Постанова

від 25.10.2018 по справі 591/365/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року м. Суми

Справа №591/365/18

Номер провадження 22-ц/788/1747/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

у присутності :

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача КУ Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради - Тищука Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Кривцової Г.В. у м.Суми

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради, третя особа - директор Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради Гмиря Андрій Михайлович, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до КП Центр реінтеграції бездомних осіб , в якому вказував, що наказом від 15 травня 2017 року № 12-к його було прийнято на роботу до КУ Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради та призначено на посаду завідувача відділенням нічного перебування установи. Наказом директора установи від 11 січня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто за перебування на робочому місці в нетверезому стані чи стані наркотичного сп'яніння. При цьому у порушення вимог ст. ст. 149, 47, 116 КЗпП України не було проведено медичного огляду позивача, не відібрано у нього письмові пояснення, в день звільнення йому не було видано трудову книжку, не проведено розрахунок при звільненні. Копія наказу про звільнення була видана позивачу 12 січня 2018 року лише після спілкування адвоката з керівництвом закладу в телефонному режимі. Його звільнення відбулося без отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Посилаючись на викладене, уважаючи, що його було звільнено з грубим порушенням чинного трудового законодавства, просив визнати незаконним та скасувати наказ №4-к від 11 січня 2018 року, поновити його на роботі на посаді завідувача відділенням нічного перебування Центру реінтеграції бездомних осіб, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2018 року було визнано незаконним та скасовано наказ КУ Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради від 11 січня 2018 року № 4-к Про звільнення ОСОБА_1. , поновлено його на посаді завідувача відділення нічного перебування КУ Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28 261 грн 12 коп. з утриманням з вказаної суми при виплаті податків та інших обов'язкових платежів.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі КУ Центр реінтеграції бездомних осіб ставить питання про скасування оскарженого рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, зокрема, що суд безпідставно не урахував, що факт перебування позивача на робочому місці 29 грудня 2018 року в нетверезому стані підтверджується постановою Ковпаківського районного суду м. Суми про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП і письмовими поясненнями ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 10 січня 2018 року. Також судом не взято до уваги, що позивач відмовився надати письмові пояснення з приводу порушення ним трудової дисципліни, ознайомлюватися із наказом про звільнення та отримати трудову книжку, про що складено відповідні акти.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Звертає увагу на ту обставину, що відповідачем до суду першої інстанції не були подані належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо наявності підстав для звільнення позивача з роботи за п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України та щодо дотримання встановленої чинним законодавством процедури звільнення, і тому суд на підставі наявних у справі та досліджених доказів дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, а отже вважав, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що його звільнено без належних правових підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України та з грубим порушенням вимог, передбачених ст.ст.47, 147-179 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи убачається, що 16 травня 2017 року позивач ОСОБА_1 прийнятий на посаду завідувача відділення нічного перебування КУ Центр реорганізації бездомних осіб СМР (а. с. 11).

З пункту 1.2 посадової інструкції завідувача відділення нічного перебування Центру реінтеграції бездомних осіб, затвердженої 16 травня 2017 року, слідує, що завідувач відділення призначається та звільняється з посади директором Центру, за погодженням з директором Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради (а. с. 12-13).

Наказом директора КУ Центр реорганізації бездомних осіб СМР Гмирі А.М. № 4-к від 11 січня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з посади завідуючого відділенням нічного перебування 11 січня 2018 року за п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою для видачі наказу були письмові пояснення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 від 10 січня 2018 року (а.с.8).

Відповідно до частини другої статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 від 22 червня 1982 року про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачена можливість покладання на роботодавця тягаря доведення наявності законної підстави для звільнення.

Відповідно до п. 7 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів зазначено, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п.7 ст.40 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Частиною 1 ст. 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Статтею 148 КЗпП України унормовано, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (ч. 1 ст. 149 КЗпП України).

Утім з наказу про звільнення позивача неможливо встановити, в який день та в який період часу він перебував на робочому місці в стані сп'яніння, чи підтверджено нетверезий стан позивача медичним висновком або будь-якими іншими доказами.

Інших належних та допустимих засобів доказування на підтвердження перебування позивача на роботі в нетверезому стані, відповідач усупереч положенням ст. 81 ЦПК України не надав.

Крім того, судом вірно встановлено допущення відповідачем і інших порушень трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1

Так, усупереч нормам ст. 149 КЗпП України відповідач не запропонував порушнику надати письмові пояснення, не з'ясовувалося, чи вже застосовувалось за цей проступок дисциплінарне стягнення, не враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника, а також відповідачем у порушення вимог п. 1.2 Посадової інструкції завідувача нічного перебування КУ Центр реінтеграції бездомних осіб проведено звільнення ОСОБА_1 без погодження з Директором департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради.

Разом з тим, відповідачем на порушення положень ч. 2 ст. 47 КЗпП України, копія наказу про звільнення була вручена ОСОБА_1 лише на наступний день після звільнення.

Викладені обставини, свідчить про те, що звільнення відповідача було проведено з порушеннями чинного трудового законодавства.

Звідси, суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування спірного наказу про звільнення позивача та поновлення останнього на посаді завідувача відділення нічного перебування КУ Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також є законним та обґрунтованим, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вірно визначив у розмірі 28 261 грн 12 коп. на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати , виходячи з середньоденної заробітної плати позивача у сумі 220 грн 79 коп. та 128 робочих днів вимушеного прогулу.

Поряд із цим, суд вірно на виконання вимог ст. 235 КЗпП України допустив негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, права і обов'язки сторін, перевіривши їхні доводи та заперечення, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання апелянта у доводах апеляційної скарги на постанову Ковпаківського районного суду м.Суми від 6 березня 2018 року у справі № 592/396/18 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП за керування ним 29.12.2017 року о 15год.20 хв. в м.Суми по вул.Робітниче селище біля будинку 8 транспортним засобом Фольцваген Пасат , д.н. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння, не може беззаперечно свідчити про його появу саме на роботі у стані алкогольного сп'яніння, що було б підставою для звільнення його з роботи на п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.70).

Доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на долучених до апеляційної скарги копіях пояснень ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 від 10 січня 2018 року та актах, складених 11 січня 2018 року, колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

Так відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. ч. 1, 3, 8 ст. 83 ЦПК України закріплено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України унормовано, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Проте, заявником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, навпаки його недобросовісна процесуальна поведінка у суді першої інстанції та відповідне реагування з боку суду, свідчить про свідоме невиконання ним обов'язків покладених на нього судом та чинним процесуальним законодавством.

Тому, подані заявником з порушеннями цивільного процесуального законодавства вищевказані докази, апеляційним судом до розгляду прийматися не можуть.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни постановленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 29 жовтня 2018 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Т. А. Левченко

С. С. Ткачук