Постанова

від 14.03.2019 по справі 902/302/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року Справа № 902/302/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507" на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 24.10.18р. суддею Нешик О.С. у м.Вінниці, повний текст складено 05.11.18р. у справі № 902/302/18

за позовом Приватне акціонерне товариство "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553"

до Приватне акціонерне товариство "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507"

про стягнення 98000 грн. заборгованості згідно договорів найму

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553" звернулося до Господарського суду Вінницької області 13.06.2018 з позовною заявою про стягнення з приватного акціонерного товариства "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507" 98000,00 грн. заборгованості, що виникла внаслідок невиконання договорів "оренди автотранспортних засобів" в частині сплати орендної плати за період з 11.06.2013 по 24.12.2017.

12.09.2018 року Приватне акціонерне товариство "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553" звернулося до суду першої інстанції з заявою про зменшення розміру позовних вимог за вх.№02.1-34/7019/18 від 12.09.2018 та просить ухвалити рішення про стягнення з відповідача - 73349,00 грн. заборгованості за користування автомобілями за період з 11.06.2013 по 24.12.2017. При цьому, у вказаній заяві позивач виключає з підстав позовної заяви договір оренди №261113 від 26.11.2013 та зменшує період нарахування заборгованості орендної плати, визначивши його строком дії договорів оренди.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.10.2018 р. у справі № 902/302/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507" на користь Приватного акціонерного товариства "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553" - 37742,00 грн. заборгованості, 7614,49 грн. відшкодування витрат на професійну допомогу адвоката та 1762,00 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апелянт - Приватне акціонерне товариство "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507" подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати та прийняти нове про відмову в позові. В обґрунтування скарги зазначає, що судом не було досліджено та надано оцінки витягу з Єдиного державного реєстру МВС України та поясненням представника відповідача, стосовно реєстрації (перереєстрації) позивачем транспортних засобів. Зазначає, що транспортні засоби та свідоцтва про реєстрацію в період дії договорів оренди знаходились у позивача на транспортний засіб марки NEOPLAN модель 316, 1993р.в. державний номерний знак НОМЕР_1 з 13.11.2013р., на транспортний засіб марки БАЗ модель А-079.23, державний номерний знак НОМЕР_2 з 08.10.2014р., що позбавило відповідача можливості використовувати їх. А отже і нарахування та стягнення орендної плати за цей період є неправомірним.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

В процесі апеляційного провадження скаржником подані доповнення до апеляційної скарги (вх. № 7824/19 від 21.02.2019), в яких останній просить долучити до матеріалів справи докази використання автобуса д.н.з. НОМЕР_2 в період листопада-грудня 2017 р. самим позивачем, що свідчить про безпідставність вимог про стягнення оплати за його оренду з відповідача. При цьому вказує, що адвокатський запит на отримання даних доказів був надісланий під час розгляду справи судом першої інстанції, однак інформація отримана лише в лютому 2019 року.

Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 10 ст. 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, оскільки сторонами не заявлялось клопотання про його призначення.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін враховуючи таке.

З матеріалів справи вбачається, що між приватним акціонерним товариством Теплицьке автотранспортне підприємство 10553 (далі по тексту - позивач, орендодавець) та приватним акціонерним товариством Тульчинське автотранспортне підприємство 10507 (далі по тексту - відповідач, орендар) було укладено Договори: №110613 від 11.06.2013, №221013 від 22.10.2013, №121113 від 12.11.2013, №241214 від 24.12.2014 (далі по тексту - договори).

Предметом вказаних договорів є передача орендодавцем орендарю у тимчасове користування автомобілів:

- марки NEOPLAN модель 316, державний номерний знак НОМЕР_3 (п.1.1. договору №110613 від 11.06.2013)

- марки БАЗ модель А-079.23, державний номерний знак НОМЕР_4 (п.1.1. договору №221013 від 22.10.2013)

- марки ЛАЗ модель 695, державний номерний знак НОМЕР_5 (п.1.1. договору №121113 від 12.11.2013)

- марки ЛАЗ модель 699Р, державний номерний знак НОМЕР_6 (п.1.1. договору №121113 від 12.11.2013)

- марки ЛАЗ модель 695Н, державний номерний знак НОМЕР_7 (п.1.1. договору №121113 від 12.11.2013)

- марки БАЗ модель А-079.23, державний номерний знак НОМЕР_8 (п.1.1. договору №241214 від 24.12.2014)

Відповідно до п.1.3 зазначених договорів автомобілі мають бути передані орендарю протягом 1 дня з дня підписання Договору. Передача автомобіля в оренду оформляється Актом приймання-передачі транспортного засобу.

На виконання вказаного пункту договорів сторонами підписано акти приймання-передачі транспортних засобів від: 11.06.2013, 22.10.2013, 12.11.2013 (3 шт.), 24.12.2014.

Пунктом 2.3.4 договорів, за виключенням договору №12113 від 12.11.2013, сторони погодили, що орендар здійснює орендну плату в сумі 1000 грн. щомісячно, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. При цьому, в договорі №12113 від 12.11.2013 сторони визначили розмір орендної плати - 900 грн.

