Постанова

від 13.11.2018 по справі 910/2315/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа№ 910/2315/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Коротун О.М.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від скаржника (апелянт 2): Панкратова Л.М. довіреність № 06/08 від 06.08.18

від позивача (апелянт 1): Дирдін М.Є. довіреність № б/н від 19.06.18

від відповідача: Білічак Х.В., представник, адвокат, ордер ІФ №002564 від 14.09.17

розглянувши матеріали апеляційних скарг Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квартал Дружби" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "Українська житлова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14 червня 2018 року (дата складення повного тексту 03.07.2018 р.)

у справі № 910/2315/18 (суддя Пінчук В.І. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "Українська житлова компанія

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європаркінг"

про визнання недійсним договору від 16.01.2017 р. № 21 , -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "КП "Українська житлова компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору від 16.01.2017 р. № 21 (т. І, а.с. 9-14).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2018 року у справі №910/2315/18 у задоволенні позову відмовлено (т.ІІ, а.с.44-48).

ОСББ "Квартал Дружби" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2018 р. у справі №910/2315/18, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги (т.ІІ, а.с.56-65).

Товариство з обмеженою відповідальністю "КП "Українська житлова компанія" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 р. у справі №910/2315/18, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги (т.ІІ, а.с.99-107).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 жовтня 2018 року, апеляційні скарги ОСББ "Квартал Дружби" та ТОВ "КП "Українська житлова компанія" у справі № 910/2315/18 передані на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Коротун О.М.

26 жовтня 2018 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Коротун О.М.) відкрито апеляційне провадження у справі № 910/2315/18, розгляд апеляційних скарг ОСББ "Квартал Дружби" та ТОВ "КП "Українська житлова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 р. у справі № 910/2315/18 об'єднано в одне та призначено до розгляду на 13 листопада 2018 року.

У судовому засіданні 13 листопада 2018 року представники ОСББ "Квартал Дружби" та ТОВ "КП "Українська житлова компанія" надали пояснення, в яких підтримали доводи своїх апеляційних скарг та просили їх задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Проти задоволення апеляційних скарг один одного - не заперечували.

Представник ТОВ "Європаркінг" у судовому засіданні 13 листопада 2018 року надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права встановила наступне.

19 грудня 2013 року між ТОВ "Висока Вежа", як власником та ТОВ "КП "Українська житлова компанія" (далі - позивач), як виконавцем укладено Договір про передачу функцій з управління та утримання офісно-житлового комплексу та прибудинкової території за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 14-16, секція №3 та №4, предметом якого відповідно до п. 1.1.1 є передача власником на баланс виконавцю загального і неподільного майна об'єкта, який розташований за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16 та передача виконавцю функцій з управління та утримання офісно-житлового комплексу та прибудинкової території, із забезпечення надання споживачам комплексу житлово-комунальних послуг, із здійснення контролю за якістю надання послуг з утримання офісно-житлового комплексу та прибудинкової території, а також прийняття виконавцем на баланс цього майна для здійснення функцій з його управління, утримання та проведення розрахунків із споживачами житлово-комунальних послуг. До складу офісно-житлового комплексу входить в т.ч. паркінг на 213 машиномісць. Машиномісце, у розумінні положень цього договору - виділене місце зберігання автотранспортного засобу у паркінгу офісно-житлового комплексу, яке є об'єктом права індивідуальної власності конкретного власника, що підтверджується відповідним правовстановлюючим документом (т.І, а.с. 23-27).

19 грудня 2013 року відповідно до акту приймання-передачі з балансу на баланс частини офісно-житлового комплексу по бульвару Дружби Народів, 14-16, у Печерському районі м. Києва (ІІ черга) ТОВ "Висока Вежа" передав, а позивач прийняв на баланс в т.ч. підземний паркінг площею 12415 кв.м. за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16 (т.І, а.с. 28-32).

01 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено Договір № ДО - 1 про співробітництво, предметом якого було обслуговування відповідачем підземного паркінгу за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 14-16 на 312 машиномісць (т.І, а.с. 42-45).

