Рішення

від 26.10.2018 по справі 607/12882/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2018 Справа №607/12882/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Позняка В.М.,

з участю секретаря судового засідання Осів І.В., представника позивача-відповідача - Вербицького О.Р., представника відповідача-позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна про визнання договорів позики недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АВД Україна звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача за договором позики від 29 травня 2018 року: 64848,17 грн. - неповернутої позики, 19454,45 грн. - штрафу, 13408,23 грн. - 60 % річних; за договором позики 20 червня 2018 року - 22461,25 грн. - неповернутої позики, 6738,37 грн. - штрафу, 3766,11 грн. - 60 % річних, а всього - 130676,58 грн., та 1960,15 грн. - судового збору.

Від позивача ОСОБА_3 надійшов зустрічний позов, в якому останній просить визнати договори позики від 29 травня 2018 року та 20 червня 2018 року, укладені в порядку заміни боргу на позикове зобов'язання між ТзОВ АВД Україна та ним недійсними, в задоволенні первісного позову ТзОВ АВД Україна про стягнення заборгованості за договором позики відмовити; стягнути в його користь з ТзОВ АВД Україна понесені у справі судові витрати.

В обґрунтування первісного позову та заперечень проти зустрічного позову ТзОВ АВД Україна у своїх заявах по суті справи (позовній заяві, відзиві на зустрічний позов) вказує, що 29 травня 2018 року між сторонами було укладено договір позики в порядку заміни боргу за допущеною працівником розтратою (нестачею) товарно-матеріальних цінностей згідно Акту ревізії від 29 травня 2018 року на позикове зобов'язання. За умовами вказаного договору, відповідач взяв на себе зобов'язання повернути позивачу грошові кошти в розмірі 71348,17 грн. до 31 травня 2018 року. Однак зобов'язання повністю не виконав, сплативши лише 6500 грн. та допустив прострочення сплати позики. Окрім того, 20 червня 2018 року між сторонами було укладено договір позики в порядку заміни боргу за допущеною працівником розтратою (нестачею) товарно-матеріальних цінностей згідно Акту ревізії від 20 червня 2018 року на позикове зобов'язання, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання повернути позивачу грошові кошти в розмірі 22461,25 грн. до 22 червня 2018 року. За умовами вказаних договорів, за порушення строку повернення позики позичальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30% від суми позики та 60% річних за кожен день користування коштами позикодавця. Відповідач в добровільному порядку належних з нього за договором сум не сплатив, тому з цих підстав позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму боргу, яка утворилася станом на 02 жовтня 2018 року. При цьому, вказує, що договори позики укладені з урахуванням положень ст. ст. 604, 1047, 1054 ЦК України за вільного волевиявлення сторін. При цьому, нормами КЗпП України не передбачено обмежень чи заборон для укладення між роботодавцем і працівником цивільно-правових угод.

В обґрунтування своїх вимог за зустрічним позовом та заперечень за первісним ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, в заявах по суті справи (зустрічному позові, відзиві на заяву про збільшення позовних вимог, відповіді на відзив на зустрічний позов) вказує, що із оспорюваних договорів заміни боргу позиковим зобов'язанням беззаперечно встановлено, що зазначений ТОВ АВД Україна первинний борг по кожному із спірних правочинів виник на підставі трудових відносин, а не на підставі цивільно-правових угод. При цьому, вказує, що нормами КЗпП України, як спеціальними нормами порівняно із ЦК України, чітко передбачено порядок вирішення спорів між адміністрацією підприємства та працівником при покладенні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації. Нормами трудового законодавства не передбачено право укладення між роботодавцем та працівником договорів заміни зобов'язань працівника по відшкодуванню шкоди позиковим зобов'язанням. З цих підстав просить визнати вищевказані договори недійсними. Окрім того, просить врахувати, що ним не визнаються і акти ревізій від 29 травня 2018 року та 20 червня 2018 року, на основі яких були укладені оспорювані правочини, вважає, що зазначені у актах ревізій суми розтрати матеріальних цінностей не підтверджені документально, тому є безпідставними. Також вказує, що із змісту фіскальних чеків від 15 червня 2018 року та 22 червня 2018 року не підтверджено факт сплати ОСОБА_3 3000 грн. та 3500 грн. на рахунок ТОВ АВД Україна по оспорених договорах позики.

