Постанова

від 18.07.2007 по справі 7/460-пд-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/460-ПД-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

18 липня 2007 р.                                                                                   № 7/460-ПД-06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

СуддівНевдашенко Л.П.,Михайлюка М.В.,Дунаєвської Н.Г.,

перевіривши  касаційну  скаргу    

Дочірнього підприємства "Агроторгова фірма ім.Солодухіна" ТОВ "Югтара"

на  постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 18.04.2007 року

у справі№ 7/460-ПД-06господарського суду Херсонської області

за позовом Дочірнього підприємства "Агроторгова фірма ім.Солодухіна" ТОВ "Югтара"

до ВАТ "Херсонмонолітбуд"

пророзірвання додаткової угоди та стягнення суми

за  участю  представників  сторін :

позивача  Секан О.С.

відповідачаПоляков А.Ю.

В С Т А Н О В И В :

07.11.2006 року Дочірнє підприємство «Агроторгова фірма                                 ім. Солодухіна»товариства з обмеженою відповідальністю «Югтара»звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до ВАТ «Херсонмонолітбуд»про розірвання додаткової годи №3 від 01.03.1999 року до договору №1 від 30.01.1998 року та стягнення з відповідача грошові кошти в розмірі 5015 грн. 16 коп.

Рішенням господарського суду Херсонської області в задоволенні позову відмовлено, рішення мотивовано пропуском строку позовної давності за вимогою про стягнення боргу та недодержанням позивачем визначеного законом порядку для розірвання договору.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.04.2007 року  вказане рішення господарського суду  залишено без змін.

Не погоджуючись з даною постановою апеляційного суду, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, посилаючись на неправильне застосування судом  норм матеріального  та  процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановив та зазначив  апеляційний господарський суд  між сторонами у справі 30 грудня 1998 року було укладено договір купівлі-продажу №446, за умовами якого продавець (позивач у справі) зобов'язався продати, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити будівельні матеріали та іншу продукцію в кількості, асортименті, у строки та по цінам, указаним в специфікації.

Згідно з накладною №3851 від 24.12.1999 та Довіреністю серії ЯВИ № 567977, ВАТ «Херсонмонолітбуд»отримав від позивача 13931 шт. цегли на суму 5015,16 грн. (з урахуванням ПДВ).

Доказів проведення розрахунків за даною господарською операцією у рамках договору № 446 відповідачем не надано, що з'явилось підставою для звернення позивача до господарського суду із позовом про стягнення заборгованості у сумі 5015,16 грн.

Крім того, між ВАТ «Херсонмонолітбуд»та ДП «АТФ їм. Солодухіна» 30  січня 1998 року було укладено Договір №1 на капітальне будівництво, а    1 березня 1999 року - Додаткову угоду №3 до зазначеного Договору №1.

Позивач також просив розірвати вказану додаткову угоду №3.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, покупець зобов'язався сплатити отримані матеріали та продукцію не пізніше 7-денного терміну з часу їх отримання, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Матеріалами справи підтверджено, що цеглу на суму 5015,16 грн. відповідач отримав 24.12.1999 року та повинен був здійснити оплату, згідно умов договору № 446, не пізніше 7-денного терміну, але своє зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим у позивача з 01.01.2000 року виникло право на позов про стягнення заборгованості.

Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. У статті 80 ЦК УРСР зазначено, що сплив строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Як вбачається з досліджених матеріалів справи, строк позовної давності за заявленою вимогою сплив 01.01.2003 року.

Позов заявлено лише у листопаді 2006 року, більш чим через 3 роки після закінчення терміну позовної давності.

При таких обставинах, господарський суд Херсонської області дійшов вірного висновку про застосування позовної давності до спірних відносин та відмови у позові з зазначених підстав.

Стаття 80 ЦК УРСР (аналогічна стаття міститься в ЦК України -                   ст.267) закріплює, що суд при розгляді спору може визнати причину пропуску позовної давності поважною, у даному випадку порушене право підлягає захисту.

Виходячи зі змісту зазначеної норми права, господарський суд при вирішення  питання щодо поважності причин пропуску позовною давності, оцінює обставини справи  наявні докази за своїм внутрішнім переконанням та вирішує питання щодо наявності або відсутності обставин, що свідчать про поважність причин пропуску строку на захист порушеного права.

Як   свідчать   матеріали   справи,   позивач   не   навів   переконливих   доводів в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності.

Вирішення в судовому порядку спорів з відповідачем за іншими договорами не перешкоджало позивачу звернутися до господарського суду із позовом щодо виконання зобов'язань за договором №446. Апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду про відсутність    підстав для поновлення строку позовної давності за позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 446.

Предметом заявлених вимог є також вимога про розірвання додаткової угоди №3 від 01.03.1999 року до договору №1 про капітальне будівництво від 30.01.1998 року.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, правила даного Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків розірвання договорів, які були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним Кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу.

Позивач, як на підставу заявлених вимог про розірвання Додаткової угоди № З, посилається на ст.ст. 202, 206, 218, 224-225 ГК України.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється за рішенням суду, а до відносин щодо припинення зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України.  

Згідно з вимогами ст. 651  ЦК України, яка визначає підстави для зміни або розірвання договору, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу заявлених вимог та заперечень. Докази надаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Досліджені матеріали справи свідчать про недоведеність позивачем істотного порушення відповідачем умов Додаткової угоди №3, з якими законодавець пов'язує розірвання договору.

У статті 206 ГК України, на яку посилається позивач, зазначено, що господарське зобов'язання може бути розірвано відповідно до правил, встановлених ст. 188 ГК України.

Позивачем не надано доказів в підтвердження дотримання ним   визначеного у ст. 188  ГК  України   порядку розірвання господарського договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд обгрунтовано дійшов висновку, що немає правових   підстав  для  задоволення  позову  та розірвання  спірної  додаткової угоди № 3 в судовому порядку.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційним господарським судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування законної та обґрунтованої постанови не вбачається.

Крім того, відповідно до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Керуючись ст.ст. 1113, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.04.2007 року у справі № 7/460-ПД-06 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Судді                                                                                          Л.Невдашенко          

М.Михайлюк

                                                                                          Н.Дунаєвська