокол №1), головою фермерського господарства є ОСОБА_6.

Згідно п. 8.6. зазначеного Статуту для організації діяльності у Господарства знаходиться у користуванні земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 38,9 га згідно державного акта на право постійного користування землею від 19.09.1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 59, яка розташована на території Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області.

Тобто, згідно зі Статутом ФГ КАИ в редакції 2018 року спірною земельною ділянкою користується фермерське господарство КАИ на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії П-ХС № 007655, наданого ОСОБА_4, який помер 14.12.2012 року

Однак, чинним земельним законодавством України не врегульовано відносини щодо переходу/припинення/спадкування права постійного користування, наданого громадянину та посвідченого Державним актом.

При таких обставинах, земельна ділянка, яка була надана у постійне користування із земель державної власності померлому ОСОБА_4 не може використовуватися для подальшого ведення фермерського господарства ОСОБА_6 та повинна бути повернута до державної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.125 та ч.1 ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку та суб'єктами якого може бути лише виключний перелік осіб, до яких не відноситься фермерське господарство.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог ЗК України.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Оскільки право постійного користування спірною земельною ділянкою належало фізичній особі (ОСОБА_4І.), право володіння та користування земельного ділянкою фермерським господарством було похідним від права фізичної особи, яке припинилося зі смертю фізичної особи.

Відтак, право володіння та користування спірною земельною ділянкою не входить до немайнових прав фермерського господарства КАИ .

Враховуючи вищенаведене, склалась ситуація, коли земельним законодавством не врегульовано відносини щодо зміни/припинення/спадкування права постійного користування землею, що перебуває у користуванні фізичних осіб.

Згідно з ч. 10 ст. 11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відтак, згідно з п. в) ч.1 ст.141 ЗК України підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійної організацій, державних чи комунальних підприємств, установ, організацій.

Тобто, за аналогією закону, припинення діяльності підприємства, установи, організації, як і смерть фізичної особи, унеможливлює використання земельної ділянки останніми, адже право користування земельною ділянкою діє лише на період наявності у особи цивільно-правової дієздатності та припиняється у зв'язку з припиненням/смертю особи.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року за № 6-2329цс16 у справі про визнання права власності, визнання права засновника та визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування, за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень, визначив правову позицію, згідно якої право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Відтак, право постійного користування, яке належало ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування Серії ІІ-ХС № 007655, не може бути передано в порядку спадкування іншим фізичним або юридичним особам, в тому числі, фермерському господарству КАИ , після смерті належного землекористувача.

Оскільки фізична особа, якій була надана в постійне користування земельна ділянка площею 38,9 га, померла, наразі використання земельної ділянки фермерським господарством КАИ здійснюється без належних правових підстав, що порушує права Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Відповідно до інформації відділу у Генічеському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області станом на 01.01.2018 нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Херсонській області становить 24370,45 грн. відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.05.2017№262.

Тобто, вартість земельної ділянки 38,9 га (ріллі) становить 948 010,50 грн. ( 38,9га х 24370,45 грн. = 948 010,50 грн.).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) . Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування, із збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ЦК), та у разі підтвердження цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановним документом. У порядку спадкування можуть також передаватися право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) та право користування чужим майном (сервітут). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) установлюється договором між власником та особою, яка виявила бажання користуватися цією ділянкою. Крім того, емфітевзис може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування (ст. 407 ЦК).

Відповідно до ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті .

Стаття 23 Закону від 19.06.2003 № 973-1V Про фермерське господарство визначає, що успадкування фермерського господарства здійснюється відповідно до цього Закону. Так, згідно ст.19 вищевказаного Закону України до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями/спорудами/обладнанням; інші майнові права (у т. ч. на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами ФГ до його складеного капіталу. Між власником (ГУ Держгеокадастру у Херсонській області) та головою ФГ свого часу не укладалися договори, які передбачали б можливість передачі в порядку спадкування права користування землею сільгосппризначення (емфітевзис).

Таким чином, право користування землею, яке виникло в особи на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій воно належало.

Відповідачем додано до матеріалів справи додано рішення Генічеського райсуду Херсонської області у справі № 653/424/18 від 06.06.2018, згідно якого було визнано ОСОБА_7 єдиним засновником фермерського господарства "КАИ". Згідно рішення визначено, що оскільки ОСОБА_4 (спадкодавцеві) було надано право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, яке не є емфітевзисом, суперфіцієм чи сервітутом, вказане право не може входити до складу спадщини та спадкуватись, тому посилання в позові на дані обставини є безпідставними".

Зазначена позиція узгоджується з постановами Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі № 6- 3113 цс15.

Разом з тим, спірна земельна ділянка продовжує використовуватись ФГ КАИ , що підтверджується інформацією ДФС та податковими деклараціями вказаного господарства за 2017-2018 роки.

Статтею 1212 ЦК України визначені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Пунктом 1 вказаної статті передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Крім того, пунктом 2 даної статті визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Пунктом 3 статті 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Враховуючи зазначене, земельна ділянка загальною площею 38,9 га, яка знаходиться в адміністративних межах Плавської сільської ради, безпідставно використовується ФГ КАИ головою якого на даний час є ОСОБА_6, а тому вказана земельна ділянка підлягає поверненню до державної власності.

Щодо строків позовної давності, суд зазначає наступне.

У пункті 5.1 Постанови пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів зазначено, що у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.

При таких обставинах суд дійшов до висновку про доведеність позовних вимог та їх задоволення.

Судовий збір відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України суд покладає на відповідача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України

у х в а л и в :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2.Вилучити у Фермерського господарства "КАИ" (код ЄДРПОУ 31218268, 75520, Херсонська область, Генічеський район, с. Вільне, вул. Дружби, 24) та повернути земельну ділянку загальною площею 38,9 га, вартістю 948010,50 грн., яка знаходиться в адміністративних межах Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області.

3.Стягнути з Фермерського господарства "КАИ" (75520, Херсонська обл., Генічеський р-н, с.Вільне, вул. Дружби, 24, код ЄДРПОУ 31218268) на користь прокуратури Херсонської області (73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) 1762 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

5. Копію рішення направити на адреси сторін.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 26.10.2018

Суддя Л.М. Немченко