Постанова

від 31.01.2019 по справі 917/615/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2019 р. Справа № 917/615/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є. , суддя Пелипенко Н.М. , суддя Радіонова О.О.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 43/62-18 від 10.08.18 р.,

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх.930) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2018 (повний текст складено 28.09.2018, суддя Кульбако М.М.) у справі №917/615/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковськ Агро", м.Глобине, Полтавська область,

до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області, м.Полтава

про визнання права власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "Новомосковськ Агро" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), загальною площею - 0,7700 га, що розташована на території (м.Глобине, вул.Чапаєва, 10) Глобинської міської ради (за межами населеного пункту м. Глобине) Глобинського району Полтавської області

В обгрунтування позову позивач зазначає про те, що у 2008 році він набув право власності на нерухоме майно, загальною площею 1214,6 кв.м., що знаходиться по вул.Чапаєва, буд.10 в м.Глобине Полтавської області. Як зазначає позивач, земельна ділянка, на якій розміщене належне йому нерухоме майно, знаходиться в межах, визначених державним актом на право колективної власності на землю, виданим 18.04.2002 року Відкритому акціонерному товариству Новомосковське ; 22.05.2012 вказане товариство було ліквідовано за судовим рішенням. Позивач вказує на те, що земельні ділянки колективної власності під господарськими будівлями на спорудами відповідно до вимог чинного законодавства паюванню не підлягають. На підставі наведеного, позивач вважає, що набувши право власності на нерухоме майно, з урахуванням приписів ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України, до нього перейшло право власності на земельну ділянку, на якій це майно розташоване.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.09.2018 у справі №917/615/18 в позові відмовлено.

В наведеному рішенні суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, на підставі державного акту серії ПЛ б/н від 18.04.2002, належала на праві колективної власності ВАТ Новомосковське , яке припинило свою діяльність шляхом ліквідації. Як зазначив суд в оскаржуваному рішенні, дія вказаного державного акту після здійснення процедури розпаювання земель колективної власності не була припинена, а отже, він залишається чинним в частині земельних ділянок, які не підлягали паюванню, зокрема, земельної ділянки під переданим ТОВ Новомосковськ Агро у приватну власність нерухомим майном. Оскільки відповідач не має повноважень на розпорядження землями колективної власності, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись не неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на положення ст.ст.16, 328, 392 Цивільного кодексу України, ст.152 Земельного кодексу України та зазначає про те, що матеріалами справи підтверджується розташування належних йому на праві власності будівель та споруд на земельній ділянці, яка зазначена в державному акті на право колективної власності на землю від 18.04.2002. Позивач також зазначає, що спірна земельна ділянка є несільськогосподарськими угіддями, не підлягає паюванню та не належить колишнім членам колективного сільськогосподарському підприємства на праві приватної власності. За вказаних обставин, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області не наділене повноваженнями щодо розпорядження землями колективної власності, у зв'язку з чим позивачем не доведено невизнання чи оспорювання його права власності відповідачем у цій справі. Відповідач також зазначає, що відповідно до ст.23 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство , співвласниками не розпайованих земельних ділянок є члени колективних сільськогосподарських підприємств та їх правонаступники, а тому, задоволення позову призведе до порушення законних прав громадян, які мають право на отримання земельної частки за рахунок земель, які знаходились у колективній власності ВАТ Новомосковське . Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2018 у цій справі - без змін.

В судове засідання 31.01.2019 позивач не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 розгляд справи вже відклався судом у зв'язку із неявкою представника позивача.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, належним чином повідомлено позивача про час та місце розгляду справи, надано додатковий час для явки представника в судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням Постійно діючого третейського суду від 24.03.2008 у справі №ПВ-20-01/08 (а.с.17-19 т.1) задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Новомосковськ Агро до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Сула та ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, придбані з прилюдних торгів. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю Новомосковськ Агро право приватної власності на наступне нерухоме майно:

будівля комори, літ. "А,а", будівля складу, літ "Б", будівля складу, літ "В", що знаходяться за адресою: с. Старий хутір, вул. Першотравнева, 1;

будівля вагової, літ "А,а" за адресою: с. Старий хутір, вул. Першотравнева, 10;

будівля механічної майстерні, літ. "А", заправка за адресою: с. Старий хутір, Першотравнева, 3;

будівля навіс (з складом), літ "А", будівля складу, літ "Б", будівля електрозварювання, літ "В", навіс, літ. "Г", склад, літ. "Д,д", будівля прохідної, літ. "Е" за адресою: с. Старий хутір, вул. Першотравнева, За;

будівля свинарника, літ. "А,а,а" за адресою: с. Новомосковське, вул. Весняна, 11-в;

будівля корівника, літ. "А" у с. Новомосковське, вул. Весняна, 11-б;

