Рішення

від 23.10.2018 по справі 826/8784/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 жовтня 2018 року № 826/8784/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВЄТЕК-КИЇВ доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.04.2018 року ,

Представники сторін:

позивача: Рижаков А.В.;

відповідача: Щуренко Ю.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вєтек-Київ (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.04.2018 №№ 0021691404, 0021681404 на загальну суму 38 780 908 грн.

Ухвалою суду від 06.08.2018 відкрито загальне провадження, відстрочено сплату судового збору в сумі 571 585,24 грн до ухвалення судового рішення та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та від'ємного значення з ПДВ є хибними , базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до відповідних показників податкової звітності з податку на додану вартість. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2018 року відповідачем на підставі акту перевірки №322/26-15-14-04-04/39560368 від 04.04.2018, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0021691404, яким позивачу за порушення п.п.185.1, 186.1, 198.1, 198.2 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього в сумі 36 865 009 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 29 492 007 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 7 373 002 грн;

- 0021681404, яким позивачу за порушення п.п. п.п.185.1, 186.1, 198.1, 198.2 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ всього в сумі 1 915 899 грн, в т.ч. за березень 2017 року в сумі 1 915 899 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмового відзиву відповідача, збільшення грошового зобов'язання, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру від'ємного значення, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ Форвардекс , ТОВ ТК АВК , ТОВ ТСМ Трейд Інфо , ТОВ Інтер Корп , ТОВ Дніпроюг ЛТД , ТОВ Фірма Агромаркет .

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, вбачається контролюючому органу з огляду на: 1) порушення норм податкового законодавства третіми особами в ланцюгу постачання, з яким позивач у взаємовідносини не вступав (контрагентами-постачальниками прямих контрагентів позивача); 2) наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації про те, що ТОВ Форвардекс фігурує в кримінальному провадженні, порушеному за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 205 КК України; 3) не надання позивачем до перевірки посвідчень про якість товарів та карантинних сертифікатів; 4) відсутність документів про походження товару; 5) відсутність детальних адрес в ТТН; 6) відсутність документів, що підтверджують виїзд директора позивача за адресами приймання товару у пункті розвантаження; 7) розбіжності в номенклатурі товарів по ланцюгу постачання.

Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Разом з тим, Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагентів позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на наявну у контролюючого органу податкову інформацію про відсутність у контрагентів основних засобів, трудових ресурсів, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагентів позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України, або звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.

В той же час, проаналізувавши ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.02.2017 № 757/9661/17-к (http://reyestr.court.gov.ua/Review/64954233), на яку посилається відповідач в акті перевірки (а.с.45 том 1), судом встановлено, що відповідно до вказаного процесуального документу, надано старшому слідчому СУ ФР ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві Фєдосову М.В., слідчим групи слідчих у кримінальному провадженні № 32016080020000027 тимчасовий доступ до документів, що становлять банківську таємницю, з можливістю вилучення їх копій, по рахунку ТОВ ЦУКИТ (40634228) за №26008500268751, ТОВ ШОРОС (40794170) за №26001500268952, ТОВ ФОРВАРДЕКС (40868577) за №26006500287154 в банківській установі ПАТ "КРЕДI АГРIКОЛЬ БАНК" (МФО 300614).

Дійсно, зі змісту зазначеної вище ухвали вбачається, що під час досудового розслідування по кримінальному провадження, слідчими органами встановлено ознаки протиправної (фіктивної) діяльності, в тому числі, ТОВ Форвардекс, з метою прикриття незаконної діяльності третіх осіб.

Проте, оскільки вказаний процесуальний судовий акт не є вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження, посилання контролюючого органу в цій частині є недоречними.

В свою чергу, за визначенням, наведеним у пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. а п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товари, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

За приписами п.44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 цього Закону).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 К/9991/72258/12, від 21.10.2014 № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 № К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

За таких обставин, надаючи правову оцінку питанню правомірності формування позивачем спірних показників податкової звітності, судом встановлено наступне.