16 січня 2017 року між ТОВ "КП "Українська житлова компанія" (далі - позивач), в особі генерального директора ОСОБА_2., який діяв на підставі Статуту, як стороною-1 та ТОВ "Європаркінг" (далі - відповідач), як стороною-2 укладено Договір №21, відповідно до п. 1.1 якого, з метою забезпечення належним рівнем послуг власників (споживачів, інвесторів, орендодавців тощо, далі - користувачі) машино-місць (парко-місць), які розташовані в підземному паркінгу за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16 (далі - паркінг), сторна-1 передає, а сторона-2 приймає на баланс , обслуговування, експлуатацію підземний паркінг , що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16 (т.І, а.с. 17-20).

16 січня 2017 року відповідно до акту прийому-передачі позивач передав, а відповідач прийняв на баланс (обслуговування, експлуатацію ) підземний паркінг площею 12415 (312 м/місць) кв.м. за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16 (т.І, а.с. 21-22).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин укладено колишнім директором позивача з перевищенням повноважень, передбачених Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та Статутом ТОВ "КП "Українська житлова компанія" (не було отримано згоди усіх співвласників майна та учасників товариства).

У апеляційній скарзі позивач, разом з доводами аналогічними до викладеним у позовній заяві зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та те, що судом першої інстанції не було застосовано норми закону, який регулює та вирішує питання наявності права сторін на укладення такого договору загалом, а також те, що судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення закону в частині перевищенням повноважень представника юридичної особи та подальшого схвалення такого правочину такою юридичною особою.

У апеляційній скарзі ОСББ "Квартал дружби" (далі - ОСББ) зазначає, що рішення впливає на його права та обов'язки з посиланням на те, що спірний паркінг належить до спільного майна всіх співвласників житлового комплексу, у якому для забезпечення і захисту прав співвласників, належного утримання та використання спільного майна створено ОСББ "Квартал дружби". ОСББ зазначає, що позивач перевищив свої повноваження та розпорядився спільною власністю співвласників житлового комплексу (оскільки паркінг є його невід'ємною часиною) всупереч волі співвласників. Також ОСББ зазначає, що судом першої інстанції невірно застосована ч. 3 ст. 92 ЦК України та не взято до уваги її приписи з урахуванням роз'яснень наданих в постанові Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013.

ОСББ надано до своєї апеляційної скарги копію Протоколу № 1 Загальних зборів членів ОСББ "Квартал Дружби" від 21.02.2015 р., зі змісту п. 7 якої вбачається, що учасниками ОСББ вирішено прийняти на баланс частину підземного паркінгу на бульварі Дружби Народів 14-16 (м/м 1-99 (ІІ рівень), м/м 100-205 (ІІ рівень), м/м 214-221 (І рівень) (т.ІІ, а.с. 72-73), про що ОСББ повідомило позивача листом від 15.05.2015 №15/05 (т.ІІ, а.с. 74-75).

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги у відзиві на неї позивач зазначає, що судом першої інстанції повно та всебічно встановлено всі обставини справи, а також вірно застосовано норми матеріального та процесуального права. Відповідач зазначає, що паркінг йому було передано на баланс, обслуговування та експлуатацію, а не у власність чи користування.

З'ясувавши обставини справи та здійснивши перевірку їх доказами з урахуванням доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№1875-ІV від 24.06.2004) балансоутримувач має право: 1) здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; 2) визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна; 3) укладати договори на надання житлово-комунальних послуг; 4) приймати рішення щодо використання коштів на виконання капітального та поточного ремонтів; 5) здійснювати господарську діяльність у порядку, визначеному законом; 6) звертатися до суду про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за споживання житлово-комунальних послуг або відшкодовувати завдані збитки майну, що перебуває в нього на балансі. Балансоутримувач зобов'язаний: 1) укладати договір з власником (співвласниками) на утримання на балансі відповідного майна; 2) утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками); 3) вести бухгалтерську, статистичну та іншу, передбачену законодавством, звітність відповідно до законодавства; 4) забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном; 5) забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; 6) забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Таким чином, нормами чинного законодавства не заборонено здійснювати передачу на баланс, обслуговування та управляння паркінгу іншій юридичній особі, чим спростовуються доводи апеляційної скарги позивача про порушення ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" під час укладення оспорюваного правочину.

