Рішення

від 19.09.2018 по справі 917/615/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2018 Справа № 917/615/18

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.

при секретарі Отюговій О.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: Пістряк М.С.,

відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковськ Агро", вул. Володимирська, 144, м. Глобине, Полтавська область, 39000

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області,

вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039

про визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новомосковськ Агро" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що розташована на території Глобинської міської ради (за межами населеного пункту м. Глобине) Глобинського району Полтавської області, на якій знаходяться господарські будівлі та споруди приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковськ Агро", код ЄДРПОУ 33014041, загальною площею - 0,7700 га (дослівно згідно прохальної частини позову).

Ухвалою від 04.06.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 03.07.2018. Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.

23.06.2018 відповідачем надано відзив на позовну заяву (а.с.55-60).

Ухвалою від 09.08.2018 закрито підготовче провадження у справі № 917/615/18 та справу призначено до судового розгляду по суті на 30.08.2018.

В засідання 30.08.2018 та 10.09.2018 позивач свого представника не направив, причин щодо того не повідомив, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи. Розгляд справи призначено на 19.09.2018.

В судовому засіданні 19.09.2018 представник позивача виклав зміст позовних вимог та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач у відзиві та його представник (в судовому засіданні 10.09.2018) проти вимог заперечив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Новомосковськ Агро є власником цілісного майнового комплексу будівель та споруд (будівлі току), що знаходиться за адресою: Полтавська область, Глобинський район (за межами населеного пункту), м. Глобине, вул. Чапаєва, буд. 10.

Право власності ТОВ Новомосковськ Агро на будівлі та споруди зареєстровано у встановленому законом порядку (копія рішення постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації ПРИНЦИП від 24 березня 2008 року №ВП-20-01/08 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.05.2008 міститься в матеріалах справи).

29.11.2006 КП Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації проведено інвентаризацію цілісного майнового комплексу Позивача по вулиці Чапаєва, буд. 10 в м. Глобине, в результаті якої було виготовлено технічний паспорт (копія додається). З вказаного технічного паспорту вбачається, що належні позивачу на праві власності будівлі складу, погребу, критого току та конюшні, які входить до складу цілісного майнового комплексу, знаходиться в межах ділянки площею 0,7700 га.

Позивач в обґрунтування позову посилається на наступне.

Земельна ділянка загальною площею 0,7700 га, відносно якої ТОВ Новомосковськ Агро звернулося з даним позовом до суду, перебувала у власності Відкритого акціонерного товариства Новомосковське - колишнього власника нерухомого майна.

Дана земельна ділянка знаходиться в межах визначених Державним актом на право колективної власності на землю виданого Відкритому акціонерному товариству Новомосковське Глобинською міською Радою народних депутатів Глобинського району Полтавської області 18 квітня 2002 року, на підставі рішення Глобинської міської Ради народних депутатів, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №35, у тому що вказаному власнику землі передаються у колективну власність - 2988,5 гектарі землі в межах згідно з планом.

Відповідно до архівної довідки №04-02/185 від 13.02.2017 ВАТ Новомосковськ вже не існує. Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 22 травня 2012 року у справі №18/1222/11, належні цьому підприємству земельні ділянки під сільськогосподарськими угіддями були розпайовані (тобто, розподілені між власниками земельних часток - паїв) відповідно до Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям №720/95 від 08.08.1995 та прийнятими на виконання цього Указу нормативними актами.

На підставі Державного акту серії ПЛ №б/н від 18.04.2002 ВАТ Новомосковське , яке припинило свою діяльність шляхом ліквідації, належала на праві колективної власності земельна ділянка загальною площею - 2988,5 га (у тому числі - 0,7700 га, що є предметом даного позову).

Дія Державного акту на право колективної власності ВАТ Новомосковськ після здійснення процедури розпаювання земель колективної власності не була припинена, а отже Державний акт про право колективної власності на землю залишається чинним в частині земельних ділянок, які не підлягали паюванню, зокрема, земельної ділянки під переданим ТОВ Новомосковськ Агро у приватну власність нерухомим майном.

Статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в т.ч. шляхом визнання права на них (ч. 3 ст. 152 ЗК України, ст. 16 ЦК України).

Як вбачається із статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідач у свою чергу зазначає, що управління не має повноважень щодо розпоряджень землями колективної власності.

Так, 22.12.2017 позивач звернувся до відповідача з клопотанням вх. №19-17337/0/1-17 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7700 га, яка розташована на території Глобинської міської Глобинського району Полтавської області.

Листом від 22.01.2018 за вих. №490/0/26-18 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області повідомлено позивачу, що запитувана ним земельна ділянка відноситься до земель колективної власності, а у Головного управління відсутні повноваження щодо розпорядження землями колективної власності.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Норми статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідною до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як вже зазначалось, за результатами розгляду клопотання позивача Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області листом надано відповідь, в котрому зазначено, що Управління не має повноважень щодо розпорядження землями колективної власності.

Відповідно до статті 15-1 Земельного кодексу України До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить: а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні; в) організація проведення робіт, пов'язаних із реалізацією земельної реформи; г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель; ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; д) участь у державному регулюванні планування територій; е) проведення державної експертизи землевпорядної документації; є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; є1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Враховуючи викладене відповідач не має повноважень щодо розпорядження землями колективної власності, а відтак вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Одне із головних призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (пункт 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Серявін проти України ).

В силу приписів частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду на протязі 20 днів з дати складання повного тексту рішення.

3. Повний текст рішення складено 28.09.2018.

Суддя М.М. Кульбако