Постанова

від 08.11.2018 по справі 927/394/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2018 р. Справа№ 927/394/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання: Ярмак О.В.

За участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 08.11.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Ступака Сергія Михайловича

на рішення

Господарського суду Чернігівської області

від 06.08.2018 (повне рішення складено 08.08.2018)

у справі № 927/394/18 (суддя Мурашко І.Г.)

за позовом Фізичної особи підприємця Ступака Сергія Михайловича

до Ніжинської міської ради

про визнання права власності

В С Т А Н О В И В :

В травні 2018 року Фізична особа - підприємець Ступак Сергій Михайлович звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Ніжинської міської ради, згідно якого позивач просить суд:

- визнати торговий павільйон по АДРЕСА_1 в місті Ніжин капітальною спорудою для здійснення торгівлі як об'єкта нерухомості;

- визнати право власності на для здійснення торгівлі як об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1, в місті Ніжин.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2018 у справі № 927/394/18 в позові відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачем здійснено самочинну забудову орендованої земельної ділянки, за відсутності будь - яких дозвільних документів на проведення будівельних робіт, результатом яких є створення об'єкту нерухомості, відтак права позивача не порушені.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що погоджуючи проектну документацію та приймаючи в експлуатацію торговий павільйон, відповідач був обізнаний про облаштування фундаменту в конструкції, що в свою чергу є ознакою нерухомого майна. Тобто, на думку позивача, в розумінні положень постанови КМУ від 26 серпня 2009 року №982 Про прядок розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності , відповідач прийняв в експлуатацію не малу архітектурну форму, а капітальну споруду. Відтак, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що побудована капітальна споруда є самочинним будівництвом та неправильно застосував положення статті 376 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції також було помилково застосовано до спірних правовідносин положення Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки вказаний закон був прийнятий та набув чинності після створення спірного майна.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечує проти її вимог, вважає необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

08.11.2018 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи (вх. 09.1-13/958/18):

- копія рішення виконавчого комвтету №126 від 24.02.205 на 1 арк.,

- копія листа виконавчого комітету №3-17/558 на 1 арк,

- копія акта вибору земельної ділянки на 2 арк.,

- копія пояснювальної записки на 1 арк.,

- копія висновків по проекту землеустрою на 2 арк.

Позивач зазначив, що дані докази не надавались до суду першої інстанції оскільки були отримані ним після розгляду справи в суді першої інстанції.

Клопотання позивача та додані до нього документи долучені до матералів справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників учасників справи, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Рішенням Виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 28.12.2000 за № 521 Про надання земельних ділянок на встановлення торгових павільйонів, кіосків підприємцю Ступаку Сергію Михайловичу надано в тимчасове користування земельну ділянку площею 16,0 кв.м. по АДРЕСА_1, в районі пологового будинку, для встановлення павільйону розміром 3,0 х 3,0 по продажу товарів народного споживання терміном на три роки до 28.12.2003 року. Згідно акту від 06.12.2000 вибір земельної ділянки для встановлення павільйону розміром 3,0 х 3,0 по АДРЕСА_1 біля території пологового будинку на земельній ділянці площею 16,0 м. кв. здійснено уповноваженою комісією за участю замовника Ступака С.М.

20 вересня 2002 року на підставі заявки від 19.09.2002 за № 152 позивачу було видано ордер на дозвіл виконання земельних робіт по місту, а саме проведення земельних робіт під будівництво кіоску по АДРЕСА_1 біля пологового будинку.

В подальшому, на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, діючою на підставі ліцензії з проектування у сфері будівництва АА № 870246, виданої Чернігівською обладміністрацією 22.10.2004, було виготовлено робочий проект Мала архітектурна форма - торговий павільйон по АДРЕСА_1 м. Ніжині.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням ХХІХ сесії Ніжинської міської ради ІV скликання від 12 січня 2006 року Про припинення права користування земельними ділянками, внесення змін в договори оренди земельних ділянок несільськогосподарського призначення, надання земельних ділянок в оренду для здійснення підприємницької діяльності та в постійне користування (архівний витяг наявний в матеріалах справи), затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та поновлено договір оренди терміном на 2 роки підприємцю Ступаку Сергію Михайловичу (позивачу по справі) на земельну ділянку площею 0,0016 по АДРЕСА_1, для розміщення малої архітектурної форми - кіоску.

