Рішення

від 05.11.2018 по справі 914/1106/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2018 Справа №914/1106/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Айзенбарт А.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР , с. Стоянів, Львівська область

про стягнення 11 932 402,55 грн.

за участю представників:

від позивача: Вовк У.Я. - представник ( довіреність б/н від 02.07.2018);

від відповідача: Тибінка В.Я. - адвокат (свідоцтво №856 від 24.11.2011р.)

Обставини розгляду справи.

18.06.2018 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА , м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР , с. Стоянів, Львівська область про стягнення 11 932 402,55 грн.

Ухвалою від 19.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.07.2018.

Ухвалою від 05.07.2018 суд відклав підготовче засідання на 19.07.2018.

19.07.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА надійшло клопотання про долучення документів та письмові пояснення позивача (вх. №27112/18 від 19.07.2018).

19.07.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР надійшли клопотання про відкладення підготовчого засідання і продовження процесуального строку (вх. 1957/18 від 19.07.2018) та відзив на позовну заяву (вх. №27313/18 від 19.07.2018).

Ухвалою від 19.07.2018 суд відмовив в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР про продовження процесуального строку на подання відзиву, задоволив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР про поновлення пропущеного строку для подання відзиву, відклав підготовче засідання на 21.08.2018.

09.08.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА надійшла відповідь на відзив (вх. №29845/18 від 09.08.2018).

21.08.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА надійшло клопотання про витребування доказів (31025/18 від 21.08.2018).

Ухвалою від 21.08.2018 суд відмовив в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА про поновлення пропущеного строку для подання клопотання про витребування документів, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА про витребування документів залишив без розгляду, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 10.09.2018.

10.09.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА надійшло клопотання про приєднання доказу до матеріалів справи (33003/18 від 10.08.2018).

19.09.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (34793/18 від 19.08.2018).

19.09.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР надійшли додаткові пояснення (вх. №34660/18 від 19.09.2018).

20.09.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА надійшли пояснення на заперечення (вх. 34926/18 від 20.09.2018).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами зазначено, що ними подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, суд ухвалою від 20.09.2018 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 04.10.2018.

03.10.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР надійшли клопотання про визнання доказів неналежними (вх. №36799/18 від 03.10.2018), клопотання про визнання доказів, як недостовірними так і недостатніми (вх. №36798/18 від 03.10.2018), клопотання про визнання доказів недопустимими (вх. №36802/18 від 03.10.2018).

04.10.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. №36923/18 від 04.10.2018).

В судовому засіданні 04.10.2018 було оголошено перерву до 17.10.2018.

17.10.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (39110/18 від 17.10.2018).

В судовому засіданні 17.10.2018 було оголошено перерву до 05.11.2018.

05.11.2018 через канцелярію суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР надійшла підсумкова письмова промова в судових дебатах (вх. №41974/18 від 05.11.2018).

05.11.2018 через канцелярію суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА надійшла промова представника позивача в судових дебатах (вх. №42106/18 від 05.11.2018).

Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правові позиції сторін.

Правова позиція позивача.

Позивач посилається на те, що 23.01.2018 між позивачем та ТзОВ АГРОПАРТНЕР було укладено договір поставки №JP/00863, відповідно до якого позивач придбав товар - соєві боби на харчові цілі 2017 року урожаю загальною кількістю 1 276,421 тон та вартістю 14 870 299,55 грн. 24.01.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір складського зберігання №46 вищевказаного товару, про що відповідачем було видано складську квитанцію №285 від 29.11.2018. В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявкою про відвантаження товару з 20.02.2018. Однак, відповідач відвантажив тільки частину товару в кількості 252,180 т. З огляду на невиконання відповідачем заявки щодо відвантаження товару в повному обсязі, позивачем було проведене інвентаризацію, за результатами якої встановлено нестачу товару в обсязі 1 024,241 т на суму 11 932 402,55 грн. Зважаючи на виявлений факт нестачі, позивач 19.03.2018 звернувся до відділення поліції про вчинення діяння, які мають ознаки кримінального правопорушення. 22.03.2018 слідчим відділення поліції було відкрито кримінальне провадження. 12.04.2018 слідчим відділення поліції було проведено обшук у складських приміщеннях відповідача, що знаходяться за адресою: вул. Витківська, 35, м. Радехів, Львівської області. За результатами проведеного обшуку було встановлено відсутність товару - сої в кількості 1 024,241 т. Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача прямі збитки, завдані у зв'язку з нестачею (втратою) товару на складі обсягом 1024,241 т в розмірі 11 932 402,55 грн.

