Постанова

від 05.03.2019 по справі 809/1117/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/135/19

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.

за участі секретаря судового засідання Пильо І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ґудвеллі Україна на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року (суддя - Гундяк В.Д., м. Івано-Франківськ, повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ґудвеллі Україна до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ТзОВ Ґудвеллі Україна 27.06.2018 звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 №0001894814 на суму 496140,17 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.03.2018 №0001904814 на суму 268629,07 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржувані рішення відповідача є частково незаконними, оскільки висновки щодо протиправного нездійснення відрахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з різниці між вартістю обідів працівників підприємства та частковою оплатою їх вартості з заробітку цих працівників, а також невірного застосування ставки утримання єдиного соціального внеску з заробітку інвалідів не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Зокрема зазначає, що у зв'язку з наявністю шкідливих викидів на підприємстві вищезгадані обіди є соціальною пільгою, яку надає позивач своїм працівникам в добровільному порядку та є лікувально-профілактичним харчуванням згідно постанови Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від07.01.1977 №4/П-1, витрати на яке звільняються від сплати єдиного соціального внеску. Крім цього, вказує, що відповідно до довідок органів МСЕК інвалідність усіх без винятку працівників Товариства з обмеженою відповідальністю Ґудвеллі Україна , зазначених в акті вищезгаданої перевірки, була поновлена з моменту втрати чинності попередніх довідок МСЕК.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року у справі №809/1117/18 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Крім цього, звертає увагу суду на те, що на здатність лікувально-профілактичного харчування здійснювати профілактику чи лікування від дії відповідних шкідливих факторів не впливає те, на яких посадах та у яких галузях економіки особа зазнала впливу відповідних шкідливих факторів.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складено акт від 21.02.2018 №26/28-10-48-14/32464900, висновки якого стали підставою для прийняття оспорюваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 №Ю-0001894814 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.03.2018 №0001904814. Згідно з висновками цього акту, позивачем, в тому числі, порушено норми пункту 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI), що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом №2464-VI.

Підпунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 цього ж Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок встановлено частиною другою статті 6 Закону №2464-VI.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ.

Заходи впливу у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску та порядок стягнення недоїмок зі сплати єдиного внеску визначено положеннями статті 25 Закону №2464-VІ.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи від 04.07.2013 №406-VII до Закону №2464-VІ та до ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу про організацію харчування працівників відділу тваринництва від 26.08.2015 №276/1 у зв'язку із запровадженням правил біобезпеки на території тваринницьких приміщень та комбікормового цеху в частині заборони приносити на ці об'єкти будь-яку їжу, ТОВ Даноша (з 16.03.2018 назву підприємства змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю Ґудвеллі Україна ) організовувало харчування для працівників шляхом постачання комплексних обідів на відповідні об'єкти. Відповідно до пункту цього 2 наказу вартість одного обіду складала 31,80 грн., частину з якої в розмірі 15,00 грн. стягувалась із зарплат з відповідними відрахуваннями податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Наказом від 04.09.2015 №283/1 внесені зміни до Наказу від 26.08.2015 №276/1 та пункт 2 доповнено наступним абзацом: для контролю оплати обідів встановити фіксовану ціну та середню кількість обідів на одного працівника 20 порцій з розрахунку 20 робочих днів на місяць. Відрахування місячної вартості обідів здійснювати незалежно від перебування працівника у відпустці чи на лікарняному .

На різницю вартості харчування (1 порція коштує 31,80 грн. - 15,00 грн. утримано з з/ти =16,80 грн.), за мінусом оплаченої частини обідів - стягнутої ТОВ Даноша із зарплати працівників, на підставі Реєстрів з відділу тваринництва про харчування працівників, підприємством з інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, не здійснено відповідних відрахувань ЄСВ. Окрім цього проведеною перевіркою встановлено випадки застосування ТОВ Даноша ставки 8,41% при нарахуванні єдиного внеску на заробітні плати працюючих інвалідів без наявності довідки МСЕК на час утримання ЄСВ.

