Постанова

від 06.02.2019 по справі 826/3976/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3976/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.,

Сорочка Є.О.,

за участю

секретаря судового засідання Кузик М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Шериф-Еліт Груп" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року (повний текст рішення складено 13.11.2018, суддя Кузьменко В.А.) у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Шериф-Еліт Груп" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Шериф-Еліт Груп" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2015 року №0004992204 та №0004982204.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що факт надання послуг, тобто реальність господарських операцій від ТОВ Центр Безпека-1 до ПП Шериф-Еліт Груп підтверджується наявними в справі документами, які суд першої інстанції не дослідив, але і зазначено відповідачем в акті перевірки.

04.02.2019 до суду апеляційної інстанції відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому такий просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача та думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі від 11 вересня 2015 року №№0004992204 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ПП "Шериф-Еліт Груп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 33 615,00 грн., у тому числі за основним платежем на 26 892,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 723,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі від 11 вересня 2015 року №0004982204 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ПП "Шериф-Еліт Груп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 37 350,00 грн., у тому числі за основним платежем на 29 880,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 470,00 грн.

Як зазначено в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, вони прийняті на підставі акта перевірки від 21 серпня 2015 року №4917/26-51-22-04/37117048.

Разом з тим, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що при реєстрації акта перевірки допущено технічну помилку, і спірні рішення прийняті на підставі акта від 21 серпня 2015 року №4917/26-51-22-03/37117048 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Шериф-Еліт Груп" (код ЄДРПОУ 37117048) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2015" (далі- акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 149 400,00 грн., за 2014 рік на суму 26 892,00 грн.; за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2014 року на суму 19 920,00 грн., за лютий 2014 року на суму 9 960,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним включенням до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних у ТОВ "Центр Безпека-1" послуг, у зв'язку із нереальністю господарських операцій, а саме: на актах здачі-приймання відсутній підпис директора ПП "Шериф-Еліт Груп"; згідно з базою АІС "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України" по фінансово-господарським взаємовідносинам ПП "Шериф-Еліт Груп" з ТОВ "Центр Безпека-1"; ДПІ у Печерському районі складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, згідно з яким направлено запит для проведення заходів із перевірки фактичного місцезнаходження підприємства; проведеним аналізом податкової звітності та аналітичної довідки встановлено, що на ТОВ "Центр Безпека-1" відсутні основні засоби, технологічне обладнання та інші виробничі потужності для здійснення фінансово-господарської діяльності; СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві проводиться досудове розслідування по матеріалам, які віднесені до Єдиного реєстру розслідувань під №32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту у зв'язку з нібито здійсненими фінансово-господарськими операціями з реально діючими підприємствами, що мають ознаки фіктивних, в тому числі ТОВ "Центр Безпека-1", що призвело до несплати податків в особливо великих розмірах; проведеними заходами не вдалося встановити реальність здійснення господарських операцій.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення №0004992204 та №0004982204 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Досліджуючи реальність здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентом - ТОВ "Центр Безпека-1"; мету придбання та обставини використання придбаних робіт/товарів у власній господарській діяльності позивача, встановлюючи спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції, колегія суддів виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП "Шериф-Еліт Груп" (сторона 1) та ТОВ "Центр Безпека-1" (сторона 2) укладено договір №1001/03 про співробітництво щодо охорони об'єктів від 01 січня 2014 року, за умовами якого сторони визначити, що предметом спільної діяльності є співробітництво при наданні послуг щодо охорони майна та безпеки персоналу ВП "Управління справами" ДП НАЕК "Енергоатом" на об'єктах, розташованого за адресою, наданою у додатку 1 до договору; сторона 2 забезпечує збереження приміщень, товарно-матеріальних цінностей і устаткування, розташованого в межах об'єкта, що охороняється, від розкрадання і не допускати проникнення сторонніх осіб на об'єкт, який охороняється.