Правова позиція відповідача.

Представники відповідача проти позову заперечили. В своїх запереченнях зазначили, що за умовами договору складського зберігання №46 від 24.01.2018 позивач зобов'язувався оплачувати надані відповідачем послуги із зберігання товару Проте, позивач оплатив лише вартість послуг із зберігання у січні місяці 2018. Відповідач відвантажив позивачу частину товару без проведення оплати та в подальшому припинив відвантаження товару до повного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо оплати послуг, як це передбачено умовами договору.

Представником відповідача додатково зазначено, що відсутність в матеріалах справи доказів про виставлення відповідачем позивачу рахунків на оплату послуг зберігання не спростовує того факту, що у позивача був обов'язок їх оплатити. При цьому позивачем не доведено, що ним повністю здійснено розрахунок за надані послуги.

Крім того, відповідач вказує, що позивач не повернув останньому складські документи на зерно, відтак, у відповідача був відсутній обов'язок щодо повернення переданого на зберігання зерна.

Також представником відповідача зазначено, що вартість переданого на зберігання товару взагалі не встановлена сторонами безпосередньо у договорі №46 складського зберігання від 24.01.2018, а також в акті прийому-передачі №РЕ000000001 від 29.01.2018, яким товар передавався на зберігання. Крім того, станом на день звернення до суду з позовом термін договору №46 складського зберігання від 24.01.2018 не закінчився, оскільки такий укладено до 01.07.2018.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що матеріали кримінального провадження не доводять наявності умислу або грубої необережності відповідача чи взагалі неналежного виконання ним зобов'язань за договором зберігання. Названі документи також не є належними доказами, на підставі яких можна робити висновки про те, що сталася втрата (нестача) майна, у тому числі з вини відповідача. Таким доказом може бути лише вирок або ухвала суду у кримінальному провадженні, в яких буде встановлено обставини втрати майна та винних осіб, та які (вирок або ухвала), з огляду на приписи статті 75 ГПК, матимуть преюдиційне значення для даної справи.

Також факт втрати (нестачі) товару на складі відповідача не доводять інвентаризаційні документи, оскільки такі складені за участі лише представників позивача, а тому є завідомо необ'єктивні, оскільки односторонні. Акт прийому-передачі №РЕ000000001 від 29.01.2018 не можна визнати належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом через те, що такий акт не відповідає вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бо не дає змоги визначити за якою вартістю товар було передано на зберігання, відтак на підставі цього акту неможливо встановити обсяг відповідальності зберігача за договором зберігання.

На думку відповідача, позивачем не доведено належними та допустимими доказами заподіяння йому збитків, оскільки розрахунки останнього є теоретичними і побудовані на припущеннях. Відтак, в діях відповідача відсутній повний склад цивільного правопорушення, оскільки за відсутності хоча б одного з обов'язкових елементів, цивільна відповідальність не настає.

Фактичні обставини справи.

23.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОПАРТНЕР (продавець) був укладений договір поставки № JP/00863.

За цим договором продавець зобов'язується продати, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити соєві боби на харчові цілі (соя - код ТН ЗЕД ЄАЕС 1201 90 000 0) походження Україна, 2017 року врожаю насипом, у відповідності з умовами даного договору.

Загальна кількість товару за договором складає 1 280,00 метричних тон ± 5% (п. 3.1. договору поставки).

Згідно п. 4.1. договору поставки, передача товару продавцем здійснюється на умовах ЕХW - ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс-2010 ) за адресою: 80200, Львівська область, м. Радехів, вул. Витківська, 35.

Відповідно до п. 4.3. договору поставки, право власності на товар переходить від продавця до покупця на підставі і з моменту оформлення складом на ім'я покупця і передачі покупцю або експедитору покупця складських документів на товар, а саме:

- складської квитанції;

- акту-прийому передачі складської квитанції;

- картки аналізу товару (партії товару) (форма № 47).

Пунктом 4.6. договору поставки встановлено, що підтвердженням якості та кількості товару (партії товару) є дані, що вказані при оформленні складської квитанції на товар та карточці аналізу товару (форма № 47).

Згідно п. 5.1. договору поставки ціна товару за 1 тону становить 11 650,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 5.2. договору поставки, загальна вартість товару, який поставляється на умовах даного договору, складає 14 911 994,88 грн. разом з ПДВ (± 5%).

