Рішення

від 16.10.2018 по справі 905/1313/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.10.2018 Справа № 905/1313/18

Господарський суд Донецької області у складі:

Судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Наір Сервіс (87503, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Будівельників, будинок №54-1; код ЄДРПОУ 37793554)

до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (87501, місто Маріуполь, проспект Металургів, будинок №23; код ЄДРПОУ - 23599040)

про стягнення 2 271 200,68 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1 (ордер серія АА №121213 від 09.07.2018)

від відповідача : ОСОБА_2 (довіреність б/н від 01.08.2018)

С У Т Ь С П О Р У

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Наір Сервіс до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради про стягнення 2 271 200,68 гривень, з яких: 1 954 773,97 гривень процентів за користування грошовими коштами, 262 051,79 гривень інфляційних втрат, 54 374,92 гривень 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на обов'язок Департаменту міського майна Маріупольської міської ради здійснити плату за користування грошовими коштами в розмірі однієї облікової ставки НБУ за період з 13.06.2014 (дата набрання законної сили рішенням у справі 905/3512/13) по 16.01.2017 (дата набрання законної сили рішенням у справі 905/1290/16), а також інфляційні і річні за період з 17.01.2017 по 06.07.2017 (день фактичного повернення коштів).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.07.2018 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 09.08.2018.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.08.2018 відкладено підготовче судове засідання на 20.08.2018.

10.08.2018 до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти задоволення позову.

Від представника відповідача 16.08.2018 надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.08.2018 відкладено підготовче судове засідання на 04.09.2018.

Від представника відповідача 30.08.2018 надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.09.2018 продовжено строк підготовчого провадження до 16.10.2018, відкладено підготовче судове засідання на 27.09.2018.

27.09.2018 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27.09.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 16.10.2018.

У судовому засіданні 16.10.2018 представник позивача наполягав на задоволенні позову. Звернув увагу суду та просив не приймати заперечення на відповідь на відзив, оскільки вони підписані та подані представником Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, проте відповідачем у справі є Департамент міського майна Маріупольської міської ради.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також заявив про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В

31.08.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю Кадрове Агентство ОСОБА_3 Сервіс та Управлінням міського майна Маріупольської міської ради був укладений договір №1357 купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язується передати у власність позивачу окремо стоячу трьохповерхову нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Маріуполь, вулиця Харлампіївська, будинок №17/25

Відповідно до п. 1.4 договору, продаж нежитлової будівлі вчинюється за 3 868 780,80 гривень, у тому числі ПДВ у сумі 644 796,80 гривень.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі №905/3512/13 за позовом Прокурора Жовтневого району м. Маріуполя, в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Клінінг Сіті , товариства з обмеженою відповідальністю Наір Сервіс , товариства з обмеженою відповідальністю Кадрове Агентство ОСОБА_3 Сервіс , Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про розірвання договору купівлі-продажу, повернення об'єкту до комунальної власності, визнання недійсними протоколів загальних зборів, визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету та зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності, позовні вимоги були задоволені частково. Зокрема, договір судом було розірвано та зобов'язано повернути до комунальної власності предмет договору купівлі-продажу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі №905/3512/13 встановлений факт невиконання товариством з обмеженою відповідальністю Кадрове Агентство ОСОБА_3 Сервіс зобов'язання за Договором через здійснення відчуження спірного об'єкту культурної спадщини без отримання погодження органу охорони культурної спадщини та органу приватизації, у зв'язку з чим договір №1357 купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.08.2010 було розірвано та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю Кадрове Агентство ОСОБА_3 Сервіс повернути до комунальної власності 45/100 частини трьохповерхової нежитлової будівлі, розташованої за адресою: 87500, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, буд. № 17/25, загальною площею 1 819,9 кв.м.

Оскільки спірне приміщення відповідачу повернено, а грошові кошти товариству з обмеженою відповідальністю Кадрове Агентство ОСОБА_3 Сервіс за вказане приміщення не повернуто, останнє звернулась до суду із вимогою про стягнення з відповідача зазначених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважаючи їх неправомірно отриманими відповідачем (господарська справа №905/1290/16).

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.08.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 по справі № 905/1290/16, на підставі ст. 1212 ЦК України, з відповідача була стягнута вартість перемету договору купівлі-продажу в розмірі 3 868 780,80 гривень. Вказане рішення набрало законної сили 16.01.2017 та фактично було виконано відповідачем 06.07.2017.

17.10.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю Кадрове Агентство ОСОБА_3 Сервіс та товариством з обмеженою відповідальністю Наір Сервіс було укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого з урахуванням додаткових угод від 20.01.2017 та 11.07.2017 Первісний кредитор передав Новому кредитору право вимоги з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради грошових коштів за договором №1357 від 31.08.2010, а також сплати процентів за весь час користування грошовими коштами.

На підставі викладеного, позивач вважає що Департамент міського майна Маріупольської міської ради повинен здійснити плату за користування грошовими коштами в розмірі однієї облікової ставки НБУ за період з 13.06.2014 (дата набрання законної сили рішенням у справі 905/3512/13) по 16.01.2017 (дата набрання законної сили рішенням у справі 905/1290/16), а також інфляційні і річні за період з 17.01.2017 по 06.07.2017 (день фактичного повернення коштів).

