Постанова

від 13.11.2018 по справі 922/2723/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа № 922/2723/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А. , суддя Фоміна В.О.

за участю секретаря судового засідання Марченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень" (вх. 229 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/2723/17 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області колегією суддів у складі: головуючий суддя Суярко Т.Д. суддя Калантай М.В., суддя Шатерніков М.І., повний текст складено 14.12.2017)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень", м. Дніпро,

до: 1) Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, м. Зміїв,

2) Фермерського господарства "Єва-Агро", с.Борова Зміївського району Харківської області,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру України в Харківській області, м. Харків,

про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2017 року ПАТ "Племінний завод "Червоний велетень" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Зміївської районної державної адміністрації та Фермерського господарства "Єва-Агро" про визнання недійсним розпорядження Зміївської районної Державної адміністрації від 23.03.2017 №87 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки фермерському господарству "Єва-Агро" за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) членів колишнього ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області" (зі змінами внесеними розпорядженням Зміївською районною державною адміністрацією від 15.06.2017 № 177 "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 23.03.2017 № 87"), визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16.06.2017, укладеного між Зміївською РДА (ЄДРПОУ 04059639) та ФГ " Єва-Агро" (ЄДРПОУ 40165809), об'єктом оренди за яким є земельні ділянки загальною площею 150,6280 га, розташовані за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області згідно переліку, визначеного в позовній заяві.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що з огляду на принцип належного урядування, є неможливим втручання з боку державних органів в права на земельні ділянки, які були фактично розподілені між членами трудового колективу позивача, в тому числі й не витребувані. Адже право на оформлення права власності на розподілені, але не витребувані земельні ділянки чинним законодавством не обмежене строком та може бути реалізоване особою впродовж всього періоду його існування. Таким чином, як зазначено в рішенні, помилки державного органу при здійснення процедури розпаювання не можуть бути підставою для позбавлення громадян прав, які вони отримали внаслідок фактично проведеної процедури розпаювання земельних ділянок.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16.06.2017, укладеного між Зміївською РДА та ФГ Єва-Агро , об'єктом оренди за яким є земельні ділянки загальною площею 150,6280 га, розташовані за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області згідно переліку, визначеного в позовній заяві, то встановлені судом обставини справи свідчать, що оскаржуваний договір укладено відповідно до вимог ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . Недійсність договору оренди з інших підстав позивачем не обґрунтовано та не доведено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Скарга обґрунтована тим, що станом на 01.04.1998 (день видачі Державного акту на право постійного користування землею) землі щодо яких виник спір мали форму власності саме державна , оскільки у постійне користування могла надаватись лише державна земля, а для приватної та колективної землі передбачались інші правовстановлюючі документи -Державний акт на право приватної власності та Державний акт на право колективної власності з додатком - списком колективу власників.

Крім того, як зазначено позивачем, встановлюючи для земельних ділянок щодо яких прийнято/укладено оспорювані розпорядження та договір, статус як розпайовані , судом не враховано, що земельне законодавство, у тому числі Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та Земельний кодекс України від 2001 року, не встановлюють правового статусу землі для розпайованих чи не розпайованих земель та відповідних правових наслідків для таких земель.

Судом першої інстанції внаслідок незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме норм ст.ст.25, 118, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та п.8 Перехідних положень Земельного кодексу України, не встановлено обставин, що мають значення для справи внаслідок чого помилково застосовано положення ст.13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

