Рішення

від 01.11.2018 по справі 826/3976/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

01 листопада 2018 року справа №826/3976/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С. та представників:

позивача: Краснова І.В.;

відповідача: Перепелюка О.В.

розглянувши у судовому засідання адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Шериф-Еліт Груп" (далі по тексту - позивач, ПП "Шериф-Еліт Груп") доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2015 року №№0004992204, 0004982204 На підставі частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 листопада 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки жодної перевірки, за наслідком якої міг бути складений акт від 21 серпня 2015 року №4917/26-51-22-04/37117048, що вказаний в оскаржуваних рішеннях, на ПП "Шериф-Еліт Груп" не проводилось; оскільки не існує акта перевірки, то складені податкові повідомлення-рішення на підставі такого акта є незаконними; посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Центр Безпека-1" є безпідставними, тому що відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України контролюючим органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року адміністративну справу №826/3976/16 прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

У зв'язку із відстороненням від здійснення правосуддя судді Власенкової О.О. справу передано на повторний автоматизований розподіл.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2018 року адміністративну справу призначено до судового розгляду.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених в акті перевірки.

В судовому засіданні 01 листопада 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі від 11 вересня 2015 року №№0004992204 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ПП "Шериф-Еліт Груп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 33 615,00 грн., у тому числі за основним платежем на 26 892,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 723,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі від 11 вересня 2015 року №0004982204 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ПП "Шериф-Еліт Груп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 37 350,00 грн., у тому числі за основним платежем на 29 880,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 470,00 грн.

Як зазначено в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, вони прийняті н підставі акта перевірки від 21 серпня 2015 року №4917/26-51-22- 04 /37117048; однак, як пояснив відповідач у відзиві, при реєстрації акта перевірки допущено технічну помилку, і спірні рішення прийняті на підставі акта від 21 серпня 2015 року №4917/26-51-22- 03 /37117048 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Шериф-Еліт Груп" (код ЄДРПОУ 37117048) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.06.2015р." (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 149 400,00 грн., за 2014 рік на суму 26 892,00 грн.; за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2014 року на суму 19 920,00 грн., за лютий 2014 року на суму 9 960,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним включенням до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних у ТОВ "Центр Безпека-1" послуг, у зв'язку із нереальністю господарських операцій, а саме: на актах здачі-приймання відсутній підпис директора ПП "Шериф-Еліт Груп"; згідно з базою АІС "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України" по фінансово-господарським взаємовідносинам ПП "Шериф-Еліт Груп" з ТОВ "Центр Безпека-1"; ДПІ у Печерському районі складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, згідно з яким направлено запит для проведення заходів із перевірки фактичного місцезнаходження підприємства; проведеним аналізом податкової звітності та аналітичної довідки встановлено, що на ТОВ "Центр Безпека-1" відсутні основні засоби, технологічне обладнання та інші виробничі потужності для здійснення фінансово-господарської діяльності; СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві проводиться досудове розслідування по матеріалам, які віднесені до Єдиного реєстру розслідувань під №32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту у зв'язку з нібито здійсненими фінансово-господарськими операціями з реально діючими підприємствами, що мають ознаки фіктивних, в тому числі ТОВ "Центр Безпека-1", що призвело до несплати податків в особливо великих розмірах; проведеними заходами не вдалося встановити реальність здійснення господарських операцій.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентом - ТОВ "Центр Безпека-1"; мету придбання та обставини використання придбаних робіт/товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

Матеріали справи підтверджують, що між ПП "Шериф-Еліт Груп" (сторона 1) та ТОВ "Центр Безпека-1" (сторона 2) укладено договір №1001/03 про співробітництво щодо охорони об'єктів від 01 січня 2014 року, за умовами якого сторони визначити, що предметом спільної діяльності є співробітництво при наданні послуг щодо охорони майна та безпеки персоналу ВП "Управління справами" ДП НАЕК "Енергоатом" на об'єктах, розташованого за адресою, наданою у додатку 1 до договору; сторона 2 забезпечує збереження приміщень, товарно-матеріальних цінностей і устаткування, розташованого в межах об'єкта, що охороняється, від розкрадання і не допускати проникнення сторонніх осіб на об'єкт, який охороняється.

Згідно з актами здачі-приймання наданих послуг ТОВ "Центр Безпека-1" надало послуги щодо охорони майна та безпеки персоналу та виписало податкові накладні від 13 січня 2014 року №6002, від 23 січня 2014 року №11003 та від 10 лютого 2014 року №4503 на загальну суму 179 280,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 29 880,00 грн.

Згідно з наявними у справі платіжними дорученнями позивач перерахував на рахунок виконавця грошові кошти.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних обставин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд враховує наявність в матеріалах справи копій актів здачі-приймання наданих послуг суд зазначає, що такі документи лише фіксують господарські операції, проте, не підтверджують їх реальність (товарність); крім того, позивач не надав суду оригіналів таких актів з метою спростування висновків акта перевірки про відсутність підписів директора ОСОБА_1 та порівняння їх із наявними у справі копіями.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем робіт/товарів з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд звертає увагу, що позивач в обґрунтування позовних вимог позивач не вказував про реальність господарських операцій та не наводив мотивів на спростування висновків акта перевірки.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували реальність (товарність) господарських операцій із ТОВ "Центр Безпека-1".

Суд звертає увагу, що у справі відсутні докази, з яких можливо було б встановити зміст та мету надання послуг щодо охорони майна та безпеки персоналу; позивач не вказав, у чому полягали такі послуги та не надав будь-яких доказів, які б дозволили ідентифікувати участь ТОВ "Центр Безпека-1" у наданні таких послуг (наприклад, наявність у ТОВ "Центр Безпека-1" кваліфікованого персоналу, ліцензії на охоронну діяльність, про безпосередню участь працівників ТОВ "Центр Безпека-1" у наданні охоронних послуг на об'єктах ВП "Управління справами" ДП НАЕК "Енергоатом").

Таким чином, позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ "Центр Безпека-1" та пов'язаність придбаних послуг із господарською діяльністю підприємства.

Суд враховує, що доводи акта перевірки про те, що у ТОВ "Центр Безпека-1" відсутні основні засоби, технологічне обладнання та інші виробничі потужності для здійснення фінансово-господарської діяльності та про ознаки фіктивності, не підтверджуються документально, однак, звертає увагу, що зазначене не впливає на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов'язаності придбаних товарів і послуг із господарською діяльністю.

Враховуючи наведене у сукупності, а також беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для формування витрат за результатами оформлення таких операцій.

При цьому суд враховує, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків акта перевірки щодо неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З акту перевірки вбачається, що позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Центр Безпека-1".

Проте, наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Як зазначено вище, при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача товарів, отриманих, зокрема від ТОВ "Центр Безпека-1", що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими, а тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2015 року №№0004992204, 0004982204 нормативно та документально не підтверджуються, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПП "Шериф-Еліт Груп".

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Приватному підприємству "Шериф-Еліт Груп" відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Приватне підприємство "Шериф-Еліт Груп" (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 56; ідентифікаційний код 37117048);

Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3; ідентифікаційний код 39479227).

Дата складення повного рішення суду - 13 листопада 2018 року.

Суддя В.А. Кузьменко