29.01.2018 ТзОВ АГРОПАРТНЕР , ТзОВ АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА та ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР було оформлено акт приймання-передачі №РЕ000000001, за яким ТзОВ АГРОПАРТНЕР передало, а ТзОВ АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА прийняло право власності на товар - сою врожаю 2017 року, в кількості 1 276,421 т.

На підтвердження переходу права власності на товар до позивача, та факту розміщення зазначеного обсягу товару на зберіганні на складі ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР , ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР була видана складська квитанція №285 (Серія АЧ № 358585) від 29.01.2018.

На виконання умов договору поставки покупець перерахував продавцю 14 870 299,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням №27 від 30.01.2018 та платіжним дорученням №103 від 12.02.2018.

Судом також встановлено, що 24.01.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР (зерновий склад) та Товариство з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА (поклажодавець) уклали договір №46 складського зберігання.

За цим договором поклажодавець (позивач) зобов'язується передати, а зерновий склад (відповідач) зобов'язується прийняти сільськогосподарську культуру, які визначені п. 1.1.1 договору, на зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажедавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. Фактична адреса місцезнаходження зернового складу: Україна, Львівська область, м. Радехів, вул. Витківська, 35.

Пунктом 2.1.2. договору зберігання встановлено що, зерновий склад зобов'язується в погоджених об'ємах, в обумовлені терміни і на умовах, встановлених цим договором, після оплати поклажодавцем послуг пов'язаних із збереженням зерна, відповідно до встановлених графіків відвантаження, провести передачу зерна поклажодавцю з відвантаженням у наданий автомобільний чи залізничний транспорт, або переоформити на особовий рахунок іншого поклажодавця.

Згідно п. 3.4. договору зберігання, власником зерна, що знаходиться на зберіганні, є поклажодавець. Ризики випадкової втрати, нестачі та/або псування зерна переходять від поклажодавця до зернового складу в момент оформлення складського документа на зерно.

Відповідно до п. 3.5. договору зберігання, відвантаження та переоформлення зерна здійснюється за умови повної сплати за надані послуги, згідно графіку роботи зернового складу у фактичній вазі, що розраховується на основі залікової ваги, залікової якості та фактичної якості зерна, що відвантажується на підставі письмової вимоги поклажодавця. При відвантаженні та переоформленні зерна поклажодавець зобов'язаний надати зерновому складу наступні документи:

- лист-вимогу (заяву) про відвантаження/переоформлення зерна, в якому має бути зазначено найменування зерна, кількість зерна, номер та дата складського документа, дата відвантаження/переоформлення;

- довіреність на відвантаження/переоформлення зерна;

- складський документ;

- оригінал паспорта представника поклажодавця.

Пунктом 3.6. встановлено, що зерновий склад не пізніше 7 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги поклажодавця на відвантаження зерна за умови повної сплати за надані послуги, надання транспорту, виконання п. 3.5. договору, сприятливих погодних умов та відсутності невиконаних вимог щодо відвантаження зерна іншому поклажодавцю, наданих до моменту отримання вимоги від поклажодавця, починає відвантаження зерна у наданий поклажодавцем транспорт.

Згідно заявки за вих. №501 від 19.02.2018 ТзОВ АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА звернулось до ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР з вимогою відвантажити з 20.02.2018 сою в кількості 1 276,421 т автомобільним транспортом.

Відповідач відвантажив частину товару в кількості 252,180 т, що підтверджується ТТН №105760 від 20.02.2018, ТТН №1002 від 20.02.2018, ТТН №1003 від 20.02.2018, ТТН №1004 від 21.02.2018, ТТН №1005 від 21.02.2018, ТТН №1006 від 21.02.2018, ТТН №1007 від 22.02.2018, ТТН №1008 від 22.02.2018.

У зв'язку із невиконанням ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР заявки №501 від 19.02.2018 в повному обсязі стосовно відвантаження сої загальної загальною кількістю 1 276,421 т, позивачем була створена інвентаризаційна комісія, на яку наказом №2-ТМЦ від 01.03.2018 був покладений обов'язок в період до 07.03.2018 провести огляд та інвентаризацію матеріальних цінностей в присутності матеріально відповідальних осіб ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР , що належать підприємству та знаходяться на зерновому складі за адресою: Львівська область, м. Радехів, вул. Витківська, буд. 35.

