Рішення

від 24.10.2018 по справі 902/302/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" жовтня 2018 р. Cправа № 902/302/18

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Резніченко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом приватного акціонерного товариства "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553", смтТеплик Теплицького району Вінницької області

до приватного акціонерного товариства "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507", с.Нестерварка Тульчинського району Вінницької області

про стягнення 98000 грн заборгованості згідно договорів найму

сторони правом участі у судовому засіданні не скористалися

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 13.06.2018 надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553" про стягнення з приватного акціонерного товариства "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507" 98000,00 грн заборгованості, що виникла внаслідок невиконання договорів "оренди автотранспортних засобів" в частині сплати орендної плати за період з 11.06.2013 по 24.12.2017.

Ухвалою суду від 18.06.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/302/18 для розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 23.07.2018 проти позовних вимог заперечує та просить суд у спорі між сторонами застосувати позовну давніть. Приватне акціонерне товариство "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507" вважає, що приватне акціонерне товариство "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553" пропустило строк звернення до суду з вимогою про стягнення орендних платежів, а тому сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Під час підготовчого провадження представник позивача просив суд прийняти до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог за вх.№02.1-34/7019/18 від 12.09.2018 та ухвалити рішення про стягнення з відповідача - 73349,00 грн заборгованості за користування автомобілями за період з 11.06.2013 по 24.12.2017. При цьому, у вказаній заяві позивач виключає з підстав позовної заяви договір оренди №261113 від 26.11.2013 та зменшує період нарахування заборгованості орендної плати, визначивши його строком дії договорів оренди.

Ухвалою суду від 25.09.2018 заяву представника позивача прийнято до розгляду та закрито підготовче провадження у справі №902/302/18.

16.10.2018 від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№ 02.1-34/8127/18 від 16.10.2018) про відкладення розгляду справи та призначення судового засідання після 31.10.2018, мотивоване необхідністю отримання відповіді на адвокатський запит, яка має значення для розгляду справи.

Судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання з наступних підстав.

Як слідує із адвокатського запиту, останній датований 27.09.2018, тобто підготовлений після винесення ухвали про закриття підготовчого провадження (25.09.2018).

П.3 ч. 1 ст.177 ГПК України визначено, що зібрання доказів здійснюється під час підготовчого провадження.

Частиною 4 статті 80 ГПК України встановлено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В порушення вказаних приписів Кодексу, представником відповідача не наведено обґрунтованого пояснення щодо пропуску строку для подання та зібрання доказів, які мають значення для розгляду справи.

Окрім того, представником відповідача заявлено про необхідність призначення судового засідання після 31.10.2018, що не узгоджується із приписами ч.2 ст.195 ГПК України, відповідно до якої, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Разом з тим, представником позивача заявлено клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні 17.10.2018 з метою надання суду доказів для спростування заперечень відповідача. Дане клопотання представник позивач мотивує тим, що в ході судового розгляду справи представником відповідача заявлено додаткову підставу для заперечень проти позовних вимог, яка в підготовчому провадженні вважалася встановленою, а саме щодо повернення транспортних засобів в день закінчення строку дії договорів оренди.

З метою встановлення всіх обставин справи, які мають значення для справи, судом задоволено клопотання представника позивача та оголошено перерву в судовому засіданні до 22.10.2018.

22.10.2018 від представника позивача надійшли додаткові докази по справі. Представник відповідача проти їх залучення до матеріалів справи не заперечив, у зв'язку із чим, суд із врахуванням положень ст.207 ГПК України долучив їх до матеріалів справи.

Під час судового засідання, 22.10.2018, суд, вислухавши вступне слово представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оголосив перерву до 24.10.2018, про що представники сторін повідомлені під розпис.

На визначену судом дату (24.10.2018) представники сторін не з'явились.

Враховуючи, що сторони належним чином були повідомлені про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між приватним акціонерним товариством Теплицьке автотранспортне підприємство 10553 (далі по тексту - позивач, орендодавець) та приватним акціонерним товариством Тульчинське автотранспортне підприємство 10507 (далі по тексту - відповідач, орендар) було укладено Договори: №110613 від 11.06.2013, №221013 від 22.10.2013, №121113 від 12.11.2013, №241214 від 24.12.2014 (далі по тексту - договори).