09 лютого 2017 року між позивачем (покупець) і ТОВ Форвардекс (постачальник) укладено договір №09/02-ВК (а.с.88-90 том 1), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Товаром, що поставляється, є сільськогосподарська продукція, яка визначається сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору.

При тлумаченні умов договору сторони застосовують Міжнародні правила Інкотермс 2010.

Поставка товару за Договором здійснюється на умовах та в пункті, що вказані у специфікаціях до договору.

При здійсненні поставки партії товару за договором, постачальник зобов'язується скласти та надати покупцю оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну, інші документи, що визначені в специфікації.

Відповідно до специфікації №1, сторонами погоджено найменування товару - Соняшник ДСТУ 4694:2006 - насіння; кількість - 4200 тон; ціна з ПДВ - 10800грн/тону; вартість з ПДВ всього - 45 360 000 грн; умова поставки - СРТ (Інкотермс 2010) ПП Бессарабія-В (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе, 8а).

Поставка всієї партії товару здійснюється у період з 10.02.2017 по 01.03.2017 включно. Поставка товару здійснюється шляхом передачі товару безпосередньо вантажоодержувачу, з обов'язковою умовою зазначення в ТТН в графі вантажоодержувач : ПП Бессарабія-В в квоту ТОВ Вєтек-Київ для переробки.

Датою поставки є дата прийняття вантажоодержувачем товару за кількістю та якістю, що визначається відміткою складу про кількість прийнятої продукції. По факту поставки продукції постачальник, на підставі даних ТТН, складає та надає покупцю оформлені видаткові накладні.

Пунктом 3 специфікації визначено вимоги до якості товару: ДСТУ 4694:2006, волога не більше 7%, сміттєва домішка не більше 2 %, олійність не менше 44%.

Відповідно до специфікації №2 до зазначеного вище договору, сторонами погоджено найменування товару - Соняшник ДСТУ 4694:2006 - насіння; кількість - 6000 тон; ціна з ПДВ - 10800грн/тону; вартість з ПДВ всього - 64 800 000 грн; умова поставки - СРТ (Інкотермс 2010) ТОВ Віста-К (57212, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Калинівка, вул. Польова, 3А).

Поставка всієї партії товару здійснюється у період з 10.02.2017 по 10.03.2017 включно. Поставка товару здійснюється шляхом передачі товару безпосередньо вантажоодержувачу, з обов'язковою умовою зазначення в ТТН в графі вантажоодержувач : ТОВ Виста-К в квоту ТОВ Вєтек-Київ для переробки.

Датою поставки є дата прийняття вантажоодержувачем товару за кількістю та якістю, що визначається відміткою складу про кількість прийнятої продукції. По факту поставки продукції постачальник, на підставі даних ТТН, складає та надає покупцю оформлені видаткові накладні.

Пунктом 3 специфікації визначено вимоги до якості товару: ДСТУ 4694:2006, волога не більше 7%, сміттєва домішка не більше 2 %, олійність не менше 44%.

Разом з цим, аналогічні за змістом та формою договори поставки насіння соняшнику та специфікації до них з умовами поставки СРТ (Інкотермс-2010) ПП Бессарабія-В , ТОВ Виста-К , були укладені між позивачем і ТОВ ТК АВК (а.с. 140-143 том 3); ТОВ ТСМ Трейд Інфо (а.с. 2-5 том 4); ТОВ Інтер Корп (а.с. 113-116 том 4); ТОВ Дніпроюг ЛТД (а.с. 214-217 том 4); ТОВ Фірма Агромаркет (а.с.17-20 том 5).

Передумовою поставки насіння соняшнику на ПП Бессарабія-В , ТОВ Виста-К , стали укладені між позивачем і вказаними суб'єктами господарювання договори на переробку давальницької сировини (а.с.96-104, 105-110 том 5).

В даному випадку Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне відзначити, що відповідно до умов статей А1-А4 СРТ (Інкотермс-2010), передбачено, що продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Продавець зобов'язаний одержати на власний ризик і за власний рахунок будь-яку експортну ліцензію або інший офіційний дозвільний документ і виконати, де це належить, усі митні формальності, необхідні для експорту товару.

Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.

