Постанова

від 17.10.2018 по справі 702/124/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1680/18Головуючий по 1 інстанції Категорія: 47 Чорненька Д.С. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

головуючого - Василенко Л.І.

суддів: Нерушак Л.В., Фетісової Т.Л.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 серпня 2018 року (ухваленого 16 серпня 2018 року в приміщенні Монастирищенського районного суду Черкаської області під головуванням судді Чорненької Д.С.) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лукашівська сільська рада Монастирищенського району Черкаської області, державний нотаріус Монастирищенської державної нотаріальної контори, про визнання недійсними державних актів та свідоцтва про право на спадщину за законом,:

в с т а н о в и в :

14 лютого 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лукашівська сільська рада Монастирищенського району Черкаської області, державний нотаріус Монастирищенської державної нотаріальної контори, про визнання недійсними державних актів та свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовна заява мотивована тим, що в 1995 році рішенням виконавчого комітету Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області за №27 від 19.10.1995 йому була виділена під цільове призначення земельна ділянка площею 0,25 га.

Рішенням сесії Лукашівської сільської ради за №30-4/VI від 29.09.2015 йому був наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність. Виїздом працівників Монастирищенського районного відділу ДП Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою в Черкаській області до домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 були встановлені в натурі на місцевості межі земельної ділянки та графічний план меж земельної ділянки.

Зазначав, що надана йому в користування земельна ділянка, межує із земельною ділянкою ОСОБА_4, розташованою за адресою АДРЕСА_2, який є суміжним користувачем, і яка була йому надана в користування, згідно рішення виконавчого комітету Лукашівської сільської ради за №7/3 від 22.01.2000.

Право власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_4, посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_1 від 27 січня (без зазначеного року його видачі).

Вважає, що вивчення матеріалів справи № 69 по видачі державного акта на право приватної власності на землю для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_4 дає підстави стверджувати наступне: державний акт був виданий не відомо коли, оскільки містить лише число місяця - 27 січня; ОСОБА_4 лише 03.03.2000 звернувся нібито сам із заявою про виготовлення технічної документації на одержання державного акту на право приватної власності на землю площею саме 0,42 га; виписка із рішення №7/3 Лукашівської сільської ради від 13.03.2000 суперечить рішенню №7/3, отриманому із архівного сектору Монастирищенської РДА, в якому чітко зазначено те, що ОСОБА_4 було виділено лише 0,40 га; матеріали справи (згідно опису) не містять Акта відводу земельної ділянки в натурі на місцевості, що є порушенням п.1.12 Інструкції про порядок складання, видачі реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю № 43 від 04.05.1999 (надалі Інструкції); у зв'язку з цим довідка з вих. № 92 від 13.03.2000 є також недостовірною; акт узгодження меж землеволодіння ОСОБА_4 від 03.03.2000 із суміжними землекористувачами вважає недостовірним, оскільки він суперечить вимогам технічного завдання від 03.03.2000; технічна документація (справа №69) не містить рішення Лукашівської сільської ради про зміну у площі встановленої при обмірі в результаті узгодження меж із сусідніми землекористувачами. Його відсутність вказує на те, що ОСОБА_4 з участю виконавця робіт ОСОБА_7 був здійснений самозахват неузгодженої земельної ділянки (межі), що розділяла їхні земельні ділянки; з опису меж кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_4 неможливо встановити власника (користувача) суміжної земельної ділянки, позначеного літерами від А до Б; підписи від імені ОСОБА_4 у заяві від 03.03.2000 та в акті узгодження меж землеволодіння йому не належать.

Відповідач ОСОБА_4 подарував в рівних частках (по 1/2) свою земельну ділянку, 0,42 га своїм батькам, що підтверджується договором дарування №1146 від 21.05.2004, посвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 та довідкою сільської ради. Спадкоємицею майна померлого, є його дружина ОСОБА_5, яка прийняла спадщину після покійного чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4, та в подальшому ним подарована ОСОБА_9

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, який видано на підставі договору дарування за № 1146 від 21.05.2004 та свідоцтва про право на спадщину за законом за № 330 від 23.12.2005 зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів за № 3150, відповідач ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,4264 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою АДРЕСА_2.

Зазначав, що згідно акту погодження меж землеволодіння ОСОБА_4 від 13.03.2000 в графі підписи землекористувачі, навпроти його прізвища проставлено підпис, який йому не належить.

Згідно пояснень колишнього землевпорядника Лукашівської сільської ради ОСОБА_10, приватизація земельних ділянок у 2000 році здійснювалася наступним чином: у сільську раду приїхали працівники Держкомзему в Монастирищенському районі і здійснили обміри тих земельних ділянок, які громадяни бажали приватизувати. Його роль як землевпорядника полягала в тому, щоб показати їм земельні ділянки цих громадян. Ним також засвідчено наступне: на той момент, при складанні акта (мається на увазі акта узгодження меж) ОСОБА_3 не було, так як останній фактично в селі не проживав . Як вбачається, свій підпис у цьому акті ОСОБА_10 було поставлено постфактумом.

Теж саме підтвердив і колишній сільський голова ОСОБА_6, що участь в процесі узгодження меж, як обов'язкової умови, не брав, нічиїх підписів своїм підписом не посвідчував, а підпис в акті та в технічній документації поставив постфактум.

Вважає, що Державний акт серії НОМЕР_1 від 27 січня, виданий з порушенням, оскільки в акті узгодження меж не його підпис. Графічні плани природних меж, що розділяють його, і на даний час земельну ділянку ОСОБА_5 зазнали, на його переконання, суттєвих змін, і не співпадають у конфігурації на графічних планах і в метражах. Державний акт серії НОМЕР_3 - з порушенням: 1) виданий на підставі недійного Державного акта НОМЕР_1; 2) не посвідчений сільським головою та не скріплений печаткою, що є порушенням Інструкції.

Визнання Державного акту ОСОБА_5 недійсним є похідною вимогою від двох попередніх вимог, оскільки виданий на підставі Державних актів серії НОМЕР_5 і серії НОМЕР_4. Так, як відповідач ОСОБА_5 набула земельну ділянку у власність на підставі свідоцтва за недійсним державним актом, то свідоцтво про право на спадщину за законом є недійсним. Дана обставина є для нього перешкодою щодо оформлення проекту землеустрою, а також неможливості працівниками Монастирищенських районних електромереж ПАТ Черкасиобленерго перенести кінцеву опору ЛЕП за № 33-а, розташовану в створі воріт (хвіртки) домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 у протилежний бік, оскільки стала перешкодою у вільному доступі до нього.

Просив визнати недійсними: Державний акт ОСОБА_4 серії НОМЕР_1; Державний акт ОСОБА_9 серії НОМЕР_6; Державний акт ОСОБА_5 серії НОМЕР_7 та свідоцтво про право на спадщину за законом за №3150 від 23.12.2005.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати за надання правової допомоги в сумі 1 500 гривень.

Рішення суду мотивоване тим, що позов про визнання недійсним Державного акта, виданого на ім'я ОСОБА_4, серії НОМЕР_1, не підлягає задоволенню, оскільки права позивача при його видачі не порушені, так як він не набув права власності чи права користування на суміжну земельну ділянку. Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними: Державного акту ОСОБА_9 серії НОМЕР_6; Державного акту ОСОБА_5 серії НОМЕР_7 та свідоцтва про право на спадщину за законом за №3150 від 23.12.2005, які є похідними.

12 вересня 2018 року ОСОБА_3 вважаючи, що рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 серпня 2018 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є неправосудним, таким, що не вирішило, а поглибило спір, просив його скасувати і ухвалити нове рішення.

Вважає, що судом не було встановлено фактичних обставин справи та було покладено на позивача обов'язок доказувати те, що повинні доказувати інші сторони.

Зазначав, що суд систематично відмовляв у задоволенні клопотань про долучення копій документів у якості належних і допустимих доказів під формальним приводом, що є підставою для висновку про необ'єктивність і упередженість.

Суд не звернув жодної уваги на його заперечення щодо достовірності письмових доказів у формі заяви відповідача від 03.03.2000 про виготовлення техдокументації, акта узгодження меж із суміжними землекористувачами від 13.03.2000.

Крім того, судом проігноровано його протест проти легітимності повноважень адвоката ОСОБА_11, який на підтвердження своїх повноважень надав лише ордер серії НОМЕР_8.

16.10.2018 від представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та третьої особи Лукашівської сільської ради ОСОБА_11 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві вказує на те, що доводи позивача зводяться зокрема до того, що суд не долучив до матеріалів справи копію паспорта ОСОБА_12, рішень та актів, заперечень сторін у інших судових справах, договору купівлі-продажу, витяг з господарської книги, проте, позивач вказаних документів суду не надавав.

