Рішення

від 29.10.2018 по справі 237/1273/18

МАР`ЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 237/1273/18

Номер провадження 2/237/791/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.18 м. Курахове

Мар'їнський районний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Медведського М.Д.,

при секретарі: Махно Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Курахове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про стягнення суми боргу.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 21.11.2012 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого він передав ОСОБА_2 70000 грн. на строк 3 роки. Факт передачі відповідачу грошових коштів за договором позики від 21.11.2012 року підтверджується розпискою від 21.11.2012 року, складеною в присутності двох свідків. 20.12.2013 року за проханням ОСОБА_2 розмір позики було збільшено ще на 14000 грн. та позивачем передано останньому 20.12.2013 року відповідну суму, що підтверджено його розпискою ОСОБА_2, тобто загальна сума позики склала 84000 грн. Вважає, що з позовом до суду він звернувся в межах строків позовної давності, оскільки дія договору скінчилася 21.11.2015 року. До теперішнього часу відповідач гроші позивачу не повернув, при цьому нічого не пояснюючи та уникаючи із ним зустрічі. 22.11.2017 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення грошових коштів, при цьому факт наявності зобов'язання повернути йому гроші за договором позики не заперечує. Станом на лютий 2018 року, останній місяць, за який є відомості щодо індексу інфляції сума боргу із врахуванням індексу інфляції за період з 21.11.2015 року по лютий 2018 року складає 110644,80 грн. Також відповідач повинен сплатити позивачу 3% річних від простроченої суми за період з 21.11.2015 року по 02.04.2018 року, що складає суму 5958,24 грн. Таким чином, відповідач винен позивачу за договорами позики 116603,04 грн., однак не виконав своє зобов'язання, що призвело до необхідності звернутися до суду з метою відновлення його порушеного права та стягнення з відповідача зазначеної суми. Просить стягнути з відповідача зазначену суму та витрати, понесені ним по сплаті судового збору в розмірі 1167,00 грн.

19.04.2018 року було відкрито спрощене провадження в справі та призначено судовий розгляд на 17.05.2018 року.

11.04.2018 року позивачем було подано заяву про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 12.04.2018 року була частково задоволена, заборонено ОСОБА_2 вчиняти реєстраційні дії по відчуженню земельної ділянки площею 8,86 га, розташованої на території Новоукраїнської сільської ради, кадастровий номер НОМЕР_2, яка належить йому на праві власності.

