Постанова

від 24.10.2018 по справі 461/5101/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 461/5101/16-ц

провадження № 61-22370св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Комунальне підприємство Львівської обласної ради Управління капітального будівництва ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Львівської обласної ради Управління капітального будівництва (далі - КП Управління капітального будівництва ) про стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2016 року, стягнуто з КП Управління капітального будівництва на користь ОСОБА_3 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 102 572,04 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 41 830,25 грн та судовий збір. Проте станом на 05 серпня 2016 року розрахунок з ним не проведений.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 жовтня 2016 року в складі судді Лялюк Є. Д. позов задоволено.

Стягнуто з КП Управління капітального будівництва на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 березня до 05 серпня 2016 року в розмірі 8 996,75 грн.

Стягнуто з КП Управління капітального будівництва на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати від не виплаченої заробітної плати з 02 червня 2014 року до 05 серпня 2016 року в розмірі 71 822,82 грн.

Стягнуто з КП Управління капітального будівництва на користь ОСОБА_3 три проценти річних з 02 червня до 05 серпня 2016 року в розмірі 6 702,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2016 року, у зв'язку з чим з 17 березня до 05 серпня 2016 року продовжували існувати обставини для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8 996,75 грн.

Також суд першої інстанції вважав, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 71 822,82 грн інфляційних втрат та 6 702,00 грн - три проценти річних з 02 червня 2014 року до 05 серпня 2016 року.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 жовтня 2016 року в частині стягнення з КП Управління капітального будівництва на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат у розмірі 71 822,82 грн та трьох процентів річних в розмірі 6 702,00 грн з 02 червня 2014 року до 05 серпня 2016 року скасовано, в цій частині у позові відмовлено. У решті рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції у скасованій частині мотивоване тим, що положення частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зі змісту касаційної скарги випливає, що заявник не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, отже, суд касаційної інстанції переглядає рішення суду апеляційної інстанції саме в цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних виступають способом захисту майнових прав та інтересів позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Суд установив, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2016 року, стягнуто з КП Управління капітального будівництва на користь ОСОБА_3 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 102 572,04 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 41 830,25 грн та судовий збір. Станом на 05 серпня 2016 року розрахунок з ОСОБА_3 не проведений.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з тих обставин, що відповідач не виконав рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2016 року, у зв'язку з чим з 17 березня до 05 серпня 2016 року продовжували існувати обставини для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8 996,75 грн.

Разом із тим суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за цей же період з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд установив, що до моменту звільнення середньоденна заробітна плата позивача становила 92,75 грн.

Новим періодом невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є період 17 березня - 05 серпня 2016 року, що становить 97 робочих днів, у зв'язку з чим середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи (скороченні) становитиме 8 996,75 грн.

Стягуючи з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних, суд першої інстанції зазначав, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто процитував положення частини другої статті 625 ЦК України.

При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України в разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

За таких обставин частина друга статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства.

У правовому висновку Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-43цс14 зазначено, що встановлена частиною другою статті 625 ЦК України відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.

На ці обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, підстав для скасування ухваленого ним рішення в частині відмови в позові не вбачає. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року в частині відмови в позові ОСОБА_3 до Комунального підприємства Львівської обласної ради Управління капітального будівництва про стягнення інфляційних втрат у розмірі 71 822,82 грн та трьох процентів річних в розмірі 6 702,00 грн з 02 червня 2014 року до 05 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.М. Сімоненко

С.П. Штелик