Рішення

від 30.10.2018 по справі 826/8162/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2018 року № 826/8162/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А, при секретарі Стеценко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Домас

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство Фідобанк

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

За участю представників:

позивача - Олексіюк М.В., Прокоп'єв І.К.

відповідача 1 - Яцюк А.О., Штогріна С.В., Дворніченко Л.В.

відповідача 2 - Янко І.О.

третьої особи - Гіппіус Р.О.

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Домас (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 1), Національного банку України (далі - відповідач 2) та просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства Фідобанк Коваленко О.О. яка полягає у:

- незабезпеченні здійснення платежів ТОВ Фірма Домас засобами Національного банку України або шляхом призначення уповноваженої Національним банком України належним чином функціонуючої установи/комерційного банку, який замість ПУАТ Фідобанк продовжить обліковувати право власності ТОВ Фірма Домас на 3 070 000,00 гривень та відображатиме результати транзакцій з належними ТОВ Фірма Домас грошима;

- незабезпеченні належного ведення рахунку ТОВ Фірма Домас у гривні, включаючи своєчасне виконання платіжних доручень про перерахування належних ТОВ Фірма Домас коштів;

Зобов'язати Національний банку України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб а також уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПУАТ Фідобанк Коваленко Олександра Володимировича (відповідно до законодавчого розподілу їх повноважень) вчинити зазначені у цьому пункті дії, зокрема здійснити заходи, необхідні для подальшого належного обліку інформації про право власності ТОВ Фірма Домас на 3 070 000,00 гривень (запис про які відображений на розрахунковому рахунку № 26003000286433) на будь-якому поточному банківському рахунку ТОВ Фірма Домас , шляхом передання повноважень з обліку належних ТОВ Фірма Домас безготівкових коштів в розмірі 3 070 000,00 гривень від ПУАТ Фідобанк до філії КІБ ПАТ Креді Агріколь Банк або шляхом здійснення обліку належних ТОВ Фірма Домас безготівкових коштів у розмірі 3 070 000,00 гривень Національним банком України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 серпня 2013 року позивачем укладено із ПАТ Фідобанк договір банківського рахунку № 286433 та договір про розрахункове касове обслуговування банківського рахунку суб'єкта господарювання за допомогою системи дистанційного обслуговування № 360000286433. На підставі укладених договорів банк виконував операції за рахунком позивача. 18 травня 2016 року позивачем направлено до банку платіжне доручення № 106 з вимогою про перерахування зі свого рахунку коштів у розмірі 3 070 000,00 гривень. Однак банком не було виконано договірний обов'язок, не проведено операцію за розрахунковим документом та не повідомлено про причини такого порушення. В подальшому позивач дізнався, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Фідобанк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення Про запровадження тимчасової адміністрації банку та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку . 26 травня 2016 року позивач повторно звернувся до банку з проханням виконати платіжне доручення. У відповідь позивачем отримано відмову у виконанні платіжного доручення у формі листа від 22 червня 2016 року № 2-3-4-1/933-ВА-ОГ. 04 грудня 2017 року позивач звернувся до Національного банку України із зверненням-вимогою. Однак листом від 29 грудня 2017 року Національним банком України повідомлено позивача про відмову у задоволенні його звернення-вимоги.

Вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 30 травня 2018 року відкрито провадження у справі №826/8162/18 (далі - справа), з розглядом справи одноособово за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 14 червня 2018 року.

Водночас надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву, або заяви про визнання позову.

13 червня 2018 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача 1 про надання додаткового строку на подання відзиву на позовну заяву.

14 червня 2018 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про призначення колегіального розгляду справи.

В судовому засіданні, у зв'язку з неявкою представника відповідача 1, судом оголошено перерву до 04 липня 2018 року.

18 червня 2018 року представником відповідача 1 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи та з якого вбачається, що рішенням Національного банку України від 20 травня 2016 року банк віднесено до категорії неплатоспроможних, що стало підставою для запровадження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора. Після запровадження у банку тимчасової адміністрації та переходу процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається в особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку дотримання принципів черговості, передбаченому статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Позивач є кредитором банку. Разом з тим, пунктом 1 частини шостої статті 36 вказаного Закону, під час дії тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів не здійснюється.

22 червня 2018 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічного акціонерного товариства Фідобанк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Фідобанк Коваленко Олександра Володимировича.