15.06.2018 року представник відповідача ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов не визнає в повному обсязі, вважає вимоги позивача необґрунтованими, а провадження в справі таким, що підлягає закриттю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що спірну земельну ділянку на протязі ряду років, в тому числі і зараз, обробляє позивач ОСОБА_1, який щороку після реалізації прибраної з земельної ділянки сільгосппродукції сплачував ОСОБА_2 кошти за використання (оренду) земельної ділянки. В листопада 2012 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошті в сумі 70000 грн., про що сторони уклали договір. В подальшому в 2013 році ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 ще 14000 грн. У тому ж 2013 році ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із пропозицією про погашення суми боргу шляхом передання йому у використання його земельної ділянки та несплати ОСОБА_2 орендної плати за її використання протягом періоду, необхідного для повного відшкодування отриманих від ОСОБА_1 грошових коштів. ОСОБА_1 із такою пропозицією ОСОБА_2 погодився і вони погодила із ОСОБА_1 також і суму грошових коштів, яка піде у щорічний залік повернення суми боргу ОСОБА_2 - 25000 грн. на рік. Відповідно до їх усної домовленості ОСОБА_1 безоплатно користувався зазначеною вище земельною ділянкою протягом 2013-2018 років та продовжує користуватися і зараз. Тобто, він 5 сезонів безоплатно користувався земельною ділянкою ОСОБА_4, що за їх домовленостями вже склало суму 125000 грн. та 25000 грн. за 2018 рік. Сторони виконували взяті на себе зобов'язання, в рахунок яких ОСОБА_1 надав ОСОБА_5 грошові кошти у 2012 та 2013 роках, а позивач щорічно таким чином отримував 25000 грн. орендної плати за використання його земельної ділянки. Наприкінці грудня 2017 року ОСОБА_2, вважаючи їх із ОСОБА_1 попередні домовленості виконаними в повному обсязі зі свого боку та наявністю вже у ОСОБА_1 заборгованості із сплати ОСОБА_2 орендної плати в сумі 31000 грн. та небажанням її сплачувати вирішив передати землю у використання іншій особі. Після цих дій ОСОБА_2 ОСОБА_1 вирішив звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_5 суми неіснуючого боргу. Зазначає, що статтею 257 ЦК України для цивільних правовідносин щодо стягнення суми боргу передбачена загальна позовна давність у три роки, для стягнення неустойки (штрафу, пені) стаття 258 ЦК України взагалі передбачає строк позовної давності в 1 рік. Тому, вважає, що за фактом надання ОСОБА_5 грошових коштів сплинув річний строк стягнення неустойки (штрафу, пені). Вважає, що у відповідача перед позивачем взагалі немає жодних зобов'язань та відсутній предмет спору, оскільки позивачем подано до суду заяву про стягнення суми позики в розмірі 84000 грн., а фактично ці грошові кошти є орендною платою, сплаченою ОСОБА_1 за використання земельної ділянки ОСОБА_2 Тобто, відповідач повністю виконав свої зобов'язання перед позивачем, надавши йому у користування на 5 років свою земельну ділянку, а позивач не в повній мірі виконав своє зобов'язання перед відповідачем, виплативши йому грошові кошти в сумі 84000 грн. за користування земельною ділянкою протягом 5 років і у позивача предмет спору відсутній, оскільки зобов'язання перед ним відповідачем виконано в повному обсязі. Зазначає, що згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України відсутність предмету спору є підставою для закриття провадження в справі. З зазначених підстав просить закрити провадження в справі у зв'язку із відсутністю предмету спору.

23.06.2018 року позивач в справі надав відповідь на відзив та зазначив, що ніяких домовленостей між ним та відповідачем, що погашення заборгованості за договором позики буде здійснюватися в рахунок орендної плати, не було. Викладені обставини у відзиві не відповідають дійсності та суперечать укладеному між ними договору позики, а саме п. 5.1 та 5.4, де зазначено, що позичальник зобов'язується повернути позику в строк, зазначений в п. 4 та позика повертається готівкою. Зазначив, що згідно п. 6.1 Договору в разі порушення умов договору сторони несуть відповідальність, передбачену законом та дійсним договором, п. 8.4 Договору передбачено, що додаткові угоди та доповнення до даного Договору є його невід'ємною частиною та мають юридичну силу у випадку, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами. Тому, посилання представника відповідача не неіснуючі обставини укладення договору є лише спробою ввести суд в оману з метою уникнення відповідальності від погашення заборгованості. Також наголосив, що не відповідають дійсним обставинам і твердження представника відповідача про те, що нібито позивач звернувся до суду, коли відповідач в грудні 2017 року повідомив його про намір укласти договір оренди земельної ділянки з третьою особою, оскільки позивач ще 22.11.2017 року направив вимогу про повернення грошових коштів. До теперішнього часу зобов'язання відповідача перед позивачем не виконано, а на його звернення про сплату боргу, відповідач перестав реагувати.

Сторони в судове засідання не з'явились, представник позивача надав заяву про розгляд справи в його відсутність.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з'явилися, представник ОСОБА_3 надав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із виїздом до іншого регіону держави України, однак доказів поважності відсутності в судовому засіданні не надав.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Оскільки представником відповідача ОСОБА_3 не додано доказів на підтвердження поважності його відсутності в судовому засідання, суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Так, згідно договору позики від 21.11.2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 70000 (сімдесят тисяч) грн. на 36 місяців (а.с. 17).

