Постанова

від 18.04.2007 по справі 7/460-пд-06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/460-пд-06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18.04.07                                                                                       Справа №7/460-пд-06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі: Акімовій Т.М.

за участю представників:

позивача:      Меншиков А.А., дов. №1 від 10.12.2006;

відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Агроторгова фірма ім. Солодухіна» ТОВ «Югтара», м. Нова Каховка Херсонської області

на рішення господарського суду Херсонської області від 23.01.2007 р. у справі № 7/460-ПД-06

за позовом Дочірнього підприємства «Агроторгова фірма ім. Солодухіна» ТОВ «Югтара», м. Нова Каховка Херсонської області

до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Херсонмонолітбуд», м. Херсон

про розірвання додаткової угоди та стягнення суми.

                                                                   СУТЬ СПОРУ:

               07.11.2006 року Дочірнє підприємство «Агроторгова фірма ім. Солодухіна»  Товариства з обмеженою відповідальністю «Югтара» звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до  ВАТ «Херсонмонолітбуд» про розірвання додаткової угоди №3 від 01.03.1999 року до договору №1 від 30.01.1998 року та стягнення з відповідача грошові кошти в розмірі 5015 грн. 16 коп.             

          Рішенням господарського суду Херсонської області в задоволенні позову відмовлено, рішення мотивовано пропуском строку позовної давності за вимогою про стягнення боргу та недодержанням позивачем визначеного законом порядку для розірвання  договору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Херсонської  області від 23.01.2007 року по справі № 7/460-пд-06, Дочірнє підприємство «Агроторгова фірма ім. Солодухіна» Товариства з обмеженою відповідальністю «Югтара» звернулось до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною  скаргою, в якій просить рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити.

     Ухвалою від 05.03.2007р. апеляційну скаргу прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 18.04.2007р.

          На підставі розпорядження голови Запорізького апеляційного господарського суду  № 1230 від 17.04.2007 справу №7/460-пд-06  передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Шевченко Т.М., суддів: Радченко О.П., Яценко О.М.

          Колегією суддів справу прийнято до провадження.

           В апеляційній скарзі позивач  вказує, що господарський суд при розгляді справи не прийняв до уваги та не дав належної оцінки всім обставинам справи, правовідносинам, що склалися між відповідачем і позивачем, на підставі цілого рядку укладених між ними в період 1998-1999 роки договорів, що, на його думку, призвело до прийняття  необґрунтованого рішення.    

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу суду не надав, свого представника в судове засідання не направив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що матеріалів справи достатньо для розгляду по суті апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Судове засідання 18.04.2007, за заявою представника позивача, проводилось без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 18 квітня 2007 року, за згодою представника позивача,  оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

                У відповідності до ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд,  переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

            Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.  

            Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі 30 грудня 1998 року було укладено договір купівлі-продажу №446, за умовами якого продавець (позивач у справі) зобов'язався продати, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити будівельні матеріали та іншу продукцію в кількості, асортименті, у строки та по цінам, указаним в специфікації.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, покупець зобов'язався сплатити отримані  матеріали та продукцію не пізніше 7-денного терміну з часу їх отримання, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Згідно з накладною №3851 від 24.12.1999 та Довіреністю серії ЯВИ № 567977,  ВАТ «Херсонмонолітбуд» отримав від позивача 13931 шт. цегли на суму 5015,16 грн. (з урахуванням ПДВ).

Доказів проведення розрахунків за даною господарською операцією у рамках договору № 446  відповідачем не надано, що з'явилось підставою для звернення  позивача до господарського суду із позовом про стягнення заборгованості у сумі 5015,16 грн.

Крім того, між  ВАТ «Херсонмонолітбуд» та ДП «АТФ ім. Солодухіна» 30 січня 1998 року було укладено Договір №1 на капітальне будівництво, а 01 березня 1999 року   - Додаткову угоду №3 до зазначеного Договору №1.