Ухвалою судді від 17 липня 2018 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі.

Протокольною ухвалою суду від 02 жовтня 2018 року прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна про збільшення позовних вимог, а також прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна про визнання договорові позики недійсними до розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В судовому засіданні представник позивача-відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна - Вербицький О.Р. первісний позов підтримав, а проти задоволення зустрічного позову заперечив з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти первісного позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні, та підтримав зустрічний позов з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Згідно Наказу (розхпорядження) ТзОВ АВД Україна № 44/К від 10 квітня 2017 року, ОСОБА_3 прийнято на роботу з 11 квітня 2017 року на посаду комірника.

13 травня 2017 року між ТзОВ АВД Україна та ОСОБА_3, який працює на посаді комірника, укладено договір про майнову відповідальність, за умовами якого ОСОБА_3 бере на себе повну матеріальну відповідальність за збереження матеріальних цінностей, як переданих йому за документом Залишки товарів на складі станом на 13 травня 2017 року , так і тих, що надходитимуть йому під звіт протягом усього терміну дії цього договору (п. 1); в разі виявлення нестачі або псування матеріальних цінностей із вини ОСОБА_3 він зобов'язаний відшкодувати підприємству збитки, порядок стягування яких визначається згідно з чинним законодавством України (п. 3).

Згідно Акту ревізії від 29 травня 2018 року, за наслідками ревізії, проведеної ревізійною комісією ТОВ АВД Україна виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на складі ТОВ АВД Україна за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30, на суму 32131 грн. без ПДВ по цінах придбання. Вартість товарно-матеріальних цінностей, нестачу котрих встанволено ревізією, по цінах реалізації становить сукупно 71348,17 грн. з ПДВ. Нестача товарно-матеріальних цінностей у розмірі 71348,17 грн. з ПДВ допущена з вини завідувача складом ОСОБА_3 і повинна бути відшкодована ним у повному обсязі заподіяної шкоди та збитків.

29 травня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АВД Україна в особі директора ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник), який є працівником ТОВ АВД Україна , відповідно до ст. 1053 ЦК України уклали договір позики про заміну боргу за допущеною працівником розтратою (нестачею) товарно-матеріальних цінностей згідно Акту ревізії від 29 травня 2018 року - новим зобов'язанням про наступне:

позичальник ОСОБА_3, працюючи у ТОВ АВД Україна на посаді комірника за адресою м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30, будучи матеріально відповідальною особою за Договором про майнову відповідальність від 13 травня 2017 року, у період часу з 02 січня 2018 року (дата попередньої ревізії) по 17 травня 2018 року (дата останньої ревізії) не виконав своїх посадових зобов'язань, порушивши їх, під час виконання посадових обов'язків на посаді комірника допустив розтрату (нестачу) товарно-матеріальних цінностей, що були передані йому під звіт, чим заподіяв ТОВ АВД Україна пряму дійсну шкоду еквівалентну розміру 71348,17 грн., що підтверджено відповідними Актами проведеної ревізії від 18 травня 2018 року та Актом ревізії від 29 травня 2018 року, складених у присутності та за участю ОСОБА_3 та визнані ним (п. 1);

в порядку заміни боргу ОСОБА_3, що виник в результаті розтрати та незбереження ним товарно-матеріальних цінностей, належних ТОВ АВД Україна і отриманих ОСОБА_3 під звіт, розмір заподіяної такою розтратою шкоди в сумі 71348,17 грн. за згодою сторін замінюється позиковим зобов'язанням у порядку вимог статті 1053 ЦК України (п. 2);

за умовами нового позикового зобов'язання позичальник бере на себе зобов'язання повернути позикодавцю грошові кошти в сумі 71348,17 грн. - протягом 3-х робочих днів до 31 травня 2018 року включно. Погашення позики здійснюється Позичальником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позикодавця в термін до 16-ї години 31 травня 2018 року (п. 3).

