Постанова

від 30.10.2018 по справі 826/16134/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА Іменем України 30 жовтня 2018 року Київ справа №826/16134/14 адміністративне провадження №К/9901/9387/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача: Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 (головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді - Грищенко Т.М., Мацедонська В.Е.) у справі  №826/16134/14  за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Дочірнє підприємство «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.07.2014 №00083/2201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 900021,00грн.  Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду мотивовано безпідставністю формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» з огляду на фіктивність укладених правочинів, що свідчить про укладання угод без настання реальних правових наслідків.   Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2015 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД», з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Апеляційний суд спростував доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податкову на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 у справі №826/16134/14  ,  прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). В обґрунтування касаційної скарги,  Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві зазначає, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною незаконного скасування правомірного прийнятого податкового повідомлення-рішення. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем податкового кредиту за результатом договірних відносин з контрагентом з огляду на відсутність реальності господарських операцій та фіктивність укладеного правочину, у зв'язку з тим, що договірні відносити між сторонами укладено без мети настання реальних правових наслідків, носять протиправний характер, спрямовані на незаконне формування показників податкової звітності та незаконне заволодіння майном держави. Водночас відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки Дочірнім підприємством «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» на підтвердження показників податкової звітності та правомірності формування податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» було надано не в повному обсязі первині документи, а тому визначення позивачу податкового зобов'язання згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним та не підлягає скасуванню. Натомість, Дочірнє підприємство «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» з огляду на штучність укладеного правочину та безтоварний характер проведених операцій є необґрунтованими та безпідставними, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом здійснювались з дотриманням вимог податкового законодавства, про що свідчать досліджені в процесі розгляду справи первинні документи, копії яких наявні в матеріалах адміністративної справи. Також позивач зазначає, що відповідачем не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. А тому, позивач просить суд відмовити Державній податковій інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві у задоволенні касаційної скарги, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 у справі №826/16134/14  залишити без змін. Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» за період з 01.02.2014 по 28.02.2014. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України  (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) внаслідок заниження позивачем  податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, за лютий 2014 року на 600014,00грн. За результатом проведеної перевірки відповідачем складено акт від 18.06.2014 №646/26-54-22-01/04012856 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.07.2014 №00083/2201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 900021,00грн., у тому числі 600014,00грн. за основним платежем та 300007,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» з огляду на безтоварність проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. Вказаний висновок сформовано на підставі податкової інформації отриманої відповідачем по вказаному контрагенту (акт Державної податкової інспекції у Московському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області №1711/20-34-22-01-05/38385065 від 23.05.2014 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД», висновки якого ґрунтуються на порушенні останнім вимог статей 203,  215,  216,  626,  629,  662,  655,  656 Цивільного кодексу України, що свідчить нікчемність укладених правочинів без мети настання реальних правових наслідків, зокрема, перевіркою не підтверджено по ланцюгу постачання придбання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» у контрагентів товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)визначено, що господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю. Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування а податкового кредиту. Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором поставки та додатковою угодою до вказаного договору, специфікаціями, видатковою накладною, податковою накладною, товарно-транспортними накладними, договором відповідального зберігання, актами здачі приймання товару на зберігання та його повернення. Оплату за придбаний товар було проведено у безготівковій формі, про що свідчить наявні в матеріалах справи рахунки на оплату та платіжні доручення. Судами також встановлено, що придбана у Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» продукція була використана позивачем в у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, що узгоджується з видами господарської діяльності позивача по КВЕД-2010, а саме придбана продукція (олія) реалізована кінцевому споживачу, що підтверджується вантажно-митною декларацією на подальшу реалізацію придбаної продукції, договором комісії, звітом комісіонера, актом про надання послуг, податковою та видатковою накладними, актами прийому-передачі товару до договору комісії, посвідченням про якість. До того ж, на момент вчинення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом. Суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано прийняв наведені документи до уваги, надав їм належну правову оцінку та відхилили посилання відповідача щодо надання не в повному обсязі представлених первинних документів на перевірку податкового органу, як на підставу для висновку про обґрунтованість здійсненого донарахування. Так, положення статей 11,  71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо. Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Дочірнє підприємство «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» підтвердило факт реальності господарських операцій з контрагентом, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано. Посилання податкового органу на акт Державної податкової інспекції у Московському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області №1711/20-34-22-01-05/38385065 від 23.05.2014 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД» обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Також, податковим органом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» ознак неправомірних дій, а наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестальянс ЛТД». Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо протиправності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 07.07.2014 №00083/2201. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін. Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та  (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 Державній податковій інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення по суті, з огляду на що, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, що складає 5846,40грн. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 у справі №826/16134/14 залишити без змін. Стягнути з Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань (ЄДРПОУ 39468697) судовий збір на користь Державного бюджету України, на рахунок для зарахування сплати судового збору: отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102. рахунок отримувача: 31219207026007, код ЄДРПОУ: 38004897. Код банку отримувача: 899998, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходу бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд)»  в розмірі 5846,40грн (п'ять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 40 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ------------------- ------------------- ------------------- В.В. Хохуляк Л.І. Бившева І.Я. Олендер Судді Верховного Суду