Постанова

від 23.03.2007 по справі 2/301-пд-06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/301-пд-06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.03.07                                                                                       Справа №2/301-пд-06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі Шерник О.В.

за участю представників

позивача: не з'явився

відповідача-1: не з'явився

відповідача-2: Корунчак Л.А., довіреність № 07/1223-07 від 05.01.2007р.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні № 2/301пд-06 та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства « Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго», м.Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 14.11.2006р. у справі № 2/301ПД-06

за позовом Комунального підприємства «Міський водоканал», м.Нова Каховка, Херсонська область  

до відповідача-1 Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаціонного господарства» ,м. Нова Каховка, Херсонська область

до відповідача-2  Відкритого акціонерного товариства « Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго», м.Херсон

про визнання договору  недійсним

Встановив:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.11.2006р. по справі                № 2/301-ПД-06 (суддя Скобелкін С.В.) позов задоволено, визнано недійсним договір               № 2590/124 про перевід боргу від 01 квітня 2005р., укладений між  КП «Міський водоканал», КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» і Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго». Судові витрати покладено на відповідачів. Рішення суду прийнято з посиланням на ст.ст. 203, 215 ЦК України та мотивовано тим, що спірний договір укладений з порушенням вимог п.13 ст.13 Закону України “ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, п.б) п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.ст.25,115,116 ГПК України, ст. ст.11, 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки договір був укладений без погодження арбітражного керуючого відповідача-1 та переуступлена сума складається з суми, стягнутої рішеннями господарського суду Херсонської області, накази за якими знаходяться на виконанні державної виконавчої служби. Крім того, договір про переуступку боргу був укладений без письмового узгодження податкової служби, не дивлячись на те, що активи позивача станом  на 01.04.05р. знаходилися у податковій заставі.   

  Не погодившись з прийнятим у справі судовим актом, відповідач-2 подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій заявник просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.11.2006р. у справі № 2/301-ПД-06 у зв'язку з порушення норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свої доводи відповідач-2 обґрунтовує тим, що судом його доводи не спростовані та повністю проігноровано докази і пояснення, представлені ВАТ «ЕК «Херсонобленерго». Суд першої інстанції, посилаючись на ст. 528 ЦК України, ототожнив договір згідно якого відбулася заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) з правовою конструкцією виконання обов'язку іншою особою. При цьому не враховано чітко визначений обов'язок позивача сплатити відповідачу до 30.04.05р. суму переведеного боргу у розмірі 12449721,59грн. та інші положення договору, що говорять про заміну боржника у зобов'язанні. Пунктом 10 передбачена відповідальність позивача  за невиконання  умов п.2 договору. Таким чином, суд залишив поза увагою приписи ст.ст.618,626 ЦК України. Довід суду про відсутність згоди податкового органу на погодження операції спростовується наявністю згоди ДПІ у м.Нова Каховка, у якій зазначений податковий орган не заперечує проти здійснення операцій з активами по погашенню кредиторської заборгованості КП «Міський водоканал» відповідно до умов договору від 01.04.05р. №2590/124. Твердження суду про те, що договір суперечить  п.13 ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є хибним, оскільки ухвалою господарського суду Херсонської області від 09.06.05р. у справі № 6/284-Б про банкрутство КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» було затверджено кредиторські вимоги позивача до цього підприємства у сумі 12341053грн., що виникли з п.6 спірного договору. Таким чином, розпорядник майна відповідача-1, визнавши кредиторські вимоги у справі про банкрутство, тим самим схвалив укладання спірного договору. Судом не було надано цій обставині ніякої оцінки і не було застосовано ст.214 ЦК України, якою встановлено, що  правочин вважається схваленим, зокрема у разу, якщо особа яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Крім того, оскільки кредиторські вимоги позивача у справі про банкрутство визнані, то спірний договір був вже предметом розгляду у справі про банкрутство. Отже факт дійсності договору є преюдиціальним. Помилковим є посилання суду на не відповідність договору ст.ст.25,115,116 ГПК України ст. ст.11, 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на момент укладення спірного договору було порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів і виконавче провадження відповідно до п.8 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» підлягало зупиненню. Оскільки термін виконання  грошових зобов'язань КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» перед ВАТ «ЕК «Херсонобленерго» настав до дня введення мораторію, то відповідні виконавчі провадження були зупинені. Безпідставними і не підтвердженими є висновки суду, що відповідач-2, намагаючись у будь-який спосіб стягнути з відповідача-1 борг по раніше винесеним судовим рішення, змусив КП «Міський водоканал» підписати спірний договір в супереч діючим законам та моральним засадам суспільства.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що оскаржуване рішення є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи заявника апеляційної скарги є безпідставними з наступних підстав. Відповідач-2, посилаючись на надання згоди податковою інспекцією на здійснення операцій з активами по погашенню кредиторської заборгованості КП «Міський водоканал» відповідно до умов спірного договору, не зазначив, що така згода дана податковим органом тільки в вересні 2006р., а не на момент укладення договору. Зі зверненням до ДПІ за згодою повинно було звернутися підприємство-платник податків, а не ВАТ «ЕК «Херсонобленерго». За період з 01.01.05р. по 01.04.05р. до ДПІ у м. Нова Каховка з проханням узгодити договір про перевід боргу з КП «ВУ ВКГ» на КП «Міський водоканал» ні один з керівників цих підприємств не зверталися, про що свідчить довідка ДПІ від 17.10.06р № 1625/10/21-103. До того ж, надану згоду ВАТ «ЕК «»Херсонобленерго» ДПІ на проведення відповідної операції з активами відповідача -1 ДПІ у м. Нова Каховка двічі скасовувала. Посилання заявника апеляційної скарги на те, що затвердження ухвалою суду кредиторських вимог позивача   є фактично згодою розпорядника майна на укладання спірної угоди, є хибними. Позивач вважає рішення суду законним і обґрунтованим та просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