Щодо позовних вимог про стягнення процентів, розмір яких дорівнює обліковій ставці НБУ, як плати за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3868780,80 гривень, за період з 13.06.2014 по 16.01.2017, господарський суд зазначає наступне.

Як встановлено вище, рішенням господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі №905/3512/13 (яке набрало законної сили 13.06.2014) договір №1357 купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.08.2010 було розірвано та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю Кадрове Агентство ОСОБА_3 Сервіс повернути до комунальної власності спірне майно.

Згідно ч. 9 ст. 27 Закону України Про приватизацію державного майна , у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.

Проте порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації на час розгляду справи не був передбачений.

ТОВ Кадрове агентство ОСОБА_3 персонал сервіс звернулося з позовом до суду про стягнення сплачених коштів за договором купівлі-продажу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.08.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 по справі № 905/1290/16, на підставі ст. 1212 ЦК України, з відповідача була стягнута вартість перемету договору купівлі-продажу в розмірі 3 868 780,80 гривень. Вказане рішення набрало законної сили 16.01.2017.

Позивач обґрунтовує своє право кредитора щодо нарахування боржнику процентів за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ, положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України, за якою позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України .

Також вказує, що хоча стаття 1048 ЦК України розміщується у параграфі 1 глави 71 ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД ЦК України та має назву Проценти за договором позики , дана стаття розповсюджує свою дію на всі правовідносини, у тому числі і на ті, які виникли не із договорів позики, оскільки розмір процентів, передбачений ч.1 ст. 1048 ЦК України, є платою за користування чужими грошовими коштами за час коли боржник фактично отримав відстрочення від виконання свого обов'язку повернути грошові кошти.

Відстрочення повернення грошових коштів може мати місце не лише при наявності правовідносин, які виникають із договорів позики, а можуть виникати і з інших правовідносин, наприклад тих, які виникли не із договорів та деліктів.

Тобто, у випадку, коли підстава користування грошовими коштами згодом відпала, наприклад, у разі, якщо був визнаний недійсним чи розірваний договір, за яким була здійснена оплата, свідчить про те, що боржник увесь час, з моменту здійснення оплати та до часу визнання такого правочину недійсним/розірваним, безпідставно користувався коштами. При цьому, у вказаний період, кредитор навпаки - був позбавлений такої можливості.

З огляду на викладене:

по - перше, весь час (з часу отримання оплати і до часу коли правова підстава відпала) боржник користувався грошовими коштами маючи фактичну відстрочку від необхідності їх повернення;

по - друге, в наслідок фактичної неможливості користування грошовими коштами кредитором, справедливим є нарахування процентів за їх користування боржником за час, коли кредитор не мав можливості ними користуватися;

по-третє, у такому випадку правовідносини, які виникли в наслідок фактичного правомірного користування чужими грошовими коштами, мають деяку спорідненість з правовідносинами які виникають із договорів позики.

Мотивуючи свої позовні вимоги, заявник посилається на постанову ОСОБА_4 Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (Провадження №12-14гс18), в якій було проаналізовано можливість застосування аналогії закону (статті 1048 ЦК України), щодо правовідносин, які випливають із договору позики та правовідносини, які склались між сторонами внаслідок безпідставного збереження грошових коштів.

При цьому, позивач помилково дійшов висновку про те, що вказані правовідносини є подібними, що не відповідає висновкам ОСОБА_4 Верховного Суду у вказаній постанові від 10.04.2018.

ОСОБА_4 Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (Провадження №12-14гс18) дійшла висновків про відсутність підстав для відступлення від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/2899/14.

Предметом позову у справі №910/2899/14, яка розглядалась Верховним Судом України, було стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, набутими відповідачем без достатніх правових підстав.

У справі, що розглядалась, позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами із 30 вересня 2012 року, тобто з того моменту, коли між сторонами вже не існувало договірних відносин поставки і, як встановлено рішенням суду від 28 жовтня 2013 року у справі №910/17758/13, виникли відносини з безпідставного збереження грошових коштів. При цьому позивач вважав можливим нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (частина перша статті 8 ЦК України) на підставі приписів частини першої статті 1048 ЦК України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною другою статті 1214 ЦК України з посиланням на статтю 536 цього Кодексу передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей.

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у разі припинення дії договору поставки та збереження грошових коштів без достатньої правової підстави не було встановлено договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На підставі викладеного, позивач обґрунтовував свою позицію тим, що відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

При цьому, Верховний Суд України через правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок припинення договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, дійшов висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України .

Залишаючи без змін постанови судів попередніх інстанцій, Верховний Суд України погодився з висновками щодо відмови у позові про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 954 773,97 гривень, нарахованих на підставі статей 536, 1214, 1048 ЦК України .

