Ухвала

від 31.10.2018 по справі 347/216/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 347/216/15-ц

провадження № 61-4959св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Текучанська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2015 року, ухвалене у складі судді Бельмеги М. В., та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2015 року, постановлену колегією у складі суддів: Малєєва А. Ю., Васильковського В. М., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5, про визнання бездіяльності Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області незаконною і зобов 'язання вчинити дії.

В обґрунтування позову зазначив, що він і ОСОБА_5 є співвласниками по 1/2 частці кожен домоволодіння у АДРЕСА_1. Належний їм житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,4788 га, закріпленій за цим домоволодінням з 1962 року.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2006 року між ним і колишньою дружиною ОСОБА_5 затверджено мирову угоду, згідно з якою розподілено житловий будинком, тому вважає, що набув право вимагати передачі йому у власність половини земельної ділянки, на якій розташований будинок.

Позивач посилається на те, що Текучанська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області ухиляється від розгляду неодноразово поданих ним заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з чим він позбавлений можливості реалізувати своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність.

За таких обставин просив визнати незаконними і скасувати пункти 22, 23 рішення Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 26 грудня 2014 року № 4-21/2014 щодо відмови у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства площею 0,20 га, розташованої у АДРЕСА_1, та зобов'язати відповідача надати відповідний дозвіл у місячний строк.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2015 року позов задоволено.

Визнано незаконними і скасовано пункти 22, 23 рішення Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 26 грудня 2014 року № 4-21/2014 щодо відмови у наданні ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства площею 0,20 га, розташованої у АДРЕСА_1.

Зобов'язано Текучанську сільську раду Косівського району Івано-Франківської області надати такий дозвіл у місячний строк, передбачений частиною сьомою статті 118 ЗК України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відмова відповідача у наданні ОСОБА_4дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, порушує закріплене у статті 118 ЗК України право позивача на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2015 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про неправомірність відмови відповідача у наданні ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

У лютому 2016 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2015 року і ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що суди не надали належної оцінки поданій нею копії ухвали Верховного Суду України від 29 вересня 2010 року, якою встановлено відсутність у ОСОБА_4 права на приватизацію земельної ділянки площею 0,20 га у АДРЕСА_1.

Заявник посилається на те, що земельна ділянка, щодо отримання у власність якої виник цей спір, закріплена за її домогосподарством і призначена для сінокосіння і випасання худоби; своєї згоди на вилучення цієї ділянки із її користування вона не надавала.

Вказує, що спір щодо отримання у власність спірної земельної ділянки Верховний Суд України остаточно вирішив у 2010 році, тому немає правових підстав для повторного розгляду цього питання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що при переході до нього права власності на частку будинку він набув також право користування відповідною часткою земельної ділянки, на якій цей будинок розташований. Послався на те, що даний позов пред'явлений не щодо визнання права власності на землю, а щодо оскарження бездіяльності Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області. Відповідач рішення суду не оскаржив і виконав його, тому вважає касаційну скаргу безпідставною.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 6 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України ).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 червня 2008 року Текучанська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області прийняла рішення № 3-13/2008 про виконання постановиКосівського районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2008 року та виділення жителю села Текуча ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,20 га із земельної ділянки площею 0,4788 га у АДРЕСА_1 біля виділеної ОСОБА_4 1/2 частки домоволодіння.

Вказане рішення не змінене і не скасоване.

З довідки № 256 від 1 лютого 2012 року виконавчого комітету Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області суди встановили, що за господарством, де зареєстрований та проживає ОСОБА_4 та в якому він є головою, рахуються: побудований у 1962 році житловий будинок загальною площею 32,6 кв.м та господарські будівлі і споруди, а також земельна ділянка загальною площею 0,24 га, з яких 0,04 га призначені для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а 0,20 га - для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2011 року визнано нечинним рішення Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 27 грудня 2007 року, яким ОСОБА_4 відмовлено у переданні у приватну власність земельної ділянки площею 0,20 га у АДРЕСА_1, і зобов'язано Текучанську сільську раду Косівського району Івано-Франківської області розглянути питання щодо виділення ОСОБА_4 0,20 га землі для ведення сільського господарства із ділянки 0,478 га, що рахується за його господарством.

7 серпня 2014 року та 4 листопада 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської із заявами про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності площею 0,24 га, з яких 0,04 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд , а 0,20 га - для ведення особистого селянського господарства.

З витягу з рішення Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області № 4-21/2014 від 26 грудня 2014 року суди встановили, що сільська рада, розглянувши заяви ОСОБА_4, вирішила надати йому дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд із категорії земель житлової та громадської забудови у АДРЕСА_1 (пункти 20, 21 рішення).

Питання надання ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства площею 0,20 га Текучанською сільською радою Косівського району Івано-Франківської області на засіданні 26 грудня 2014 року не вирішено (пункти 22, 23 рішення № 4-21/2014 від 26 грудня 2014 року).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що фактично рішенням від 26 грудня 2014 року Текучанська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області відмовила ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, чим порушила його цивільне право на отримання земельної ділянки у власність, що є підставою для захисту такого права у порядку цивільного судочинства.

Проте такий висновок судів попередніх інстанцій помилковий.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Аналогічну норму містить пункт 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції Кодексу, чинній на час перегляду справи касаційним судом.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

Стаття 122 ЗК України визначає повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачіземельних ділянок у власність або у користування.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина шоста статті 118 ЗК України).

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні правомочні розглядати і вирішувати питання у різних галузях, зокрема, у сфері регулювання земельних відносин. Реалізуючи ці повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

Відповідно до статті 12 ЗК Україниу редакції Кодексу, чинній на час звернення позивача із заявами, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Тобто , у вказаних правовідносинах органи місцевого самоврядування є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.

У Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 Конституційний Суд України роз'яснив, що положення пунктів а , б , в , г статті 12 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позивачем заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у частині повноважень сільських, селищних, міських рад треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень. Положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Визначаючи предметну підсудність справ, суди повинні виходити із суті права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Виникнення спірних правовідносин у цій справі обумовлено бездіяльністю Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області щодо вирішення питань, які в силу законодавчих приписів належать до її виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність такої бездіяльності підлягає перевірці адміністративним судом.

Даний спір не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень (сільської ради як органу місцевого самоврядування), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо передачі земельної ділянки у власність.

ОСОБА_4 у пред'явленому позові не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання незаконною бездіяльності відповідача, яка перешкоджає йому у оформленні документів на земельну ділянку, тому цей спір не має ознак приватно-правового і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідні роз'яснення щодо визначення предметної підсудності справ висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 640/9870/16.

Суди першої і апеляційної інстанцій на зазначене уваги не звернули та вирішили справу у порядку цивільного судочинства, не врахувавши вимог статті 15 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Згідно з частинами першою, другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлює, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної підсудності справи та розглянули у порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 255, 409, 414, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2015 рокускасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5, про визнання бездіяльності Текучанської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області незаконною і зобов 'язання вчинити дії закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик