Постанова

від 31.10.2018 по справі 144/674/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/674/17

Провадження № 22-ц/772/1801/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 рокуСправа № 144/674/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Матківської М.В.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство Щиглик Валентин Володимирович ,

відповідачі: мале приватне підприємство Фірма Гарант , ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 апеляційну скаргу фермерського господарства Щиглик Валентин Володимирович на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року, ухвалене у приміщенні Теплицького районного суду Вінницької області о 12:25 (головуючий суддя Герман О.С.), повне судове рішення складено 01 червня 2018 року,

у цивільній справі за позовом фермерського господарства Щиглик Валентин Володимирович до малого приватного підприємства Фірма Гарант , ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними,

встановив:

Статтею 351 ЦПК України , в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, а тому Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі.

У травні 2017 року ФГ Щиглик Валентин Володимирович звернулося до суду з позовом до МПП Фірма Гарант , ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ФГ Щиглик Валентин Володимирович є орендарем земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Пологівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, внаслідок укладення договорів оренди землі від 01.04.2011 року з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

В період дії вищезазначених договорів оренди землі, відповідач МПП Фірма Гарант у березні 2015 року уклало договори оренди землі з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ці ж земельні ділянки, що перебувають в оренді в ФГ Щиглик Валентин Володимирович .

Позивач виконує свої обов'язки за договорами оренди землі і після закінчення строку їх дії має намір укласти договори з відповідачами на новий строк.

Укладення ж у березні 2015 року, тобто в період дії договорів оренди землі з позивачем, договорів оренди землі між МПП Фірма Гарант на ОСОБА_3 і ОСОБА_4, є порушенням прав орендаря на переважне поновлення договору оренди, а тому такі договори є недійсними.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року в позові ФГ Щиглик Валентин Володимирович до МПП Фірма Гарант , ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору оренди недійсним - відмовлено повністю.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач у позовній заяві просить визнати недійсними договори оренди, які укладені між відповідачами, проте ним не доведено в судовому засіданні допустимими, достовірними та достатніми доказами обставин щодо укладання оспорюваних договорів оренди землі між відповідачами у березні 2015 року чи їх існування взагалі, тому відповідачами права позивача в розумінні ст. 15 ЦК України не порушено, як наслідок відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ФГ Щиглик Валентин Володимирович просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що право позивача як орендаря земельних ділянок порушено неправомірними діями відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4, у яких було відсутнє право на укладення спірних договорів, які не розриваючи з позивачем існуючі договори оренди землі, діючи свідомо на шкоду його інтересам, всупереч вимогам ст. 792 ЦК України та ст.ст. 6,13, 17, 25 ЗУ Про оренду землі , уклали нові договори оренди земельних ділянок з відповідачем МПП Фірма Гарант , тому визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, які укладені 3 березня 2015 року між відповідачами є предметом даного позову. Також зазначає, що суд не повідомив позивача про судове засідання, яке відбулося 03 квітня 2018 року, чим було порушено норми процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів у справі МПП Фірма Гарант , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 скаргу позивача не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просила залишити оскаржуване рішення без змін. Вважає, що у позові не наведено підстав недійсності договорів оренди, не зазначено конкретної норми закону, якій не відповідають договори оренди. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визнає факт закінчення строку дії договорів оренди, та вважає, що його переважне право на продовження строку дії договорів порушено, з цієї підстави просить визнати договори оренди землі, укладені між відповідачами, недійсними. Проте, позивачем не надано доказів укладення оспорюваних договорів оренди землі між МПП Фірма Гарант та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, про недійсність яких він зазначає та взагалі незрозуміло про які договори оренди землі йдеться. Незрозумілими також є доводи скарги про розгляд справи місцевим судом 03.04.2018 року без участі представника позивача, оскільки справа розглянута судом 23.05.2018 року.

В судовому засіданні представник позивача ФГ Щиглик Валентин Володимирович - ОСОБА_6 апеляційну скаргу повністю підтримала та просила її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник відповідачів у справі МПП Фірма Гарант , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просила залишити оскаржуване рішення без змін. Також представник відповідачів просила суд залишити без розгляду подані нею клопотання про призначення у справі експертизи та про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши пояснення представників сторін у справі, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апеляційний суд переконаний, що оскаржуване судове рішення таким вимогам повністю відповідає.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, як вбачається з реєстраційної справи № 0523786000:01:000:0075 державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, між позивачем ФГ Щиглик Валентин Володимирович та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір оренди землі від 01.04.2011 року на земельну ділянку площею 3,9575, на території Пологівської сільської ради Теплицького району, строком на 10 років, яка належать відповідачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ВН № 817564 від 06 березня 2006 року.

17 травня 2012 року сторонами даного договору оренди землі складений акт приймання-передачі даної земельної ділянки.

Також, як вбачається з реєстраційної справи № 0523786000:01:000:0020 державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, між позивачем ФГ Щиглик Валентин Володимирович та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір оренди землі від 01.04.2011 року на земельну ділянку площею 3,9575, на території Пологівської сільської ради Теплицького району, строком на 10 років, яка належать відповідачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ВН № 218072 від 22 вересня 2005 року.

Проте, у матеріалах даної реєстраційної справи відсутній акт приймання-передачі даної земельної ділянки. Хоча, у матеріалах справи наявна копія запису про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 17 травня 2012 р. (т. 1 а.с.159).