будівля складу, літ. "Д" у с. Новомосковське, вул. Весняна, 9-а, будівля складу, літ. "Б,б", будівля складу, літ "А", критий тік, літ. В , будівля погреба, літ "Г", за адресою: с. Новомосковське, вул. Весняна, 9а;

будівля вагової, літ "А,а" за адресою: с. Новомосковське, вул. Весняна, 9б;

будівля літнього табору, літ "А" за адресою: с. Новомосковське, вул. Весняна, 11г;

будівля складу, літ "А" за адресою: с. Новомосковське, вул. Весняна, 11а;

будівля складу, літ "А,а", критий тік, літ. "В", будівля конюшні, літ. "Г", будівля погреба, літ Б за адресою: м. Глобине, вул. Чапаєва, 10;

будівля тракторної бригади, літ. "А" за адресою: м. Глобине, вул. Чапаєва, 14;

будівля вагової, літ "А,а" за адресою: м. Глобине, вул. Чапаєва, 12.

З наведеного рішення третейського суду вбачається, що вказане нерухоме майно було придбано позивачем на прилюдних торгах з реалізації будівель ВАТ Новомосковське .

Право власності ТОВ Новомосковськ-Агро (позивача) на будівлі, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м.Глобине, вул.Чапаєва, буд.10 зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягами КП Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації з Реєстру прав власності на нерухоме майно №18771827 від 12.05.2008 та №18956815 від 26.05.2008 (а.с.20,21).

Позивач просить визнати право власності на земельну ділянку, площею 0,77 га, розташовану за адресою: Полтавська область, м.Глобине, вул.Чапаєва, 10.

В матеріалах справи міститься державний акт на право колективної власності на землю від 18.04.2002, виданий Відкритому акціонерному товариству Новомосковське Глобинською міською Радою народних депутатів Глобинського району Полтавської області, відповідно до якого, вказаному товариству передано у колективну власність 1988,5 гектарів землі в межах, згідно з планом (а.с.40-41).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.05.2012 у справі №18/1222/11 ліквідовано Відкрите акціонерне товариство Новомосковське .

14.06.2012 проведена державна реєстрація припинення ВАТ Новомосковське на підставі судового рішення у справі про банкрутство, про що зазначено в архівній довідці Глобинської районної державної адміністрації №04-02/185 від 13.02.2017 (а.с.39).

Позивач зазначає в позові про те, що земельна ділянка, загальною площею 0,77 га, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, знаходиться в межах, визначених державним актом на право колективної власності на землю ВАТ Новомосковське від 18.04.2002.

В позові позивач посилається на положення ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України та зазначає, що набувши право власності на нерухоме майно, він став власником земельної ділянки, на якій це майно розташоване.

22.12.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою №НА-240 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7700 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території м.Глобине, вул.Чапаєва, буд.10 (а.с.62).

У відповідь, відповідач в листі №490/0/26-18 від 22.01.2018 повідомив позивача про те, що запитувана земельна ділянка відноситься до земель колективної власності згідно державного акту на право колективної власності на землю від 18.04.2002, який видано ВАТ Новомосковське , а у ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження щодо розпорядження землями колективної власності (а.с.64).

Судова колегія враховує наступне.

У відповідності до статті 3 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990) власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними. Власник землі міг вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею.

Суб'єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (стаття 5 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990).

Відповідно до статтей 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.201990) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналогічні положення містяться в статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції, чинній на час видачі державного акту на право колективної власності на землю), відповідно до якої, земля може належати підприємству на праві колективної власності. Право власності на землю посвідчується державним актом.

З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2002 року ВАТ Новомосковське видано державний акт на право колективної власності на земельну ділянку загальною площею 2988,5 га. (а.с.40-42; 116-119).

Діючим законодавством України на теперішній час не передбачено колективної форми власності.

В той же час зміст права власності на землю, згідно з частини 1 статті 78 Земельного кодексу України, залишився незмінним. І таке право в Україні гарантується (стаття 1 Земельного Кодексу України ).

За змістом пункту 1 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" паюванню підлягають лише сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Виходячи зі змісту положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", земельні ділянки колективної власності під господарськими будівлями та спорудами паюванню не підлягали і залишалися у колективній власності.

Земельна ділянка, яка є предметом позову у цій справі, була передана ВАТ Новомосковське у колективну власність згідно державного акту від 18.04.2002 та належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, а зокрема, до їх виду несільськогосподарські угіддя, тобто, до земель під сільськогосподарськими будівлями і дворами, які не підлягали розпаюванню і залишилися у колективній власності.

Вказане випливає з інформації ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області (лист №490/0/26-18 від 22.01.2018, а.с.64) та державного акту на право колективної власності на землю від 18.04.2002, який видано ВАТ Новомосковське (а.с.40-42; 116-119).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.05.2012 у справі №18/1222/11 про банкрутство ВАТ Новомосковське , затверджено ліквідаційний баланс підприємства та прийнято рішення про його ліквідацію.