Окрім того, згідно Акту ревізії від 20 червня 2018 року, за наслідками ревізії, проведеної ревізійною комісією ТОВ АВД Україна виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на складі ТОВ АВД Україна за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30, на суму 9 738,65 грн. без ПДВ по цінах придбання. Вартість товарно-матеріальних цінностей, нестачу котрих встанволено ревізією, по цінах реалізації становить сукупно 22 461,25 грн. з ПДВ. Нестача товарно-матеріальних цінностей у розмірі 22 461,25 грн. з ПДВ допущена з вини завідувача складом ОСОБА_3 і повинна бути відшкодована ним у повному обсязі заподіяної шкоди та збитків.

20 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АВД Україна в особі директора ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник), який є працівником ТОВ АВД Україна , відповідно до ст. 1053 ЦК України укладено договір позики про заміну боргу за допущеною працівником розтратою (нестачею) товарно-матеріальних цінностей згідно Акту ревізії від 20 червня 2018 року - новим зобов'язанням про наступне:

позичальник ОСОБА_3, працюючи у ТОВ АВД Україна на посаді комірника за адресою м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30, будучи матеріально відповідальною особою за Договором про майнову відповідальність від 13 травня 2017 року, у період часу з 17 травня 2018 року (дата попередньої ревізії) по 19 червня 2018 року (дата останньої ревізії) не виконав своїх посадових зобов'язань, порушивши їх, під час виконання посадових обов'язків на посаді комірника допустив розтрату (нестачу) товарно-матеріальних цінностей, що були передані йому під звіт, чим заподіяв ТОВ АВД Україна пряму дійсну шкоду еквівалентну розміру 22 461,25 грн., що підтверджено відповідними Актами проведеної ревізії від 19 червня 2018 року та Актом ревізії від 20 червня 2018 року, складених у присутності та за участю ОСОБА_3 та визнані ним (п. 1);

в порядку заміни боргу ОСОБА_3, що виник в результаті розтрати та незбереження ним товарно-матеріальних цінностей, належних ТОВ АВД Україна і отриманих ОСОБА_3 під звіт, розмір заподіяної такою розтратою шкоди в сумі 22 461,25 грн. за згодою сторін замінюється позиковим зобов'язанням у порядку вимог статті 1053 ЦК України (п. 2);

за умовами нового позикового зобов'язання позичальник бере на себе зобов'язання повернути позикодавцю грошові кошти в сумі 22 461,25 грн. - протягом 3-х робочих днів до 22 червня 2018 року включно. Погашення позики здійснюється Позичальником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позикодавця в термін до 16-ї години 22 червня 2018 року (п. 3).

Як вбачається з фіскальних чеків TS211783 від 15 червня 2018 року та TS202968 від 22 червня 2018 року на рахунок ТзОВ АВД Україна зараховано грошові кошти в сумах: 3000 грн. (призначення платежу - погашеннгя боргу згідно договору позики від ОСОБА_3.) та 3500 грн. відповідно (призначення платежу - згідно договору позики від 29 травня 2018 року від ОСОБА_3.). Платником у вказаних чеках вказано ТзОВ АВД Україна через ОСОБА_5 Як стверджує позивач у позовній заяві, вказані грошові кошти сплачено позичальником ОСОБА_3 позикодавцю ТзОВ АВД Україна .

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Приписами ч.ч. 1, 5 ст.130 КЗпП України встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у числі іншого у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з ТзОВ АВД Україна , між сторонами було укладено договір про майнову відповідальність, та ОСОБА_3, як комірнику підприємства передавалися під звіт товарно-матеріальні цінності, однак останній, в порушення своїх посадових обов'язків допустив розтрату (нестачу) товарно-матеріальних цінностей, що були передані йому під звіт, в розмірі 71 348,17 грн., що підтверджено Актом ревізії від 29 травня 2018 року та в розмірі 22 461,25 грн., що підтверджується Актом ревізії від 20 червня 2018 року, чим було завдано шкоду підприємству на вказану суму.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином, у ОСОБА_3 виникло зобов'язання про відшкодування ТзОВ АВД Україна фактично завданої матеріальної шкоди у повному розмірі, оскільки отримані ним суми були одержані під звіт та використані без згоди керівника підприємства на інші цілі, не пов'язані з його господарською діяльністю.

Судом також встановлено, що коли ця обставина була виявлена керівництвом, то у межах урегулювання виниклого з цього приводу конфлікту, сторони домовилися, що вказану суму ОСОБА_3 зобов'язується повернути, як борг перед ТзОВ АВД Україна , про що сторонами було складено відповідні договори позики.

При цьому, як вбачається з п. 6 вказаних Договорів, вони складені сторонами при повному усвідомленні та розумінні його умов і наслідків для кожної із сторін, укладено без будь-якого примусу чи дії несприятливих обставин, укладено на прохання позичальника ОСОБА_3 та на умовах, що запропоновані ним, при цьому сторони стверджують, що укладення даних договорів не є наслідком перебування сторін у трудових відносинах.

Отже, у даному випадку між сторонами було досягнуто домовленості про заміну первісного зобов'язання відповідача по відшкодуванню матеріальної шкоди, яка випливає з трудових відносин, новим зобов'язанням між сторонами про відшкодування боргу, який складається з суми матеріальної шкоди, що не суперечить ст. 604 ЦК України.

Згідно зі ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, виниклі правовідносини стосовно відшкодування майнової шкоди між сторонами перейшли у площину цивільно-правових відносин, оскільки заборони щодо можливості новації зобов'язань, які випливають з правовідносин відшкодування шкоди завданої працівником підприємству вказана правова норма не містить.

Виходячи зі змісту наведених правових норм, вбачається, що боргу, який випливає не з правовідносин позики у чистому вигляді, також може бути надано форму позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що згідно договорів позики від 29 травня 2018 року та 20 червня 2018 року ОСОБА_3 зобов'язувався повернути ТзОВ АВД Україна суму 71 348,17 гривень до 31 травня 2018 року та 22 461,25 гривень - до 22 червня 2018 року відповідно.

Разом з тим, свої зобов'язання за договорами позики ОСОБА_3 не виконав, сплативши лише частину суми за договором позики від 29 травня 2018 року, а саме - 6500 гривень (платежами по 3000 грн. - 15 червня 2018 року та 3500 грн. - 22 червня 2018 року).

При цьому, доводи відповідача за первісним позовом про те, що вказані платежі не здійснювалися ним, суд вважає такими, що не мають правового значення для вирішення вказаної цивільної справи, оскільки вказана сума не включена до суми заборгованості, яку ТзОВ АВД Україна просить стягнути з ОСОБА_3, а відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених сторонами вимог.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що є підстави для стягнення з ОСОБА_3 вказаних сум на користь позивача, як боргу, на підставі положень законодавства, яке регулює правовідносини позики.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 550 ЦК України, незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, у нього виникає право на неустойку (штраф, пеню).