На думку апелянта, одержавши Державний акт на право постійного користування землею від 04.04.1998 серії I-XP №001133 у ВАТ Племінний завод Червоний Велетень виникло право користування для ведення сільськогосподарського виробництва 4772,3 га землі без обмеження такого права будь-яким строком (тобто безстроково).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27.04.2016 Публічним акціонерним товариством Племінний завод Червоний Велетень змінено тип акціонерного товариства з Публічного акціонерного товариства на Приватне акціонерне товариство, у зв'язку із чим змінено найменування на Приватне акціонерне товариство Племінний завод Червоний Велетень . Вказані обставини не є реорганізацією чи ліквідацією юридичної особи, тобто землекористувач за Державним актом на право постійного користування серії І-ХР № 001133 не змінився. При цьому, ЗК України, у тому числі його ст. 141, не включає до переліку підстав для припинення права користування земельної ділянки таку підставу як зміна типу акціонерного товариства або зміну найменування юридичної особи. Встановивши зазначені обставини колегія суддів дійшла висновку, що оспорюване розпорядження від 23.03.2017 № 87 прийнято Зміївською районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, з порушенням ч. 5 ст. 116 ЗК України та права постійного користування позивача, визначеного Державним актом на право постійного користування серії І-ХР № 001133. Договір оренди землі, укладений на виконання такого розпорядження, на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України визнано недійсним, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства - ст. 122 ЗК України, ч. 5 ст. 116 ЗК України.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 у справі № 922/2723/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що за змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Проте, наведені положення законодавства помилково було залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, як і не було з'ясовано дійсні права сторін стосовно предмета спору та не встановлено усіх необхідних для вирішення спору обставин, з наданням оцінки усім доказам, зібраним у справі, як того вимагають положення процесуального законодавства. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", визнано помилковими, оскільки даний спір не стосується порядку і процедури паювання та виділення земельних ділянок із колективної власності, натомість предметом дослідження у цьому спорі є, зокрема, наявність чи відсутність у райдержадміністрації повноважень щодо розпорядження земельними ділянками як невитребуваними паями.

Згідно положень ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 призначено справу до розгляду.

Відповідно до Указу Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" від 29.12.2017 №454/2017 постановлено ліквідувати Харківський апеляційний господарський суд та утворити Східний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.

У відповідності до частини 6 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у газеті "Голос України" (№185 (6940) від 03.10.2018) розміщено повідомлення про початок роботи Східного апеляційного господарського суду з 03.10.2018.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.10.2018 прийнято справу №922/2723/17 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень" на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 до провадження Східного апеляційного господарського суду. Призначено справу № 922/2723/17 до розгляду на 30.10.2018 о 14:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, про що повідомлено учасників справи.

30.10.2018 протокольною ухвалою Східного апеляційного господарського суду оголошено перерву у судовому засіданні до 13.11.2018 до 15 год. 45 хв.

13.11.2018 до суду від позивача надійшла заява (вх.№1020) про відкладення розгляду справи, в якій позивач просив розгляд справи відкласти, посилаючись на те, що адвокат Кравцов С.О. не зможе взяти участь в черговому судовому засіданні, оскільки на 13:30 год. призначені слідчі дії по ДТП, де адвокат Кравцов С.О. захищає права та інтереси підозрюваного - ОСОБА_2, водія транспортного засобу TOYOTA TUNDRA д.н.НОМЕР_1. Крім того, в Харківському апеляційному суді, де адвокат Кравцов С.О. представляє інтереси ОСББ Конкорд-1 , призначено розгляд справи №641/4774/17 на 16:30 13.11.2018.

Представники відповідачів та третьої особи у судовому засіданні проти відкладення розгляду справи заперечували.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.11 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зазначає, що у судовому засіданні 30.10.2018 було розпочато розгляд справи по суті та було заслухано всіх учасників справи. Адвокат позивача Кравцов С.О. надавав пояснення щодо поданого позову та апеляційної скарги. За таких обставин, враховуючи те, що позивачем вже було надано пояснення по справі, до клопотання не додано доказів на підтвердження зазначених у клопотанні обставин, інші учасники справи проти відкладення розгляду справи заперечують, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представники відповідачів та третьої особи у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували. Просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, згідно наказу Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області №1275П від 04.07.1996 року на базі державного племінного заводу Червоний Велетень створено відкрите акціонерне товариство (а.с.62-63 т.1).

