Рішення

від 11.10.2018 по справі 359/6663/15-ц

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №359/6663/15-ц

Провадження №2/359/343/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого Борця Є.О.,

при секретарі судового засідання Коробові О.П.,

за участю прокурора Качкалди В.В.,

за участю представників відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в порядку загаль-ного позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Бориспільської місце-вої прокуратури, діючого в інтересах держави в особі Головного управління Держгео-кадастру у Київській області, до Гнідинської сільської ради, Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та розпорядження місцевого органу виконавчої влади, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витре-бування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

встановив:

В травні 2014 року заступник Бориспільського міжрайонного прокурора, діючи в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства у Київській області, звернувся до суду з вказаним позовом та посилався на те, що в квітні 2014 року на підставі доручення прокуратури Київської області була проведена перевірка законності відведення ОСОБА_5 земельної ділянки площею 45 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Гнідинської сільської ради. В результаті проведеної перевірки було встановлено, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КВ №046274 від 18 жовтня 1999 року ОСОБА_5 була власницею земельної ділянки площею 45,0 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої на території Гнідинської сільської ради. 12 грудня 2003 року за договором міни ОСОБА_5 відчужила цю земельну ділянку у власність ОСОБА_6 Розпорядженням Бориспіль-ської РДА №1498 від 4 грудня 2006 року був затверджений проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, придбаної ОСОБА_6, з ведення фермерського господарства на ведення особистого селянського господарства. 18 грудня 2006 року ОСОБА_6 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №706824. У такий спосіб вона набула право власності на земельну ділянку площею 45,0 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0004 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради. Водночас, державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КВ №046274 від 18 жовтня 1999 року був виданий ОСОБА_5 на підставі рішення Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року та договору купівлі-продажу №1913 від 30 вересня 1999 року, якими в її власність передавались дві земельні ділянки площею 35,7 га та 8,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Гнідинської сільської ради. Однак рішення Гнідинської сіль-ської ради №7 від 13 липня 1999 року не приймались взагалі. Крім того, загальна площа обох земельних ділянок становить 44,6 га, а не 45 га. Ці обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_5 з порушенням закону. Вона не мала права розпоряджатись цим об'єктом нерухомого майна, зокрема відчужувати його у власність ОСОБА_6 Тому заступник Бориспільського міжрайонного прокурора просив суд визнати недійсними рішення Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року, договір купівлі-продажу №1913 від 30 вересня 1999 року, розпорядження Бориспіль-ської РДА №1498 від 4 грудня 2006 року, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №706824 від 18 грудня 2006 року та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь держави в особі ГУ Держземагентства у Київській області земельну ділянку площею 45,0 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0004 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.

В ході розгляду цивільної справи керівник Бориспільської місцевої прокуратури подав заяву про зміну предмета позову (а.с.50-52 т.4) та посилається на те, що 22 грудня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 відчужила земельну ділянку у власність ОСОБА_3 29 серпня 2017 року земельна ділянка площею 45,0 га з кадастро-вим номером 3220882600:04:003:004 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Гнідинської сільської ради, була поділена на чотири земельні ділянки площею 0,2132 га з кадастровим номером 3220882 600:04:003:0109, площею 0,3 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0110, площею 0,4 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0111 та площею 44,1107 га з кадастро-вим номером 3220882600:04:003:0112 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради. Тому керівник Бориспільської місцевої прокуратури просить суд визнати недійсними рішення Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року, договір купівлі-продажу №1913 від 30 вересня 1999 року, розпорядження Бориспільської РДА №1498 від 4 грудня 2006 року та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області земельні ділянки площею 0,2132 га з кадастро-вим номером 3220882600:04:003:0109, площею 0,3 га з кадастровим номером НОМЕР_1: 04:003:0110, площею 0,4 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0111 та площею 44,1107 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0112 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сіль-ської ради.

У судовому засіданні прокурор Качкалда В.В. підтримує позов у зміненій редакції та наполягає на його задоволенні.