Колегія суддів звертає увагу на те, що такий договір було укладено 01.01.2014, тобто у неробочий (святковий) день, та згідно протоколу погодження вартості охорони (додаток №3 до Договору про надання послуг системи безпеки) за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, охоронники заступили саме з 01.01.2014, що було підтверджено і представником позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності у ТОВ "Центр Безпека-1" будь-яких працівників, які б фізично у неробочий день (святковий) 01.01.2014 мали б можливість почати виконувати таку роботу, а як пояснив представник позивача у судовому засіданні, таких працівників було 42, оскільки ПП "Шериф-Еліт Груп" передало ТОВ "Центр Безпека-1" 42 комплекти форми (спец одягу) охоронника (акт приймання-передачі від 01.01.2014).

Згідно з актами здачі-приймання наданих послуг ТОВ "Центр Безпека-1" надало послуги щодо охорони майна та безпеки персоналу та виписало податкові накладні від 13 січня 2014 року №6002, від 23 січня 2014 року №11003 та від 10 лютого 2014 року №4503 на загальну суму 179 280,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 29 880,00 грн.

Згідно з наявними у справі платіжними дорученнями позивач перерахував на рахунок виконавця грошові кошти.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних обставин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судова колегія зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити наступні обставини: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій і т.п.

Беручи до уваги наявність в матеріалах справи копій актів здачі-приймання наданих послуг колегія суддів зазначає, що такі документи лише фіксують господарські операції, проте, не підтверджують їх реальність (товарність).

Разом з тим, крім того, представник позивача надав суду апеляційної інстанції оригінали таких актів з метою спростування висновків акта перевірки про відсутність підписів директора Стрижова Д.С. та порівняння їх із наявними у справі копіями, також, суд звертає увагу, що представник відповідача в судовому засіданні доводи контролюючого органу щодо відсутності таких підписів не підтримав, зазначивши, що не наявність підписів у таких документах не береться ним під сумнів.

Разом з тим, досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем робіт/товарів з його господарською діяльністю, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач в обґрунтування позовних вимог не вказував про реальність господарських операцій та не наводив мотивів на спростування висновків акта перевірки.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували реальність (товарність) господарських операцій із ТОВ "Центр Безпека-1" на спростування доводів контролюючого органу про фіктивність таких. Так, у справі відсутні докази, з яких можливо було б встановити зміст та мету надання послуг щодо охорони майна та безпеки персоналу; позивач не вказав , у чому полягали такі послуги та не надав будь-яких доказів, які б дозволили ідентифікувати участь ТОВ "Центр Безпека-1" у наданні таких послуг (наприклад, наявність у ТОВ "Центр Безпека-1" кваліфікованого персоналу, ліцензії на охоронну діяльність, про безпосередню участь працівників ТОВ "Центр Безпека-1" у наданні охоронних послуг на об'єктах ВП "Управління справами" ДП НАЕК "Енергоатом", в тому числі із зазначенням даних про фізичних осіб, які б фактично виконували відповідну роботу по охороні об'єктів, їх прізвище, ім'я та по-батькові, їх розташування на охоронюваному об'єкті).

Разом з тим, доводи акта перевірки про те, що у ТОВ "Центр Безпека-1" відсутні основні засоби, технологічне обладнання та інші виробничі потужності для здійснення фінансово-господарської діяльності та про ознаки фіктивності, не підтверджуються документально, однак, колегія суддів звертає увагу, що зазначене не впливає на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов'язаності придбаних товарів і послуг із господарською діяльністю.

Аналіз норм податкового законодавства наведених вище свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції . Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 27.10.2015 по справі № 21-1539а15.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Враховуючи наведене у сукупності, а також беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для формування витрат за результатами оформлення таких операцій.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №826/4564/15.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків акта перевірки щодо неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість суд звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З акту перевірки вбачається, що позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Центр Безпека-1". Проте, наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Так, при розгляді питання правомірності формування витрат, судом з матеріалів справи не встановлено факту реальності надання позивачу ТОВ "Центр Безпека-1" послуг, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими, а тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2015 року №№0004992204, 0004982204 нормативно та документально не підтверджуються, а тому не підлягають задоволенню, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Шериф-Еліт Груп" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2019 року.

Головуючий суддя В.Ю.Ключкович

Судді О.А. Губська

Є.О. Сорочко