Як слідує із змісту позовної заяви та відзиву на позов, спір виник щодо правомірності несплати позивачем ЄСВ із різниці між вартістю обідів працівників підприємства та частковою оплатою їх вартості та невірним визначенням ставки сплати ЄСВ при утриманні збору з 8 працюючих інвалідів, що і призвело, за висновками відповідача до заниження сплати ЄСВ.

Згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці (далі - Закон №108/95-ВР).

Статтею 1 Закону №108/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що заробітна плата - це винагорода обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Нормативним документом, який розроблено відповідно до Закону №108/95-ВР, що визначає складові фонду оплату праці, є Інструкція зі статистики заробітної плати , затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 №5 (далі - Інструкція №5). Згідно підпункту 2.3.4 пункту 2.3 розділу 2 Інструкції №5 виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі: оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях; інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством), відносяться до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Вказані виплати на часткову компенсацію вартості не зазначені в розділі 3 Інструкції №5 у переліку видів виплат, які не включаються до фонду оплати праці і не є об'єктом для нарахування ЄСВ, та не зазначені у Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 №1170.

При цьому апеляційний суд відхиляє посилання позивача на пункт 3.19 Інструкції №5 та пункт 5 Переліку №1170, з огляду на таке.

Так згідно даних норм не належить до фонду оплати праці та не нараховується ЄСВ з виплат на лікувально-профілактичне харчування.

Статтею 7 Закону України Про охорону праці передбачено право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Зокрема, працівники, зайняті на роботах з важкими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктам.

Обов'язковим харчуванням згідно із законодавством забезпечуються такі категорії працівників: на роботах із шкідливими умовами праці (молоко або інші рівноцінні харчові продукти безоплатно), на роботах з особливо шкідливими умовами праці, на роботах у гарячих цехах і на виробничих дільницях, на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, на роботах із роз'їзним характером.

Зміст поняття лікувально-профілактичне харчування та порядок його надання визначаються постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 07.01.1977 №4/П-1, яка є чинною відповідно до Постанови Верховної Ради України Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР від 12.09.1991.

Відповідно до вказаного нормативно-правового акту затверджено перелік виробництв, професій та посад, які дають право на лікувально-профілактичне харчування, раціони такого харчування та правила його надання.

Зокрема лікувально-профілактичне харчування надається безоплатно та виключно тим працівникам, для яких надання цього харчування передбачено у відповідному переліку, з метою зміцнення їх здоров'я та попередження професійних захворювань.

Відповідно до роз'яснень Мінпраці України, наданих в листі від 05.05.2008 №62/13/82-08 Щодо порядку безоплатної видачі працівникам лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці питання безоплатної видачі працівникам лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці регулюється трьома нормативними актами, затвердженими постановою Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 07.01.77 №4/П-1, що є чинними на території України в частині, що не суперечить Конституції і законам України, а саме: перелік виробництв, професій та посад, зайнятість в яких дає право на безкоштовне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці; раціони лікувально-профілактичного харчування і норми безоплатної видачі вітамінних препаратів; правила безкоштовної видачі лікувально-профілактичного харчування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення працівників підприємства лікувально-профілактичним харчуванням у межах трудових відносин та відповідно до існуючого законодавства є компенсацією за важкі та шкідливі умови праці, проте, зазначає, що гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості й небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу визначено, що шкідливі умови праці характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. Віднесення до категорії робіт із шкідливими умовами праці можливе тільки на підставі результатів атестації робочих місць за умовами праці, яка проводиться згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що харчування у ТОВ Даноша було запроваджено, не з метою зміцнення здоров'я працівників Товариства та попередження професійних захворювань, а у зв'язку із запровадженням правил біобезпеки на території тваринницьких приміщень та комбікормового цеху. Окрім цього згаданим наказом не виокремлено відповідних професій та посад, які дають право на лікувально-профілактичне харчування, а також в порушення вимог постанови Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС за №4/П-1 від 07.01.1977, на яку посилається позивач, харчування надавалось працівникам не безоплатно, а за умови лише часткової оплати цього харчування. Одночасно суд не погоджується з твердженням представника позивача про поширення даної постанови на працівників позивача, як таких що зайняті на роботах з метаном, фенолами, тощо, оскільки згідно вказаної постанови її вимоги поширюються для працівників на роботах з вказаними речовинами виключно хімічної, металургійної промисловості, а не тваринництва.