12.01.2006 між Ніжинською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Ступаком Сергієм Михайловичем (орендар) укладено договір оренди землі, що зареєстрований у Ніжинському міському відділі Чернігівської регіональної філії ДП Центр державного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №415 від 12.01.2006.

Пунктом 1 даного Договору визначено, що орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - комерційного використання, яка знаходиться у м. Ніжині, АДРЕСА_1. Пунктом 2 Договору сторони погодили, що в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,0016 га, у тому числі 0,0013 га - під будівлею та 0,0003 га - господарський двір. Пунктами 15 - 16 вказаного Договору сторони встановили, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення малої стаціонарної архітектурної форми - торгівельного кіоску. Цільове призначення земельної ділянки - землі комерції.

З огляду на зміст пункту 17 договору від 12.01.2006, що визначає умови збереження стану об'єкту оренди, - встановлено заборону на самовільну забудову земельної ділянки. Пунктом 19 вказаного договору, встановлено заборону зміни цільового призначення земельної ділянки.

12.04.2007 Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради в межах своїх повноважень було прийнято рішення № 178, згідно якого підприємцю Ступаку Сергію Михайловичу надано дозвіл на встановлення малої архітектурної форми - торгового павільйону по АДРЕСА_1, відповідно до договору оренди від 12.01.2006, згідно розробленої та погодженої проектної документації.

Актом технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми № 194 від 24.04.2007 встановлено, що на огляд комісії пред'явлено стаціонарну малу архітектурну форму - торговий павільйон підприємця Ступака С.М., який встановлений згідно рішення виконкому Ніжинської міської ради №178 від 12.04.2007. За результатами огляду об'єкту комісія дійшла висновку, що стаціонарна мала архітектурна форма розміщена згідно з проектною документацією, розробленою СПД ОСОБА_3 Показники об'єкта дослідження: МАФ розміром 3,3 х 3,9; торговою площею 8,2 кв. м. Рішенням технічної комісії малу архітектурну форму: торгівельний кіоск підприємця Ступака С.М. по АДРЕСА_1, - прийнято до експлуатації.

Договір оренди неодноразово переукладався на новий строк (рішення 57 сесії Ніжинської міської ради V скликання від 24.10.2010, рішення 36 сесії Ніжинської міської ради VI скликання від 28.12.2012 за № 10-36/2012, рішення 41 сесії Ніжинської міської ради VI скликання від 12.07.2013 за № 3-41/2013). На підставі останнього рішення від 12.07.2013 поновлено терміном до 30 листопада 2017 року та 18.07.2013 укладено Договір оренди землі.

Виходячи з умов Договору від 18.07.2013, а саме пункту 1, відповідачем надано, а позивачем прийнято в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - для розміщення торгівельної споруди торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності (павільйон) у місті Ніжин по АДРЕСА_1. Факт приймання - передачі вказаної земельної ділянки підтверджується трьохстороннім актом.

Пунктом 2 договору від 18.07.2013 встановлено, що в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 0,0016 га. З огляду на умови пункту 3 вказаного договору, на земельній ділянці відсутні будь - які об'єкти нерухомого майна. Земельна ділянка передана в оренду для розміщення тимчасової споруди торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності (павільйон ) (п. 15 договору від 18.07.2013).

Пунктом 17 вказаного договору встановлено заборону самовільної забудови земельної ділянки. Пунктом 19 договору встановлено заборону зміни цільового призначення земельної ділянки .

Договір оренди землі від 18.07.2013 укладений терміном до 30.11.2017, після закінчення його дії орендар має переважне право поновлення його на новий строк, про що останній має не пізніше 30 днів до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця (п. 8 договору від 18.07.2013).