Предметом вказаних договорів є передача орендодавцем орендарю у тимчасове користування автомобілів:

- марки NEOPLAN модель 316, державний номерний знак НОМЕР_1 (п.1.1. договору №110613 від 11.06.2013)

- марки БАЗ модель А-079.23, державний номерний знак НОМЕР_2 (п.1.1. договору №221013 від 22.10.2013)

- марки ЛАЗ модель 695, державний номерний знак НОМЕР_3 (п.1.1. договору №121113 від 12.11.2013)

- марки ЛАЗ модель 699Р, державний номерний знак НОМЕР_4 (п.1.1. договору №121113 від 12.11.2013)

- марки ЛАЗ модель 695Н, державний номерний знак НОМЕР_5 (п.1.1. договору №121113 від 12.11.2013)

- марки БАЗ модель А-079.23, державний номерний знак НОМЕР_6 (п.1.1. договору №241214 від 24.12.2014)

Відповідно до п.1.3 зазначених договорів автомобілі мають бути передані орендарю протягом 1 дня з дня підписання Договору. Передача автомобіля в оренду оформляється Актом приймання-передачі транспортного засобу.

На виконання вказаного пункту договорів сторонами підписано акти приймання-передачі транспортних засобів від: 11.06.2013, 22.10.2013, 12.11.2013 (3 шт.), 24.12.2014.

Пунктом 2.3.4 договорів, за виключенням договору №12113 від 12.11.2013, сторони погодили, що орендар здійснює орендну плату в сумі 1000 грн щомісячно, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. При цьому, в договорі №12113 від 12.11.2013 сторони визначили розмір орендної плати - 900 грн.

Термін оренди, відповідно до п. 1.4 договорів сторони визначили наступний:

- з 11.06.2013 до 31.05.2015 (Договір № 110613 від 11.06.2013)

- з 22.10.2013 до 31.12.2015 (Договір № 221013 від 22.10.2013)

- з 12.11.2013 до 11.05.2014 (Договір № 121113 від 12.11.2013)

- з 24.12.2014 до 24.12.2017 (Договір № 241214 від 24.12.2014).

Після закінчення строку договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцю автомобіль у придатному для подальшої експлуатації стані автомобіль. Повернення автомобіля оформляється актом приймання - передачі транспортного засобу (п.2.3.6 договорів).

Як слідує з матеріалів справи та підтверджено сторонами в ході судового розгляду, останніми не дотримано положень п.2.3.6 щодо оформлення повернення автомобілів шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі транспортних засобів. При цьому, позивач зазначає про факт самостійного повернення орендованих автомобілів.

Дослідивши надані 22.10.2018 представником позивача додаткові докази суд зазначає, що доводи відповідача щодо повернення автотранспортних засобів до закінчення строку дії договорів не підтверджено належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд вважає за необхідне визначити час повернення транспортних засобів датою закінчення терміну оренди, визначеної умовами договорів.

Відповідач зобов'язання за договорами по сплаті орендної плати за транспортні засоби не виконав, внаслідок чого виник борг у розмірі 74349,00 грн, що стало підставою звернення з даним позовом до господарського суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договорів оренди автотранспортного засобу між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору оренди майна а, відтак, правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням регулюються положеннями глави 58 ЦК України, глави 30 ГК України.

У відповідності до ч.ч. 1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч.ч. 1, 4 ст.286 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких останній звернувся, оскільки матеріалами справи підтверджено факт користування відповідачем майном та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за орендоване майно - автотранспортні засоби.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. №02.1-34/5734/18 від 23.07.2018) заявлено про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У п.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 зазначено, що за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідно до п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 вказано, що за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ч.5 ст.261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.4.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Судом встановлено, що умовами договорів не визначено конкретний термін сплати орендної плати, натомість зазначено про обов'язок здійснення орендної плати щомісячно.

Враховуючи вказані умови договори, суд при визначенні кінцевої дати виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати застосовує положення п.п.1, 3 ч.3, ч.5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якого строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, судом встановлено, що строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за орендну плату автомобілів за договором №221013 від 22.10.2013 минув останнього дня відповідно місяця 2016 року.

Щодо договорів: №121113 від 12.11.2013, № 110613 від 11.03.2013, № 241214 від 24.12.2014 слід зазначити, що строк позовної давності щодо орендних відносин, які тривали в 2013 році закінчився останнього дня відповідного місяця 2016 року. При цьому, щодо орендних відносин, які тривали в 2014 році закінчився останнього дня відповідного місяця 2017 року.

Щодо орендних відносин, які тривали в 2015 році, відповідно до договорів № 110613 від 11.03.2013, № 241214 від 24.12.2014 строк позовної давності за період нарахувань з січня 2015 по травень 2015 закінчився останнього дня відповідного місяця 2018 року.