Суд апеляційної інстанції відхиляє і інші посилання представника позивача, зокрема і щодо ідентичності раціону харчування, запровадженого на підприємстві, та раціону харчування, визначеного постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС за №4/П-1 від 07.01.1977, оскільки така ідентичність без дотримання усіх інших умов та вимог даної Постанови на переконання суду не може відносити харчування працівників позивача до лікувально-профілактичного, а відтак звільняти позивача від встановленого чинним законодавством обов'язку сплати ЄСВ з часткової компенсації вартості обідів.

Не приймає до уваги суд також і доводи представника позивача, що не нарахування контролюючим органом за наслідками перевірки податкових зобов'язань з різниці між вартістю обідів працівників підприємства та частковою оплатою їх вартості свідчить про незаконність утримання ЄСВ з цих сум, так як згідно дослідженого судом акту перевірки податкові зобов'язання з ПДФО та військового збору з даної різниці позивачем утримано самостійно та в повному розмірі.

Правомірними колегія суддів вважає і висновки відповідача про невірне визначення позивачем ставки сплати ЄСВ при утриманні збору з 8 працюючих інвалідів та відповідно заниження нарахування ЄСВ.

Так представник позивача в судовому засіданні суду першої інстанції визнав, що підприємство дійсно утримувало ЄСВ за ставкою 8% із осіб з інвалідністю у період до поновлення їх довідок про інвалідність після повторного огляду з мотивів того, що згідно вимог постанови КМУ від 03.12.2009 №1317 та відповідної Інструкції МОЗ України ці особи продовжують бути інвалідами і після втратити чинності попередніх довідок, так як датою встановлення інвалідності для повторно оглянутих є не дата огляду, а день її зупинення.

Суд погоджується з такими твердженнями позивача, однак вважає вищевказані дії по стягненню ЄСВ з зазначених осіб протиправними, а відтак висновки податкового органу та прийняте на підставі цих висновків рішення правомірними, з огляду на нижчевикладене.

Так постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, на яку посилається позивач, не могла бути застосована у спірних правовідносинах, як така, що регулює лише процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації та порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями, а на правовідносини, які виникли в даному випадку, поширюється Наказ Міністерство фінансів України від 20.04.2015 за №449 Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , як спеціальний нормативно-правовий акт. Зокрема згідно вимог даного наказу підтвердженням встановлення працівнику інвалідності є завірена копія довідки до акта огляду в медико-соціальній експертній комісії про встановлення групи інвалідності. Завірення копії довідки здійснюється безпосередньо підприємством, установою або організацією, зазначеними в абзацах другому, п'ятому - сьомому підпункту 1 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції.

Нарахування єдиного внеску у розмірах, визначених пунктами 5-7 цього розділу, здійснюється з дати встановлення групи інвалідності, але не раніше одержання завіреної копії довідки до акта огляду в медико-соціальній експертній комісії, та закінчується датою припинення інвалідності.

Тобто позивач не був вправі застосовувати ставку 8% до одержання завірених копій відповідних довідок, як єдиних підстав для нарахування у даному розмірі, а мав право виключно на проведення відповідних перерахунків по ЄСВ після одержання згаданих довідок.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, відповідачем на підставі належних та допустимих доказів доведено обставини на яких ґрунтуються його заперечення, відтак позовні вимоги ТОВ Ґудвеллі Україна є не обґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 316, 321, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ґудвеллі Україна залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді А. І. Рибачук Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 06 березня 2019 року.