Так, п. 4 вказаних договорів позики встановлено, що в разі порушення Позичальником строку повернення коштів Позикодавцю в розмірі та в строки, визначені п. 3 Договору позики, Позичальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30% від суми позики за порушення умов даного Договору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, та встановлений договором розмір нарахованих процентів.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно п. 5 договорів позики, укладених між сторонами, передбачено, що після спливу строку сплати позикового зобов'язання Позичальник окрім суми позики та штрафу зобов'язаний сплатити Позикодавцю 60% річних за кожний день користування коштами Позикодавця.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно розрахунку позивача за первісним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна , заборгованість ОСОБА_3 станом на 02 жовтня 2018 року за догвором позики від 29 травня 20128 року становить: 64 848,17 грн. - неповернута позика (з урахуванням сплачених 6500 грн.), 19 454,45 грн. - штраф, 13 408,23 грн. - 60% річних; та за договором позики від 20 червня 2018 року: 22 461,25 грн. - неповернута позика, 6738,37 грн. - штраф, 3 766,11 грн. - 60% річних, всього - 130 676,58 грн.

Вказаний розрахунок заборгованості ОСОБА_3 не було спростовано жодними доказами.

Стосовно доводів ОСОБА_3 про те, що ним не визнаються акти ревізій від 29 травня 2018 року та 20 червня 2018 року, на основі яких були укладені оспорювані правочини, та що зазначені у актах ревізій суми розтрати матеріальних цінностей не підтверджені документально, суд вважає їх безпідставними, оскільки підписавши договори позики від 29 травня 2018 року та 20 червня 2018 року, останній підтвердив тим самим, що ним визнаються вказані у актах ревізій суми недостачі товарно-матеріальних цінностей, та п. 6 вказаних Договорів підтверджено, що вони складені сторонами при повному усвідомленні та розумінні його умов і наслідків для кожної із сторін, укладено без будь-якого примусу чи дії несприятливих обставин, укладено на прохання позичальника ОСОБА_3 та на умовах, що запропоновані ним.

Таким чином, первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики є підставним та підлягає до задоволення.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна про визнання договорів позики недійсними, суд враховує наступні обставини.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, у відповідності до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, як на підставу недійсності договорів позики від 29 травня 2018 року та 20 червня 2018 року, ОСОБА_3 покликається на те, що нормами трудового законодавства не передбачено право укладення між роботодавцем та працівником договорів заміни зобов'язань працівника по відшкодуванню шкоди позиковим зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Ні зазначена норма ЦК України, ні положення КЗпП України не містять заборони щодо можливості новації зобов'язань, які випливають з правовідносин відшкодування шкоди, завданої працівником підприємству.

Від-так, укладені між сторонами договори позики від 29 травня 2018 року та 20 червня 2018 року, не суперечать будь-яким актам законодавства.

Будь-яких інших підстав для визнання вищевказаних договорів недійсними ОСОБА_3 не наводить та доказів на їх підтвердження не надає.

За таких обставин, зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна про визнання договорові позики недійсними до задоволення не підлягає.

Враховуючи те, що первісний позов задоволено повністю, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача за первісним позовом - ОСОБА_3 на користь позивача за цим позовом - ТзОВ АВД Україна необхідно стягнути 1960,15 гривень сплаченого судового збору.

Разом тим, зважаючи на те, що у задоволенні зустрічного позову відмовлено, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати за цим позовом покладаються на позивача - ОСОБА_3

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 11, 203, 204, 215, 509, 526, 527, 530, 536, 550, 604, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1053, 1054 ЦК України, ст. 130, 134 КЗпП України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 95, 223, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна до ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (46000, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна (юридична адреса - 47720, село Петриків, вул. Об'їзна, будинок 12/6-Г Тернопільського району Тернопільської області, фактична адреса -вул. Текстильна, будинок 30 місто Тернопіль, КОД ЄДРПОУ 33077342) 130676 (сто тридцять тисяч шістсот сімдесят шість) гривень 58 коп. за договором позики та 1960 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят) гривень 15 коп. судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВД Україна про визнання договорів позики недійсними - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 29 жовтня 2018 року.

Головуючий суддяВ. М. Позняк