Постанова

від 05.11.2018 по справі 341/1437/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/1437/17

Провадження № 22-ц/4808/144/18

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Юсип І.М.

Суддя-доповідач Василишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Матківського Р.Й., Максюти І.О.,

секретаря Мельник О.В.

представників апелянта ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника позивача Сікомаса С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного підприємства Стівон до ОСОБА_6 про стягнення інфляційних втрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду від 17 серпня 2018 року в складі судді Юсип І.М., ухвалене в м. Галич, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року приватне підприємство Стівон (далі ПП Стівон ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що рішенням Галицького районного суду від 22 грудня 2009 року задоволено позов ПП Стівон до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди та стягнуто з ОСОБА_6 62 177,47 грн матеріальної шкоди, 621,78 грн сплаченого судового збору, 30 грн сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 1 400,00 грн витрат на оплату автотоварознавчого дослідження. З часу постановлення рішення по сьогоднішній день підприємство не отримало грошової компенсації, а тому на підставі статті 625 ЦК України просило стягнути інфляційні втрати у розмірі 85 148,96 грн.

У процесі розгляду справи позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, обґрунтовуючи її тим, що з довідки Галицького районного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області вбачається часткове погашення відповідачем боргу, починаючи із серпня 2010 року щомісячно по 200,00 грн, а також два платежі по 400,00 грн.

Посилаючись на перерахунок інфляційних втрат за період з 22 грудня 2009 року по лютий 2017 року підприємство просило стягнути з ОСОБА_6 на їхню користь компенсацію інфляційних втрат в розмірі 41 792,89 грн за прострочення виконання зобов'язання щодо відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків згідно рішення Галицького районного суду від 23 вересня 2008 року.

Рішенням Галицького районного суду від 17 серпня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь приватного підприємства Стівон компенсацію інфляційних втрат в розмірі 41 792,89 грн за прострочення виконання зобов'язання

Стягнуто з ОСОБА_6 640,00 грн судових витрат на користь приватного підприємства Стівон , сплачених ним при подачі позовної заяви до суду.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди. Додаткова відповідальність чи штрафні санкції за завдану шкоду мають бути передбачені договором або законом. Оспорюване рішення не містить правових підстав для застосування відповідальності згідно статті 625 ЦК України до відносин з відшкодування шкоди, оскільки таке не передбачено нормами цивільного права. Оскільки шкода позивачу була завдана внаслідок адміністративного правопорушення, а посилання позивача на те, що між ним та відповідачем були трудові відносини не підтверджена жодними матеріалами справи, тому позовні вимоги є безпідставними.

Суд першої інстанції не розглянув та не застосував до даних правовідносин строки позовної давності передбачені ст.ст. 257, 258 ЦК України. Відповідно по поданих позивачем розрахунків позовні вимоги стосуються періоду січня 2010 року - квітня 2018 року, тобто поза строками, передбаченими ст.ст. 257, 258 ЦК України.

Крім того, судом зроблено помилковий висновок, що часткове виконання відповідачем основного зобов'язання є підставою для переривання строку позовної давності та стягнення інфляційних втрат за 9 років з 2009 по 2018 роки, оскільки такі дії відповідача по виконанню деліктного зобов'язання переривають перебіг позовної давності щодо самого зобов'язання, а не інфляційних втрат.

Суд першої інстанції робить висновок про правильність розрахунків поданих позивачем, оскільки відповідачем не подано альтернативних розрахунків, однак відповідач не вбачає правових підстав для розрахунку та стягнення інфляційних втрат, тому не може надати суду таких розрахунків, а тому суд першої інстанції був зобов'язаний належним чином перевірити надані позивачем розрахунки.

Вказує, що у його відзиві на позов від 16 січня 2018 року було клопотання про витребування у позивача інформації про страхування транспортного засобу та розміру отриманих страхових виплат, оскільки такі виплати є підставою для зменшення заборгованості та суми на яку нараховуються інфляційні втрати, що задоволено ухвалою суду першої інстанції. Суд першої інстанції не з'ясував вказаних істотних обставин справи, тому належним чином не перевірив суму на яку нараховано інфляційні втрати.

В порушення статті 189 ЦПК України суд першої інстанції прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог від 14 червня 2018 року.

Також у заяві про зменшення позовних вимог від 14 червня 2018 року позивач стверджує, що про часткове погашення боргу дізнався з відповіді ДВС від 20 квітня 2018 року, проте позивач є юридичною особою, веде бухгалтерський облік згідно законодавства, а тому не міг не знати про поступлення коштів на його рахунки протягом такого тривалого часу.

