Рішення

від 16.10.2018 по справі 809/1117/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2018 р. №809/1117/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - Гундяка В.Д.

секретар судового засідання Бунич Т.В.,

за участю: представника позивача Худзія Д.М.,

представника відповідача Павлій І.Б.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення, -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу №0001894814 від 07.03.2018 та рішення про застосування штрафних санкцій №0001904814 від 07.03.2018 року.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2018 у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

На стадій підготовчого провадження, 31.07.2018 представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої Товариство просило визнати протиправними та скасувати вимогу №0001894814 від 07.03.2018 в частині 800 000 грн. та рішення №0001904814 від 07.03.2018 в частині 400 000 грн. та яку прийнято судом ухвалою від 31.07.2018.

Також ухвалою від 04.10.2018 судом повторно прийнято заяву представника позивача про зменшення позовних вимог, згідно якої Товариство просило визнати протиправними та скасувати вимогу №0001894814 від 07.03.2018 в частині 496 140,17 грн. та рішення №0001904814 від 07.03.2018 в частині 268 629,07 грн.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 підготовче провадження закрито, а справа призначена до судового розгляду.

Змінені позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками проведеної перевірки відповідачем невірно та неповно встановлено обставини сплати Товариством єдиного соціального внеску, внаслідок чого протиправно прийняті оскаржені рішення.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, суду пояснив, що згідно частково хибних висновків щодо порушення вимог чинного законодавства та заниження позивачем сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ), контролюючим органом прийняті вимога про сплату боргу №0001894814 від 07.03.2018 та рішення про застосування штрафних санкцій №0001904814 від 07.03.2018 року. Дані рішення Товариство з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" вважає частково незаконними, так як висновки щодо протиправного нездійснення відрахування ЄСВ з різниці між вартістю обідів працівників підприємства та частковою оплатою їх вартості з заробітку цих працівників, а також невірного застосування ставки утримання ЄСВ з заробітку інвалідів не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Зокрема зазначив, що у зв'язку з наявністю шкідливих викидів на підприємстві вищезгадані обіди є соціальною пільгою, яку надає позивач своїм працівникам в добровільному порядку - лікувально-профілактичним харчуванням згідно постанови Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС за №4/П-1 від 07.01.1977, витрати на яке звільняються від сплати ЄСВ, а відповідно до довідок органів МСЕК інвалідність усіх без винятку працівників товариства з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна", зазначених в акті вищезгаданої перевірки, була поновлена з моменту втрати чинності попередніх довідок МСЕК. Окремо вказав також, що податковим органом не проведено донарахувань податкових зобов'язань з різниці між вартістю обідів працівників підприємства та частковою оплатою їх вартості, що також на його думку підтверджує незаконність утримання ЄСВ з цих сум.

Представник відповідача у вступному слові проти позовних вимог заперечила з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначила, що позивачем додаток №7 щодо працівників, які працюють в шкідливих умовах праці, не подається, що свідчить про відсутність потреби на підприємстві в лікувально-оздоровчому харчуванні, крім цього при проведенні перевірки не було надано дійсні довідки МСЕК про встановлення інвалідності восьми особам, єдиний внесок на зарплату яких нараховувався в розмірі 8, 41%.

В додаткових поясненнях представник позивача зазначив, що додаток форми 7 підприємство не подає в зв'язку з відсутністю атестації робочих місць по спискам №№1, 2, що однак не заперечує право ТОВ на організацію вищезгаданого харчування в порядку ст.9-1 КЗпП України, довідки МСЕК на момент перевірки були, проте контролюючий орган протиправно не взяв ці довідки до уваги в зв'язку з невірним тлумаченням Закону.

Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів.

У ході судового розгляду встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складено акт від 21.02.2018 № 26/28-10-48-14/32464900, висновки якого стали підставою для прийняття оспорюваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 №Ю-0001894814 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.03.2018 №0001904814. Згідно з висновками цього акту, позивачем в тому числі були порушені норми пункту 1 частини 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження ЄСВ .

Судом встановлено, що позивач перебуває на загальній системі оподаткування і є платником ЄСВ у встановленому порядку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок встановлено частиною другою статті 6 Закону№2464-VI.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ.