Представники відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнають позов та категорично заперечують проти його задоволення. В обґрунтування своїх заперечень вони посилаються на те, що у виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_5 сплатила в бюджет Гнідинської сільської ради грошові кошти в розмірі 92240 гри-вень. Ця обставина свідчить про те, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 відбулась виключно за волевиявленням Гнідинської сільської ради. Ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_3 не повинні нести тягар негативних наслідків, що виникли у зв'язку халатністю посадових осіб органу місцевого самоврядування, які не оформили прийняття оспорюваних рішень Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року. Як роз'яснив Європейський суд з прав людини в п.32-п.35 рішення у справі Стретч проти Сполученого Королівства , наявність порушень з боку органів публічної влади не може бути підставою для позбавлення майна осіб, які не вчинила жодних порушень. У випадку задоволення позову відбудеться непропорційне втручання у право ОСОБА_3 на мирне володіння їх майном. Крім того, заступник Бориспільського міжрайонного прокурора звернувся до суду лише в травні 2014 року, тобто майже через 14 років після передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 Ця обставина свідчить про те, що він пропустив строк позовної давності. Тому представники відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та просять суд відмовити у задоволенні позову.

Представник співвідповідача ОСОБА_7 не з'явилась у судове засідання. Водно-час, вона також подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності та просить суд на цій підставі відмовити у задоволенні позову.

Інші учасники цивільного процесу також не з'явились у судове засідання. Вони не-одноразово завчасно у встановленому порядку повідомлялись про час та місце розгляду цивільної справи.

Вислухавши пояснення прокурора та представників відповідача, а також дослідивши письмові докази, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що рішенням Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року (а.с.39 т.1) у власність ОСОБА_5 була передана земельна ділянка площею 35,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

Ще одним рішенням Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року (а.с.40 т.1) у власність ОСОБА_5 була додатково передана земельна ділянка площею 8,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

30 вересня 1999 року Гнідинська сільська рада уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Бориспільської районної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №1913 (а.с.35 т.1).

За цим договором ОСОБА_5 зобов'язалась сплатити грошові кошти в розмірі 92240 гривень, а Гнідинська сільська рада зобов'язалась відчужити в її власність земельну ділянку площею 35,7 га з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території урочища Защуче Гнідинської сільської ради.

27 вересня 1999 року ОСОБА_5 сплатила Гнідинській сільській раді грошові кошти в розмірі 92240 гривень. Ця обставина підтверджується копією прибуткового касового ордера №88 від 27 вересня 1999 року (а.с.110 т.3), витягом з журналу реєстрації прибут-кових та видаткових касових документів (а.с.115-116 т.3) та витягом з касової книги (а.с.118 т.3).

18 жовтня 1999 року на підставі рішення Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року та договору купівлі-продажу №1913 від 30 вересня 1999 року ОСОБА_5 був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КВ №046274 (а.с.146 т.2).

У такий спосіб вона набула право власності на земельну ділянку площею 45,0 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташовану на тери-торії Гнідинської сільської ради.

Відповідно до ч.2-ч.5 ст.17 ЗК України 1990 року громадяни, зацікавлені у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подавали заяви про це до сільської, селищної, міської ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначались бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна рада народних депутатів розглядала заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляла землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджувався з сільською (селищною) радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подавався до районної (міської) ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадилась сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передавались у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджували її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації тощо). Ради народних депутатів розглядали у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймали відповідні рішення.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.18 ЗК 1990 року придбання громадянами у місцевих рад народних депутатів земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства понад площу, що передавалась безплатно, провадилось за плату в порядку, передбаченому статтею 17 цього Кодексу. Рішення відповідної ради народних депутатів з цього питання було підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з посвідченням у матеріальному порядку.

Ретельний аналіз земельного законодавства свідчить про те, що рішення відповідної ради народних депутатів було обов'язковою підставою для приватизації громадянами земельної ділянки незалежно від того, чи перебували земельні ділянки в їх користуванні, а також для укладення договорів купівлі-продажу з відповідною радою народних депутатів.

З копії протоколу пленарного засідання Гнідинської сільської ради №6 від 13 липня 1999 року (а.с.19-26 т.1), листа Гнідинського сільського голови №02-18-242 від 28 квітня 2014 року (а.с.17 т.1) вбачається, що 13 липня 1999 року на засіданні сесії чи виконавчого комітету Гнідинської сільської ради не приймалось рішення №7. Ця обставина свідчить про те, що укладення договору купівлі-продажу №1913 від 30 вересня 1999 року, а також видача державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КВ №046274 від 18 жовтня 1999 року відбулись з порушенням ч.2-ч.5 ст.17 та ч.1, ч.2 ст.18 ЗК України 1990 року.

Крім того, загальна площа земельних ділянок, що передавались у власність ОСОБА_5 на підставі рішень Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року та договору купівлі-продажу №1913 від 30 вересня 1999 року, повинна була скласти 44,6 га (8,9 + 35,7), тоді як в державному акті на право приватної власності на землю серії IV-КВ №046274 від 18 жовтня 1999 року площа спірної земельної ділянки становить 45,0 га. Під час розгляду цивільної справи не вдалось встановити причини такої суперечності.