За результатами проведеної інвентаризації були складені:

- інвентаризаційний опис №1 від 02.03.2018, згідно з яким не встановлена фактична наявність ТМЦ переданого на відповідальне зберігання;

- звіряльна відомість №1 результатів інвентаризації запасів від 05.03.2018, згідно якої загальна кількість нестачі складає 1 024,241 т.

Згідно бухгалтерських даних позивача, нестача товару на складі ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР (Україна, Львівська область, м. Радехів, вул. Витківська, 35) склала 1 024,241 т на суму 11 932 402,55 грн.

За результатами роботи комісії також був складений протокол загальних зборів інвентаризаційної комісії ТзОВ АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА №1 від 05.03.2018 стосовно невиконання зобов'язань ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР по договору складського зберігання № 46 от 24.01.2018.

21.03.2018 позивач надіслав відповідачу вимогу про відвантаження повного обсягу товару, переданого на зберігання за договором складського зберігання №46 від 24.01.2018. Вказана вимога була отримана відповідачем 27.03.2018, проте залишена без розгляду та задоволення.

19.03.2018 позивач звернувся із заявою-повідомленням до СВ Радехівського відділення поліції Червоноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо факту вчинення посадовими особами ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР діяння, які мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

За результатами розгляду даної заяви-повідомлення, 22.03.2018 слідчим Радехівського відділення поліції Червоноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області було відкрито кримінальне провадження за №12018140280000140.

12.04.2018 слідчим СВ Радехівського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області був проведений обшук у складських приміщеннях відповідача, що знаходяться за адресою: вул. Витківська 35, м. Радехів, Львівської області.

За результатами проведеного обшуку було встановлено відсутність сільськогосподарської культури - сої в кількості 1 024,241 т, що була передана ТзОВ АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА за договором складського зберігання №46 від 24.01.2018.

З огляду на факт втрати товару, переданого на зберігання згідно договору складського зберігання № 46 от 24.01.2018, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача прямих збитків, завданих у зв'язку з нестачею (втратою) товару на складі обсягом 1 024,241 т в розмірі 11 932 402,55 грн.

Оцінка аргументів сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Щодо визнання доказів неналежними.

Відповідачем заявлено клопотання про визнання неналежними доказами договору поставки №JP/00863 від 23.01.2018, акту приймання-передачі №РЕ000000001 від 29.01.2018, платіжного доручення №27 від 30.01.2018 та №103 від 12.02.2018.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як зазначалося вище, за договором поставки №JP/00863 від 23.01.2018 позивач набув право власності на майно - сою в кількості 1 276, 421 т, яке перебувало на зберіганні у відповідача.

Актом приймання-передачі №РЕ000000001 від 29.01.2018, який складений також за участю відповідача, встановлено факт переходу права власності на майно - сої в кількості 1 276 421 кг до позивача.

Платіжними дорученнями №27 від 30.01.2018 та №103 від 12.02.2018 позивач перерахував продавцю 14 870 299,55 грн. як оплату за сою в сумі, що отримана згідно договору поставки №JP/00863 від 23.01.2018.

В подальшому вказане майно - соя в кількості 1 276, 421 т було передано на зберігання відповідачу згідно договору №46 складського зберігання від 24.01.2018, укладеного між сторонами.

Відповідачем не надано доказів того, що згідно договору №46 складського зберігання від 24.01.2018 він отримав на зберігання інше майно, яке за характеристиками було відмінне від того, яке перебувало у нього на зберіганні і належало ТзОВ АГРОПАРТНЕР та в подальшому відчужене ним позивачу згідно договору поставки №JP/00863 від 23.01.2018.

Відповідачем також не зазначено, якими нормативними документами вимагається посилання в акті приймання-передачі на те, що такий акт складений в рамках та на виконання певного договору. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що між сторонами вказаного акту існували інші, ніж ті, що охоплювалися договором поставки №JP/00863 від 23.01.2018, правовідносини, для документального оформлення яких і складався такий акт.

У договорі №46 складського зберігання від 24.01.2018 сторони не визначили вартість майна, яке було передано на зберігання. Проте, вартість вказаного майна зазначена у договорі поставки №JP/00863 від 23.01.2018, яка і була сплачена згідно платіжних доручень №27 від 30.01.2018 та №103 від 12.02.2018.

З наведеного вбачається, що вказані докази є належними, оскільки стосуються предмету доказування.

Щодо визнання доказів недостовірними та недостатніми.

Відповідачем заявлено клопотання про визнання недостовірними та недостатніми доказів, а саме: наказів №1-ТМЦ від 03.01.2018, №2-ТМЦ від 03.03.2018, №10-В від 01.03.2018, інвентаризаційного опису №1 від 02.03.2018, звіряльної відомості №1 результатів інвентаризаційних запасів від 05.03.2018, акта представника ТзОВ Суффлє Агро Україна Турбовець С.Б. від 20.02.2018.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).

Як вбачається із долучених позивачем наказів №1-ТМЦ від 03.01.2018, №2-ТМЦ від 03.03.2018, №10-В від 01.03.2018, інвентаризаційного опису №1 від 02.03.2018, звіряльної відомості №1 результатів інвентаризаційних запасів від 05.03.2018, вони видані (складені) в межах господарської компетенції позивача, ним не відкликані, не визнані недійсними та відображають дійсні обставини щодо виявленої позивачем нестачі свого ж майна, для їх складення та оформлення не вимагається залучення третіх осіб. Таким чином, вказані докази приймаються судом як достовірні.

Акт представника ТзОВ Суффлє Агро Україна Турбовець С.Б. від 20.02.2018 суд вважає неналежним доказом, оскільки такий акт складався представником іншого підприємства, яке не є учасником даної справи та стосувався перевірки наявності зерна, яке належало ТзОВ Суффлє Агро Україна .

Водночас, згідно ч. 2 ст. 79 ГПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо визнання доказів недопустимими.

Відповідачем заявлено клопотання про визнання недопустимими доказів, а саме: витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12018140280000140 від 22.03.2018; ухвали Радехівського районного суду Львівської області від 04.06.2018 про надання дозволу на обшук; протоколу обшуку від 14.06.2018; ухвали Галицького районного суду м. Львова від 04.04.2018 про надання дозволу на проведення обшуку; протоколу обшуку від 12.04.2018.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами;

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

З урахуванням вимог ст. 75 ГПК України, матеріали кримінального провадження №12018140280000140 за відсутності вироку, який набрав законної сили, не звільняють позивача від доведення обставин, на які він посилається. Такі матеріали, зокрема, протокол обшуку від 14.04.2018, розглядаються судом як письмові докази з огляду на їх належність та допустимість.

Як зазначалося вище, у протоколі обшуку від 14.04.2018 було встановлено факт відсутності сільськогосподарської культури - сої в кількості 1 024,241 т, що була передана ТзОВ АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА за договором складського зберігання №46 від 24.01.2018.

Суд зазначає, що ухвала слідчого судді Радехівського районного суду Львівської області від 04.06.2018 у справі №451/477/18 опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень. В даній ухвалі містяться відомості про те, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 04.04.2018 було задоволено клопотання про проведення обшуку та надано дозвіл на проведення обшуку у складських приміщеннях, що знаходиться в м. Радехові по вулиці Витківській, 35, Львівської області, що перебувають у користуванні відповідача, з метою відшукання сільськогосподарської культури - сої в кількості 1 024,241 т, а також інших первинних документів, які підтверджують рух (переміщення) та зберігання зерна. 12.04.2018 на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 04.04.2018 року у складських приміщеннях, що знаходяться в місті Радехові по вулиці Витківській, 35, Львівської області, що перебувають у користуванні відповідача проведено обшук. В ході проведення обшуку було виявлено та вилучено документи із звітністю.

Відповідно до ч 2 ст. 77 ГПК України докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. В матеріалах справи відсутні докази того, що процесуальні рішення в межах кримінального провадження №12018140280000140 оскаржувалися та/або визнавалися незаконними.

З урахуванням наведеного судом відхиляються заперечення відповідача щодо недопустимості вищезазначених доказів.

Щодо неповернення відповідачем переданого на зберігання товару у зв'язку із невиконанням позивачем зобов'язань зі сплати вартості послуг із зберігання.

Заявкою за вих. №501 від 19.02.2018 позивач звернувся до відповідача про відвантаження з 20.02.2018 всього обсягу товару, який був переданий на зберігання.

Відповідач здійснив відвантаження товару лише 20.02.2018, 21.02.2018, 22.02.2018 у кількості 252,180 т. Подальше відвантаження товару, як зазначив представник відповідача, було призупинене у зв'язку із несплатою позивачем послуг за зберігання та відвантаження.