При цьому, слід зазначити, що строк позовної давності відносно нарахованої орендної плати за період з червня 2015 по жовтень 2015 перервано позивачем 13.06.2018 шляхом звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, що підтверджується відбитком штемпелю вхідної кореспонденції канцелярії суду.

Зазначене узгоджується із приписами ч.2 ст.264 ЦК України, відповідно до яких позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З огляду на вказане, суд відмовляє в задоволенні позову ПАТ "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553" в частині стягнення орендної плати за тимчасове користування автомобілями за період з січня 2013 року по травень 2015 року.

Разом з тим, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по орендній платі за період з червня 2015 по грудень 2017 року, нарахованих відповідно до дії договорів № 110613 від 11.03.2013, № 241214 від 24.12.2014 в розмірі 37742 грн.

Судом також розглянуто заявлене позивачем клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн та встановлено наступне.

18.07.2018 між приватним акціонерним товариством Теплицьке автотранспортне підприємство 10553 (далі по тексту - Клієнт) та «Адвокатським бюро Іван Бездітний (далі по тексту - Адвокатське бюро) укладено договір № б/н про надання правничої допомоги (далі по тексту - Договір).

Предметом договору є зобов'язання щодо надання Адвокатським бюро усіма законними методами та способами правничої допомоги Клієнту, яка полягає у складенні документів процесуального характеру та здійсненні представництва інтересів Клієнта в Господарському суді Вінницької області по справі №902/302/18, про стягнення заборгованості згідно договорів найму з ПАТ Тульчинське автотранспортне підприємство 10507 .

Пунктом 1.2. Договору визначено, що від імені Адвокатського бюро на виконання умов цього Договору діють:

- ОСОБА_1 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 610 від 29.09.2008 р., видане на підставі рішення Вінницької обласної кваліфікаційно- дисциплінарної комісії адвокатури від 29.09.2008 року №9).

- ОСОБА_2 (працівник АБ Іван Бездітний ).

При цьому, слід зазначити, що ОСОБА_2 займає посаду помічника адвоката, що підтверджується відповідним посвідченням, виданим Радою адвокатів Вінницької області.

Адвокатське бюро має право покласти частину обов'язків на іншу особу, з якою Адвокатське бюро укладає окремий Договір (п.1.3. Договору).

Загальна сума гонорару за договором складає 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок. Дана сума гонорару сплачується Клієнтом за представництво його інтересів виключно в Господарському суді Вінницької області по справі №902/302/18 і не розповсюджується на апеляційну та касаційну інстанції (п.6.1. Договору)

Гонорар Адвокатського бюро за даним договором має бути перерахований Клієнтом на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро. В разі збільшення обсягу виконуваної роботи сторони можуть підписати додаткову угоду (п.6.2. Договору).

На виконання п.6.2. Договору позивачем перераховано на рахунок « Адвокатським бюро Іван Бездітний » 15000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №286 від 18.07.2018.

09.10.2018 сторонами Договору оформлено акт про прийняття-передачі наданих послуг.

Вирішуючи питання щодо відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу суд враховує наступне.

Відповідно до п.3 ч.1. ст.244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон №5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.14 Закону №5076 адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2. ст. 16 Закон №5076, адвокат може мати помічників з числа осіб, які мають повну вищу юридичну освіту. Помічники адвоката працюють на підставі трудового договору (контракту), укладеного з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, з додержанням вимог цього Закону і законодавства про працю. Помічник адвоката виконує доручення адвоката у справах, що знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень (прав та обов'язків) адвоката.

Згідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ст.86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, вищевикладене, а також те, що заявлена позивачем до відшкодування сума понесених витрат на правову допомогу є обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача та відшкодувати за рахунок відповідача його витрати, пов'язані з правничою допомогою.

При цьому, суд враховує положення п.3 ч.4 ст.129 ГПК України та зазначає про відшкодування витрат на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 74, 76-80, 86, 91, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507" (23609, Вінницька область, Тульчинський район, с.Нестерварка, вул.Польова, буд.1, код ЄДРПОУ 05460982) на користь приватного акціонерного товариства "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553" (23800, Вінницька область, Теплицький район, смтТеплик, вул.І.Франка, буд.10, код ЄДРПОУ 13330130) 37742 грн - заборгованості; 7614,49 грн - відшкодування витрат на професійну допомогу адвоката та 1762 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 05 листопада 2018 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - ПрАТ "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553", вул.І.Франка, буд.10, смтТеплик Теплицького району Вінницької області;

3 - ПрАТ "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507", вул.Польова, буд.1, с.Нестерварка Тульчинського району Вінницької області.