Рішення

від 09.11.2018 по справі 757/26918/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26918/18-ц

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2018 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Лапцун В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства Страхова компанія Свісс Класік Лайф , про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2, посилаючись на те, що відповідно до рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року, яке набрало законної сили 02 травня 2018 року на підставі ст. 39 КЗпП України з 06 грудня 2017 року визнано розірваним трудовий контракт від 10 квітня 2014 року, укладений між ним та відповідачем, а його з того ж дня та з тих самих підставах визнано звільненим із посади Генерального директора приватного акціонерного товариства Страхова компанія Свісс Класік Лайф , однак, відповідач не розрахувався з позивачем, в зв'язку з цим, просить суд стягнути з ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 лютого 2017 року по 04 травня 2018 року в сумі 359 181,60 грн., а також моральну шкоду у розмірі 122 202,05 грн.

Ухвалою суду від 30 липня 2018 року у вказаній справі відкрито провадження за правилами позовного (спрощеного) провадження, того ж дня учасникам справи направлено повідомлення, яким одночасно роз'яснено сторонам їх процесуальні права на подачу відповідних заяв по суті справи у встановлені строки.

Відповідач у встановлений законом строк подав відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з доводами, викладеними в позовній заяві, у зв'язку з тим, що документи, на які посилається позивач у своєму позові, не доводять правомірності вимог щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, вказуючи на те, що ним було правомірно проведено розрахунок та виплату позивачу належної виплати при звільненні з дотриманням законодавства України, вжито всіх заходів щодо виконання рішення суду від 30 березня 2018 року та здійснено внесення відповідного запису про підстави звільнення у трудову книжку позивача, а відтак на думку відповідача відсутні підстави для задоволення позову.

Зокрема, у відповіді на відзив позивач посилається на те, що відповідачем у відзиві не спростовано твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог, а його доводи не ґрунтуються на доказах в розумінні ст. 81 ЦПК України. А також зазначив, що відповідачем не вірно трактується питання щодо доказування конкретних обставин, встановлених рішенням суду, які не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

З заперечень на відповідь позивача на відзив ОСОБА_2 вбачається, що останній проти позову заперечує в повному обсязі та вказує на те, що позов не підтверджено достатніми, належними та допустимими доказами, а вимоги позивача ґрунтуються на припущеннях.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 07 жовтня 2009 року працював на посаді заступника директора ЗАТ Страхова компанія Вексель-життя , яке 13 листопада 2009 року було перейменоване та змінено форму правління в ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф , а з 10 квітня 2014 року ОСОБА_2 зайнято посаду Генерального директора ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф .

25 жовтня 2016 року відповідно до протоколу № 55 наглядової ради ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф позивача відсторонено від виконання своїх обов'язків на період з 25 жовтня 2016 року по 21 квітня 2017 року без збереження заробітної плати та призначено тимчасово виконуючого обов'язків, а 30 січня 2017 року позивачем було подано заяву про розірвання трудового договору та виплати компенсації за всі дні невикористаних відпусток та інших, належних йому при звільненні виплат.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року, яке набрало законної сили 02 травня 2018 року визнано трудовий контракт від 10 квітня 2014 року, укладений між ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф та ОСОБА_2, розірваним з 06 лютого 2017 року на підставі ст. 39 КЗпП України. Визнано ОСОБА_2, звільненим із посади Генерального директора ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф з 06 лютого 2017 року на підставі ст. 39 КЗпП України. Розподіллено судові витрати.

Як вбачається з трудової книжки позивача, 04 травня 2018 року на підставі вказаного рішення суду з 06 лютого 2017 року ОСОБА_2 звільнено з посади Генерального директора ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф на підставі ст. 39 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати за період з 06 грудня 2017 року по 04 травня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу на належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вбачається, що станом на час розгляду справи приватне акціонерне товариство Страхова компанія Свісс Класік Лайф (код ЄДРПОУ 33152529) не ліквідоване.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов'язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України Про оплату праці кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України Про оплату праці та інші.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку й провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП.

Згідно зі ст. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому п. 2.10 даної Інструкції.

