Постанова

від 28.01.2010 по справі 2-а-464-10

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-а-464-10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    28 січня 2010 року Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Васильцов О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до  Управління Пенсійного фонду України у м. Мелітополі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та  стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”,

                                                           ВСТАНОВИВ:

У січня 2010 року позивач звернувся до суду зі вказаним вище позовом, в якому просить відновити пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року до 14.01.2010 року; визнати протиправним рішення відповідача про відмову в призначені йому підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року до 01.01.2010 року, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; зобов’язати відповідача прийняти рішення про подальше призначення та виплату їй щомісячної державної соціальної допомоги, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору у розмірі 3,40 грн. .

            Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він визнаний у встановленому законом порядку дитиною війни. Відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” йому з 01.01.2006 року повинна щомісячно виплачуватись  державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 року встановлено, що мінімальній розмір пенсії за віком не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

    Виходячи із розмірів мінімальної пенсії за віком, він, як дитина війни, повинен був отримувати щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком і за 2006-2007 роки що складає 2733 гривні 30 коп.. Але вона не отримала ці кошти, оскільки  ст.77 Закону України „Про державний бюджет на 2006 рік” та п.12 ст.71 Законом України „Про державний бюджет на 2007 рік” була зупинена дія ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в частині виплати щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

     У 2008 році йому частково виплачувалась щомісячна державна допомога, але не у розмірі 30%, як це передбачено Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, а у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, як це було передбачено Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Крім того, ст.28 Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” було передбачено, що мінімальна пенсія за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” він отримував у 2008 році державну соціальну допомогу у розмірі 10% прожиткового мінімуму, а саме: у першому кварталі 2008 року – 47 гривень щомісячно, у другому кварталі – 48,1 гривні щомісячно, у третьому кварталі – 48,2 гривні щомісячно та у четвертому кварталі – 49 гривень щомісячно, у січні – 49,80 грн.. Таким чином йому була не донарахована щомісячна державна соціальна допомога за 2008 рік у розмірі 1158 гривень 60 коп., та за 2009 року у розмірі 896,40 грн..

    Рішенням Конституційного Суду України по справі №6-рп/2007 від 09.07.2007 року були визнані неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України” Про державний бюджет на 2007 рік”, якими було зупинено дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни. Це рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене.

    Крім того, позивач просить поновити йому строк для звернення до суду із позовом, обґрунтовуючи  це тим, що шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів його права як дитини війни були обмежені або скасовані і про поновлення цих прав йому стало відомо після висвітлення у засобах масової інформації рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, тому він вважає причину пропуску строку для звернення до суду поважною та просить відновити цей строк.

            Позивач у судове засідання не з’явився, проте надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та що підтримує свої позовні вимоги.

            Представник відповідача у судове засідання не з’явилась, але надала суду письмову заяву про розгляд справи у їх відсутність та вказують на те, що позовні вимоги позивача не визнають, мотивуючи тим, що ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим кодексом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1261 від 24.10.2007 року, передбачено, що Пенсійний фонд України забезпечує ефективне використання коштів, що перебувають у його управлінні. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел  відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного фонду України. Оскільки фінансування цих соціальних гарантій передбачено із коштів Державного бюджету, у Пенсійного фонду України відсутні підстави для виплат щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.  

            Крім того, відповідно до вимог ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У зв’язку з тим, що у своєму клопотанні про поновлення пропущеного строку для звернення за захистом своїх прав в судовому порядку, позивач посилається на той факт, що про порушення своїх прав стосовно нарахування та виплати щомісячної допомоги передбаченої ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” дізнався лише після висвітлення цієї події в пресі у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційного Суду України від 9.07.2007 року, однак коли саме позивачу стало відомо про порушення своїх прав і з якого моменту необхідно починати відлік строку позовної давності не зазначає. З дійсними доводами не можливо погодитись так як рішення Конституційного Суду на яке посилається позивач було оприлюднено в офіційному друкованому виданні, а саме в Офіційному віснику України від 27.07.2007 року № 52 (річний строк сплинув 28.07.2008 року), отже позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав після оприлюднення рішення в офіційному друкованому виданні. Таким чином, вважають, що позивач необгрунтовано посилається на поновлення пропущеного строку, та відповідно до вимог ст. 100 КАС України,  позивач пропустив строк звернення до суду і тому є підстава для відмови поновлення строку звернення до суду.

         З урахуванням того, що сторони просять розглядати справу за їх відсутності, суд вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази, вважає, що позов слід задовольнити частково.

         Згідно із ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

        Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1  є громадянином України, який народився 03 грудня 1944 року, що підтверджується паспортом громадянина України серії СВ № 597251 (а.с. 4) і, відповідно до ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визнаний дитиною війни.

       Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання виплачується підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

В 2006-2007 роках вищевказана соціальна допомога позивачу взагалі не виплачувалась, а в 2008 році йому виплачується соціальна допомога, як дитині війни, у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком.

         14 січня 2010 року позивач звернувся до суду з вказаними вимогами.

         Згідно ст. 99 ч. 2 КАС України, для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.

         Відповідно до вимог ст. 100 ч. 1 КАС, пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

         Представник відповідача наполягає у відмові задоволення позову в частині поновлення пропущеного строку для звернення до суду з 01.01.2006 року по 14.01.2010 рік, бо позивачем пропущений строк звернення до суду.