25 червня 2018 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача 2 про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду. Клопотання обґрунтовано тим, що позивач 18 травня 2016 року направив до банку платіжне доручення. Інформація про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації була розміщена на офіційній сторінці Фонду 20 травня 2016 року. Відповідного змісту оголошення було розміщено і на сайті Національного банку України. Таким чином, позивач, який є кредитором банку, ще 20 травня 2016 року дізнався про те, що його вимоги не можуть бути задоволені. 19 липня 2016 року на офіційній сторінці Фонду було розміщено інформацію про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатора. Окрім того, позивачем 04 серпня 2016 року було подано до банку заяву щодо включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку та Фондом було включено вимоги до Переліку (реєстру) вимог кредиторів. Таким чином, позивач дізнався про неможливість розпоряджатися своїми коштами на його рахунку ще з 20 травня 2016 року, проте до суду звернувся лише у травні 2018 році, тобто з пропущенням строку на звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України, що є підставами для залишення позову без розгляду.

Водночас представником відповідача 2 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи, та який обґрунтовано тим, що вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Національного банку України, яка полягає у несвоєчасному виконанні платіжних доручень та у незабезпеченні належного ведення рахунку позивача, який було відкрито у ПУАТ Фідобанк є безпідставними та необґрунтованими, оскільки правові взаємовідносини між Національним банком України та банками визначено Законом України Про Національний банк України та Закону України Про банки і банківську діяльність . Так, згідно з нормами зазначених законів, банки є економічно незалежними. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатися у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. При цьому, Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України., якщо інше не передбачено законом або договором.

27 червня 2018 року представником позивача подано заперечення проти клопотання Національного банку України про залишення адміністративного позову без розгляду, яке обґрунтовано тим, що вимоги у справі не стосуються порушень прав позивача як кредитора банку, а стосуються виключно вимог до Національного банку України передати повноваження із ведення поточного рахунку позивача в іншій уповноваженій фінансовій установі. Предметом позову є немайнові вимоги до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Про те, що відповідач 2 відмовляється виконувати свої функції та передати рахунок для ведення іншій уповноваженій фінансовій установі позивач дізнався тільки із листа Національного банку України, датованого 29 грудня 2017 року. Таким чином, про факт бездіяльності відповідачів позивач дізнався лише у кінці грудня 2017 року. За таких обставин, позивачем не було допущено порушення строку на звернення до суду.

Водночас представником позивача подано відповідь на відзив представників відповідача 1 та відповідача 2.

04 липня 2018 року ухвалою суду залучено публічне акціонерне товариство Фідобанк до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Судом також зазначено про те, що клопотання представника відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду буде вирішено під час розгляду справи по суті.

Закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу № 826/8162/18 до судового розгляду по суті колегією суддів у судовому засіданні, яке відбудеться 09 серпня 2018 року.

09 серпня 2018 року розгляд справи відкладено з метою формування колегії суддів.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів визначено колегію суддів для розгляду адміністративної справи № 826/8162/18.

Судове засідання призначено на 25 вересня 2018 року.

У судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, оскільки банком не було виконано договірний обов'язок та не проведено операцію за розрахунковим документом та не повідомлено про причини такого порушення. При повторному зверненні позивачем знову отримано відмову про виконання платіжного доручення. Окрім того, при зверненні до Національного банку України зі зверненням-вимогою, позивачем також отримано відмову. Вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів проти позову заперечували з підстав того, що пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , під час дії тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів не здійснюється. Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Домас визнано кредитором ПУАТ Фідобанк та його вимоги включено до 7-ї черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів. Наразі уповноваженою особою Фонду проводиться задоволення вимог кредиторів третьої черги. Про початок задоволення вимог кредиторів 7-ї черги буде повідомлено на офіційному сайті Фонду. Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Представник третьої особи проти задоволення позову заперечив, оскільки після запровадження у банку тимчасової адміністрації та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається в порядку дотримання принципів черговості, передбаченому статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Судом оголошено перерву перед стадією судових дебатів до 09 жовтня 2018 року.

05 жовтня 2018 року через канцелярію суду надійшли від представника позивача тези промови в судових дебатах, які долучено до матеріалів справи.

09 жовтня 2018 року судове засідання відкладено на 30 жовтня 2018 року у зв'язку із відсутністю складу суду.