За змістом частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з частиною 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.3 ст. 237 ЦК України).

У абз. 6, 10 пп. 3.3. п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що припис абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень.

В оспорюваному договорі міститься посилання на те, що його укладено ТОВ "КП "Українська житлова компанія", в особі генерального директора ОСОБА_2., який діяв на підставі Статуту доказів обізнаності відповідача щодо відсутності у зазначеної особи повноважень на укладення Договору №21 - матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

З аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання (інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" від 23.01.2017 р. №01-06/131/17).

Як встановлено судом першої інстанції, з моменту укладення оскаржуваного договору, відповідачем прийнято на баланс, обслуговування, експлуатацію підземний паркінг за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16, що підтверджується договорами про компенсацію витрат на утримання машиномісця з власниками машино - місць та договором про постачання електричної електроенергії №61133 від 04.03.2016 р. (т.І, а.с. 127-232).

Вказані документи підтверджують, що умови договору № 21 від 16.01.2017 р. були сторонами виконанні, а саме: паркінг було передано на баланс відповідачу, який здійснює його обслуговування та експлуатацію, дій, спрямованих на повернення майна позивачем не вчинялось.

Також у матеріалах справ наявний адресований відповідачу лист позивача №398 від 20.10.2017 р., підписаний генеральним директором ОСОБА_1, у якому констатується факт укладення договору №21 та не заперечується його дійсність (т.І, а.с. 233).

Крім того, позивач посилається на п. 1.8 Договору про передачу функцій з управління та утримання від 19.12.2013 р. відповідно до якого позивач мав право розпоряджатися (відчужувати, передавати в користування, під заставу чи іншим способом розпоряджатися Загальним і Неподільним майном Офісно-житлового комплексу виключно з письмової згоди усіх Співвласників.

Також, позивач посилається на п. 9.3.9. Статуту позивача, відповідно до якого з питань передбачених пп. 19-24 п. 9.2.5. Директор може приймати рішення тільки після отримання погодження від загальних зборів учасників Товариства. При цьому, відповідно до пп. 19 п. 9.2.5. Статуту Товариства, до компетенції Загальних зборів Учасників належить попереднє погодження будь-яких операцій (угод) з нерухомим майном, яке належить Товариству або знаходиться у Товариства в користуванні (т.І, а.с. 106-117).

Разом з тим, за умовами договору від 19.12.2013 р. позивач отримав на баланс майно об'єкта, який розташований за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16 для здійснення функцій з його управління, утримання та проведення розрахунків із споживачами.

Щодо вказаного, колегія суддів зазначає, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25.02.2015 р. у справі №6-14цс15, перебування майна на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на нього, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

Крім того, відповідно до п. 1.4 договору від 19.12.2013 р. передача майна на баланс для здійснення функцій з утримання не тягне за собою переходу права власності на це майно до виконавця.

Тобто в результаті укладення оспорюваного правочину відчуження майна та передача його у користування не відбулись, чим спростовуються доводи апеляційних скарг щодо недодержання під час укладення оспорюваного правочину положень п. 1.8. Договору від 19.12.2013 р. та на п. 9.3.9. Статуту.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сторонами Договору №21 було дотримано норми чинного законодавства, а саме: зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010), а також те, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право в т.ч. залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду міста Києва від 14 червня 2018 року у справі №910/2315/18 підлягає залишенню без змін.

Апеляційні скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квартал Дружби" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "Українська житлова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 14 червня 2018 року у справі № 910/2315/18 задоволенню не підлягають.

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квартал Дружби" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "Українська житлова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 14 червня 2018 року у справі № 910/2315/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14 червня 2018 року у справі №910/2315/18 залишити без змін.

3. Справу №910/2315/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту - 15.11.2018 р.