Продавець зобов'язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, у відповідності зі статтею А.3, а за наявності декількох перевізників - першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду.

Статтею А8 СРТ Інкотермс 2010 визначено, що продавець зобов'язаний за власний рахунок надати покупцю, якщо так прийнято, звичайний(-і) транспортний(-і) документ(-и) відповідного транспорту, щодо якого укладено договір перевезення у відповідності зі статтею А.3 (наприклад, оборотний коносамент, необоротну морську накладну, документ внутрішнього водного транспорту, повітряну, залізничну чи автотранспортну накладну, або транспортні документи змішаного перевезення).

У випадку, якщо продавець і покупець домовилися про використання засобів електронного обміну даними, згаданий вище документ може бути замінено еквівалентним електронним повідомленням (EDI-повідомленням).

В той же час, відповідно до статей Б1-Б4 СРТ Інкотермс 2010, обов'язками покупця за даними умовами поставки є лише оплата товару та його одержання у названому місці. При цьому, покупець, в такому випадку, не має жодного відношення до процесу підготовки, погрузки, перевезення товару.

Як вже зазначалось, усі без виключення господарські взаємовідносини позивача зі спірними контрагентами базувались на умовах поставки СРТ.

На виконання умов ст.ст.А1-А4 СРТ (Інкотермс-2010), в рамках специфікацій №1 та №2 до договору №09/02-ВК, ТОВ Форвардекс здійснено поставку насіння соняшнику для позивача на ПП Бессарабія-В і ТОВ Виста-К , на підтвердження чого надано позивачу ТТН, належним чином засвідчені копії яких останнім долучено до матеріалів справи (а.с.95-268 том 1; а.с. 1-251 том 2).

Аналогічним чином, на виконання умов ст.ст.А1-А4 СРТ (Інкотермс-2010), в рамках відповідних специфікацій до договорів позивача з ТОВ ТК АВК (а.с. 140-143 том 3); ТОВ ТСМ Трейд Інфо (а.с. 2-5 том 4); ТОВ Інтер Корп (а.с. 113-116 том 4); ТОВ Дніпроюг ЛТД (а.с. 214-217 том 4); ТОВ Фірма Агромаркет (а.с.17-20 том 5), останніми здійснено поставку насіння соняшнику для позивача на ПП Бессарабія-В і ТОВ Виста-К , що підтверджується наданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями ТТН: по ТОВ ТК АВК (а.с.144-202 том 3), по ТОВ ТСМ Трейд Інфо (а.с.6-94 том 4), по ТОВ Інтер Корн (а.с.117-183 том 4), по ТОВ Дніпроюг ЛТД (а.с.218-246 том 4), по ТОВ Фірма Агромаркет (а.с.21-83 том 5).

Проаналізувавши зазначені ТТН, судом встановлено, що всі без виключення перевізні документи містять в собі інформацію про перевізника, замовника перевезення та одночасно вантажовідправника (ТОВ Форвардекс , ТОВ ТК АВК , ТОВ ТСМ Трейд Інфо , ТОВ Інтер Корп , ТОВ Дніпроюг ЛТД , ТОВ Фірма Агромаркет ) по договорам з ТОВ Вєтек Київ , вантажоодержувача (ПП Бессарабія-В /ТОВ Виста К в квоту ТОВ Вєтек-Київ для переробки), пункти навантаження та розвантаження, інформацію про особу, у квоті якої зберігається придбане зерно, вагу зерна та його фізико-біологічні характеристики.

Також кожна з ТТН містить в собі відтиск штампу та підпис відповідальної особи ПП Бессарабія-В /ТОВ Виста К про прийняття насіння соняшника, що свідчить на користь дотримання спірними контрагентами позивача вимог Специфікацій в частині поставки товару на умовах СРТ визначеному вантажоодержувачу.

В той же час, не прийняття контролюючим органом до уваги ТТН, внаслідок відсутності в ТТН конкретно визначеної адреси відпуску, на переконання суду, є безпідставним, з урахуванням наступного.

