Постанова

від 12.03.2019 по справі 923/567/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/567/18

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів,головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.

секретар судового засідання - Полінецька В.С.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 031420, дата видачі : 19.01.15;

від Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області не з'явився

від ОСОБА_2 господарства «КАИ» - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 господарства "КАИ"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 19 жовтня 2018 року, повний текст якого складений та підписаний 26 жовтня 2018 року

у справі № 923/567/18

за позовом Керівника Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області

до відповідача ОСОБА_2 господарства "КАИ"

про вилучення та повернення земельної ділянки.

головуючий суддя - Немченко Л.М.

місце прийняття рішення: Господарський суд Херсонської області

В судовому засіданні 12.03.2019 року згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Учасники судового процесу про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

В С Т А Н О В И В :

19 червня 2018 року Керівник Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області звернувся Господарського суду Херсонської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до ОСОБА_2 господарства "КАИ", в якій просив суд вилучити у ОСОБА_2 господарства "КАИ" та повернути земельну ділянку загальною площею 38,9 га, вартістю 948 010,50 грн., яка знаходиться в адміністративних межах Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка була передана у постійне користування відповідно до Статуту ОСОБА_2 господарства КАИ в новій редакції, затвердженого загальними зборами членів ФГ 29.01.2018 (протокол №1), головою ФГ - є ОСОБА_3. Однак, зазначена вище земельна ділянка не може використовуватися для подальшого ведення ФГ - ОСОБА_4 та повинна бути повернута до державної власності.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.10.2018 року у справі №923/463/18 (суддя Немченко Л.М.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Вилучено у ОСОБА_2 господарства "КАИ" та повернуто земельну ділянку загальною площею 38,9 га, вартістю 948010,50 грн., яка знаходиться в адміністративних межах Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області. Стягнуто з ОСОБА_2 господарства "КАИ" на користь прокуратури Херсонської області 1762 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особі на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій воно належало.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, Фермерське господарство "КАИ" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 19.10.2018 року у справі №923/567/18 та прийняти нове, яким у задоволення позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення, з наступних підстав:

- ФГ КАИ використовує земельну ділянку на підставі акту на право постійного користування землею виданого засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 та правовою підставою для видачі акту на право постійного користування землею є ЗУ Про селянське (фермерське) господарство ;

- 16.07.2018 року державним реєстратором Генічнської державної адміністрації внесено зміни до Державного реєстру відносно юридичної особи ФГ КАИ ;

- згідно довідок Плавської сільської ради № 388 від 09.07.2018; № 387 від 05.07.2018 року, земельна ділянка площею 38,9 га знаходиться у постійному користуванні ФГ КАИ та на ній проводиться сільськогосподарський обробіток і сплачується земельний податок.

03.12.2018 року до суду надійшов відзив від Заступника прокурора Херсонської області на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

11.02.2019 до суду надійшли доповнення до апеляційної скарги, відповідно до яких відповідач просить застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та ОСОБА_2 господарства "КАИ" в судове засідання 12.03.2019 року не з'явились, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Представник прокуратури Одеської області в судовому засіданні просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 господарства "КАИ" залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, доповнення та відзив на неї, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено колегією суддів апеляційної інстанції, на підставі розпорядження районної держадміністрації Генічеського району Херсонської області від 29 травня 1997 № 258 та від 02 червня 1998 № 226, ОСОБА_5 було надано у постійне, користування земельну ділянку площею 38,9 га, що розташована в адміністративних межах Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Державний акт на право постійного користування землею Серії П-ХС № 007655 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59, який 15.09.1998 був виданий ОСОБА_5

ОСОБА_5 з 15.09.1998 року став законним землекористувачем земельної ділянки, площею 38,9 га.

Відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.05.2017 року № 262, станом на 01.01.2018 року нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Херсонській області становить 24370,45 грн.

14.12.2012 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актовий запис про смерть № 3 від 16.12.2012 року.

Пунктом 3.1 статуту фермерського господарства «КАИ» в новій редакції, затвердженого загальними зборами членів фермерського господарства 29.01.2018 (протокол №1), головою фермерського господарства є ОСОБА_3.