Відповідно до п. 5.1 договору позики позивальник зобов'язується повернути позику в строк, зазначений в п. 4 дійсного договору. Позика повертається готівковими грошовими коштами.

Згідно розписки про отримання грошей за договором позики від 21.11.2012 року ОСОБА_2 підтверджує отримання від ОСОБА_1 грошей в розмірі 70000 (сімдесят тисяч) грн. Розписка написана в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 22).

Згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 8.860 га, розташованої на території Новоукраїнської сільської ради, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до договору позички від 21.11.2012 року ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у безоплатне користування на строк 35 календарних місяців земельну ділянку площею 8,860 га, розташовану на території Новоукраїнської сільської ради у Мар'їнському районі Донецької області, кадастровий номер НОМЕР_2, яка перебуває у власності ОСОБА_2 (а.с. 18).

Згідно розписки від 27.03.2014 року ОСОБА_2, НОМЕР_1 отримав за договором позики від 12.11.2012 року доплату в розмірі 14000 грн. 20.12.2013 року (а.с. 20).

Згідно договору позички від 21.10.2015 року ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у безоплатне користування на строк 35 календарних місяців земельну ділянку площею 8,860 га, розташовану на території Новоукраїнської сільської ради у Мар'їнському районі Донецької області, кадастровий номер НОМЕР_2, яка перебуває у власності ОСОБА_2 (а.с. 19).

24.11.2017 року відповідачу позивачем була надіслана Вимога про повернення основного боргу в розмірі 84000 грн. та додаткові проценти за користування грошовими коштами в розмірі 47314,57 грн. (а.с. 11).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Згідно п. 1 ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно до вимог ст. 6 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 3 цієї статті позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 530 ЦК встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 545 ЦК України визначає, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Викладені обставини дають суду підстави вважати, що відповідачем не виконані обов'язки по договору позики від 21.11.2012 року, а саме - не повернено позивачу грошові кошти в розмірі 84000 грн. в строк, зазначений в договорі, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості за договором позики, відтак позов підлягає задоволенню.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що грошові кошти, отримані згідно договору позички від 21.11.2012 року, не підлягали поверненню, оскільки повинні були зараховуватись в рахунок оренди земельної ділянки згідно договорів позички від 21.11.2012 року та 21.10.2015 року з огляду на наступне.

Оцінюючи договори позички від 21.11.2012 року та 21.10.2015 року, на які посилається представник відповідача, судом встановлено, що такі договори не містять відповідних письмових положень про оплатність користування земельною ділянкою. Так само в матеріалах справи відсутні будь-які інші письмові докази на підтвердження зазначених представником відповідача обставин. Тому, з урахування заперечень з боку позивача щодо даних обставин, суд вважає, що такі обставини не доведені відповідачем належними та допустимими доказами.

Інфляційні витрати за час прострочення сплати боргу становлять 26444,80 грн. відповідно до розрахунку на а.с. 6-7.

Три відсотка річних за час прострочення сплати боргу становлять 7566,90 грн. відповідно до розрахунку на а.с. 14.

Тому, з урахуванням індексу інфляції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 110644,80 грн. та 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 5958,24 грн.

Щодо посилання представника відповідача на порушення позивачем строку позовної давності в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних, суд зазначає, що оскільки інфляційні витрати та 3% річних не являються неустойкою (штрафом, пенею), то до цих вимог застосовується загальна позовна давність у три роки, а тому доводи представника відповідача в цій частині суд до уваги не приймає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1167,00 грн.

На підставі викладеного, у відповідності до ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 11, 628, 638, 526, 1046, 1047, 1049, 530, 545, 625, 206, 218 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21.11.2012 з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 110644 (сто десять тисяч шістдесят чотири) 80 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних від простроченої суми заборгованості за договором позики від 21.11.2012 року в сумі 5958 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) 24 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1167 (одна тисяча сто шістдесят сім) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Мар'їнський районний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Д.Медведський

Дата документу 29.10.2018