Як ствердили представники сторін, позивач оплатив послуги за зберігання товару лише за січень 2018 року. Вказана оплата була проведена позивачем 02.02.2018 в сумі 4 595,12 грн. згідно рахунку відповідача №6 від 31.01.2018.

Водночас, п. 4.2. договору передбачено, що зерновий склад надає поклажодавцю рахунки за надані послуги (виконані роботи), до 5-го числа місяця, що слідує за місяцем в якому надавались послуги. При не одержанні рахунка поклажодавець не звільняється від обов'язку оплати за отримані послуги (виконані роботи) у термін, зазначений в п. 4.3. даного договору.

Згідно п. 4.3. договору поклажодавець сплачує вартість всіх наданих послуг зернового складу не рідше одного разу на місяць, на протязі 5-ти днів після отримання рахунку згідно п. 4.2. даного договору.

Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами, відповідач не надав позивачу рахунок на оплату послуг зі збереження та відвантаження товару, які були надані ним у лютому 2018 року.

Відповідно до положень п. 4.2., 4.3. договору зберігання, наступна оплата за послуги зберігання та відвантаження, які були надані та (або) підлягали наданню в лютому 2018, мала бути здійснена позивачем до 10.03.2018. Проте, як зазначалося вище, інформацію про вартість послуг, які мали бути сплачені позивачем, до відома останнього відповідач не довів. Водночас, частина товару востаннє була відвантажена відповідачем 22.02.2018.

Таким чином, безпідставним є покликання відповідача на призупинення відвантаження товару у зв'язку із невиконання позивачем своїх зобов'язань щодо оплати послуг відповідача, оскільки позивач на момент призупинення відвантаження товару (22.02.2018) не прострочив виконання свого зобов'язання по оплаті.

Також відповідачем на надано доказів на підтвердження того, що ним надавалися позивачу будь-які рахунки на оплату послуг в подальшому, зокрема, і рахунок №41 від 31.03.2018, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи. Із долучених разом із копією рахунку №41 від 31.03.2018 відповідачем документів вбачається, що податкова накладна за вказаною операцією була подана відповідачем до органу ДФС 15.04.2018.

Доводи представника відповідача про необхідність сплати усієї вартості послуг, наданих відповідачем, незалежно від того, чи відповідачем виставлявся рахунок на оплату, судом до уваги не беруться з огляду на те, що ні законодавством, яке врегульовує правовідносини сторін, ні умовами договору не передбачено обов'язку поклажодавця здійснювати попередню оплату вартості послуг чи внесення авансу.

Щодо ненадання позивачем складських документів при повернення зерна із зберігання.

Згідно п. 3.5. договору зберігання при відвантаженні та переоформленні зерна поклажодавець зобов'язаний надати зерновому складу документи згідно визначеного переліку.

Водночас, згідно ст. 953 ЦК України, ст. 35 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ.

Зазначеними нормами не передбачено обов'язку поклажодавця надавати зберігачу додаткові документи для повернення речі. Вказані норми є імперативними, а тому відповідач зобов'язаний був відвантажити позивачу увесь обсяг зерна відповідно до поданої ним заявки за вих. №501 від 19.02.2018.

На виконання вищевказаних положень законодавства відповідачем і було здійснено відвантаження зерна у кількості 252,180 т з 20.02.2018 по 22.02.2018. Під час відвантаження частини зерна в кількості 252,180 т у відповідача не виникло сумнівів щодо належності виконання. Належність виконання в цій частині підтверджується і позивачем. В подальшому відповідач не звертався до позивача із вимогами про надання додаткових документів для здійснення відвантаження решти зерна. Таким чином, на підставі заявки за вих. №501 від 19.02.2018 відповідач зобов'язаний був здійснити і подальше відвантаження позивачу зерна в кількості 1 024,241 т.

Згідно ст. 24 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Відповідно до п. 3.4. Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики від 27.06.2003 №198, при витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який посвідчує відвантаження зерна складом. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються відмітки Погашено , про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно.

З наведених положень законодавства можна зробити висновок, що передача складського документа в обмін на зерно здійснюється в разі передачі усього обсягу зерна. Таким чином, оригінал складської квитанції не підлягав передачі відповідачу до моменту відвантаження усього обсягу зерна. Вказаний висновок також підтверджується і фактичними відносинами сторін щодо відвантаження частини зерна в кількості 252,180 т, під час якої оригінал складської квитанції відповідачу не передавався.

Твердження представника відповідача про недотримання позивачем положень Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 №661 судом до уваги не беруться, оскільки зазначена Інструкція втратила чинність 21.05.2017 згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 №166-р.

Щодо обсягу (кількості) неповернутого відповідачем товару.

Як встановлено судом, відповідач відвантажив на вимогу позивача 252,180 т сої із 1 276,421 т сої, які були передані позивачем на зберігання відповідачу. Залишок сої в обсязі 1 024,241 т станом на дату розгляду даної справи відповідачем позивачу не повернутий.

Отже, відповідач всупереч умовам договору зберігання майно позивачу не повернув, що свідчить про порушення останнім зобов'язання щодо повернення позивачу прийнятого на зберігання майна.

21.03.2018 позивач повторно надіслав відповідачу вимогу про відвантаження усього обсягу сої, переданого на зберігання за договором складського зберігання №46 від 24.01.2018. Вказана вимога була отримана відповідачем 27.03.2018, проте, залишена без розгляду та задоволення.

12.04.2018 слідчим Радехівського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області був проведений обшук у складських приміщеннях відповідача, що знаходяться за адресою: вул. Витківська 35, м. Радехів, Львівської області.

За результатами проведеного обшуку було встановлено відсутність сільськогосподарської культури - сої в кількості 1 024,241 т, що була передана ТзОВ АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА за договором складського зберігання №46 від 24.01.2018.

Слід також зазначити, що договором складського зберігання №46 від 24.01.2018 встановлено граничний строк зберігання сої - до 01.07.2018.

Відповідно до п. 5.8. договору зберігання зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна (п.1.1.1.) попередити поклажодавця зерна про закінчення терміну зберігання зерна та запропонувати термін витребування.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідач у визначений строк, незважаючи на вимоги позивача, сою в обсязі 1 024,241 т не повернув, жодних повідомлень позивачу про витребування не надсилав.

Наведене свідчить про те, що відповідач не виконав належним чином умови договору №46 складського зберігання від 24.01.2018 щодо збереження майна позивача та втратив майно позивача - сою в обсязі 1 024,241 т.

Щодо наявності складу цивільного правопорушення.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням.

Протиправність поведінки.

Відповідно до пункту 3.4 договору зберігання власником зерна, що знаходиться на зберіганні, є поклажодавець (позивач). Ризики випадкової втрати, нестачі та/або псування зерна переходять від поклажодавця до зернового складу в момент оформлення складського документа на зерно.

Положеннями статті 24 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні передбачено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Частиною 1 статті 949 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідач не виконав вимог законодавства щодо збереження кількості переданого на зберігання зерна, що свідчить про наявність такого елемента складу цивільного правопорушення, як протиправність поведінки.

Збитки та їх розмір.

Пунктом 1 частини 1 статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна (ст. 34 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні ).

Як встановлено судом, вартість майна, яке передавалося на зберігання, у договорі складського зберігання №46 від 24.01.2018 не зазначалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З аналізу положень законодавства, яке регулює правовідносини щодо надання послуг із зберігання (глава 66 ЦКУ України, розділ 6 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні ) вбачається, що вартість майна, яке передається на зберігання, не є істотною умовою договору зберігання.

Також з матеріалів справи не вбачається, що сторонами робилися заяви щодо необхідності досягнення згоди в частині визначення вартості майна, яке передавалося на зберігання.

Водночас, вартість вказаного майна відображена у договорі поставки №JP/00863, що укладений 23.01.2018 між позивачем та ТзОВ АГРОПАРТНЕР , за яким позивач придбав товар - соєві боби на харчові цілі, походження Україна, 2017 року врожаю насипом загальною кількістю 1 276, 421 т.

Відповідно до п. 4.1. договору поставки, передача товару відбувалася на умовах ЕХW - ТзОВ РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР за адресою: 80200 Львівська обл., м. Радехів, вул. Витківська, 35.

Загальна вартість товару разом з ПДВ склала 14 870 299, 55 грн., що підтверджується рахунком на оплату №174 від 29.01.2018 та видатковою накладною №185 від 29.01.2018.

Позивачем була сплачена вартість товару у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 27 від 30.01.2018 та платіжним дорученням №103 від 12.02.2018.

Відповідно до розділу 5 договору поставки №JP/00863 від 23.01.2018, ціна товару з ПДВ складає 11 650,00 грн. за одну тону.