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу також і на те, що до позовної заяви позивачем додані ксерокопії вищезазначених договорів оренди землі у яких стоять дати їх укладення - 01.04.2012 р., а не 01.04.2011 р. (як у оригіналах договорів).

Суд першої інстанції не взяв до уваги подану позивачем та відповідачем інформацію про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок від 2011 року (т. 1 а.с. 158), оскільки докази, які надані на підтвердження цієї інформації вважає суперечливими між собою, недостовірними та недостатніми.

Судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України та Законом України Про оренду землі .

Так, згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу ч.ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду переконана, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивач у позовній заяві просить визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, які укладені між відповідачами, проте ним не доведено у судовому засіданні допустимими, достовірними та достатніми доказами обставин, щодо укладання оспорюваних договорів оренди землі між відповідачами у березні 2015 року, чи їх існування взагалі, а тому відповідачами права позивача в розумінні ст. 15 ЦК України не порушено, і як наслідок відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. У позові не наведено підстав недійсності договорів оренди, не зазначено конкретної норми закону, якій не відповідають оспорювані договори оренди. Зокрема, зі змісту позову вбачається, що позивач визнає факт закінчення строку дії укладених між ним та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 договорів оренди, та вважає, що його переважне право на продовження строку дії цих договорів порушено, тому саме з цієї підстави просить визнати укладені між відповідачами договори оренди землі, недійсними. Підставу позову становлять обставини, яким позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Проте, апеляційний суд звертає увагу на відсутність у позовній заяві будь-яких відомостей про дату укладення оспорюваних ним договорів, реєстраційні номери та інші необхідні для цього реквізити, які дають можливість їх ототожнити, про недійсність яких він заявляє. Таким чином, судом першої інстанції розглянуто даний позов в межах заявлених позовних вимог та з підстав, наведених у позовній заяві.

Згідно вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивачем не надано доказів укладення договорів оренди землі між ПМП Фірма Гарант та ОСОБА_3, ОСОБА_4, про недійсність яких він зазначає у позові, зі змісту якого взагалі не зрозуміло про які договори йдеться мова.

У доводах апеляційної скарги позивач наводить правове обґрунтування позову, яке є відмінним від обґрунтування наведеного у позовній заяві та відмінне від позиції, якої дотримувався представник позивача у суді першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції не може брати до уваги обґрунтування позивачем своїх позовних вимог на стадії апеляційного оскарження, оскільки встановлено, що воно не заявлялося у суді першої інстанції та не було предметом його дослідження.

Необґрунтованими є також посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, а саме на розгляд справи 03.04.2018 року без участі представника позивача, оскільки розгляд справи місцевим судом відбувся 23.05.2018 року за участю представника позивача, хоча і було подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Апеляційний суд також звертає увагу і на те, що позивачем додані до позовної заяви ксерокопію договору оренди землі укладеного між позивачем ФГ Щиглик Валентин Володимирович та відповідачем ОСОБА_3 від 01.04.2012 року на земельну ділянку площею 3,9575, на території Пологівської сільської ради Теплицького району, строком на 10 років, яка належать відповідачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ВН № 817564 від 06 березня 2006 року (т. 1 а.с.11-13), а також ксерокопію договору оренди землі укладеного між позивачем ФГ Щиглик Валентин Володимирович та відповідачем ОСОБА_4 від 01.04.2012 року на земельну ділянку площею 3,9575, на території Пологівської сільської ради Теплицького району, строком на 10 років, яка належать відповідачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ВН № 218072 від 22 вересня 2005 року. (т. 1 а.с.7-10). Проте, як вбачається з надісланих судом першої інстанції до суду апеляційної інстанції реєстраційних справ державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, в оригіналах вищезазначених договорів стоїть дата їх укладення 01.04.2011 року, а не 01.04.2012 року.

Також колегією суддів апеляційного суду з пояснень представника позивача встановлено, що ФГ Щиглик Валентин Володимирович на даний час користується згідно договорів оренди землі належними ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельними ділянками і перешкоди у користуванні йому ніким не чиняться.

Крім цього, апеляційним судом встановлено, що в провадженні Теплицького районного суду Вінницької області перебуває на розгляді інша цивільна справа №144/1739/16-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до фермерського господарства Щиглик Валентин Володимирович про визнання недійсними договорів оренди землі від 01 квітня 2012 року, які стверджують про те, що зазначених договорів на 10 років не укладали, а підписи у договорах вчинені не ними і є підробленими. Ухвалою суду від 28.02.2017 року у справі призначена почеркознавча експертиза. Таким чином апеляційний суд вважає, що надіслані судом першої інстанції до апеляційного суду вищезазначені реєстраційні справи після розгляду справи підлягають поверненню до місцевого суду для приєднання до справи №144/1739/16-ц для проведення призначеної судом експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Щодо вмотивованості судового рішення апеляційний суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Torija v. Spain) від 09 грудня 1994).

Таким чином, доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками суду та постановленим ним судовим рішенням, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правильним висновком місцевого суду щодо їх оцінки.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для його скасування, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 76, 81, 263, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу фермерського господарства Щиглик Валентин Володимирович залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : В.М. Медяний

Судді : Т.О. Денишенко

ОСОБА_7

Повне судове рішення складено 05 листопада 2018 року.