У зв'язку з наведеним, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України сторонами не подавався.

Згідно до абзацу третього пункту 3 розділу XII Прикінцеві та Перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів та пункту 8 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжували здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до ч. 6 статті 147 закону України Про судоустрій і статус суддів у частині виконання рішень про утворення судів та п. 3 ч. 1 ст. 31 ЦПК України справу за єдиним унікальним номером № 341/1437/17 05 жовтня 2018 року передано для розгляду до Івано-Франківського апеляційного суду у зв'язку з ліквідацією Апеляційного суду Івано-Франківської області.

В силу дії ч. 1 ст. 351 ЦПК України, судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

На підставі вищенаведених положень законодавства апеляційна скарга ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду від 17 серпня 2018 року підлягає розгляду Івано-Франківським апеляційним судом.

В судовому засіданні апеляційного суду представники ОСОБА_6 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали з вищенаведених мотивів.

Представник ПП Стівон - Сікомас С.В. апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду на користь позивача стягнуто з відповідача кошти, які останній сплатив частково, таким чином, спір стосується грошового зобов'язання, а тому є підстави для стягнення інфляційних втрат за період з січня 2010 року по лютий 2017 року відповідно до статті 625 ЦК України.

Однак, колегія суддів не повністю погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду від 22 грудня 2009 року позов приватного підприємства Стівон до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди - задоволено частково та вирішено стягнути з відповідача на користь підприємства 62 177,47 грн заподіяної матеріальної шкоди та 621,78 грн сплаченого судового збору, 30,00 грн сплачених витрат інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та 1 400,00 грн витрачених на оплату автотоварознавчого дослідження (а.с. 3-4).

Вищевказаним рішенням встановлено, що 15 вересня 2005 року близько 07-00 години на 396-му кілометрі автодороги Львів - Кіровоград - Знам'янка в с. Вороновиця Немирівського району Вінницької області ОСОБА_6, під час стоянки автомобіля марки МАЗ - 5432, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом МАЗ 93801 державний номер НОМЕР_2 в той час коли водій вказаного автомобіля ОСОБА_7 відпочивав, самовільно сів за кермо автомобіля і почав рух автомобілем. Проте, не маючи навиків водіння вантажних автомобілів, не врахував дорожню обстановку, а також розміщення та кріплення вантажу з'їхав на узбіччя, де автомобіль з напівпричепом перекинувся і вказані транспортні засоби отримали пошкодження. Тобто ОСОБА_6 не виконав вимоги п. 2.3.б Правил дорожнього руху України. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль та напівпричіп були пошкоджені.

З довідки-розрахунку Галицького районного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області №908 від 20 квітня 2018 року вбачається, що з ОСОБА_6 з серпня 2010 року здійснюється стягнення грошових коштів згідно виконавчого листа №2-25/2009 від 22 грудня 2009 року виданого Галицьким районним судом. Станом на 19 квітня 2018 року заборгованість становить 44 377,47 грн (а.с. 55-56).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз норм даної глави у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Позивач звернувся за стягненням інфляційних втрат за весь час прострочення заборгованості за період з 22 грудня 2009 року по лютий 2017 року в розмірі 41 792,89 грн з урахуванням сум, здійснених відповідачем на погашення боргу згідно рішення Галицького районного суду від 22 грудня 2009 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому просив застосувати строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України (а.с. 34).

Проте, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, неправильно застосував норми Цивільного кодексу України щодо строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки стягнення з відповідача за виконавчим листом по 200 грн з 2010 року не є перериванням строку позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом 29 вересня 2017 року, строк позовної давності згідно статті 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки, тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих з 29 вересня 2014 року по дату, яку просив позивач - лютий 2017 року.

Як вбачається з аналізу практики застосування статті 625 ЦК України в цивільному судочинстві, здійсненого Верховним Судом України, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

Індекс інфляції розраховується шляхом множенням суми боргу на індекс інфляції за обчислюваний період.

Оскільки ПП Стівон звернулося до суду 29 вересня 2017 року, тому з урахуванням аналізу практики застосування статті 625 ЦК України в цивільному судочинстві, здійсненого Верховним Судом України, обчислення інфляційних втрат необхідно розраховувати із жовтня 2014 року.