Згідно архівної довідки Глобинської районної державної адміністрації №04-02/185 від 13.02.2017 (а.с.39), ВАТ Новомосковське припинено 14.06.2012.

Згідно зі статтею 30 Земельного кодексу України (в редакції, чинній у 2012) при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні документи на підтвердження факту проведення розподілу земельних ділянок між членами ВАТ Новомосковське у відповідності до вимог законодавства, а також відсутні дані щодо того, чи здійснювався розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації вказаного товариства.

Разом із тим, згідно досліджених вище матеріалів справи (лист ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області №490/0/26-18 від 22.01.2018, а.с.64) спірні землі обліковуються як колективна власність.

Судам при вирішенні справ зазначеної категорії слід застосовувати закон, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.

До особи, яка придбавала житловий будинок, будівлю або споруду, з 1 січня 2004 р. (з моменту введення в дію ЦК України і до 05.11.2009) згідно з ст.377 ЦК України, а з часу внесення змін до ст.120 ЗК України Законом України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу Украї ни від 27.04.2007 №997-V - і згідно з ст.120 ЗК України переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором; а якщо договором цього не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Отже, після 01.01.2004, в силу ст.377 діючого ЦК України, відбувався автоматичний перехід права власності на земельну ділянку при відчуженні будинку (будівлі, споруди).

Дійсно статті 377 ЦК України та 120 ЗК України регулюють однакове коло суспільних відносин, а тому незастосування ст. 377 ЦК України суперечило б волі законодавця та неврахування більш адекватних існуючим правовідносинам правил.

Враховуючи наведене, позивач у справі, що розглядається має довести, що попередньому власнику нерухомого майна належала земельна ділянка, на яку він претендує, а також розмір цієї земельної ділянки.

В матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження того, що належне позивачу нерухоме майно розміщено на земельній ділянці саме в розмірі 0,77 га.

Позивач зазначає в позові, що вказаний розмір земельної ділянки підтверджується технічним паспортом на виробничий будинок, розташований по вул.Чапаєва, 10 у м.Глобино (а.с.22-35).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача, оскільки технічний паспорт на будівлю - це документ, виготовлений на підставі проведеної технічної інвентаризації будинку, який містить інформацію про технічні показники будинку, такі як: поверховість будинку, загальна площа будинку, площа окремих приміщень.

На підставі даних технічного паспорту неможливо встановити розмір земельної ділянки, визнання права власності на яку є предметом позову у цій справі.

Також в підтвердження місцезнаходження спірної земельної ділянки позивач надав суду кадастровий план земельної ділянки, розроблений ТОВ Проектно-виробничою компанією Плай (а.с.49).

Вказаний документ не є належним доказом у цій справі, оскільки розмір земельної ділянки, що переходить до набувача будівлі, має бути визначено шляхом формування відповідної частини у окрему земельну ділянку в порядку, визначеному положеннями Закону України Про землеустрій та Земельного кодексу України.

Крім того, із вказаного плану вбачається, що розмір земельної ділянки є значно більшим, ніж розмір будівель, які на ньому позначені.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.01.2019 пояснив, що кадастровий план, який надано до матеріалів справи, надавався позивачем ОСОБА_2 управлінню Держгеокадастру у Полтавській області при зверненні із заявою про надання дозволу для виготовлення проекту землеустрою та містить приблизний розмір та місцерозташування спірної земельної ділянки.

Позивач в заяві про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою №НА-240 від 27.12.2017 (а.с.62) також вказує, що площа земельної ділянки - 0,77 га є орієнтовною.

Отже, із наданих позивачем до матеріалів справи документів неможливо встановити місцерозташування спірної земельної ділянки, її розмір та межі, що унеможливлює задоволення позову про визнання права власності на неї.

Клопотання про призначення відповідної експертизи сторонами не заявлено.

Судова колегія також приймає до уваги, що згідно з положеннями ст.392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема, це не визнання його права власності особою, яка вказана відповідачем.

Особи, які не визнають право позивача та чиї дії засвідчують виникнення спору є особи, які посилаються на свої власні права чи охоронювані законом інтереси щодо майнових прав позивача на спірну земельну ділянку.

Відповідач наполягає на тому, що спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності, а Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області не має повноважень на розпорядження землями колективної власності.

Відповідно до ст.15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у відповідача повноважень на розпорядження земельними ділянками колективної власності, а отже, він не є особою, до якої можна звернути позов в розумінні ст.392 ЦК України.

За наведених обставин, вимоги позивача про захист його права шляхом визнання права власності на земельну ділянку заявлені до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Слід зазначити, що при аналізу питання обсягу дослідження судом першої інстанції доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У цій справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2018 року у справі №917/615/18 - без змін.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2018 року у справі №917/615/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.02.2019р.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя Н.М. Пелипенко

Суддя О.О. Радіонова