Крім того, ОСОБА_3 додає до апеляційної скарги документи, але не наводить доказів того, чому не надав їх під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Доводи про те, що ОСОБА_4 не звертався за оформленням державного акта на його ім'я, не підтверджені доказами та не вказують на порушення прав позивача. Відсутність певних реквізитів на документах ОСОБА_4 не впливають на права позивача.

Вважає, що рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 серпня 2018 року є законним та обґрунтованим. Просив відмовити позивачеві в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду у справі №702/124/18 залишити без змін.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 3 ст. 3 ЦПК України, яка регламентує законодавство про цивільне судочинство, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України 2001 року, яка визначає зміст права власності на землю, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у ч. 1 ст. 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Правові підстави набуття права власності та права користування земельною ділянкою до 1 січня 2002 року визначалися ст. ст. 6, 7 ЗК України 1990 року, який обґрунтовано застосований судами до правовідносин сторін, що виникли первісно в період з 1995 року до 2001 року.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 7 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про виділення позивачу присадибної земельної ділянки) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗК України (у редакції, що була чинною на дату прийняття рішення про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_4В.) передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Згідно до ст. 49 Закону України Про власність , який був чинний на час отримання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.

Аналогічні положення містяться й у ч. 2 ст. 328 ЦК України, відповідно до якої право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Порядок набуття права користування чи права власності на землю регулювався главою 2 ЗК України 1990 року.

Так, ст. ст. 17 - 19 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у користування або власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Таким чином, особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою в суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов'язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов'язковою юридичною підставою для подальшого юридичного оформлення на неї відповідних прав.

За ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно ст. 23 ЗК України 1990 року, державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 24 ЗК України 1990 року).

Аналогічні за змістом нормами містяться в ЗК України 2001 року, в редакції чинній на час видачі спірних державних актів та свідоцтва про право на спадщину, а саме в ст. ст. 125, 126 ЗК України, якими закріплено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно положень ч. 2 ст. 152 ЗК України 2001 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За ч. 3 ст. 152 ЗК України 2001 року захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин право на усунення будь-яких порушень прав на землю має лише власник земельної ділянки або землекористувач. Виникало право власності чи право користування виключно після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Позивач ОСОБА_3 звертаючись 14.02.2018 до суду з даним позовом вказував, що відповідачами порушені його права, як суміжного землекористувача.

На підтвердження своїх прав на земельну ділянку, станом на час виникнення спірних правовідносин, позивачем надано суду його заяву (ОСОБА_3В.) від 05.09.1995 адресовану виконкому Лукашівської сільської ради, в якій він просив виділити йому земельну ділянку під будівництво житла (т.1 а.с. 19).

Відповідно до архівного витягу з рішення № 27 від 19.10.1995 виконавчого комітету Лукашівської сільської ради народних депутатів Про розгляд заяв громадян , було задоволено заяву ОСОБА_3 на виділення йому присадибної ділянки, землі розміром 0,25 га і надано дозвіл на будівництво житлового будинку і господарських споруд, та при цьому зобов'язано ОСОБА_3 в місячний строк оформити документи в райархітектурі (а.с. 20).

Будь-яких інших документів, які б посвідчували право, зокрема, користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 із зазначенням меж даної земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 суду надано не було.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_3 не надано суду, визначених законодавством належних та допустимих доказів щодо набуття права власності чи права користування на земельну ділянку на момент виникнення спірних правовідносин.

Разом з тим до апеляційної скарги ОСОБА_3 додав копію рішення Лукашівської сільської ради №30-4/VI від 29 вересня 2015 року про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га в с. Лукашівка по вул. Набережній, 23 у власність, копію вступної та резолютивної частини рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року, яким визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_13 на конструктивні елементи, будівельні матеріали, обладнання, використовувані в процесі будівництва будинку та гаража, які розташовані по вул. Набережна, 23 в АДРЕСА_1 та копію акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 20 липня 2016 року (т.2 а.с. 12, 18, 23).

Також наданий акт встановлення, узгодження в натурі (на місцевості) зовнішніх меж землеволодіння гр. ОСОБА_3 за підписом виключно ОСОБА_3 та виконавця робіт ОСОБА_14, підписи суміжних землекористувачів відсутні, тобто межі земельної ділянки ОСОБА_3 із суміжними землекористувачами теж не погоджена (т.2 а.с. 22).