Як передбачено п.11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 27.01.2016 року № 26), основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Пунктами 11.4-11.9 вказаних Правил, які врегульовують питання оформлення документів на перевезення, визначено, що Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

У випадку перевантаження вантажу в процесі його перевезення на інший автомобіль складається акт довільної форми, в якому обов'язково зазначаються реквізити: повна назва власника транспорту та його адреса, прізвище, ім'я та по батькові водія, державний номер автомобіля Перевізника, який здав вантаж, і Перевізника, який його прийняв.

Акт складається у двох екземплярах, які підписуються представниками (водіями) обох Перевізників (по одному для кожного).

Це зазначається в товарно-транспортній накладній.

Вказані правила не передбачають обов'язковості зазначення в ТТН точної адреси складу. До того ж, форма ТТН, що міститься в додатку 7 Правил в графі Пункт навантаження , передбачає зазначення місцезнаходження пункту навантаження, при цьому, про обов'язковість зазначення точної адреси складу не йдеться.

За наслідками поставки товару, між позивачем і контрагентами-постачальниками складено та підписано відповідні видаткові накладні, а саме: з ТОВ Форвардекс (а.с.2-46 том 3), з ТОВ ТК АВК (а.с.203-219 том 3), з ТОВ ТСМ Трейд Інфо (а.с.95-100 том 4), з ТОВ Дніпроюг ЛТД (а.с.2-6 том 5), з ТОВ Фірма Агромаркет (а.с.84-93 том 5).

Податковий кредит сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних ТОВ Форвардекс (а.с.47-139 том 3), ТОВ ТК АВК (а.с.220-253 -том 3), ТОВ ТСМ Інтер Корн (а.с.195-213 том 4), ТОВ Дніпроюг ЛТД (а.с.7-16 том 5), ТОВ Фірма Агромаркет (а.с.94-95 том 5).

Стосовно використання позивачем придбаного насіння соняшника в рамках власної господарської діяльності, судом встановлено наступне.

Відповідно до умов господарських договорів про переробку сировини (насіння соняшника), укладених позивачем з переробниками - ПП БЕССАРАБІЯ-В , ТОВ ВИСТА-К № 16/02/2017-2 від 16.02.2017 та №1Д-2017 від 30.01.2017 та специфікацій до них (а.с.5-15, 24-29, 32-37 том 6), останніми було виготовлено готову продукцію: олію соняшникову та шрот/макуху соняшникову, на основі насіння соняшника, що було поставлено на переробні підприємства контрагентами-постачальниками позивача, відповідно до досліджених вище ТТН, а також актів прийому-передачі давальницької сировини (а.с.38-87 том 6).

Готова продукція була прийнята позивачем на підставі актів виходу готової продукції та актів наданих послуг з виконання робіт по переробці насіння соняшника (а.с.16-23, 88-99 том 6) та в подальшому реалізована на ПрАТ ДТЄК Павлоградвугілля , ТОВ Східна Компанія , ТОВ Техремпоставка , ТОВ Укрресурс Трейдинг на підставі договорів та видаткових накладних, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 111-167 том 6).

При цьому, проаналізувавши (шляхом додавання) специфікації та видаткові накладні по поставці зерна соняшника спірними контрагентами на переробників, судом встановлено, що всього спірними контрагентами було поставлено зерна на рівні 17500 тон (ТОВ Форвардекс - 10200 тон, ТОВ ТК АВК - 1400 тон, ТОВ ТСМ Трейд Інфо - 2100 тон, ТОВ Інтрер Корн - 1600 тон, ТОВ Дніпроюг ЛТД - 700 тон, ТОВ Агромаркет - 1500 тон).

В той же час, проаналізувавши аналогічним чином акти прийому-передачі давальницької сировини та акти виходу готової продукції, судом встановлено, що ПП Бессарабія-В було прийнято та оброблено 5591,7 тон, а ТОВ Виста-К прийнято на оброблено 11947,60 тон, тобто, всього - 17 539 тон.

Таким чином, розбіжність між вагою поставленої та прийнятої і переробленої продукції складає лише 9 тон, що, з урахуванням загального обсягу давальницької сировини (більш ніж 17000 тон), сприймається судом, як допустима похибка, яка також обумовлена позивачем і контрагентами-постачальниками в специфікаціях до договорів поставки на рівні 1%-5%.