Згідно довідки-розрахунку Галицького районного відділу ДВС головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області №908 від 20 квітня 2018 року ОСОБА_6 у жовтні 2014 року - березні 2016 року погашав суму боргу в розмірі по 200 грн щомісячно, у квітні 2016 року - липні 2016 року заборгованість не погашалася, у серпні 2016 року - 400 грн, у вересні 2016 року - лютому 2017 року по 200 грн щомісячно.

Згідно офіційний даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін в 2014 році становив: жовтень - 102,4 %; листопад - 101,9%; грудень - 103,0%.

Індекс споживчих цін в 2015 році становив: січень - 103,1%; лютий - 105,3 %; березень - 110,8 %; квітень - 114,0%; травень - 102,2 %; червень - 100,4 %; липень - 99,0 %; серпень - 99,2 %; вересень - 102,3 %; жовтень - 98,7 %; листопад - 102,0%; грудень - 100,7%.

Індекс споживчих цін в 2016 році становив: січень - 100,9%; лютий - 99,6 %; березень - 101,0 %; квітень - 103,5%; травень - 100,1 %; червень - 99,8 %; липень - 99,9 %; серпень - 99,7 %; вересень - 101,8 %; жовтень - 102,8 %; листопад - 101,8%; грудень - 100,9%.

Індекс споживчих цін в 2017 році становив: січень - 101,1%; лютий - 101,0 %.

Згідно наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат нарахованих за період з жовтня 2014 року по лютий 2017 рік компенсація інфляційних втрат становить 31 340,77 грн. Розрахунки здійснено з урахуванням довідки-розрахунку Галицького районного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області та офіційного індексу інфляції.

Таким чином, переглянувши спір в межах заявлених позивачем вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_6 на користь приватного підприємства Стівон компенсацію інфляційних втрат за період з жовтня 2014 року по лютий 2017 року в розмірі 31 340,77 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання. В решті вимог позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 1.1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Встановлено, що у жовтні 2017 року приватне підприємство Стівон звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення інфляційних втрат в розмірі 85 148,96 грн, у процесі розгляду справи, зменшивши позовні вимоги до 41 792,89 грн.

З матеріалів справи вбачається, що приватне підприємство Стівон при поданні позовної заяви сплатило судовий збір за ставками встановленими для фізичних осіб у розмірі 851,48 грн (а.с. 1, 15).

Однак, до сплати підлягала сума встановлена за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою в розмірі 1 600,00 грн.

У зв'язку з вищенаведеним, слід стягнути з приватного підприємства Стівон на користь держави недоплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 748,52 грн.

Доводи апеляційної скарги про стягнення з позивача судових витрат, які складаються із транспортних витрат та витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із зловживанням позивачем процесуальними правами, через що відповідач поніс значні матеріальні втрати, пов'язані з розглядом справи на увагу не заслуговують

Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В даному випадку, колегія суддів не вбачає підстав для застосування даної норми, як підстави для відшкодування відповідачу витрат, оскільки судом не встановлено факту зловживання стороною процесуальними правами.

Доводи апелянта щодо неналежності вимог до відповідача у зв'язку з необхідністю притягнення страхової компанії на увагу також не заслуговують, оскільки даний спір стосується стягнення інфляційних втрат за невиконання зобов'язання ОСОБА_6, яке вже визначено як таке рішенням суду від 22 грудня 2009 року.

Прийняття судом уточнених вимог з порушенням ст. 189 ЦПК, в даному випадку, не може бути підставою для відмови в позові.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що з позивача на користь відповідача слід стягнути пропорційно до задоволених вимог понесені ним судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 600,24 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволити частково.

Рішення Галицького районного суду від 17 серпня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов приватного підприємства Стівон до ОСОБА_6 про стягнення інфляційних втрат задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 (місце реєстрації: вул. Б.Хмельницького, 18 с. Коростовичі Галицькоий район Івано-Франківська область) на користь приватного підприємства Стівон (77111, вул. Стефаника, 15 Б м. Бурштин Івано-Франківська область, ідентифікаційний код юридичної особи 31083328) компенсацію інфляційних втрат за період з жовтня 2014 року по лютий 2017 року в розмірі 31 340 (тридцять одну тисячу триста сорок) гривень 77 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

В решті вимог позову відмовити.

Стягнути з приватного підприємства Стівон на користь держави недоплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 748,52 грн.

Стягнути з приватного підприємства Стівон на користь ОСОБА_6 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 600,24 грн. пропорційно до задоволених вимог.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2018 року.

Суддя-доповідач Л.В. Василишин

Судді: Р.Й. Матківський

І.О. Максюта