Відповідно до п. 8.6. статуту, для організації діяльності у Господарства знаходиться у користуванні земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 38,9 га згідно державного акта на право постійного користування землею від 19.09.1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 59, яка розташована на території Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області.

У позовній заяві зазначено, що за життя ОСОБА_5 своє право користування земельною ділянкою належним чином не переоформив, тоді як спірна земельна ділянка використовується ОСОБА_2 господарством "КАИ".

З інформації ДФС та податковими деклараціями за період з 2017-2018, земельна ділянка продовжує використовуватись ОСОБА_2 господарством "КАИ".

Керівник Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області вважає, що земельна ділянка, яка була надана у постійне користування із земель державної власності померлому ОСОБА_5, не може використовуватися для подальшого ведення фермерського господарства та повинна бути повернута до державної власності, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та вважає, що доводи і вимоги скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Відповідно до ст. 191 Цивільного кодексу України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За положеннями ст. 182 Цивільного кодексу України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Зі змісту ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державній реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

За змістом ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 407 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та ч. 2 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

За приписами ст. 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Як було вище зазначено, спірна земельна ділянка у 1998 році була виділена ОСОБА_5, як фізичній особі, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії. Пізніше ОСОБА_5 створив Фермерське господарство КИА , як юридичну особу.

Після смерті засновника, Фермерське господарство КИА користувалась земельною ділянкою, яка була виділена фізичній особі, ОСОБА_5 який своє право користування земельної ділянкою належним чином не переоформив у відповідності із діючим законодавством до 1 січня 2008 року.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_2 господарства КИА відсутні правові підстави для використання спірної земельної ділянки, без належних оформлених документів.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги прокурора.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та вищевказаними висновками суду апеляційної інстанції.

Зокрема, розглянуті і відхилені посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не дотримані гарантії захисту прав фермерських господарств, так як відповідач вважає, що вилучення земельної ділянки призведе до банкрутства та ліквідації господарства, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 32 Закону України Про фермерське господарство держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за діяльністю фермерського господарства у випадках, передбачених законом. Незаконне втручання в господарську діяльність фермерського господарства органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб забороняється. Збитки, заподіяні фермерському господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню відповідно до закону.

Водночас, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України). Відповідно до ст.ст. 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, а тому, користуючись правом самостійного залучення фінансових ресурсів, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій та самостійно нести комерційні ризики їх несприятливості, що можуть настати в результаті діяльності товариства. Юридична особа самостійно має розрахувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно прийняти рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво. Отже, скаржник повинен був при здійсненні своєї господарської діяльності допускати можливість настання несприятливих фінансових наслідків такої діяльності, зокрема, звернення до суду за захистом своїх прав, та, відповідно, сплати судового збору при такому зверненні.

В даному випадку відповідач усвідомлював настання ризиків, пов'язаних зі втратою земельної ділянки без її належного переоформлення, проте не вчинив всіх належних дій для належного оформлення права користування земельною ділянкою, тому твердження скаржника, що в даному випадку не застосовані державні гарантії захисту фермерських господарств не відповідає дійсності.

Крім того, від представника відповідача в суді апеляційної інстанції надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.

Так, зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, в місцевому господарському суді ОСОБА_2 господарством КИА клопотання про застосування строку позовної давності не було заявлено.

Згідно з частиною третьою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною четвертою вищезазначеної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звернення прокурора з вимогою про повернення земельної ділянки загальною площею 38,9 га, вартістю 948 010,50 грн., яка знаходиться в адміністративних межах Плавської сільської ради Генічеського району Херсонської області до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області є правомірним.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням зазначеного та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів дійшла висновку, що про порушення свого права Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області у передбаченому законом порядку за захистом своїх інтересів не звернулась, що і стало підставою для звернення Керівника Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області з відповідним позовом до суду, строки позовної давності для якого не сплинули, в зв'язку з чим підстави для відмови у позові з цих підстав відсутні.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Херсонської області від 19.10.2018 року у справі №923/567/18 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_2 господарства КИА - без задоволення.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275,276, 282

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 господарства КИА залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 19.10.2018 року у справі № 923/567/18 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано 15.03.2019

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя А.І. Ярош