Термін оренди, відповідно до п. 1.4 договорів сторони визначили наступний:

- з 11.06.2013 до 31.05.2015 (Договір № 110613 від 11.06.2013)

- з 22.10.2013 до 31.12.2015 (Договір № 221013 від 22.10.2013)

- з 12.11.2013 до 11.05.2014 (Договір № 121113 від 12.11.2013)

- з 24.12.2014 до 24.12.2017 (Договір № 241214 від 24.12.2014).

Після закінчення строку договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцю автомобіль у придатному для подальшої експлуатації стані автомобіль. Повернення автомобіля оформляється актом приймання - передачі транспортного засобу (п.2.3.6 договорів).

Як слідує з матеріалів справи, сторонами не дотримано положень п.2.3.6 щодо оформлення повернення автомобілів шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі транспортних засобів. При цьому, позивач зазначає про факт самостійного повернення орендованих автомобілів.

Оскільки з матеріалів справи не можлива встановити дату повернення автомобілів, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку визначити час повернення транспортних засобів датою закінчення терміну оренди, визначеної умовами договорів.

Відповідач зобов'язання за договорами по сплаті орендної плати за транспортні засоби не виконав, внаслідок чого виник борг у розмірі 74349,00 грн., що стало підставою звернення з даним позовом до господарського суду Вінницької області.

Місцевий господарський суд за результатами розгляду спору прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договорів оренди автотранспортного засобу між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору оренди майна а, відтак, правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням регулюються положеннями глави 58 ЦК України, глави 30 ГК України.

У відповідності до ч.ч. 1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч.ч. 1, 4 ст.286 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на вищезазначене факт порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких останній звернувся підтверджено матеріалами справи, а саме факт користування відповідачем майном та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за орендоване майно - автотранспортні засоби.

Разом з тим, відповідачем в процесі розгляду справи в суді першої інстанції заявлено про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Місцевим судом правомірно зазначено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 ст. 261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.4.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Умовами договорів не визначено конкретний термін сплати орендної плати, натомість зазначено про обов'язок здійснення орендної плати щомісячно.

Враховуючи вказані умови договори, місцевий суд дійшов вірного висновку, що при визначенні кінцевої дати виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати застосовує положення п.п. 1, 3 ч. 3, ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якого строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за орендну плату автомобілів за договором №221013 від 22.10.2013 минув останнього дня відповідно місяця 2016 року.

Щодо договорів: №121113 від 12.11.2013, № 110613 від 11.03.2013, № 241214 від 24.12.2014 слід зазначити, що строк позовної давності щодо орендних відносин, які тривали в 2013 році закінчився останнього дня відповідного місяця 2016 року. При цьому, щодо орендних відносин, які тривали в 2014 році закінчився останнього дня відповідного місяця 2017 року.

Щодо орендних відносин, які тривали в 2015 році, відповідно до договорів № 110613 від 11.03.2013, № 241214 від 24.12.2014 строк позовної давності за період нарахувань з січня 2015 по травень 2015 закінчився останнього дня відповідного місяця 2018 року.

Місцевим судом вірно зазначено, що строк позовної давності відносно нарахованої орендної плати за період з червня 2015 по жовтень 2015 перервано позивачем 13.06.2018 шляхом звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, що підтверджується відбитком штемпелю вхідної кореспонденції канцелярії суду.

Зазначене узгоджується із приписами ч.2 ст.264 ЦК України, відповідно до яких позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ "Теплицьке автотранспортне підприємство 10553" в частині стягнення орендної плати за тимчасове користування автомобілями за період з січня 2013 року по травень 2015 року.

З огляду на вищезазначене, правомірним є задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по орендній платі за період з червня 2015 по грудень 2017 року, нарахованих відповідно до дії договорів № 110613 від 11.03.2013, № 241214 від 24.12.2014 в розмірі 37742 грн.

Посилання апелянта на Витяг з Єдиного державного реєстру МВС України стосовно реєстрації (перереєстрації) позивачем транспортних засобів, не може братись апеляційним судом до уваги, оскільки не спростовує наявності між сторонами договірних зобов'язань, зокрема договір № 241214 від 24.12.2014 у встановленому порядку недійсним не визнавався, а відтак є чинним та відповідно створює для його сторін певні права та обов'язки.

Додані апелянтом до скарги додаткові докази судом до уваги не приймаються, оскільки як відзначено судом першої інстанції, адвокатський запит представника відповідача (від 27.09.2018) був підготовлений та направлений після закриття підготовчого провадження (ухвала від 25.09.2018) та без наведення обгрунтованого пояснення щодо пропуску строку для подання та зібрання доказів, які мають значення для розгляду справи.

Також колегія суддів проаналізувавши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена позивачем до відшкодування сума понесених витрат на правову допомогу є обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, а тому є всі підстави для задоволення вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача його витрат, пов'язаних з правничою допомогою. Відтак, з урахуванням положень п.3 ч.4 ст.129 ГПК України підялгає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам.

Отже, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 24.10.2018 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Тульчинське автотранспортне підприємство 10507" від 03.12.18р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року у справі №902/302/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Справу №902/302/18 повернути господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "14" березня 2019 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.