З огляду на викладене, суд першої інстанції, проаналізувавши зміст рішень Ніжинської міської ради від 12.01.2006, 24.02.2010, 28.12.2012, 12.07.2013, а також умови договорів оренди землі від 12.01.2006, 14.06.2010, 18.07.2013, укладених сторонами на виконання зазначених вище рішень, встановив, що земельна ділянка несільськогосподарського призначення кадастровий номер НОМЕР_1 загальною площею 0,0016 га в місті Ніжин по АДРЕСА_1, передана Ніжинською міською радою позивачу в тимчасове користування для комерційного використання - розміщення малої архітектурної форми (тимчасової споруди) - павільйону (кіоску). Договором оренди землі від 18.07.2013, пунктом 3, встановлено що на земельній ділянці, яка передається в оренду, відсутні будь - які об'єкти нерухомого майна.

Крім того, умовами договорів оренди землі від 12.01.2006, 14.06.2010, 18.07.2013, зокрема пунктів 17 та 19, позивачу заборонялась самовільна забудова орендованої ним земельної ділянки ; також встановлено заборону зміни цільового призначення земельної ділянки .

Разом з тим, виходячи з Висновку експерта від 11.05.2018 за № ЧК-264, складеного за результатами будівельно - технічного дослідження, проведеного судовим експертом Пінчук Н.О. (свідоцтво від 30.03.2018 за № 1237; від 03.07.2015 за № 1729), за замовленням позивача, - торговий павільйон, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 у місті Ніжині Чернігівської області, являє собою об'єкт нерухомого майна, тобто нерухомість, що є капітальною будівлею. Ринкова вартість об'єкту нерухомості, торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 у місті Ніжині Чернігівської області, складає 87051,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що йому було відмовлено у реєстрації права власності на спірне майно, оскільки останнє не є капітальною спорудою, у зв'язку з чим, з посиланням на статтю 392 ЦК України, позивач просить визнати спірний об'єкт капітальною спорудою та визнати за ФОП Ступаком С.М. право власності на капітальну споруду для здійснення торгівлі як об'єкта нерухомості.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 324 Цивільного кодексу України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою .

Відповідно до частини 4 статті 26 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності від 17.02.2011 за № 3038-VI право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм, земельна ділянка може використовуватись власником у спосіб, який відповідає категорії земельної ділянки. Класифікація видів цільового призначення земель затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 за № 548, зареєстрованим в МЮУ 01.11.2011 за № 1011/18306. Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів і застосовується для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Ніжинської міської ради від 12.06.2006 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0016 га по АДРЕСА_1, та поновлено договір оренди з позивачем - для розміщення малої архітектурної форми - кіоску. Рішенням № 178 від 12.04.2007 Виконавчого комітету Ніжинської міської ради, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, позивачу було надано дозвіл на встановлення по АДРЕСА_1, - саме малої архітектурної форми - торгового павільйону відповідно до договору оренди землі від 12.01.2006, з урахуванням розробленої проектної документації.

Будь - яких дозвільних документів на будівництво саме нерухомого об'єкту на орендованій позивачем земельній ділянці, останнім подано не було.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 21 Закону України Про благоустрій населених пунктів мала архітектурна форма є елементом благоустрою. Частиною 2 вказаної статті надано визначення поняття мала архітектурна форма - елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм, зокрема належать павільйони. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України Про благоустрій населених пунктів за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

За змістом пунктів 2, 16, 17 Методичних рекомендацій щодо встановлення порядку розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 04.09.2006 № 296 (чинними на момент виникнення спірних правовідносин), малою архітектурною формою для здійснення підприємницької діяльності є невелика одноповерхова споруда, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів. Стаціонарна мала архітектурна форма (кіоск, павільйон тощо) - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей, і по зовнішньому контуру має площу до 30 кв. м. Стаціонарні малі архітектурні форми після спорудження підлягають прийняттю до експлуатації. Прийняття до експлуатації стаціонарної малої архітектурної форми здійснюється комісією за участю уповноваженого представника органу містобудування та архітектури, представників відповідних служб у залежності від функціонального призначення споруди, а також суб'єкта підприємницької діяльності з розглядом на місці відповідності об'єкта паспорту прив'язки. За результатами розгляду складається акт встановленого зразка технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми до експлуатації. Після прийняття об'єкта до експлуатації здійснюється його реєстрація відповідним органом містобудування та архітектури.