Заходи впливу у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску та порядок стягнення недоїмок зі сплати єдиного внеску визначено положеннями статті 25 Закону №2464-VІ.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року №406-VII до Закону №2464 та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу про організацію харчування працівників відділу тваринництва №276/1 від 26.08.2015 у зв'язку із запровадженням правил біобезпеки на території тваринницьких приміщень та комбікормового цеху в частині заборони приносити на ці об'єкти будь-яку їжу, ТОВ "Даноша" (з 16.03.2018 року назву підприємства змінено на "Товариство з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна") організовувало харчування для працівників шляхом постачання комплексних обідів на відповідні об'єкти. Відповідно до пункту 2 наказу №276/1 від 26.08.2015 вартість одного обіду складала 31,80 грн., частину з якої в розмірі 15,00 грн. стягувалась із зарплат з відповідними відрахуваннями ПДФО та військового збору.

04.09.2015 року наказом №283/1 внесені зміни до Наказу №276/1 від 26.08.2015 та пункт 2 було доповнено наступним змістом: для контролю оплати обідів встановити фіксовану ціну та середню кількість обідів на одного працівника 20 порцій з розрахунку 20 робочих днів на місяць.

На різницю вартості харчування (1 порція коштує 31,80 грн. - 15,00 грн. утримано з з/ти =16,80 грн.), за мінусом оплаченої частини обідів - стягнутої ТОВ "Даноша" із зарплати працівників, на підставі Реєстрів з відділу тваринництва про харчування працівників, підприємством з інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, не здійснено відповідних відрахувань ЄСВ.

Окрім цього перевіркою встановлено випадки застосування ТОВ "Даноша" ставки 8,41% при нарахуванні єдиного внеску на заробітні плати працюючих інвалідів без наявності довідки МСЕК на час утримання ЄСВ.

Вказані обставини у судовому процесі не оспорюються, а відтак згідно ч.1 ст.78 КАСУ доказуванню не підлягають.

Як слідує зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, пояснень представників сторін, спір виник щодо правомірності несплати позивачем ЄСВ із різниці між вартістю обідів працівників підприємства та частковою оплатою їх вартості та невірним визначенням ставки сплати ЄСВ при утриманні збору з 8 працюючих інвалідів, що і призвело, за висновками відповідача до заниження сплати ЄСВ.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність та взаємний зв'язок суд погоджується з правомірністю прийняття відповідачем вищевказаних рішень виходячи з наступного.

Згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24.03.1995 із змінами та доповненнями (надалі - Закон №108/95-ВР).

Статтею 1 Закону №108/95-ВР визначено, що заробітна плата - це винагорода обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Єдиним нормативним документом, який розроблено відповідно до Закону України "Про оплату праці", що визначає складові фонду оплату праці, є Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 року за №5 (надалі - Інструкція №5).

Так згідно підпункту 2.3.4 пункту 2.3 розділу 2 Інструкції №5 виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі: оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях; інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством), відносяться до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Вказані виплати на часткову компенсацію вартості не зазначені в розділі 3 Інструкції №5 у переліку видів виплат, які не включаються до фонду оплати праці і не є об'єктом для нарахування ЄСВ, та не зазначені у Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою КМУ від 22.12.2010 №1170.

При цьому суд відхиляє посилання позивача на п.3.19 Інструкції №5 та п.5 Переліку, затвердженого постановою КМУ від 22.12.2010 №1170, з огляду на нижчевказане.

Так згідно даних норм не належить до фонду оплати праці та не нараховується ЄСВ з виплат на лікувально-профілактичне харчування.

Зміст поняття "лікувально-профілактичне харчування" та порядок його надання визначаються постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС за №4/П-1 від 07.01.1977, яка є чинною відповідно до Постанови Верховної Ради України Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР від 12.09.1991.

Відповідно до вказаного нормативно-правового акту затверджено перелік виробництв, професій та посад, які дають право на лікувально-профілактичне харчування, раціони такого харчування та правила його надання.

Зокрема лікувально-профілактичне харчування надається безоплатно та виключно тим працівникам, для яких надання цього харчування передбачено у відповідному переліку, з метою зміцнення їх здоров'я та попередження професійних захворювань.