Окрім того, як вбачається з позовної заяви, про факт відмови Національного банку України передати рахунок позивача для ведення іншій уповноваженій фінансовій установі позивач дізнався тільки із листа відповідача 2, датованого 29 грудня 2017 року. Представником відповідача 2 на підтвердження протилежного жодних доказів до суду надано не було.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність клопотання відповідача та відсутність підстав для залишення позовних вимог без розгляду.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Домас яке є частиною міжнародної групи Knauf - найбільшого у світі виробника будівельних матеріалів для внутрішньої і зовнішньої обробки та ізоляційних матеріалів, 23 серпня 2013 року укладено із ПАТ Фідобанк договір банківського рахунку № 286433 та договір про розрахункове касове обслуговування банківського рахунку суб'єкта господарювання за допомогою системи дистанційного обслуговування № 360000286433 (а.с. - 36-46).

На підставі укладених договорів банк виконував операції за рахунком позивача.

18 травня 2016 року, до визнання ПУАТ Фідобанк неплатоспроможним, позивачем направлено до банку платіжне доручення № 106 з вимогою про перерахування зі свого рахунку коштів у розмірі 3 070 000,00 гривень. Право власності позивача на вказані кошти підтверджується випискою з рахунку від 18 травня 2016 року. Платіжне доручення направлено банку за допомогою програми РС-банкінг для корпоративних клієнтів. При цьому, можливість позивача здійснювати дистанційне обслуговування рахунку за допомогою програмно-технічного комплексу електронних платежів Банк-Клієнт передбачено у пункті 1.1 Договору від 23 серпня 2013 року № 360000286433.

Однак, банком не було виконано договірний обов'язок та операцію за розрахунковим документом не було проведено, про причини такого порушення позивача не було повідомлено.

В подальшому позивач дізнався про те, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Фідобанк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення Про запровадження тимчасової адміністрації банку та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку .

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУАТ Фідобанк з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПУАТ Фідобанк провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленку Олександру Володимировичу строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 06 червня 2016 року № 959 про продовження строків тимчасової адміністрації у неплатоспроможному ПУАТ Фідобанк з 20 червня 2016 року до 19 липня 2016 року включно.

Таким чином, станом на день звернення з позовною заявою до суду, позивач позбавлений можливості на розпорядження своїми коштами.

26 травня 2016 року позивач повторно звернувся до банку з проханням виконати платіжне доручення № 106. Позивачем також зауважено, що ні на підставі закону ні на підставі договору банк не був наділений повноваженнями розпоряджатися коштами на розрахунковому рахунку (а.с. - 48-50).

У відповідь позивачем отримано відмову у виконанні платіжного доручення у формі листа від 22 червня 2016 року № 2-3-4-1/933-ВА-ОГ (а.с. - 51).

18 липня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 142-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПУАТ Фідобанк .

19 липня 2016 року Фондом прийнято рішення № 1265 Про початок процедури ліквідації ПУАТ Фідобанк та делегування повноважень ліквідатора банку .

04 грудня 2017 року позивач звернувся до Національного банку України із зверненням-вимогою про припинення блокування належних позивачу 3 070 000,00 гривень, які обліковуються на рахунку, що веде ПУАТ Фідобанк та забезпечити здійснення платежів ТОВ Фірма Домас засобами Національного банку України або шляхом призначення уповноваженої Національним банком належним чином функціонуючої установи/комерційного банку та забезпечення належного ведення рахунку позивача у гривні, включаючи своєчасне виконання платіжних доручень про перерахування належних ТОВ Фірма Домас коштів (а.с. - 53-59).

Однак, листом від 29 грудня 2017 року Національним банком України повідомлено позивача про відмову у задоволенні його звернення-вимоги (а.с. - 60-61).

Позивач вважає, що Національним банком України не викладено заперечень по суті звернення позивача та не зазначено про необхідність звернення позивача з вимогою до Фонду.

31 січня 2018 року позивач звернувся до Фонду із зверненням-вимогою, схожим за змістом тому, яке було направлено до Національного банку України (а.с. - 62-71).

05 березня 2018 року позивачем отримано від Фонду відповідь, у формі листа від 28 лютого 2018 року № 43-4566/18, в якій викладено відмову у задоволенні вимог позивача (а.с. - 72-74).