Відповідно до Протоколу №18/04-2011р. загальних зборів акціонерів ВАТ Племінний завод Червоний Велетень від 18.04.2001 згідно вимог закону України Про акціонерні товариства було вирішено змінити найменування товариства з Відкритого акціонерного товариства Племінний завод Червоний Велетень на Публічне акціонерне товариство Племінний завод Червоний Велетень (а.с.65-70 т.1). В подальшому загальними зборами акціонерів від 27.04.2016 було прийнято рішення від 27.04.016 про зміну типу товариства з публічного на приватне (а.с.6-10 т.4). Наведене також підтверджується копією Статуту позивача (а.с.71-73 т.1).

Наведеними документами, а також Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що позивач являється правонаступником Відкритого акціонерного товариства Племінний завод Червоний Велетень .

01.04.1998 ВАТ Племінний завод Червоний велетень було видано Акт І-ХР №001133 на право постійного користування землею площею 4772,3 га для ведення сільськогосподарського виробництва (а.с. 79-82 т.1).

15.01.2002 Загальними зборами членів трудового колективу позивача було прийнято рішення розподілити земельну ділянку площею 3544,0 га між 598 членами трудового колективу згідно затвердженого списку (виписка з протоколу №4 від 15.01.2002 загальних зборів членів трудового колективу ВАТ Племінний завод Червоний велетень ) (а.с. 89-97 т.1).

15.02.2002 колектив позивача листом №32 від 15.02.2002 звернувся до Бірківської сільської ради з проханням передати землі площею 3480 га, що залучені під виробничу програму, в колективну власність трудового колективу акціонерів, у зв'язку з реформуванням підприємства (а.с. 138 т.1).

06.03.2002 Бірківська сільська рада Зміївського району Харківської області надала згоду на передачу земель позивача в кількості 3480 га в колективну власність, затвердила список громадян, що мають право на отримання земельного паю в кількості 598 осіб (протокол 18 сесії 23 скликання від 06.03.2002 та рішення від 06.03.2002 Про надання згоди на передачу земель в колективну власність ВАТ Племінний завод Червоний велетень (а.с135-137 т.1).

30.10.2002 Зміївська районна державна адміністрація розпорядженням №280 Про затвердження проекту приватизації земель ВАТ Племінний завод Червоний велетень затвердила розроблений проект приватизації земель, яким передбачалась приватизація 598 особами земельних ділянок площею 3544 га, зобов'язала акціонерів позивача замовити розроблення проектів створення нових землеволодінь і подати їх на розгляд адміністрації (а.с. 139 т.1).

05.02.2003 Зміївська районна державна адміністрація розпорядженням №82 затвердила розроблений проект приватизації земель, яким передбачена приватизація 598 особами земельних ділянок площею 3544 га (а.с. 145 т.1).

Відповідно до протоколу №2 від 06.12.2003 на загальних зборах власників земельних часток (паїв) ВАТ Племінний завод Червоний велетень затверджено проект організації земельних часток (паїв), затверджено порядок розподілу земельних часток (паїв) та розподілено земельні частки (паї) між власниками шляхом проведення жеребкування (а.с. 98-99 т.1). В додатку до протоколу №2 від 06.12.2003 власників земельних часток (паїв) ВАТ Племінний завод Червоний велетень ідентифіковано земельні частки (паї) та їх власників.

02.04.2004 Зміївська районна державна адміністрація розпорядженням №165 затвердила технічну документація по виділенню земельних часток (паїв) на землях позивача та оформленню права приватної власності на земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3406,9 га, виділила в натурі (на місцевості) земельні ділянки 556 особам (а.с. 108-112 т.1).

02.04.2004 підписано акт про передачу та прийом земельних ділянок у приватну власність із 549 особами (а.с. 113-122 т.1).

23.03.2017 Зміївська районна державна адміністрація розпорядженням №87 надала в тимчасове користування на умовах оренди фермерському господарству Єва-Агро земельні частки (паї) загальною площею 158,8126 га, ріллі, із земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) членів колишнього ВАТ Племінний завод Червоний велетень , розташованих за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на земельну ділянку. Земельні частки (паї), що залишаються не витребуваними, були передані в оренду терміном на 49 років (а.с.24-26 т.1).