За таких обставин Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов переконання про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо безтоварності господарських відносин між позивачем і контрагентами-постачальниками.

Посилання відповідача на відсутність у контролюючого органу інформації про придбання спірними контрагентами насіння соняшнику у третіх осіб з метою подальшого продажу насіння позивачу та відсутності у вказаних контрагентів господарських можливостей на зберігання даного товару, судом відхиляються, адже можливість виконання постачальником Договорів поставки, в частині обов'язку передати у власність позивача Товар, може бути забезпечена не лише та виключно шляхом попереднього придбання такого товару у третіх осіб з одночасним його зберіганням на складах, інформація про що, дійсно, мала б своє відображення в ЄРНП, а й шляхом реалізації контрагентами обов'язків комісіонера в рамках відповідного договору комісії, чого контролюючим органом під час перевірки не досліджувалось.

До того ж, укладаючи договори поставки на визначених вище умовах, позивач не наділений повноваженнями на перевірку руху насіння соняшника в ланцюгу постачання та керується виключно господарською метою на отримання прибутку у не заборонений законом спосіб, що і зроблено позивачем в рамках досліджуваних правовідносин.

Посилання контролюючого органу на ненадання документів щодо відрядження посадових осіб для отримання товару, судом відхиляються, як такі, що жодним чином не можуть свідчити про безтоварність правочинів за наявності належним чином оформлених первинних документів та опосередкованих доказів фактичного виконання договорів.

До того ж, за умови укладених договорів, з урахуванням умов поставки СРТ, присутність позивача в місці приймання товару не є обов'язковою.

Стосовно відсутності в матеріалах справи документів щодо якості товару, представник позивача зазначає, що вказані документи передавались підприємствам-переробникам з відповідними партіями товару, внаслідок чого на товаристві не зберігались, за відсутності обов'язку збереження таких документів, відповідно до ст. 44 Податкового кодексу України.

Одночасно посилання контролюючого органу на відсутність складських документів щодо зберігання зерна контрагентами позивача, судом відхиляються, адже в даному випадку зернові культури поставлялись безпосередньо на зернові склади, а контролюючим органом не доведено неможливості поставки зерна контрагентами по 1-му та 2-му ланцюгу постачання за відсутності у таких осіб складських площ для зберігання зерна.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача та третіми особами, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до кладу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. а ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки постачальників в ланцюгу постачання, ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б таким особам збільшувались/зменшувались суми грошових зобов'язань, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами безтоварності /неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності на підставі зазначених вище досліджених судом господарських операцій.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

В даному випадку розмір судового збору складає 581 713,62 грн (38 780 908 * 1,5%), в той час як позивачем сплачено судовий збір в сумі 10 128,38 грн згідно платіжного доручення №599 від 06.06.2018.

Як вже зазначалось, ухвалою суду від 06.08.2018 відкрито загальне провадження, відстрочено сплату судового збору в сумі 571 585,24 грн до ухвалення судового рішення та призначено підготовче засідання.

Відповідно до положень ч.2 ст.133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За змістом ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку оплаті підлягає судовий збір в сумі 571 585,24 грн, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про стягнення вказаної суми судового збору на користь спеціального фонду Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києва.

В той же час, судовий збір в сумі 10 128,38 грн, що сплачений позивачем, підлягає розподілу шляхом стягнення вказаної суми на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби м. Києві.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 27.04.2018 №№ 0021691404, 0021681404.

3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Вєтек-Київ понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 10 128,38 грн (десть тисяч сто двадцять вісім грн 38 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС м. КИЄВІ.

4. Стягнути на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 34310206084021, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в сумі 571 585,24 (п'ятсот сімдесят одна тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять грн 24 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У м. КИЄВІ.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВЄТЕК-КИЇВ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39560368, адреса: 02140, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСА ГМИРІ, будинок 9 ЛІТЕРА А, офіс 201, КІМНАТА 1).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19)

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено 12.11.2018.

Суддя П.О. Григорович