Проте наведені документи лише підтверджують той факт, що ОСОБА_3 в період з 1995 року по 2015 рік, не здійснював жодних дій спрямованих на набуття права власності чи права користування на земельну ділянку по вул. Набережній, 23 в с. Лукашівка, та передбачених законодавством, яке їх регулювало. Отже його права як суміжного землевласника (землекористувача) не могли бути порушені під час здійснення дій спрямованих на отримання спірних державних актів на землю.

Відповідно до приписів ст. 17 ЗК України 1991 року громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим проектом відведення цієї ділянки (п. 1.12 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі затвердженої наказом № 43 від 04.05.99).

Згідно п. 1.14 вищевказаної Інструкції довгострокові межові знаки встановленого зразка передаються під охорону та зберігання органу, яким було видано державний акт на право приватної власності на землю, на право власності на землю і на право постійного користування землею, про що складається відповідний акт. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується виконавцем робіт, представником органу, яким було видано державний акт на право приватної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею, і представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Лукашівської сільської ради №7/3 за ОСОБА_4 рахується 0,42 га земель, в тому числі 0,23 га ріллі, багаторічними насадженнями 0,19 га (т.1 а.с. 13).

Відповідно до рішення Лукашівської сільської ради народних депутатів № 7-3 від 22 січня 2000 року розглянуто заяву ОСОБА_4 та передано йому в приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,40 га (т.1 а.с. 28).

Згідно виписки із рішення №7/3 сесії Лукашівської сільської ради народних депутатів від 22 січня 2000 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,42 га, в тому числі ріллі 0,23 га, багаторічних насаджень 0,19 га (т.1 а.с. 14).

ОСОБА_4 від 03.03.2000 року подав заяву начальнику відділу земельних ресурсів В.В. Головко, в якій просив виготовити документацію на одержання державного акту на право власності на землю площею 0,42 га, яка розташована в АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 12).

В матеріалах справи міститься також акт погодження меж землеволодіння ОСОБА_4, в якому міститься підпис ОСОБА_3 даний акт містить підпис землевпорядника та виконавця робіт (т.1 а.с. 17).

У вищевказаній заяві та акті узгодження меж міститься підпис ОСОБА_4, оскільки дану обставину ніхто не оспорював, а щодо твердження ОСОБА_3 про зворотне, то судом першої інстанції вірно зазначено, що ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини, а клопотань про проведення почеркознавчої експертизи щодо вказаного питання теж не заявлялось.

Згідно висновку експерта Черкаського НДЕКЦ МВС України від 01.06.2018 №1/1119 підпис від імені ОСОБА_3 в акті узгодження меж землеволодіння ОСОБА_4 із суміжними землевласниками в графі підписи землекористувачі: за прізвищем ОСОБА_3, виконаний не гр. ОСОБА_3, а іншою особою (т.1 а.с.148).

Проте колегія суддів враховує те, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

До такої правової позиції прийшов Верховний Суд в постанові від 28.03.2018 при розгляді справи N 681/1039/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами, суміжними землекористувачами, дійсно є неприязні стосунки, що ними не заперечується.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, що відсутність підпису ОСОБА_3 в акті погодження меж землеволодіння ОСОБА_4, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки, він не був суміжним користувачем земельної ділянки ОСОБА_4 станом на 03.03.2000.

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, який видано 24 січня (без зазначення року видачі) на підставі рішення сесії Лукашівської сільської ради народних депутатів від 22.01.2000 №7/3 (приватизація), ОСОБА_4 став власником земельної ділянки площею 0,42 га, з яких 0,24 га сільськогосподарські угіддя (рілля), 0,18 га під будівлями, лісами та іншими угіддями, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території с. Лукашівка Лукашівської сільської ради (т.1 а.с. 21,108).

Щодо посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на ту обставину, що спочатку був виданий Державний акт на землю, а після того почала виготовлятись технічна документація, на основі підробних документів, то колегія суддів виходь з наступного.

Згідно п. 2.9, 2.11, 2.12, 3.5 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, бланк державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею, договору тимчасового користування землею чи оренди землі заповняється державною мовою. Всі записи мають бути зроблені чітко і ретельно, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів можливе з використанням комп'ютерної техніки.

Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Нумерація бланків державних актів на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею здійснюється окремо по районах Автономної Республіки Крим та областей України, містах обласного підпорядкування. Кожна форма державного акта нумерується окремо, починаючи з одиниці.

Державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею реєструються, відповідно, у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком.

Державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 виготовлений на бланку типового зразку, де і було передбачене поле для встановлення дати видачі, а саме 199_ р. . При його заповненні було дотримано вказану вище інструкцію, а саме вказаний номер, містить підпис голови Лукашівської сільської ради і скріплений відповідною гербовою печаткою. Дійсно, у вказаному державному акті не зазначено року його складення, але дана обставина не є підставою для визнання його недійсним. В оскаржуваному державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення сільської ради від 22.01.2000 №7/3. Крім того, даних про те, що була здійснена підробка документів матеріали справи не містять.

Відповідно до копії Державного акту Серії НОМЕР_4 від 28 лютого 2005 року, ОСОБА_9 є власником 1/2 частини земельної ділянки площею 0,4264 га згідно договору дарування від 21 травня 2004 року №1146 (т.1 а.с. 22).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 24).

Із копії свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що ОСОБА_5 є спадкоємцем майна ОСОБА_9, а саме 1/2 частки земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,4264 га, розташованої на території АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 25).

Згідно копії Державного акту Серії НОМЕР_3 від 17.03.2006 ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 21 травня 2004 року №1146 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.12.2005 №3150 є власником земельної ділянки площею 0,4264 га по вул. Набережна в АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 23, 110).

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 14.07.2017, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 22.08.2017, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, відмовлено (т. 1 а.с. 65-67).

При вирішенні даного спору вже досліджувалось питання, згідно тверджень ОСОБА_3, суттєвих змін графічних планів природних меж, що розділяють його і ОСОБА_5 земельні ділянки та незаконність Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 серія НОМЕР_7. Рішенням встановлено, що ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження даних обставин. Доказів, які б підтверджували ці обставини не надано ОСОБА_3 і при розгляді даної справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує також, що внаслідок, захоплення відповідачами частини його земельної ділянки, вона зменшилась із 0,40 га до 0,25 га, однак як вбачається з матеріалів справи, а саме копії рішення Лукашівської сільської ради №27 від 19.10.1995 йому виділялась земельна ділянка розміром всього 0,25 га.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження колегії суддів і визнані такими, що не спростовують правильність висновків суду.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, суд першої інстанції правильно визначив характер спору, предмет та підстави заявлених вимог, оцінивши надані сторонами докази та надавши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог. Доводи апеляційної скарги повторюють позовні вимоги і зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції, висновків місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Проте, стягуючи з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_5 витрат на правову допомогу, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про їх доведеність, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, згідно вимог процесуального закону, ОСОБА_5 та її адвокат мали надати до суду як докази витрат на правничу допомогу, визначених умовами договору з адвокатом, так і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ордеру серії НОМЕР_8 та НОМЕР_10 ОСОБА_4 на підставі договору про надання правової допомоги №29 від 11.12.2017 уповноважив представляти його інтереси у Монастирищенському районному суді Черкаської області та Апеляційному суді Черкаської області адвоката ОСОБА_11, ордер виданий Адвокатським бюро ОСОБА_11 18.12.2017 (т.1 а.с. 62).

Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Згідно ордеру серії НОМЕР_10 ОСОБА_5 на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 12.03.2018 уповноважила представляти її інтереси у Монастирищенському районному суді Черкаської області адвоката ОСОБА_11, ордер виданий Адвокатським бюро ОСОБА_11 24.03.2018 (т.1 а.с. 63).

Відповідно до квитанції №0.0.999050511.1 від 28 березня 2018 року, ОСОБА_5 сплатила 1500 грн. за надання правової допомоги по справі №702/124/18 (т.1 а.с. 81).

Таким чином ОСОБА_5 та її адвокатом як доказ витрат на здійснення правничої допомоги надано ордер, копію договору про надання правової допомоги та квитанцію про сплату.

Отже, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали суду належні докази представництва їх інтересів адвокатом ОСОБА_11 в суді.

Між тим, будь-якого опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги суду надано не було. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що через відсутність розозрахунку та опису наданих адвокатом послуг не має підстав для стягнення на користь ОСОБА_5 витрат за надання правничої допомоги, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, шляхом відмови ОСОБА_5 у стягненні витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області в складі колегія суддів,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 серпня 2018 року змінити.

В частині стягнення витрат за надання правової допомоги скасувати та ухвалити в цій частині нове рішенням, яким відмовити ОСОБА_5 в стягненні витрат на правову допомогу.

В решті рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді: Л.В. Нерушак

Т.Л. Фетісова

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2018 року.