         Як вбачається з позовної заяви позивач мотивує причину пропуску звернення до суду  тим, що йому про порушення своїх прав стосовно нарахування та виплати щомісячної допомоги передбаченої статтею 6 Закону України № 2195 - IV від 18.11.2004р. "Про соціальний захист дітей війни" дізнався лише після висвітлення цієї події в пресі у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року № 6 - рп/2007, при цьому коли саме позивачу стало відомо про порушення його прав і з якого моменту необхідно починати відлік строку позовної давності не зазначає.

          Однак вказані доводи суд не може визнати як поважні причини пропуску звернення до суду, бо рішення Конституційного суду на яке посилається позивач було оприлюднено в офіційному друкованому виданні, а саме в Офіційному Віснику України від 27.07.2007 року № 52, а звернувся до суду лише 14.01.2010 року. Отже позивач пропустив річний строк звернення до суду.

  Тому суд вважає, що позовні вимоги слід розглядати по суті лише в межах річного строку. А в позові про поновлення пропущеного строку з 01 січня 2006 року по 14.01.2010  року  слід відмовити.  

  Взагалі право ОСОБА_1 на отримання соціальної допомоги відповідачем не оспорюється.

           При цьому, є безпідставними посилання відповідача на те, що Законом України “Про державний бюджет” на відповідний рік встановлено інші розміри  надбавки до пенсії дітям війни і вони зараз виплачуються.  

  Оскільки, відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

  Відповідно до ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відсутність коштів на виплату грошової допомоги не позбавляє осіб, яким вона повинна виплачуватись, права на таку допомогу. Статтею 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

І тому, Конституційний Суд України своїм рішенням № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнав неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік” щодо зміни розміру щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.  

Положення Законів України про державний бюджет на відповідний рік, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 22 травня 2008 року.

Рішення Конституційного суду є обов'язковим до виконання на території України.

Таким чином, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині нарахування позивачу суми соціальної допомоги за період  з 14 січня 2009 року по 01 січня 2010 року.

При визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги на період дії рішення Конституційного Суду України слід керуватися Законом України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року № 2195-І  та виходити з розмірів мінімальної пенсії за віком.

В ст.17 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 року закріплено положення про те, що мінімальний розмір пенсії за віком включається до числа державних соціальних гарантій і не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд вважає, що при нарахуванні суми соціальної допомоги позивачці слід приймати до уваги розмір мінімальної пенсії за віком в період 01 квітня по 01 червня 2008 року - 481 грн., з 01 липня по 01 жовтня 2008 року - 482 грн., з 01 жовтня 2008 року по теперішній час - 498 грн..

Згідно з п.2.2 п.п.6 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах відповідач відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, нарахування позивачу соціальної державної допомоги є компетенцією управління Пенсійного фонду України.

Позивач також просить визнати протиправним рішення Управління  Пенсійного фонду  України  в м. Мелітополі  про  відмову  у призначенні йому підвищення до  пенсії відповідно  до ст.6 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни». Однак,   судом встановлено, що  ніякі рішення щодо  відмови  у призначенні  позивачу  підвищення до пенсії відповідачем не приймалися, тому ці вимоги позивача є безпідставними. Фактично, як вбачається з  викладених в позові  фактів,  позивач оскаржує  бездіяльність  Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області щодо нарахування та виплати йому щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.    

Судом встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Мелітополі  Запорізької області у період з 14 січня 2009 року по 01 січня 2010 року позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті передбаченої ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що також не спростовується  і  відповідачем.

Таким чином, зазначені  дії  відповідача є протиправними та суперечать чинному законодавству, а тому права позивача підлягають захисту.  

Вирішуючи питання, стосовно прийняття рішення про подальше призначення та виплаті позивачу щомісячної державної соціальної допомоги з 01 червня 2009 року, суд враховує те, що позивач звернувся до суду 14.01.2010 року, тобто його право порушено до 14 січня 2009 року. Тому суд вважає, необхідним зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму соціальної допомоги за період  з 14 січня 2009 року по 01 січня 2010 року, а починаючи з 01 січня 2010 року слід відмовити, оскільки відповідно до вимог ст. 104 КАС України, до адміністративного суду має право звернутися особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси.

Доказів на підтвердження того, що порушено право позивача на отримання державної соціальної допомоги з 01 січня 2010 року суду не надано.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги.

Тому в цій частині позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 71, 122, 161, 162 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, суд

                                                          ПОСТАНОВИВ:

          Позов ОСОБА_1 до  Управління Пенсійного фонду України у м. Мелітополі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та  стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни” – задовольнити частково.

          В поновленні ОСОБА_1  строку на звернення до суду з адміністративним позовом  відмовити.

 Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Мелітополі Запорізької області щодо відмови у призначені ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

 Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Мелітополі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1  недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 14 січня 2009 року по 01 січня 2010 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-1У від  18 листопада 2004 року з урахуванням виплачених сум за цей період.

 В іншій частині позову відмовити.

          Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної заяви протягом десяти днів з дня її проголошення, а потім апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, з подачею копії апеляційної скарги до апеляційного суду.

          Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

                    Суддя:                             О. В. Васильцов