КП «Виробниче управління водопровідно – каналізаційного господарства” у своєму відзиві вважає, що рішення суду першої інстанції є законним. Відповідач-1 наголошує на тому, що спірний договір укладено в супереч вимогам п.13 ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки була укладена без погодження з розпорядником майна. Посилання відповідача-2 на ст.528 ЦК України, на підставі якої проводилося переведення боргу є неправильним, оскільки переведення боргу регулюється ст.520 ЦК України, на яку і повинен був посилатися ВАТ «ЕК «Херсонобленерго» при укладанні договору про перевід боргу. Посилання заявника апеляційної скарги на те, що враховуючи наявність договору про перевід боргу він не подав до господарського суду письмової заяви з вимогами до КП «ВУ ВКГ» є неправомірним. Адже, складаючи спірний договір з посиланням ст. 528 ЦК України ВАТ «ЕК «Херсонобленерго» було відомо, що згідно ч.2 ст. 528 ЦК України у разі невиконання  покладених обов'язків боржника іншою особою, цей обов'язок повинен виконати сам боржник. Відповідач-2 не звернувся до відповідача-1 з вимогами до КП «ВУ ВКГ». Але ж після укладання договору у ВАТ «ЕК «Херсонобленерго» було ще 23 дні до закінчення строку, передбаченого ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У відзиві відповідач-1 заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.12.2006р. у справі              № 2/301-ПД-06 апеляційна скарга відповідача прийнята та призначена до розгляду на 09.02.2007р.  

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 342 від 09.02.2007р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В. (доповідач), суддів Кагітіна Л.П., Яценко О.М.

З метою повного, всебічного розгляду спору та неявкою відповідача-2 і необхідністю надання додаткових доказів розгляд справи відкладався до 16.03.07р., а також до 23.03.07р. для підготовки постанови в повному обсязі.

Склад колегії змінювався. Розпорядженням першого заступника голови  Запорізького апеляційного суду № 761 від 15.03.07р. справу призначено до розгляду у складі  суддів: головуючого судді Антоника С.Г., суддів Мойсеєнко Т.В. (доповідач), Кагітіна Л.П., якою прийнято постанову.

За згодою представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення. У судовому засіданні, яке відбулося 23.03.07р. за згодою представника відповідача -2 оголошено тільки постанову у повному обсязі.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.04.2005р. між комунальним підприємством "Міський водоканал" (новий боржник за договором), комунальним підприємством "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» (первісний боржник за договором) та відкритим акціонерним товариством «ЕК «Херсонобленерго» (кредитор за договором) було укладено договір                    № 2590/124 про перевід боргу.