З огляду на це суд вважає, що передача земельної ділянки площею 45,0 га у влас-ність ОСОБА_5 для ведення нею селянського (фермерського) господарства на території Гнідинської сільської ради була здійснена з істотними порушеннями земельного законо-давства.

Як вбачається з консолідованого змісту ч.1 ст.256, ч.1 ст.257, ч.1 ст.261 ЦК України, особа може звернутись до суду за захистом свого цивільного права або інтересу протягом трьох років від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Згідно з ч.4, ч.5 ст.267 цього ж Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поваж-ними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснив Верховний Суд України в правовій позиції у справі за №6-68цс15, на позови прокурора, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, перебіг якої починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкт владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушен-ня прав і законних інтересів.

Встановлено, що Гнідинська сільська рада є суб'єктом державної власності на землю в розумінні ч.2 ст.4 ЗК України 1990 року. З копії прибуткового касового ордера №88 від 27 вересня 1999 року (а.с.110 т.3) вбачається, що касир Гнідинської сільської ради особисто отримав від ОСОБА_5 оплату за придбану землю в розмірі 92240 гривень. Крім того, в оспорюваному державному акті на право приватної власності на землю серії IV-КВ №046274 від 18 жовтня 1999 року (а.с.146 т.2) містяться підписи інженера-землевпоряд-ника ОСОБА_9 та Гнідинського сільського голови ОСОБА_10 Ці обставини без-заперечно свідчать про те, що державі в особі Гнідинської сільської раді та органів Держ-земресурсів в Київській області було відомо про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 ще наприкінці 1999 року.

Натомість, зі штампу на титульному аркуші позову (а.с.1 т.1) вбачається, що заступ-ник Бориспільського міжрайонного прокурора звернувся до суду лише 19 травня 2014 року, тобто через 14 років. Ця обставина свідчить про те, що він істотно пропустив строк позовної давності.

Як роз'яснив Верховний Суд України в правовій позиції у справі за №6-2469цс16 Верховний Суд України наголосив на тому, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатись , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог.

В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкодили Бориспільському міжрайонному прокурору провести перевірку законності передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 протягом 3 років, а не 14 років. Тому підстави для поновлення пропущеного ним строку позовної давності відсутні.

З огляду на це суд вважає, що підстави для визнання недійсними рішення Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року та договору купівлі-продажу №1913 від 30 вересня 1999 року відсутні. Тому у задоволенні позову в частині цих вимог керівнику Бориспільської місцевої прокуратури належить відмовити.

Встановлено, що 12 грудня 2003 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_6 договір міни (а.с.11 т.1), за яким ОСОБА_5 відчужила у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 45,0 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, роз-ташовану на території Гнідинської сільської ради.

9 лютого 2004 року на підставі цього договору ОСОБА_6 був виданий держав-ний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №088165 (а.с.37 т.1).

Розпорядженням Бориспільської РДА №1498 від 4 грудня 2006 року (а.с.15 т.1) був затверджений проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, придбаної ОСОБА_6, з ведення фермерського господарства на ведення особистого селянського господарства.

18 грудня 2006 року на підставі цього розпорядження місцевого органу виконавчої влади ОСОБА_6 був виданий новий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №706824 (а.с.36 т.1). У такий спосіб вона набула право власності на земельну ділянку площею 45,0 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0004 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.

22 грудня 2006 року за договором купівлі-продажу (а.с.203-204 т.1) ОСОБА_6 відчужила цю земельну ділянку у власність ОСОБА_3

29 серпня 2017 року земельна ділянка площею 45,0 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:004 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Гнідинської сільської ради, була поділена на чотири земельні ділянки площею 0,2132 га з кадастровим номером 3220882600:04:003: 0109, площею 0,3 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0110, площею 0,4 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0111 та площею 44,1107 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0112 з цільовим призначенням для ведення особистого селян-ського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради. Ці обставини підтверджуються копією технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (а.с.20-29 т.4) та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.54-66 т.4).