29.01.2018 ТзОВ АГРОПАРТНЕР та сторонами було оформлено акт приймання-передачі №РЕ000000001, за яким ТзОВ АГРОПАРТНЕР передало, а позивач прийняв право власності на товар - сою врожаю 2017 року, в кількості 1 276,421 т.

На підтвердження переходу права власності на товар до позивача, та факту розміщення зазначеного обсягу товару на зберіганні на складі відповідача, останнім була видана складська квитанція №285 серії АЧ № 358585 від 29.01.2018.

З наведеного вбачається, що за договором поставки №JP/00863 від 23.01.2018 відбувся перехід права власності на майно, яке на момент укладення такого договору уже перебувало на зберіганні відповідача.

Як встановлено судом вище, відповідач виконав свої зобов'язання за договором зберігання не в повному обсязі - відвантажив тільки частину товару в кількості 252,180 т замість 1276,421 т, у зв'язку із чим нестача склала 1 024,241 т.

Таким чином, збитки позивача складають 11 932 402,55 грн. ((1 276,421 т - обсяг сої, що переданий на зберігання, загальною вартістю 14 870 299,55 грн.) - (252,180 т - кількість сої, виданої зі складу, вартістю 2 937 897,00 грн.) = 1 024,241 т нестача вартістю 11 932 402,55 грн.).

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що розмір збитків, завданих позивачу втратою майна, яке було передано відповідачу на зберігання, є меншим від заявленого позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Причинний зв'язок.

Відповідачем порушено його обов'язок із забезпечення схоронності переданого на зберігання зерна, відтак така поведінка призвела до неможливості виконання ним взятих на себе зобов'язань та втрати товару.

Вина.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач не навів жодних доводів та не подав доказів, які б підтверджували відсутність його вини у завданні шкоди, відтак суд вважає встановленим і цей елемент складу цивільного правопорушення.

Норми права, які застосував суд.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Частиною 1 ст. 949 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч. 2 ст. 949 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ч. 2 ст. 950 ЦК України).

Статтею 953 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні , зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Згідно ст. 24 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

В силу приписів ст. 32 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Згідно статті 35 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявності в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення (протиправності поведінки, розміру збитків, наявності причинного зв'язку, вини), що є підставою для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 11 932 402,55 грн. реальних збитків.

Розподіл судових витрат.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 178 986,05 грн.

Крім того, позивачем було заявлено клопотання про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 156 470,51 грн.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем на підтвердження його витрат на послуги адвоката надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1228, виданого 28.02.2012, договору про надання правової допомоги від 12.03.2018, додаткової угоди від 28.03.2018 до договору про надання правової допомоги від 12.03.2018, довідки №1133/01 від 19.04.2018, платіжного доручення №195 від 06.03.2018 про оплату вартості послуг у розмірі 24 294,51 грн., платіжного доручення №196 від 07.03.2018 про оплату вартості послуг у розмірі 7 000,00 грн., платіжного доручення №200 від 12.03.2018 про оплату вартості послуг у розмірі 75 176,00 грн., платіжного доручення №224 від 16.03.2018 про оплату вартості послуг у розмірі 25 000,00 грн., платіжного доручення №266 від 26.03.2018 про оплату вартості послуг у розмірі 25 000,00 грн., ордеру серії ОД №304377 від 19.03.2018.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

Водночас, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача судових витрат у вигляді витрат на кур'єрські відправлення у розмірі 243,00 грн., оскільки такі здійснені позивачем не у зв'язку із розглядом даної справи та, крім того, здійснені позивачем до відкриття провадження у справі.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР , с. Стоянів, вул. І.Франка, 85Б, Радехівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 41216686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА , м. Київ, пров. Киянівський, буд. 7-А, поверх 7 (ідентифікаційний код 37817784) прямі збитки, завдані у зв'язку з нестачею (втратою) товару на складі обсягом 1024,241 т в розмірі 11 932 402,55 грн.,

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РАДЕХІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР , с. Стоянів, вул. І.Франка, 85Б, Радехівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 41216686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА , м. Київ, пров. Киянівський, буд. 7-А, поверх 7 (ідентифікаційний код 37817784) 178 986 грн. 05 коп. судового збору, 156 470 грн. 51 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Накази видати згідно ст. 327 ГПК України.

5. Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

В судовому засіданні 05.11.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 15.11.2018.

Суддя Мазовіта А.Б.