Статтею 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що тимчасові споруди (малі архітектурні форми) встановлюються на земельній ділянці на підставі правовстановлюючого документу на відповідну земельну ділянку та дозволу на розміщення малої архітектурної форми, що видається органом містобудування та архітектури.

Як зазначалось вище, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як вбачається з матеріалів справи, технічна комісія на підставі Правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності у місті Ніжині згідно з актом № 194 від 24.04.2007 про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми, на який неодноразово посилався позивач, до експлуатації прийняла малу архітектурну форму - торговий кіоск по АДРЕСА_1, м. Ніжин, Чернігівської області, а не об'єкт нерухомості.

За вказаних обставин, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач, порушуючи умови договорів оренди землі від 12.01.2006, 14.06.2010, 18.07.2013, укладених на виконання рішень Ніжинської міської ради від 12.01.2006, 24.02.2010, 28.12.2012, 12.07.2013, здійснив самовільну забудову орендованої у відповідача земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), збудувавши на ній капітальну будівлю площею 12,87 кв. м., всупереч цільовому використання відведеної йому земельної ділянки.

Частиною 2 статті 376 вказаного Кодексу встановлено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Враховуючи, що позивачем здійснено самочинну забудову орендованої земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), за відсутності будь - яких дозвільних документів на проведення будівельних робіт, результатом яких є створення об'єкту нерухомості, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушеного права позивача та, як наслідок, відмову у позові в частині визнання права власності ФОП Ступака С.М. на капітальну споруду для здійснення торгівлі як об'єкта нерухомості по АДРЕСА_1 в місті Ніжині Чернігівської області.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом першої інстанції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання .

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідачів законних та охоронюваних інтересів позивача.

Судова колегія також звертає увагу, що відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що право власності не породжується судовим рішенням, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, якщо особа вважає себе власником майна, проте не може реалізувати своє право власності через здійснення перешкод або невизнання такого права іншими особами, чи у зв'язку з втратою документа, який засвідчує її право власності, вона вправі звернутися із позовом про визнання права власності у порядку статті 392 ЦК.

Разом з тим, відмова органу реєстрації прав в оформленні права власності у зв'язку з тим, що оспорюване майно не є об'єктом нерухомого майна, не вважається оспорюванням права власності на об'єкт нерухомого майна.

У зв'язку з викладеним, вимоги позивача щодо визнання права власності на підставі статті 932 ЦК України є необґрунтованими.

Крім цього, заявлені позивачем вимоги про визнання торгового павільйону по АДРЕСА_1 в м. Ніжин капітальною спорудою для здійснення торгівлі як об'єкта нерухомого майна, не є вирішенням господарського спору, а фактично є встановленням у судовому порядку певного факту з відповідними правовими наслідками. Вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до компетенції останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. До того є, визнання торгового павільйону по АДРЕСА_1 у м. Ніжині капітальною спорудою для здійснення торгівлі як об'єкта нерухомого майна не призводить до відновлення будь - яких прав чи законних інтересів позивача, які, як встановлено судом, не є порушеними.

Зважаючи на вищевказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у вказаній справі, як і доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стосовно клопотання позивача (вх. №09.1-13/958/18 від 08.11.2018) судова коелгія зазначає, що додані до нього документи не впливають на вирішення спору по суті.

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено суду факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів, а, отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2018 у справі № 927/394/18 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 267, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Ступака Сергія Михайловича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2018 у справі № 927/394/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2018 у справі № 927/394/18 залишити без змін.

Матеріали справи № 927/394/18 повернути до Господарського суду Чернігівської області

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.11.2018.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б.Михальська