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За правилом ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Встановлено, що рішення Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року, договір купівлі-продажу №1913 від 30 вересня 1999 року та державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КВ №046274 від 18 жовтня 1999 року не визнані недійсними. Ця обставина свідчить про те, що ОСОБА_5 була законним власником придбаної нею земельної ділянки та мала право відчужити цей об'єкт нерухомого майна у власність ОСОБА_6

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз.2 п.10 постанови №9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , не підлягають задоволенню позови про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Водночас, договір міни, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не визнаний недійсним. Ця обставина свідчить про те, що ОСОБА_6 мала право зміню-вати цільове призначення земельної ділянки та розпоряджатись нею на власний розсуд. Договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, також не визнаний недійсним. Тому ОСОБА_3 мав право здійснити поділ придбаної ним земель-ної ділянки.

Аналіз цих обставин свідчить про те, що договір міни, розпорядження Бориспіль-ської РДА №1498 від 4 грудня 2006 року та договір купівлі-продажу земельної ділянки ґрунтуються на ч.1 ст.319 ЦК України та не порушують права держави. ОСОБА_3 є законним власником земельних ділянок площею 0,2132 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0109, площею 0,3 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0110, площею 0,4 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0111 та площею 44,1107 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0112 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Гнідинської сільської ради. Натомість, держава не є ані власником, ані володільцем цих об'єктів нерухомого майна. Ця обставина свідчить про те, що керівник Бориспільської місцевої прокуратури не має жодного права вимагати витребування вказаних земельних ділянок з володіння ОСОБА_11

З огляду на це суд вважає, що підстави для визнання недійсним розпорядження Бориспільської РДА №1498 від 4 грудня 2006 року та витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_3 на користь держави відсутні. Тому у задоволенні позову в частині цих вимог керівнику Бориспільської місцевої прокуратури належить відмовити також.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, вико-нує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запо-бігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ). Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність. Тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин дер-жава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції ). Для визначення такої пропорційності Суд у черговий раз зробив висновок, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більш того, будь-яке втручання у право власності обов'яз-ково повинно відповідати принципу пропорційності… справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини…необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справах Брумареску проти Румунії та Трегубенко проти України ).

Беззаперечно, витребування земельних ділянок з володіння ОСОБА_3 через 14 років після передачі землі у власність ОСОБА_5 буде ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, нівелюватиме юридичну визначеність та остаточність спірних право-відносин, а також поставить Гнідинську сільську раду та ОСОБА_5 в скрутне матеріальне становище. Адже вжиття цього заходу призведе до виникнення у вказаних осіб зобов'язання повернути грошові кошти та майно, які вони отримали від покупців земель-них ділянок. Тягар виникнення таких наслідків буде надмірним та порушуватиме справед-ливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основ-них прав людини.

Суд вважає, що запобігання вказаних наслідків, які створюють негативний імідж для України, як правової держави, є додатковою, але не менш вагомою підставою для відмови у задоволенні позову в цілому.

Крім того, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 26 квітня 2017 року з метою забезпечення пред'явленого позову був накладений арешт на земельні ділянки площею 0,2132 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0109, площею 0,3 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0110, площею 0,4 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0111 та площею 44,1107 га з кадастровим номером 3220882600:04:003: 0112 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, роз-ташовані на території Гнідинської сільської ради.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.9 ст.158 цього ж Кодексу у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Потреба у по-дальшому вжитті заходів забезпечення позову припинилась. Крім того, безпідставне про-довження арешту земельних ділянок призведе обтяження права власності ОСОБА_3 на ці об'єкти нерухомого майна та порушення права на мирне володіння його майном. У такий спосіб будуть свавільно порушуватись вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на це суд вважає, що захід забезпечення позову, вжитий на підставі ухвали Бориспільського міськрайонного суду від 26 квітня 2018 року, належить скасувати.

Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, ч.1-ч.2, абз.1 ч.6 ст.259, ст.ст.263-265 та ст.268 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову керівника Бориспільської місцевої прокуратури, діючого в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, до Гнідинської сільської ради, Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 ОСОБА_10 овича та ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та розпорядження місцевого органу виконавчої влади, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відмовити.

Захід забезпечення позову у виді арешту земельних ділянок площею 0,2132 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0109, площею 0,3 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0110, площею 0,4 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0111 та площею 44,1107 га з кадастровим номером 3220882600:04:003:0112 з цільовим призначен-ням для ведення особистого селянського господарства, розташованих на в адміністратив-них межах Гнідинської сільської ради, що був вжитий на підставі ухвали Бориспільського міськрайонного суду від 26 квітня 2018 року, скасувати.

Рішення суду складено в повному обсязі 25 жовтня 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення його в повному обсязі.

Суддя

Бориспільського міськрайонного суду ОСОБА_12