Постанова

від 23.01.2019 по справі 237/1273/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/229/19

237/1273/18

Головуючий в 1 інстанції Медведський М.Д.

Доповідач Принцевська В.П.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року місто Маріуполь

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Принцевської В.П.,

суддів Биліни Т.І., Мальцевої Є.Є.

секретар Тулянкіна М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мар їнського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про стягнення суми боргу. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 21.11.2012 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого він передав ОСОБА_2 70000 грн. на строк 3 роки. Факт передачі відповідачу грошових коштів за договором позики від 21.11.2012 року підтверджується розпискою від 21.11.2012 року, складеною в присутності двох свідків. 20.12.2013 року за проханням ОСОБА_2 розмір позики було збільшено ще на 14000 грн. та позивачем передано останньому 20.12.2013 року відповідну суму, що підтверджено його розпискою ОСОБА_2, тобто загальна сума позики склала 84000 грн. Вважає, що з позовом до суду він звернувся в межах строків позовної давності, оскільки дія договору скінчилася 21.11.2015 року. До теперішнього часу відповідач гроші позивачу не повернув, при цьому нічого не пояснюючи та уникаючи із ним зустрічі. 22.11.2017 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення грошових коштів, при цьому факт наявності зобов'язання повернути йому гроші за договором позики не заперечує. Станом на лютий 2018 року, останній місяць, за який є відомості щодо індексу інфляції сума боргу із врахуванням індексу інфляції за період з 21.11.2015 року по лютий 2018 року складає 110644,80 грн. Також відповідач повинен сплатити позивачу 3% річних від простроченої суми за період з 21.11.2015 року по 02.04.2018 року, що складає суму 5958,24 грн. Таким чином, відповідач винен позивачу за договорами позики 116603,04 грн., однак не виконав своє зобов'язання, що призвело до необхідності звернутися до суду з метою відновлення його порушеного права та стягнення з відповідача зазначеної суми. Просить стягнути з відповідача зазначену суму та витрати, понесені ним по сплаті судового збору в розмірі 1167,00 грн.

Рішенням Мар їнського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21.11.2012 з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 110644,80 грн., три відсотки річних від простроченої суми заборгованості за договором позики від 21.11.2012 року в сумі 5958,24 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1167 грн.

З даним рішенням не погодився ОСОБА_2 і оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд не повно з'ясував обставини справи та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду та закрити провадження по справі.

ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 до суду не з'явився, звернувся з заявою про розгляд справи в його відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення дану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Згідно п. 1 ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно до вимог ст. 6 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 3 цієї статті позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 530 ЦК встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 545 ЦК України визначає, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Судом правильно встановлено, що згідно договору позики від 21.11.2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 70000 (сімдесят тисяч) грн. на 36 місяців.

Відповідно до п. 5.1 договору позики позичальник зобов'язується повернути позику в строк, зазначений в п. 4 дійсного договору. Позика повертається готівковими грошовими коштами.

Згідно розписки про отримання грошей за договором позики від 21.11.2012 року ОСОБА_2 підтверджує отримання від ОСОБА_4 грошей в розмірі 70000 грн. Розписка написана в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 8.860 га, розташованої на території Новоукраїнської сільської ради, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до договору позички від 21.11.2012 року ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у безоплатне користування на строк 35 календарних місяців земельну ділянку площею 8,860 га, розташовану на території Новоукраїнської сільської ради у Мар'їнському районі Донецької області, кадастровий номер НОМЕР_3, яка перебуває у власності ОСОБА_2

Згідно розписки від 27.03.2014 року ОСОБА_2, НОМЕР_1 отримав за договором позики від 12.11.2012 року доплату в розмірі 14000 грн. 20.12.2013 року.

Згідно договору позички від 21.10.2015 року ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у безоплатне користування на строк 35 календарних місяців земельну ділянку площею 8,860 га, розташовану на території Новоукраїнської сільської ради у Мар'їнському районі Донецької області, кадастровий номер НОМЕР_3, яка перебуває у власності ОСОБА_2

24.11.2017 року відповідачу позивачем була надіслана Вимога про повернення основного боргу в розмірі 84000 грн. та додаткові проценти за користування грошовими коштами в розмірі 47314,57 грн.

Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд дійшов правильного висновку, що відповідачем не виконані обов'язки по договору позики від 21.11.2012 року, а саме - не повернено позивачу грошові кошти в розмірі 84000 грн. в строк, зазначений в договорі, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості за договором позики.

Є безпідставними доводи відповідача про те, що необхідно закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, що грошові кошти, отримані згідно договору позички від 21.11.2012 року, не підлягають поверненню, тому що повинні були зараховуватись в рахунок оренди земельної ділянки згідно договорів позички від 21.11.2012 року та 21.10.2015 року.

Оцінюючи договори позички від 21.11.2012 року та 21.10.2015 року, на які посилається відповідач, суд правильно встановив, що такі договори не містять відповідних письмових положень про оплатність користування земельною ділянкою. Так само в матеріалах справи відсутні будь-які інші письмові докази на підтвердження зазначених представником відповідача обставин. Тому, з урахуванням заперечень з боку позивача щодо даних обставин, суд дійшов правильного висновку, що такі обставини не доведені відповідачем належними та допустимими доказами.

Інфляційні витрати за час прострочення сплати боргу становлять 26444,80 грн. відповідно до розрахунку, який надано позивачем. Відповідач ОСОБА_2 не погодився з даним розрахунком, але власного розрахунку суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення суду не надав, тому суд правильно вирішив справу на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Апеляційний суд вважає, що суд повно і всебічно дослідив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а рішення Мар їнського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2018 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Мар їнського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді

Повний текст постанови виготовлено 28 січня 2019 року.

Суддя