Безумовно заслуговують на увагу доводи представника відповідача, що затримка у видачі трудової книжки сталась не з вини Товариства, однак, дана обставина не узгоджується з тим, що в силу наведених норм уповноважена особа зобов'язана була здійснити всі необхідні дії щодо розірвання трудового договору та виплати компенсації за всі дні невикористаних відпусток та інших, належних позивачу виплат при звільненні, ще при отриманні від нього такої заяви.

Запис у трудовій книжці щодо дати та підстав звільнення позивачу було зроблено 04 травня 2018 року, а отримано її особисто 25 травня 2018 року.

Як передбачено ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року, яке набрало законної сили 03 травня 2018 року встановлено, що відповідач 31 січня 2017 року отримав заяву позивача про розірвання з 06 лютого 2017 року укладеного між ними трудового договору та виплати компенсації за всі дні невикористаних відпусток та інших, належних йому при звільненні виплат.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, в силу приписів ч. 2 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню обставини щодо заздалегідь вираженого волевиявлення позивача розірвати з 06 лютого 2017 року трудовий договір із відповідачем з підстав, передбачених ст. 39 КЗпП України.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин, до стягнення з приватного акціонерного товариства Страхова компанія Свісс Класік Лайф на користь ОСОБА_2 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 грудня 2017 року по 04 травня 2018 року.

Слід зазначити, що, як вказав Верховний Суд України у постанові від 11 жовтня 2017 року по справі № 6-1638цс17, - у разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п'ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Відповідно до виписки по картковому рахунку № НОМЕР_2 позивача, середньоденний заробіток ОСОБА_2 перед звільненням становив 1 162,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 06 лютого 2017 року по 04 травня 2018 року становить 309 робочих днів за лютий 2017 року - 17 робочих днів, за березень 2017 року - 22 робочих днів, за квітень 2017 року - 19 робочих днів, за травень 2017 року - 20 робочих днів, за червень 2017 року - 20 робочих днів, за липень 2017 року - 21 робочий день, за серпень 2017 року - 22 робочих дня, за вересень 2017 року - 21 робочий день, за жовтень 2017 року - 21 робочий день, за листопад 2017 року - 22 робочих дня, за грудень 2017 року - 20 робочих днів, за січень 2018 року - 21 робочих дня, за лютий 2018 року - 20 робочих днів, за березень 2018 року - 21 робочий день, за квітень 2018 року - 19 робочих днів, за травень 2018 року - 3 робочих днів.

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п'ятиденного робочого тижня позивача та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 грудня 2017 року по 04 травня 2018 року становить 359 181,60 (із розрахунку 1 162,40 грн. (середньоденний заробіток) х робочі дні), який і підлягає до стягнення з ПрАТ Страхова компанія Свісс Класік Лайф на користь ОСОБА_2

Згідно з підпунктом 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, яка є чинною і на час розгляду справи, не належать до фонду оплати праці суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. За частиною третьої цієї статті моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача допущено порушення трудового законодавства, що зумовило перебування позивача тривалий час не працевлаштованим, без трудової книжки, а відтак відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу завдану у зв'язку із цим моральну шкоду.

Враховуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 Постанови Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за № 4 від 31 березня 1995 року, згідно з якими розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню сума в розмірі 5 000, 00 грн., що є в даному випадку справедливою сатисфакцією.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог та відповідач, як на підставу своїх заперечень, підтверджених дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Разом із цим, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а відтакдо стягнення з відповідача підлягає судовий збір (364 181,60/481 383,65*100%=75,65%) (75,65% від 4 813,83 грн.) в сумі 3 641,66 грн.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 3, 4, 94, 115, 116, 117, 232, 233, 238 КЗпП України, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства Страхова компанія Свісс Класік Лайф , про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства Страхова компанія Свісс Класік Лайф на користь ОСОБА_2середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 лютого 2017 року по 04 травня 2018 року в сумі 359 181,60 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства Страхова компанія Свісс Класік Лайф на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3 641,66 грн.

Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, 02068, АДРЕСА_1;

Відповідач - приватне акціонерне товариство Страхова компанія Свісс Класік Лайф , код ЄДРПОУ 33152529, 01031, м. Київ, пров. Івана Мар'яненка, 9.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. А. Писанець