Постанова

від 17.10.2018 по справі 535/681/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 535/681/16-ц

провадження № 61-5775св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю СКІФ ,

відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держгеокадастру у Котелевському районі Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2016 року у складі судді Мальцева С. О. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Омельченко Л. М., Бондаревської С. М., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю СКІФ (далі - СТОВ СКІФ ) звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.), ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держгеокадастру у Котелевському районі Полтавської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 3,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

26 лютого 2008 року між СТОВ СКІФ та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_3 передав в оренду товариству земельну ділянку площею 3,76 га на строк 10 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 червня 2014 року державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори Полтавської області, ОСОБА_4 у порядку спадкування після чоловіка ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 3,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

10 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку площею 3,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

Договір оренди землі, укладений 10 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1, порушує права та законні інтереси СТОВ СКІФ як орендаря земельної ділянки, у зв'язку із чим товариство просило визнати його недійсним та скасувати державну реєстрацію.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2016 року позов СТОВ СКІФ задоволено.

Визнано договір оренди землі площею 3,76 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області, укладений 10 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1, недійсним.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі площею 3,76 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області, укладеного 10 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після переходу права власності на земельну ділянку договір оренди землі, укладений 26 лютого 2008 року між СТОВ СКІФ та ОСОБА_3, не було розірвано у строки та порядку, визначеному його умовами. При цьому сторони виконували зобов'язання щодо нарахування та отримання орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто в період після набуття права власності на земельну ділянку відповідач підписувала відомості СТОВ СКІФ , не висловлювала заперечень проти договору та продовжувала виконувати його умови. Оспорюваний договір оренди землі було укладено з новим орендарем у період дії попереднього договору оренди землі, укладеного з СТОВ СКІФ . Суд дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту шляхом визнання оспорюваного правочину недійсним та скасування його державної реєстрації.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 відхилено, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що укладаючи договір оренди землі від 10 березня 2016 року з новим орендарем без розірвання договору оренди від 26 лютого 2008 року, укладеного між СТОВ СКІФ та ОСОБА_3, відповідач порушила права позивача як користувача земельної ділянки.

У грудні 2016 року ФОП ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні договору оренди землі 10 березня 2016 року сторони дотрималися всіх умов, визначених статтею 203 ЦК України, а тому підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним відсутні. Згідно із пунктом 40 договору оренди землі, укладеного 26 лютого 2008 року, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. У даному випадку має місце перехід права власності у порядку спадкування за законом, що у свою чергу зобов'язує сторін даного договору укласти додаткову угоду, згідно з якою до спадкоємця перейдуть права орендодавця. Оскільки така угода між сторонами не укладалась, то договір оренди землі, укладений 26 лютого 2008 року, на момент вчинення оспорюваного правочину був розірваний.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Котелевського районного суду Полтавської області.

У березні 2017 року до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких СТОВ СКІФ зазначало, що суди першої та апеляційної інстанцій, дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, ухвалили законні та обґрунтовані рішення, які не підлягають скасуванню. Договір оренди землі від 26 лютого 2008 року, укладений між СТОВ СКІФ та ОСОБА_3, не було змінено чи припинено. Після зміни власника земельної ділянки, переданої в оренду за договором від 26 лютого 2008 року, орендар продовжував належним чином виконувати договірні зобов'язання зі сплати орендної плати та не отримував від орендодавця будь-яких претензій чи повідомлень про намір змінити чи припинити договірні правовідносини. Статтею 31 Закону України Про оренду землі розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або умовами цього договору. Внаслідок помилки інформація про реєстрацію договору оренди землі від 26 лютого 2008 року у Держгеокадастрі на момент укладення оспорюваного договору була відсутня. Разом з тим ОСОБА_2 при укладенні 10 березня 2016 року договору оренди землі не повідомила орендаря про наявні правовідносини із СТОВ СКІФ .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 27 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим на підставі розпорядження голови Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області від 17 жовтня 2005 року № 388, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 3,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

26 лютого 2008 року між СТОВ СКІФ та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_3 передав в оренду товариству земельну ділянку площею 3,76 га, розташовану на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області, на строк 10 років.

Зазначений договір 08 листопада 2012 року зареєстровано у Відділі Держкомзему у Котелевському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 532220004001087.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 червня 2014 року державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори Полтавської області, ОСОБА_4 у порядку спадкування після чоловіка ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку 3,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

10 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку площею 3,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

З листа відділу Держгеокадастру у Котелевському районі Полтавської області Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 18 жовтня 2016 року № 29-28-0.4-1649/15-16 вбачається, що в обмінному файлі, що міститься в Національній кадастровій системі, на земельну ділянку площею 3,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області, був відсутній Блок Оренди . В результаті цього витяг з Державного земельного кадастру не містив інформації про зареєстрований договір оренди.

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Пунктом 36 договору оренди землі від 26 лютого 2008 року сторони при його укладенні погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку.

Відповідно до пункту 37 цього договору дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 38 договору оренди землі від 26 лютого 2008 року дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктами 39, 40 цього договору сторони погодили, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Положеннями статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою і третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що строк дії договору оренди землі, укладеного 26 лютого 2008 року між СТОВ СКІФ та ОСОБА_3, закінчується 26 лютого 2018 року.

ОСОБА_2 після набуття спадщини отримувала від СТОВ СКІФ заборгованість по орендній платі та орендну плату за період 2014-2015 роки і не зверталася до товариства з вимогами щодо розірвання договору або щодо зміни його умов протягом чотирьох років.

Встановивши, що договір оренди землі, укладений 26 лютого 2008 року між СТОВ СКІФ та ОСОБА_3, не був припинений на момент укладення оспорюваного правочину, суди дійшли правильного висновку про те, що укладення між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 іншого договору оренди землі порушує права та законні інтереси СТОВ СКІФ , який на законних підставах користується земельною ділянкою з 2008 року, у зв'язку із чим правочин, укладений під час дії іншого договору, підлягає визнанню недійсним із скасуванням його державної реєстрації.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені судами попередніх інстанцій, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк