Рішення

від 24.10.2018 по справі 914/1955/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2018 Справа №914/1955/17

За позовом: Заступника військового прокурора Львівського гарнізону,

м. Львів, в інтересах держави в особі:

позивач 1: Міністерства оборони України, м. Київ,

позивач 2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів,

позивач 3: Військової частини А0284, м. Львів,

до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід ,

м. Львів,

до відповідача 3: Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м. Львів,

про: зобов'язання вчинити дії.

Суддя Синчук М.М.

за участю секретаря судового засідання Григорчук Н.

прокуратури: ОСОБА_1 - прокурор;

позивача 1: ОСОБА_2 - довіреність №220/461/д від 20.12.2017 р.;

позивача 2: не з'явився;

позивача 3: ОСОБА_3 - довіреність від 30.06.2017 р. №2910;

відповідача 1: ОСОБА_4Г - довіреність від 13.09.2018 р. №2901/вих.-643;

відповідача 2: не з'явися;

відповідача 3: ОСОБА_5 - довіреність від 05.04.2018 р. б/н.

Представникам сторін, що з'явились в судове засідання, прокурору, роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг» .

На розгляді господарського суду Львівської області перебуває справа №914/1955/17 за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону, м. Львів, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, Військової частини А0284, до відповідача 1. Львівської міської ради та до відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Парксервіс-захід» про визнання протиправною та скасування п. 2, 3, 4, 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2014 р. №3697, визнання недійсним договору оренди землі від 01.10.2014 р. №Г-1309 та витребування у Львівської міської ради земельної ділянки.

Ухвалою суду від 28.09.2017 р. порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 18.10.2017 р. Ухвалою суду від 18.10.2017 р. розгляд справи відкладено на 30.10.2017 р. Ухвалою суду від 30.10.2017 р. розгляд справи відкладено на 06.11.2017 р. Ухвалою суду від 06.11.2017 р. залучено до участі у справі відповідача 3 - Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, розгляд справи відкладено на 27.11.2017 р.

Прокурором, через канцелярію суду 06.11.2017 р., подано заяву про зміну предмету позову, згідно якої просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Львівського міського управління юстиції (індексний номер 17815632 від 08.12.2014) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48; визнати незаконним та скасувати запис від 03.12.2014 за реєстраційним номером 7987968 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, здійснену 03.12.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції; визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48; визнати протиправними та скасувати п.п. 2, 3, 4, 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2014 №3697 Про затвердження Товариству з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на вул. ОСОБА_6Лазаренка, №48; визнати недійсним договір оренди землі від 01.10.2014 р. №Г-1309 укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід ; витребувати у Львівської міської ради на користь Міністерства оборони України земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: вул. ОСОБА_7Лазаренка, 48, м. Львів.

Рух справи відображено в ухвалах суду.

В судове засідання 24.10.2018 р. представники прокуратури, позивача 1, позивача 3, відповідача 1, відповідача 3 з'явились, надали пояснення по справі. Представники прокуратури, позивача 1, позивача 3 позовні вимоги підтримали. Представники відповідача 1та відповідача 3 щодо позову заперечили.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція прокурора та позивачів. У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зміну предмету позову. Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним. Військовою прокуратурою Львівського гарнізону, шляхом вивчення інформації встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.02.1985 №3-С Об установлении границ земельных городков на територии г. Львова , земельна ділянка військового містечка №135 загальною площею 21,20 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 88 закріплена за квартирно-експлуатаційною частиною району Прикарпатського військового округу (КЕВ м. Львова), на якій на даний час дислокована військова частина А0284, а земельна ділянка перебуває на обліку в КЕВ м. Львова.

За наслідками інвентаризації земель Міністерства оборони України на території м. Львова, проведеної у 1993 році, складено акт, яким підтверджено належність Львівській КЕЧ району земельної ділянки військового містечка №135, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 88. У 2003 році під час будівництва житлового будинку по вул. Ак. Лазаренка, 48 у м. Львові, з метою забезпечення в'їзду та виїзду автомобільного транспорту, огорожа земельної ділянки військової частини зі сторони вулиці Ак. Лазаренка,48 у м. Львові була самовільно знесена невстановленими особами та в подальшому не відновлена. Таким чином, частина земельної ділянки військової частини А0284, розташована поза стіною будівель боксів військової частини по вул. Ак. Лазаренка, 48, орієнтовною площею 0,1889 га незаконно та без будь-якого рішення повноважного органу вибула з володіння Міністерства оборони України. 10 липня 2014 року ухвалою Львівської міської ради № 3697 припинено право користування ПП ЮМП-плюс вказаною земельною ділянкою (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) та передано її в оренду ТзОВ «Парксервіс-захід , в оренду терміном на 5 років для обслуговування автостоянки.

1 жовтня 2014 року між ТзОВ Парксервіс-захід та Львівською міською радою укладено та зареєстровано у Львівській міській раді від 01.10.2014 № Г-1309 договір оренди землі строком на 5 років.

Відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2017 земельна ділянка (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) за адресою: м. Львів, вул. Лазаренка, 48, з цільовим призначенням - для обслуговування автостоянки, оформлена у комунальну власність Львівської міської ради. При цьому, підставою виникнення права власності зазначено Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності . Однак, ухвала Львівської міської ради від 10.07.2014 №3697 Про затвердження ТзОВ Парксервіс-захід технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на вул. ОСОБА_7 Лазаренка №48 є незаконною, такою, що порушує речове право Міністерства оборони України, та підлягає скасуванню в судовому порядку, а договір оренди землі від 01Л0.2014 № Г-1309 укладений між Львівською міською радою та ТзОВ Парксервіс-захід підлягає визнанню недійсним через невідповідність вимогам ст. 203 ЦК України, та земельна ділянка (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48 підлягає витребуванню на користь Міністерства оборони України.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у володінні Львівської міської ради знаходиться майно, яке підлягає поверненню на користь держави в особі Міністерства оборони України, а саме земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1: 05:007:0006), площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48. Прийняттям рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер : 17815632 від 08.12.2014 про визнання права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, порушено права власника - держави в особі Міністерства оборони України на спірне майно, оскільки вказане рішення призвело до вилучення спірного майна від законного власника. Таким чином, рішення Львівського міського управлінням юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, є незаконним та порушує право власності держави на вказане державне майно, а тому підлягає скасуванню, а право власності держави в особі Міністерства оборони України повинно бути поновлено шляхом визнання такого права та повернення державного майна з незаконного володіння.

Позиція відповідача - 1. Представник відповідача 1 щодо позовних вимог заперечив в повному обсязі, про що вказав у відзиві на позовну заяву (вх. 36415/17 від 27.10.2017), зокрема зазначив, що враховуючи дію законодавчих актів в часі, спірна земельна ділянка по вул. ОСОБА_7Лазаренка, 48 у м. Львові належала б до земель оборони у випадку її надання для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України під час дії ЗК УРСР від 18.12.1990 р. В справі, що розглядається правові підстави користування земельною ділянкою припинилися ще 08.02.1988 р., тобто до моменту введення в дію ЗК УРСР від 18.12.1990 р.

Позиція відповідача - 2. Представник відповідача 2 щодо позовних вимог заперечив в повному обсязі, про що вказав у відзиві на позовну заяву (вх. 40042/17 від 27.11.2017), зокрема зазначив, що спірна земельна ділянка не може належати до земель оборони, з огляду на те, що на момент прийняття рішення №3-с від 08.02.1985 р. чинний у той час земельний кодекс УРСР не визначав поняття землі оборони . Останнє введено в законодавство лише із прийняттям Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 та в подальшому відображено в Земельному кодексі України від 25.10.2001 р.

Позиція відповідача - 3. Представник відповідача 3 щодо позовних вимог заперечив в повному обсязі, про що вказав у відзиві на позовну заяву (вх. 40063/17 від 27.11.2017), зокрема зазначив, що внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, про об'єкти та суб'єктів таких прав, відповідно до п. 5 ч. ст. 10 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 р., належить до повноважень державних реєстраторів речових правна нерухоме майно.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.02.1985 №3-С Об установлении границ земельных городков на територии г. Львова , земельна ділянка військового містечка №135 загальною площею 21,20 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 88 закріплена за квартирно-експлуатаційною частиною району Прикарпатського військового округу (КЕВ м. Львова). На цій земельній ділянці на даний час дислокована військова частина А0284.

За наслідками інвентаризації земель Міністерства оборони України на території м. Львова, проведеної у 1993 році, складено акт, яким підтверджено належність Львівській КЕЧ району земельної ділянки військового містечка №135, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 88.

У 2003 році під час будівництва житлового будинку по вул. Ак. Лазаренка, 48 у м. Львові, з метою забезпечення в'їзду та виїзду автомобільного транспорту, огорожа земельної ділянки військової частини зі сторони вулиці Ак. Лазаренка,48 у м. Львові була самовільно знесена невстановленими особами та в подальшому не відновлена.

Ухвалою Львівської міської ради від 16.12.2004 року №1971 земельну ділянку площею 0,1235 га передано на правах оренди приватному підприємцю ОСОБА_8, а ухвалою від 9 лютого 2006 року №3219 вищевказану земельну ділянку передано в оренду ПП ЮМП-Плюс .

13 квітня 2005 року на підставі договору оренди землі укладеного з ОСОБА_8 відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки площею 0,1235 га по вул. Ак. Лазаренка, біля будинку №48 у м. Львові - для влаштування автостоянки відповідно до ухвали Львівської міської ради від 16.12.2004 року № 1971.

10 липня 2014 року ухвалою Львівської міської ради № 3697 припинено право користування ПП ЮМП-плюс вказаною земельною ділянкою (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) та передано її в оренду ТзОВ «Парксервіс-захід , в оренду терміном на 5 років для обслуговування автостоянки.

1 жовтня 2014 року між ТзОВ Парксервіс-захід та Львівською міською радою укладено та зареєстровано у Львівській міській раді від 01.10.2014 № Г-1309 договір оренди землі строком на 5 років.

Відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2017 земельна ділянка (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) за адресою: м. Львів, вул. Лазаренка, 48, з цільовим призначенням - для обслуговування автостоянки, оформлена у комунальну власність Львівської міської ради. Підставою виникнення права власності зазначено Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у володінні Львівської міської ради знаходиться майно, а саме земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1: 05:007:0006), площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48.

Наведене стало підставою для звернення прокурора до суду з позовними вимогами про:

визнання незаконним та скасування рішення Львівського міського управління юстиції (індексний номер 17815632 від 08.12.2014) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48; визнання незаконним та скасування запису від 03.12.2014 за реєстраційним номером 7987968 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, здійснену 03.12.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції; визнання за державою в особі Міністерства оборони України право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48; визнання протиправними та скасувати п.п. 2, 3, 4, 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2014 №3697 Про затвердження Товариству з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на вул. ОСОБА_6Лазаренка, №48; визнання недійсним договору оренди землі від 01.10.2014 р. №Г-1309, який укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід ; витребування у Львівської міської ради на користь Міністерства оборони України земельної ділянки (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: вул. ОСОБА_7Лазаренка, 48, м. Львів.

На органи прокуратури відповідно до ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом.

Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167 , 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ст. 6 Конституції України , органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України , в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської ОСОБА_9 Європи від 27.05.2003р. № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України ).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" .

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України , який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру" .

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України , передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках, тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під виключним випадком і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" , дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

В свою чергу, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Суд зазначає, що неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" , наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" , під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу .

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.05.2018р. у справі №918/323/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 за № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 № 1572/99 Про систему центральних органів виконавчої влади , до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку встановленому законодавством,

У відповідності до вимог ст. 3 Закону України Про Збройні Сили України , ст. 10 Закону України Про оборону України , Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Вимогами ст. 3 Закону України Про Збройні Сили України визначено, що Збройні Сили України - це військова державна структура, яка організаційно складається з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.

Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статусом внутрішньої служби Збройних Сил України України, надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.

Статтею 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України визначено, що військове майно - це державне майно; закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, усі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Згідно ст. 3 Закону України Про управління об'єктами державної власності (далі - Закону) визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (державним підприємствам), установам, організаціям.

Статтею 4 Закону передбачено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління).

У відповідності до ст. 5 Закону визначено, що Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності.

Вирішення питання щодо порядку вилучення і передачі майна Міністерства оборони України, а також земель, що перебувають у державній власності, належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Статтями 3, 5 Закону України Про господарську діяльність у Збройних Силах України передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління ЗС України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у ЗС України є військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Як зазначає при зверненні до суду заступник Військового прокурора Львівського гарнізону, Міністерство оборони України, Військова частина А0284 та квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова не вживали достатніх заходів до відновлення порушених прав, що є неефективним та невірним, тобто вищевказані органи фактично неналежним чином здійснюють захист законних інтересів держави.

Зазначені обставини суд вважає такими, що з урахуванням вимог ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру можуть бути підставами для звернення заступника Військового прокурора Львівського гарнізону, до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерство оборони України, Військова частина А0284 та квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова з даним позовом.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

За своєю правовою сутністю у даному спорі позов заявлений з підстав порушення сторонами на момент прийняття відповідачем 1 ухвали ЛМР від 10.07.2014 р. №3697 та укладення договору оренди землі від 01.10.2004р. земельного законодавства.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України). Вони регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 77 Земельного Кодексу України землями оборони визначено землі, надані для розміщення та діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, належать зокрема, землі оборони.

Відповідно до абзацу 3 частини п'ятої статті 20 ЗК України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються згідно із Законом України Про використання земель оборони . Крім того, статтею 20 Земельного кодексу визначено, що зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1 Закону України Про використання земель оборони землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Статтею 122 Земельного кодексу визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності.

Відповідно до статей 141, 142 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. У разі добровільної відмови землекористувача від наданої у користування земельної ділянки, припинення права користування здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє орган державної реєстрації.

Згідно зі ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, ОСОБА_9 міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. (із змінами і доповненнями).

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Отже, рішення відповідача щодо земельних відносин повинні відповідати та ґрунтуватись на законі, що регулює дані відносини.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Положеннями ч.1 ст. 21 ЦК України передбачено, що «суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси» .

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується .

Згідно вимог статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно зі ст. 326 ЦК України у державній власності знаходиться майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 ЦК України держава забезпечує захист прав власності. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як встановлено судом, відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2017 земельна ділянка (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) за адресою: м. Львів, вул. Лазаренка, 48, з цільовим призначенням - для обслуговування автостоянки, оформлена у комунальну власність Львівської міської ради. Підставою виникнення права власності зазначено Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , номер 5245-VI, виданий 06.09.2012 р.

Законами України Про управління об'єктами державної власності» , „Про правовий режим майна у Збройних Силах України» , „Про оборони України» встановлено, що повноваження в частині управління військовим майном здійснюється центральним органом виконавчої влади - Міністерством оборони України.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України Про правовий режим майна у Збройних Силах України .

За змістом ст. 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Пунктом 18 чинного наказу Міністра оборони від 22.12.1997 № 483 із змінами, внесеними наказом Міністра оборони від 03.10.2006 № 570, забороняється приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею.

Отже, виходячи з того, що землі оборони знаходяться у Міністерстві оборони лише в користуванні, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України (ст. 13 Кодексу), то відповідно до статті 142 Земельного кодексу України виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, і інформувати про це місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Розпорядженням від 24.12.2007 № 1231 -р Кабінет Міністрів України зупинив прийняття, зокрема, міністерствами, як суб'єктами управління об'єктами державної власності, рішень про відчуження об'єктів державної власності, передачу їх у комунальну власність та вчинення будь-яких інших дій, які можуть призвести до відчуження об'єктів державної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2008 № 313 „Про заходи щодо удосконалення управління об'єктами державної власності» визначено, що передача нерухомого військового майна у комунальну власність (крім об'єктів житлового фонду, соціальної та інженерної інфраструктури військових містечок) можлива за рішенням центральних органів виконавчої влади виключно на підставі окремих актів Кабінету Міністрів України.

Особливості передачі та надання згоди на вилучення земель, наданих для потреб Збройних Сил України, визначені Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом МО України від 22 грудня 1997 року № 483.

Згідно з п.п. 44, 45, 50 вказаного Положення згода на припинення права користування земельними ділянками, які не використовуються Збройними Силами України, вилучення, зміну цільового призначення цих земельних ділянок надається Міністерством оборони України за поданням заступника Міністра оборони України. Передачу землі (земельних ділянок) органам місцевого самоврядування в разі надання згоди Міністром оборони України здійснює начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.

Як вбачається із матеріалів справи, за наслідками інвентаризації земель Міністерства оборони України на території м. Львова, проведеної у 1993 році, складено акт, яким підтверджено належність Львівській КЕЧ району земельної ділянки військового містечка №135, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 88. Отже, земельна ділянка площею 0,1235 га по вул. ОСОБА_7 Лазаренка, 48 (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) як частина земельної ділянки військового містечка №135, була виділена під розміщення і постійну діяльність військових частин та установ Міністерства оборони України, та належить до державної форми власності, та відноситься за своїм цільовим призначенням до категорії земель оборони. Рішень чи погоджень з боку Міністерства оборони України щодо відчуження вказаної земельної ділянки чи рішень Львівською обласною державною адміністрацією щодо цієї земельної ділянки також не приймалось (сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні докази протилежного).

З огляду на викладене, земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1: 05:007:0006), площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, яка на момент розгляду справи судом, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, знаходиться у володінні Львівської міської ради, підлягає поверненню на користь держави в особі Міністерства оборони України. Прийняттям рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 17815632 від 08.12.2014 про визнання права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, порушено права власника - держави в особі Міністерства оборони України на спірне майно, оскільки вказане рішення призвело до вилучення спірного майна від законного власника. Таким чином, рішення Львівського міського управлінням юстиції про визнання права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, є незаконним та порушує право власності держави на вказане державне майно, а тому підлягає скасуванню, а право власності держави в особі Міністерства оборони України повинно бути поновлено шляхом визнання такого права та повернення державного майна з незаконного володіння. Відповідно, запис від 03.12.2014 за реєстраційним номером 7987968 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, здійснену 03.12.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, є незаконним та підлягає скасуванню.

Враховуючи зазначене, при прийнятті ухвали від 10.07.2014 р. №3697 ЛМР вийшла за межі повноважень та порушила вимоги ст. ст. 20, 122, 123 ЗК України, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування п.п. 2, 3, 4, 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2014 №3697 Про затвердження Товариству з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на вул. ОСОБА_6Лазаренка, №48, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 01.10.2014 р. №Г-1309 укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід , суд зазначає наступне.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначені у ст. 215 ЦК України, частина 1 якої передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 вищенаведеної правової норми визначено, що у разі, коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Схожі за змістом положення містить і ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів), необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 , 15 Конституції України ).

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або немайнового права та інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи та чинного законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 01.10.2014 р. №Г-1309 укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід , обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України , обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 ГПК України ).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та обєктивного зясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

З огляду на викладене, враховуючи наведені норми законодавства, беручи до уваги встановлені факти, суд вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Львівського міського управління юстиції (індексний номер 17815632 від 08.12.2014) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48; визнання незаконним та скасування запису від 03.12.2014 за реєстраційним номером 7987968 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, здійснену 03.12.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції; визнання за державою в особі Міністерства оборони України право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48; визнання протиправними та скасувати п.п. 2, 3, 4, 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2014 №3697 Про затвердження Товариству з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на вул. ОСОБА_6Лазаренка, №48; визнання недійсним договору оренди землі від 01.10.2014 р. №Г-1309, який укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід ; витребування у Львівської міської ради на користь Міністерства оборони України земельної ділянки (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: вул. ОСОБА_7Лазаренка, 48, м. Львів, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2,13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Львівського міського управління юстиції (індексний номер 17815632 від 08.12.2014) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48.

3. Визнати незаконним та скасувати запис від 03.12.2014 за реєстраційним номером 7987968 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48, здійснену 03.12.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції.

4. Визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: м. Львів, вул. Ак. Є.Лазаренка, 48.

5. Визнати протиправними та скасувати п.п. 2, 3, 4, 5 ухвали Львівської міської ради від 10.07.2014 №3697 Про затвердження Товариству з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на вул. ОСОБА_6Лазаренка, №48.

6. Визнати недійсним договір оренди землі від 01.10.2014 р. №Г-1309 укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід .

7. Витребувати у Львівської міської ради ( 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896 ) на користь Міністерства оборони України ( 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022 ) земельну ділянку (кадастровий номер 4610136900:05:007:0006) площею 0,1235 га за адресою: вул. ОСОБА_7Лазаренка, 48, м. Львів.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Парксервіс - захід ( 79014, м. Львів, вул. Ярова, 22, ідентифікаційний код 37484366 ) на рахунок №35210081082783 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - Військова прокуратура Західного регіону України, код 38326057 судовий збір в розмірі 6 434,35 грн.

9. Стягнути з Львівської міської ради ( 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896 ) на рахунок №35210081082783 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - Військова прокуратура Західного регіону України, код 38326057 судовий збір в розмірі 6 434,35 грн.

10. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області ( 79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1, ідентифікаційний код 34942940 ) на рахунок №35210081082783 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - Військова прокуратура Західного регіону України, код 38326057 судовий збір в розмірі 6 434,35 грн.

11. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.11.2018 р.

Суддя Синчук М.М.