Враховуючи викладене, беручи до уваги відмову, викладену у листах відповідача 1 та відповідача 2, позивач вважає їх бездіяльність протиправною, що стало підставами для звернення до суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Згідно зі статтею 100 Конституції України Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Правові основи взаємовідносин між Національним банком України та банками визначені у Законі України Про Національний банк України від 20 травня 1999 року № 679-XIV (далі - Закон № 679-XIV) та Законом України Про банки і банківську діяльність від 7 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III).

Так, відповідно до статті 2 Закон № 679-XIV Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 4 Закону № 679-XIV а також статті 5 Закону № 2121-III банки є економічно незалежними та самостійними. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом ( стаття 5 Закону № 2121-III).

Згідно зі статтею 58 Закону № 2121-III банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Відповідно до статті 55 Закону № 2121-III відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

У разі виконання банком функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів фізичних осіб на користь третіх осіб (включаючи небанківські фінансові установи) банк зобов'язаний попередньо ознайомити у письмовій формі фізичних осіб про те, що такі кошти не є банківським вкладом фізичної особи, на який поширюються гарантії, встановлені Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Основна та інші функції Національного банку України визначено статтями 6, 7 Закону № 679-XIV. Разом з тим, до функцій Національного банку України не належить вирішення спорів. Що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком.

Статтею 63 Закону № 679-XIV визначено, що Національний банк України не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку.

Згідно зі статтею 55 Закону № 679-XIV під час виконання функцій банківського регулювання та нагляду Національний банк України здійснює постійний нагляд за дотриманням, зокрема, банками банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів та не здійснює перевірок і ревізій їх фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до статті 73 Закону № 2121-III Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належить, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Разом з тим, спеціальним законом, що регулює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, питання запровадження тимчасової адміністрації та процедуру ліквідації банку є Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI).

Статтею 1 Закону № 4452-VI передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Пунктом 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI передбачено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а згідно з пунктом 6 частини першої вказаної статті, ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.

Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Фонд має печатки із зображенням Державного герба України із своїм найменуванням, веде облік і звітність відповідно до законодавства.

У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України та законодавством України.

Місцезнаходження Фонду - місто Київ.

Органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.

Реорганізація та ліквідація Фонду здійснюються на підставі окремого закону.

Відповідно до статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції:

1) веде реєстр учасників Фонду;

2) акумулює кошти, отримані з джерел, визначених статтею 19 цього Закону, здійснює контроль за повнотою і своєчасністю перерахування зборів кожним учасником Фонду;

3) інвестує кошти Фонду в державні цінні папери України;

3 - 1 ) здійснює розміщення облігацій у порядку та за напрямами залучення коштів, визначеними цим Законом, і видачу векселів у випадках, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

4) здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом;

5) здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб;

6) бере участь в інспекційних перевірках проблемних банків за пропозицією Національного банку України;

7) застосовує до банків та їх керівників відповідно фінансові санкції і накладає адміністративні штрафи;

8) здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку;

9) здійснює перевірки банків відповідно до цього Закону;

10) надає фінансову підтримку банку відповідно до цього Закону;

11) здійснює аналіз фінансового стану банків з метою виявлення ризиків у їхній діяльності та прогнозування потенційних витрат Фонду на виведення неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам.

12) надає цільову позику банку для фінансування витрат для оплати роботи осіб відповідно до пункту 2 частини шостої статті 36, пунктів 7, 8 частини другої статті 37 та частини четвертої статті 47 цього Закону, що здійснюються протягом дії тимчасової адміністрації;

12 - 1 ) звертається з відповідними запитами до клієнтів, вкладників та інших кредиторів банку в порядку, встановленому Фондом;

13) здійснює заходи щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону;

14) вивчає та аналізує тенденції розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками Фонду.

Фонд здійснює інші функції в межах своїх повноважень, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Джерелами формування коштів Фонду, відповідно до статтей 19, 20 Закону № 4452-VI є:

1) початкові збори з учасників Фонду;

2) регулярні збори з учасників Фонду;

3) спеціальний збір до Фонду;

4) доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України;

4 - 1) кошти, залучені Фондом шляхом розміщення облігацій та/або видачі векселів Фонду;

5) доходи, одержані у вигляді процентів, нарахованих Національним банком України за залишками коштів на рахунках Фонду, відкритих в Національному банку України;

6) кредити, залучені від Національного банку України;

7) неустойка (штрафи, пеня), що стягується відповідно до цього Закону;

8) кошти, що були внесені Національним банком України в розмірі 20 мільйонів гривень на день створення Фонду;

9) кошти з Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики);

10 - 1) доходи від цільової позики, наданої банку для оплати витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, передбаченої пунктом 2 частини шостої статті 36, пунктами 7 і 8 частини другої статті 37 та частиною четвертою статті 47 цього Закону;

11) благодійні внески, гранти, технічна допомога у грошовій або не грошовій формі, у тому числі від іноземних осіб;

11 - 1) кредити, залучені від небанківських фінансових установ та іноземних кредиторів;

12) кошти, отримані від виконання заходів, передбачених планом врегулювання, зокрема від продажу неплатоспроможного банку або перехідного банку, ліквідації банку;

13) доходи, отримані від надання позики на умовах субординованого боргу приймаючому банку;

14) гарантійні внески, перераховані учасниками відкритого конкурсу у випадках, передбачених цим Законом;

15) кошти, одержані від управління майном Фонду (у тому числі від відчуження, оренди тощо).

Кошти Фонду можуть формуватися з інших джерел, не заборонених законодавством України.

Мінімальний обсяг коштів Фонду, крім державних цінних паперів, які передбачається використати як засіб виконання зобов'язань за кредитом, не може бути нижчим за 2,5 відсотка від суми гарантованих Фондом коштів вкладників у межах суми відшкодування з урахуванням суми зборів з учасників Фонду, які мають надійти протягом поточного кварталу. За умов досягнення мінімальної межі або ризику суттєвого зменшення обсягу коштів Фонду Фонд має право вжити заходів для поповнення коштів Фонду за рахунок джерел, визначених частиною першою цієї статті.

Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності.

Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для:

1) виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону;

2) покриття витрат, пов'язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду, у тому числі витрат Фонду, передбачених частиною восьмою статті 39 цього Закону;

2 - 1) погашення облігацій і виплата доходів за ними (сплата векселів), враховуючи витрати, пов'язані з їх розміщенням (видачею);

2 - 2) покриття витрат, пов'язаних із залученими Фондом кредитами;

3) забезпечення поточної діяльності Фонду, утримання його апарату, розвитку його матеріально-технічної бази в межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою Фонду;

4) надання фінансової підтримки приймаючому або перехідному банку;

7) надання цільової позики банку для оплати витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності банку, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 36, пунктами 7 і 8 частини другої статті 37 та частиною четвертою статті 47 цього Закону;

8) формування статутного капіталу перехідного банку, спеціалізованої установи;

10) повернення гарантійних внесків, перерахованих учасниками відкритого конкурсу у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 36 Закону № 4452-VI врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частин п'ятої та шостої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами. Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Статтею 44 Закону № 4452-VI визначено, що Національний банк приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та інших підстав, передбачених Законом України Про банки і банківську діяльність .

Згідно зі статтею 46 Закону № 4452-VI, якою передбачено наслідки початку ліквідації банку, встановлено, що дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4 - 1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку (якщо в банку не здійснювалася тимчасова адміністрація) забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку Фонду/уповноваженій особі Фонду. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Особа, яка навмисно перешкоджає доступу Фонду/уповноваженої особи Фонду до банку, його приміщень, засобів зв'язку, операційних систем, активів, книг, записів, документів, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Статтею 49 Закону № 4452-VI передбачено заходи із підготовки задоволення вимог кредиторів, а саме зазначено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги. Що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду.

Фонд зобов'язаний у 60-денний строк з дня початку процедури ліквідації банку надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом одного місяця з дня повідомлення. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Такі цінності переходять у розпорядження Фонду для повернення законним власникам.

Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Згідно зі статтею 50 Закону № 4452-VI, з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл.

Статтею 51 Закону № 4452-VI визначено процедуру продажу майна банку, що ліквідується.

Статтею 52 Закону № 4452-VI встановлено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів.

Так, кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом;

4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;

6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;

7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;

8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;

10) вимоги за субординованим боргом.

Вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов'язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п'ятою цієї статті.

Статтею 2 Закону № 2121-III визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Окрім того, з метою врегулювання процесу виведення неплатоспроможних банків з ринку відповідно до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято 05 липня 2012 року рішення № 2 Про затвердження положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (далі - Положення).

Пунктами 1.1, 1.2, 1.3 глави 1 розділу І Положення передбачено, що це Положення розроблено на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , Про банки і банківську діяльність та встановлює порядок прийняття рішень та вчинення дій Фондом щодо виведення з ринку банку, який визнаний неплатоспроможним рішенням Національного банку України.

Це Положення регулює відносини, що виникають у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а саме: підготовку, затвердження та реалізацію плану врегулювання, розробленого на основі найменш витратного для Фонду способу виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Дія цього Положення поширюється на всі банки, зареєстровані відповідно до законодавства України, у разі віднесення їх до категорії неплатоспроможних, крім акціонерного товариства Державний ощадний банк України (до прийняття відповідного закону щодо участі такого банку у Фонді) та санаційного банку, створеного до набрання чинності Законом.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1.30 глави І розділу ІІІ Положення, у разі якщо до запровадження тимчасової адміністрації в банку особа зі свого рахунку, відкритого в цьому банку, здійснила переказ коштів за комунальні послуги або будь-які інші платежі, однак кошти не надійшли одержувачу платежу і знаходяться на транзитних рахунках у банку, уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію повертає такі кошти на рахунок відправника, з якого були здійснені платежі. Якщо рахунок відкрито на ім'я фізичної особи (у тому числі фізичної особи - підприємця), то ці кошти підпадають під гарантію за вкладом і виплачуються в межах суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. У разі здійснення платежу зі свого рахунку юридичною особою задоволення таких вимог здійснюється у сьому чергу, визначену частиною першою статті 52 Закону, у порядку здійснення ліквідаційної процедури. У разі здійснення переказу коштів без відкриття рахунку фізичною особою кошти повертаються у шосту чергу, визначену частиною першою статті 52 Закону, у порядку здійснення ліквідаційної процедури, а у разі передачі таких коштів приймаючому банку або продажу неплатоспроможного банку в цілому - кошти повертаються таким банком у порядку, передбаченому законодавством щодо здійснення банківських операцій.

Статтею 77 Закону № 4452-VI передбачено, що Національний банк не здійснює банківський нагляд за банком, віднесеним до категорії неплатоспроможних, та перехідним банком, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4452-VI встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб'єктів переказу визначається Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні від 5 квітня 2001 року № 2346-III (далі - Закон № 2346-III).

Згідно з пунктом 5.2 статті 5 Закону № 2346-III відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів (пункт 32.1 статті 32 Закону № 2346-III).

Згідно з пунктом 7.1.2 статті 7 Закону № 2346-III поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Окрім того, аналогічного змісту визначення знайшло своє відображення у підпункті 2 пункту 1.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, відповідно до якого, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 13, частин першої та другої статті 41, пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; правовий режим власності визначається виключно законом.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з пунктом 5 - 4 статті 2 Закону № 4452-VI кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 04 серпня 2016 року було подано до банку заяву № 286433/31446099 щодо включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку.

Листом ПУАТ Фідобанк від 13 лютого 2017 року № 1-11-1-3-3/348-ЛК-ОГ позивача було повідомлено про включення вимог ТОВ Фірма Домас до Переліку (реєстру) вимог кредиторів ПУАТ Фідобанк , акцептованих Уповноваженою особою на наступних умовах: черговість задоволення вимог - 7, акцептована сума - 3 131 602,67 гривень. Вказані обставини підтверджуються листом (а.с. - 52).

З листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 лютого 2018 року № 43-4566/18 вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Домас визнано кредитором ПУАТ Фідобанк . Вимоги включено до 7-ї черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів (а.с. - 72-74).

Разом з тим, відповідно до рішення виконавчої дирекцією Фонду від 17 листопада 2016 року № 2476, уповноваженою особою Фонду проводиться задоволення вимог кредиторів третьої черги.

Про початок задоволення вимог кредиторів 7-ї черги буде повідомлено на офіційному сайті Фонду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами, а саме позивачем та третьою особою склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунку від 23 серпня 2013 року, які носять майново-грошовий характер, а відтак, позивач, у даному випадку, виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

За таких обставин, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що він не є кредитором банку.

З моменту введення у ПУАТ Фідобанк процедури тимчасової адміністрації, а в подальшому і ліквідації, у розумінні Закону України Про банки і банківську діяльність ТОВ Фірма Домас відноситься до кредиторів банку, задоволення вимог якого можливе виключно у межах процедури ліквідації банку, визначеної статтями 49-52 наведеного закону.

При цьому, можливість Національного банку України втручання у роботу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суворо регламентована нормами Закону.

За таких обставин, суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що на вказані вимоги не поширюється обмеження, визначені Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки позивачем особисто подано до банку заяву щодо включення його вимог до реєстру акцептованих кредиторів банку.

З матеріалів справи також вбачається, що підставою звернення ТОВ Фірма Домас до Національного банку України слугувала бездіяльність публічного акціонерного товариства Фідобанк зі здійснення платежів та блокування коштів, що зберігались на поточному рахунку ТОВ Фірма Домас , відкритому у ПУАТ Фідобанк .

Оскільки позивач є кредитором банку за договором банківського рахунку, а вимоги позивача про виконання платіжних доручень, перерахування коштів, які знаходяться на його рахунку в цьому банку, є майновими вимогами кредитора, які в силу положень пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації не могли бути виконаними, підстави для зобов'язання Фонду здійснити перерахування грошових коштів є безпідставними.

При цьому, судом встановлено, що будь-які протиправні дії Фонду по відношенню до позивача відсутні.

Окрім того, за договором банківського рахунку клієнт передає лише належні йому кошти для зберігання до банку та здійснення розрахунково-касових операцій. При цьому, право власності на кошти до банку не переходить, а залишається у клієнта.

Таким чином, грошові кошти ТОВ Фірма Домас , що зберігаються на рахунку, відкритому 23 серпня 2013 року у ПУАТ Фідобанк , згідно з договором банківського рахунку від 23 серпня 2013 року № 286433, продовжують перебувати у власності позивача.

Позбавлення цього права або його обмеження можливо лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на Закону України Про депозитарну систему України оскільки вказаний Закон визначає правові засади функціонування саме депозитарної системи України, встановлює порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів, а тому не регулює відносини, що виникли між позивачем і банком на підставі договору банківського рахунку.

При цьому, правовий режим грошових коштів і цінних паперів, як об'єктів цивільних прав є різним.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок України та статті 194 ЦК України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до частин першої статті 197 ЦК України до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).

Згідно зі статтею 190 ЦК України майнові права є неспоживною річчю, майнові права визнаються речовими правами.

Майновим правом, згідно зі статтею 49 Закону України Про заставу , є право вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, як належних йому на момент укладення договору, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Визначення поняття майнові права міститься також у статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність і Україні , відповідно до якого майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Отже, системний аналіз зазначених норм матеріального права показує, що цінний папір відноситься до особливих об'єктів цивільних прав у вигляді майнових прав, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір.

Гроші в силу чинного законодавства України віднесені до майна і навіть за умови їх існування у безготівковій формі вони не набувають властивостей цінних паперів, оскільки вони не посвідчують грошові або інші майнові права, а залишаються майном, безпосереднім об'єктом права власності та платіжним засобом в Україні.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання Національного банку України здійснити заходи, необхідні для подальшого належного обліку інформації про право власності ТОВ Фірма Домас на 3 070 000,00 гривень шляхом передання повноважень з обліку належних ТОВ Фірма Домас безготівкових коштів у зазначеному розмірі від ПУАТ Фідобанк до Філії КІБ ПАТ №КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК або шляхом здійснення обліку цих безготівкових коштів Національним банком України самотужки не передбачено вимогами Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та чинним законодавством України, яке регулює банківську діяльність та обіг грошових коштів в цілому.

Доводи позивача про те, що Національний банк повинен передати повноваження з обліку безготівкових коштів від неплатоспроможного банку до іншої установи чи обліковувати їх самотужки є необґрунтованими, оскільки механізму вчинення таких дій, не передбачено жодним нормативно-правовим актом України.

Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Позивачем під час судового розгляду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених вимог.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Із системного аналізу викладеного, а також наданих сторонами доказів, виходячи з меж заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Домас (84546, Донецька область, місто Бахмут, місто Соледар, вулиця Володарського, 1, код ЄДРПОУ: 31446099) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ: 21708016) , Національного банку України (01601, місто Київ. Вулиця Інститутська, 9, код ЄДРПОУ: 00032106) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство Фідобанк (01601, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 10, код ЄДРПОУ: 14351016) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя-доповідач В.І. Келеберда

Судді: В.В. Амельохін

І.А. Качур

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.11.2018 року.