За цим договором первісний боржник (КП "ВУ ВКГ") на підставі ст.528 ЦК України переводить свій борг, що виник в результаті неналежного виконання зобов'язань за  договором № 124 від 12.06.1997року, укладеним між КП "ВУВК» і ВАТ «ЕК «Херсонобленерго", а новий боржник (КП "Міський водоканал") приймає грошовий борг у сумі 12 449 721,59 грн. відповідно до акту  звірки  взаєморозрахунків № 124 від 01.04.05р.

У п.2 договору визначено, що новий боржник розраховується з кредитором шляхом перерахування грошових коштів на відповідний рахунок ВАТ «ЕК «Херсонобленерго» до 30.04.05р.

За перевід боргу первісний боржник розраховується з Новим боржником у сумі 12 449 721,59грн. у грошовій або за згодою між ними у іншій формі, що не суперечить  діючому законодавству (п.6 спірного договору).

Кредитор, як вказано у п. 7 договору, зменшує дебіторську заборгованість первісного  боржника на суму, вказану у пункті 1 цього договору.

Як зазначено у п.11 договору про переведення боргу, цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. З матеріалів справи та пояснень сторін слідує, що спірний договір сторонами до теперішнього часу не виконувався.

У відповідності до положень ст.528 ЦК України, на підставі якої проводилося переведення боргу, як вказано у п.1 договору, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати   зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Разом з тим, з умов спірного договору та зобов'язань сторін, які з нього виникають, слідує, що фактично даним договором проведено заміну боржника у зобов'язаннях зі сплати боргу на суму 12449721,59 грн. за договором № 124 від 12 червня 1997р., що передбачено ст.520 ЦК України. Так, на підставі п. 7 спірного договору кредитор зменшує дебіторську заборгованість первісного боржника на суму, вказану у договорі. У випадку не виконання договору новому боржнику буде припинено постачання електроенергії. Крім того, всі сторони спірного договору наполягають на тому, що ними укладений саме договір про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні ).

Позивач оспорює вказаний договір з тих підстав, що цей договір укладений в порушення п.13 ст.13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника  або визнання його банкрутом”, п.б) п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.ст.25, 115, 116 ГПК України, ст. ст.11, 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктом 13 ст. 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника  або визнання його банкрутом” встановлено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди про одержання та видачу позичок (кредитів), поручительство і видачу гарантій, уступку вимоги, переведення боргу, а  також передачі в довірче управління майна боржника.

Як слідує з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Херсонської області  від 06.12.04р. порушено справу № 6/284-Б про банкрутство комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаціонного господарства». 08.02.2005року ухвалою господарського суду у цій справі введено процедуру розпорядження майном  боржника і призначено розпорядником майна Молоша О.І.

Відповідно до вимог вищенаведеної норми Закону України "Про відновлення  платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" - директор КП "ВУ ВКГ" Яковлєв В.А. зобов'язаний був погодити з Молошем О.І., як з розпорядником майна, договір про перевід боргу.

Згідно письмових пояснень ліквідатора відповідача-1 Молоша О.І., він будучи розпорядником майна ніякої згоди на укладання керівником підприємства спірного договору переведення боргу не надавав і не погоджував  укладання цього договору.

Доказів надання згоди розпорядником майна на укладання договору № 2590/124 про перевід боргу заявник апеляційної скарги не надав.

Доводи відповідача-2 про те, що розпорядником майна відповідно до ст. 241 ЦК України було схвалено спірний договір шляхом визнання кредиторських вимог позивача за цим спірним договором у справі про банкрутство, є помилковими. У статті 241 ЦК України йде мова про схвалення правочину, вчиненого від імені юридичної особи представником з перевищенням повноважень. Однак, в даному випадку директор підприємства наділений згідно статуту відповідача-1 повноваженнями на укладання договору, але з погодженням укладання спірного договору з розпорядником майна. Спірний договір на момент затвердження реєстру кредиторів у справі про банкрутство не був визнаний недійсним і в силу  презумпції правомірності правочину, визначеної ст. 204 ЦК України, був обов'язковим для сторін.