В той же час харчування на ТзОВ "Даноша" було запроваджено, як слідує з дослідженого судом в якості письмового доказу по справі відповідного наказу, не з метою зміцнення здоров'я працівників Товариства та попередження професійних захворювань, а у зв'язку із запровадженням правил біобезпеки на території тваринницьких приміщень та комбікормового цеху. Окрім цього згаданим наказом не виокремлено відповідних професій та посад, які дають право на лікувально-профілактичне харчування, а також в порушення вимог постанови Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС за №4/П-1 від 07.01.1977, на яку посилається позивач, харчування надавалось працівникам не безоплатно, а за умови лише часткової оплати цього харчування. Одночасно суд не погоджується з твердженням представника позивача про поширення даної постанови на працівників позивача, як таких що зайняті на роботах з метаном, фенолами, тощо, оскільки згідно вказаної постанови її вимоги поширюються для працівників на роботах з вказаними речовинами виключно хімічної, металургійної, etc промисловості, а не тваринництва.

Суд відхиляє і інші посилання представника позивача, зокрема і щодо ідентичності раціону харчування, запровадженого на підприємстві, та раціону харчування, визначеного постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС за №4/П-1 від 07.01.1977, оскільки така ідентичність без дотримання усіх інших умов та вимог даної Постанови на переконання суду не може відносити харчування працівників позивача до лікувально-профілактичного, а відтак звільняти позивача від встановленого чинним законодавством обов'язку сплати ЄСВ з часткової компенсації вартості обідів.

Не приймає до уваги суд також і доводи представника позивача, що ненарахування контролюючим органом за наслідками перевірки податкових зобов'язань з різниці між вартістю обідів працівників підприємства та частковою оплатою їх вартості свідчить про незаконність утримання ЄСВ з цих сум, так як згідно дослідженого судом акту перевірки податкові зобов'язання з ПДФО та військового збору з даної різниці позивачем утримано самостійно та в повному розмірі.

Правомірними суд вважає і висновки відповідача про невірне визначення позивачем ставки сплати ЄСВ при утриманні збору з 8 працюючих інвалідів та відповідно заниження нарахування ЄСВ.

Так представник позивача в судовому засіданні визнав, що підприємство дійсно утримувало ЄСВ за ставкою 8% із осіб з інвалідністю у період до поновлення їх довідок про інвалідність після повторного огляду з мотивів того, що згідно вимог постанови КМУ від 03.12.2009 року №1317 та відповідної Інструкції МОЗ України ці особи продовжують бути інвалідами і після втратити чинності попередніх довідок, так як датою встановлення інвалідності для повторно оглянутих є не дата огляду, а день її зупинення.

Суд погоджується з такими твердженнями позивача, однак вважає вищевказані дії по стягненню ЄСВ з зазначених осіб протиправними, а відтак висновки податкового органу та прийняте на підставі цих висновків рішення правомірними, з огляду на нижчевикладене.

Так постанови КМУ від 03.12.2009 року № 1317, на яку посилається позивач, не могла бути застосована у спірних правовідносинах, як така, що регулює лише процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації та порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями, а на правовідносини, які виникли в даному випадку, поширюється Наказ Міністерство фінансів України за N 449 від 20.04.2015 Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як спеціальний нормативно-правовий акт.

Зокрема згідно вимог даного наказу підтвердженням встановлення працівнику інвалідності є завірена копія довідки до акта огляду в медико-соціальній експертній комісії про встановлення групи інвалідності. Завірення копії довідки здійснюється безпосередньо підприємством, установою або організацією, зазначеними в абзацах другому, п'ятому - сьомому підпункту 1 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції.

Нарахування єдиного внеску у розмірах, визначених пунктами 5-7 цього розділу, здійснюється з дати встановлення групи інвалідності, але не раніше одержання завіреної копії довідки до акта огляду в медико-соціальній експертній комісії, та закінчується датою припинення інвалідності.

Тобто позивач не був вправі застосовувати ставку 8% до одержання завірених копій відповідних довідок, як єдиних підстав для нарахування у даному розмірі, а мав право виключно на проведення відповідних перерахунків по ЄСВ після одержання згаданих довідок.

За таких обставин позовні вимоги до задоволення не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову відмовити.

Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" код 32464900, вул. Лісова,1, с.Копанки, Калуський район, Івано-Франківська область, 77330.

Відповідач: Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України код 39440996, вул. Дегтярівська,11г, м. Київ, 04119.

Рішення складене в повному обсязі 26.10.2018 року.

Суддя /підпис/ Гундяк В.Д.