Позивач також просить розірвати вказану додаткову угоду №3.

Колегія суддів, дослідивши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню, з наступних підстав.   

Виходячи зі змісту ст. 161 ЦК УРСР, що діяла в період укладення та виконання договору №446, ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися у термін, встановлений законом або договором.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, покупець зобов'язався сплатити отримані  матеріали та продукцію не пізніше 7-денного терміну з часу їх отримання, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Матеріалами справи підтверджено, що цеглу на суму 5015,16 грн. відповідач отримав 24.12.1999 року та повинен був здійснити оплату, згідно умов договору № 446, не пізніше 7-денного терміну, але своє зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим у позивача з 01.01.2000 року виникло право на позов про стягнення заборгованості.

Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. У статті 80 ЦК УРСР  зазначено, що сплив строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Як вбачається з досліджених матеріалів справи, строк позовної давності за заявленою вимогою сплив 01.01.2003 року.

Позов заявлено лише у листопаді 2006 року, більш чим через 3 роки після закінчення терміну позовної давності.

При таких обставинах, господарський суд Херсонської області дійшов вірного висновку про застосування позовної давності до спірних відносин та відмови у позові з зазначених підстав.

Стаття 80 ЦК УРСР (аналогічна стаття міститься в ЦК України – ст. 267)  закріплює, що суд при розгляді спору може визнати причину пропуску позовної давності  поважною, у даному випадку порушене право підлягає захисту.

Виходячи зі змісту зазначеної норми права, господарський суд при вирішення  питання щодо поважності причин пропуску позовною давності, оцінює обставини справи  і наявні докази за своїм внутрішнім переконанням та вирішує питання щодо наявності або відсутності обставин, що свідчать про поважність причин пропуску строку на захист порушеного права.

Як свідчать матеріали справи, позивач не навів переконливих доводів в обґрунтування  поважності причин  пропуску строку позовної давності.

Вирішення в судовому порядку спорів з відповідачем за іншими договорами не  перешкоджало позивачу звернутися до господарського суду із позовом щодо виконання зобов'язань за договором №446.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відсутність підстав для поновлення строку позовної давності за позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 446.

Предметом заявлених вимог є також вимога про розірвання додаткової угоди №3 від 01.03.1999 року до договору №1 про капітальне будівництво від 30.01.1998 року.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, правила даного Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків розірвання договорів, які були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним Кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу.

Позивач, як на підставу заявлених вимог про розірвання Додаткової угоди № 3, посилається на ст.ст. 202, 206, 218, 224-225 ГК України.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється за рішенням суду, а до відносин щодо припинення зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 651 ЦК України, яка визначає підстави для зміни або розірвання договору, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу заявлених вимог та заперечень. Докази надаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Досліджені матеріали справи свідчать про недоведеність позивачем істотного порушення відповідачем умов Додаткової угоди №3, з якими законодавець пов'язує  розірвання договору.

У статті 206 ГК України, на яку посилається позивач, зазначено, що господарське зобов'язання може бути розірвано відповідно до правил, встановлених ст. 188 ГК України.

Позивачем не надано доказів в підтвердження дотримання ним, визначеного у ст. 188 ГК України, порядку розірвання господарського договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що, враховуючи наведені обставини, немає правових підстав для задоволення позову та розірвання спірної додаткової угоди № 3 в судовому порядку.    

Колегія суддів вважає, що господарським судом при прийнятті рішення всебічно, повно та об'єктивно досліджені всі обставини справи. Рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Отже, доводи, що викладені в апеляційній скарзі, необґрунтовані та безпідставні, у зв'язку з чим, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати, відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський  суд –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Агроторгова фірма ім. Солодухіна»  Товариства з обмеженою відповідальністю «Югтара», м. Нова Каховка Херсонської області, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 23.10.2006р. по справі № 7/460-ПД-06  - без змін.

Постанову оформлено відповідно до ст.84 ГПК України 23.04.2007.