Також, як встановлено судом першої інстанції і підтверджено наданими сторонами  документами, у суму боргу, що є предметом спірного договору включена сума боргу, що вже була стягнута рішеннями господарського суду Херсонської області від 06.11.2002року у справі № 4/142, від 26.08.03р. у справі № 10/305, від 20.01.2004 року у справі № 15/413, від 07.04.2004р. у справі 10/96, від 11.06.2004 року по справі № 10/171. На виконання  вказаних рішень судом були видані відповідні накази і відкрито виконавче провадження, у якому ВАТ ЕК "Херсонобленерго" є стягувачем  а КП "ВУ ВКГ"- боржником.

Тобто за спірним договором фактично первісний боржник передає свій обов'язок  сплатити стягнуту за вказаними вище судовими рішеннями суму, а новий боржник набуває обов'язок сплатити цю суму, а відповідно кредитор за спірним договором одержує право вимагати  від нового боржника оплату цього боргу.    

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про виконавче проводження" сторонами у виконавчому проваджені є стягувач і боржник.

Згідно зі ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови Господарського суду, що набрали законної сили є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому законом України "Про виконавче провадження".

Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному  Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження".

Стаття 25 Господарського процесуального кодексу України допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з підстави, коли це сталося внаслідок реорганізації  підприємства. З правилами цієї статті кореспондуються положення ч.4 ст.11 Закону України “Про виконавче провадження”, відповідно до якої у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. КП "Міський водоканал" не є правонаступником КП "ВУ ВКГ”, про що свідчить Статут підприємства та інші матеріали справи.

За нормами ст.116 ГПК України виконання рішень господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом і видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням закон сили. Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом.

З даною статтею кореспондується ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, на підставі виконавчого документа, яким є наказ господарського суду.

У даному випадку, уклавши договір про переведення боргу сторони самостійно змінили порядок виконання судового рішення шляхом заміни боржника. Цивільним кодексом України передбачено саме заміна боржника у зобов'язанні, а не сторони (боржника) у виконавчому провадженні.

Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Таким чином, договір № 2590/124 про перевід боргу суперечить положенням Закону України “Про виконавче провадження”, Господарському процесуальному кодексу, оскільки  фактично проводить зміну встановленого законом порядку виконання рішень судів. Також  спірний договір укладений в супереч п.13 ст.13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, бо укладений без погодження арбітражного керуючого.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання договору недійсним, як такого, що укладений в порушення п.б) п.п.8.6.1. п 8.6 ст.8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до якого платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядженнями ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, до яких , зокрема, відносяться і операції покладення обов'язків та переведення боргу.

Тобто платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у п.п.б п.8.6.1. Закону.

Активи КП "Міський водоканал" з 11 червня 2003 року знаходяться у податковій заставі (номер реєстрації у Державному реєстрі застав рухомого майна № 634-1626), що підтверджується наданими до справи документами( а.с.58-61грн.). Дійсно договір від 01.04.05р. № 2590/124 про перевід боргу на момент його укладання , як встановлено судом, з ДПІ у м.Нова Каховка погоджено не було. Однак, згода на здійснення операцій з активами  по погашенню заборгованості позивача за цим договором  перед відповідачем-2  була надана ДПІ у м.Нова Каховка  Херсонської області  пізніше: 04.09.06р. (а.с.27). Крім того, такі обмеження, як узгодження платником податків, майно якого знаходиться у податковій заставі, операцій зі своїми активами передбачена законом в інтересах податкового органу. Тому саме  податковий орган може оспорювати угоди з цих підстав, якщо вважає, що його інтереси порушено. З матеріалів справи вбачається, що податкова інспекція у м. Нова Каховка Херсонської області  відмовилася від адміністративного позову про визнання спірного договору недійсним , про що свідчить ухвала  господарського суду Херсонської області від 05.09.06р. у справі № 3/217-АП-06.

Враховуючи вище викладене , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про  те, що перевід боргу за спірним договором суперечить закону, а відтак цей договір слід визнати недійсним.

За таких обставин, підстави для скасування рішення місцевого господарського суду відсутні і апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства « Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» задоволенню не підлягає

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними.

Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго», м.Херсон на рішення господарського суду Херсонської області від 14.11.2006р. у справі № 2/301ПД-06 залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Херсонської області від 14.11.2006р. у справі                           № 2/301-ПД-06 залишити без змін.