Правовідносини, що склались між сторонами в даній справі, виникли на підставі договору купівлі-продажу. З моменту прийняття рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі №905/3512/13 (яке набрало законної сили 13.06.2014) договір №1357 купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.08.2010 було розірвано , договірні правовідносини припинились.

У разі розірвання договору, чинним законодавством таких правових наслідків як реституція не передбачено, а тому обов'язку у вигляді повернення сплачених грошових коштів за ним у Департаменту міського майна, поряд із положеннями ч. 9 ст. 27 Закону України Про приватизацію державного майна , не виникло.

Зобов'язання відповідача зі сплати вартості перемету договору купівлі-продажу в розмірі 3 868 780,80 гривень виникло тільки на підставі рішення господарського суду Донецької області від 30.08.2016 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 по справі № 905/1290/16, тобто з 16.01.2017 .

Відтак, з урахуванням позиції викладеної у постановах ОСОБА_4 Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (Провадження №12-14гс18) та Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/2899/14, господарський суд відмовляє у позові в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 122642,69 грн., нарахованих на підставі статей 536, 1214, 1048 ЦК України .

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, господарським судом враховано наступне.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.08.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 по справі № 905/1290/16, на підставі ст. 1212 ЦК України, з відповідача була стягнута вартість перемету договору №1357 купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.08.2010 в розмірі 3 868 780,80 гривень. Вказане рішення набрало законної сили 16.01.2017 та фактично було виконано відповідачем 06.07.2017 .

Отже з 06.07.2017 у відповідача виник обов'язок зі сплати грошових коштів у розмірі 3 868 780,80 гривень на користь товариства з обмеженою відповідальністю Кадрове Агентство ОСОБА_3 Сервіс .

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК Українизобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У Цивільному кодексі України відсутнє визначення терміна грошове зобов'язання . Однак воно міститься в Законі Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , постанові пленуму Вищого господарського суду Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 №14 та постановах ВСУ. Так, згідно зі ст.1 Закону, - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Відповідно до п.1.1 постанови пленуму ВГС №14 грошовим, за змістом стст.524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити кошти на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід уважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок останнього сплатити кошти на користь кредитора.

Аналогічний висновок міститься й у постановах ВСУ, згідно з якими зобов'язання, що зводиться до сплати коштів, є грошовим (постанови від 1.06.2016 №6-927цс16, від 1.06.2016 №3-295гс16, від 30.03.2016 №6-2168цс16, від 1.10.2014 №6-113цс14, від 30.10.2013 №6-59цс13, від 12.12.2011 №3-131гс11 та від 5.12.2011 №3-125гс11).

Про наявність грошового зобов'язання свідчить лише вид майна (гроші), яке підлягає переданню боржником на користь кредитора (спосіб виконання зобов'язання) незалежно від підстави виникнення.

Відтак, з 06.07.2017 у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України.

Фактично грошові кошти в розмірі 3 868 780,80 гривень були перераховані відповідачем 06.07.2017, що підтверджується випискою по банківському рахунку позивача.

Відповдач зазначає, що відповідно до ст.60 ЗУ Про місцеве самоврядування територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду,

продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Тобто кошти сплачені за договором купівлі-продажу є доходом місцевого бюджету, а не доходом департаменту (управління) міського майна Маріупольської міської ради, тому відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі за тестом - Порядок ), рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п 31 Порядку у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Відповідно до виписки по рахунку від 05.07.2017 на рахунок департаменту міського майна Маріупольської міської ради надійшли кошти на суму 3 896 869,06грн. від департаменту фінансів Маріупольської міської ради, тому кошти на виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №905/1290/16 від 08.02.2017 списано на користь ТОВ Наір Сервіс на наступний день.

Наведене на думку відповідача є підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбаченою ст.625 ЦК України.

Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.

Відповідно до статей 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі Агрокомплекс проти України (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі Бурдов проти Росії , заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа ОСОБА_5 проти України , заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як виняткові обставини (§40 рішення Європейського суду з прав людини у справі Півень проти України від 29.06.2004).

Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п.1 ст.6 Конвенції (§24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бакай та інші проти України від 09.11.2004).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 237, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Наір Сервіс до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради про стягнення 2 271 200,68 гривень, з яких: 1 954 773,97 гривень процентів за користування грошовими коштами, 262 051,79 гривень інфляційних втрат, 54 374,92 гривень 3% річних - задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (87501, місто Маріуполь, проспект Металургів, будинок №23; код ЄДРПОУ - 23599040) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Наір Сервіс (87503, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Будівельників, будинок №54-1; код ЄДРПОУ 37793554) 262 051,79 гривень інфляційних втрат, 54 374,92 гривень 3% річних, а також 4 746,40 гривень судового збору.

В частині стягнення 1 954 773,97 гривень процентів за користування грошовими коштами - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У судовому засіданні 16.10.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.10.2018.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю Наір Сервіс (87503, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Будівельників, будинок №54-1; код ЄДРПОУ 37793554)

Відповідач: Департамент міського майна Маріупольської міської ради (87501, місто Маріуполь, проспект Металургів, будинок №23; код ЄДРПОУ - 23599040)

Суддя С.М. Фурсова