Розпорядженням Зміївської районної державної адміністрації №177 від 15.06.2017 до розпорядження №87 від 23.03.2017 внесено зміни, а саме, змінено загальну площу з 158,8123 на 150,6280 (а.с.27 т.1).

16.06.2017 між Зміївською районною державною адміністрацією, орендодавцем, та фермерським господарством Єва-Агро , орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 150,6280 га, ріллі, із земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) членів колишнього ВАТ Племінний завод Червоний велетень , розташованих за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивач вважає розпорядження №87 від 23.03.2017 та договір оренди від 16.06.2017, такими, що порушують його право на постійне користування земельною ділянкою, та вважає що розпорядження прийняте, а договір укладений за межами компетенції Зміївської районної державної адміністрації.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

В обґрунтування оскаржуваного рішення місцевий господарський суд послався на неможливість постійного користування землею позивачем, як публічним акціонерним товариством, яке не відноситься до встановленого ст. 92 ЗК України вичерпного переліку суб'єктів які мають право на постійне користування земельними ділянками, положення ч.1 ст.13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ; п.2 ч.1 ст.21 Закону України Про місцеві державні адміністрації ; пп. г п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , відповідно до яких дійшов висновку, що оскаржуване позивачем розпорядження Зміївської РДА про передачу земельних ділянок в оренду прийнято в межах її компетенції та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Основного Закону України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14).

У відповідності до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом 6 розділу 10 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Положення пункту 6 розділу 10 Земельного кодексу України втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р.

Як було встановлено раніше, позивач являється правонаступником ВАТ Племінний завод Червоний велетень , якому було видано акт І-ХР №001133 на право постійного користування землею площею 4772,3 га для ведення сільськогосподарського виробництва.

З урахуванням наведеного висновок місцевого господарського суду стосовно того, що позивач не входить до вичерпного переліку суб'єктів, які мають право на постійне користування земельними ділянками визначеного ст.92 ЗК України та неможливості належності йому відповідного речового права є помилковим.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з положеннями статті 791 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності ; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок ; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

За змістом статті 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до довідки Державного комітету України по земельних ресурсах Харківського обласного головного управління земельних ресурсів Зміївського районного відділу земельних ресурсів про присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам ВАТ Племінний завод Червоний велетень на території Бірківської сільської ради №1266 від 14.06.2004, всім 598 земельним ділянкам присвоєні кадастрові номери (а.с.184-212 т.5). Наведене свідчить, що згідно проекту приватизації земель затвердженого розпорядженням Зміївської районної державної адміністрації №280 від 30.10.2002 сформовано 598 нових земельних ділянок яким присвоєні кадастрові номери, 42 з яких були передані в оренду ФГ Єва-Агро згідно оспорюваних розпорядження та договору.

Наведені вище норми земельного законодавства дають підстави дійти висновку про фактичне припинення існування первинної земельної ділянки загальною площею 150,6280 га , права на яку заявляє позивач у цьому спорі посилаючись на наявне у нього право постійного користування згідно з державним актом від 01.04.1998.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1, 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (яка діяла на час звернення із позовом у цій справі) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені положення законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16.

Як було встановлено раніше, з моменту формування та державної реєстрації нових земельних ділянок, які були сформовані шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні ВАТ Племінний завод Червоний велетень , фактично існування первинної земельної ділянки припинилось.

Зважаючи на встановлені обставини, позивачем не доведено порушення його права та охоронюваних законом інтересів прийняттям Зміївською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження від 23.03.2017 та підписанням між відповідачами оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 16.06.2017, та не обґрунтовано яким чином задоволення його позовних вимог поновить його право або припинить дії, які порушують це право.

Зважаючи на наведене, судом не надається оцінка правомірності дій Зміївської районної державної адміністрації щодо наявності у неї повноважень по розпорядженню земельними ділянками як невитребуваними паями та підписанню договору.

Суд першої інстанції даних обставин помилково не врахував, однак зазначене не призвело до прийняття неправильного рішення у справі.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, в зв'язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/2723/17 слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/2723/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.11.2018.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль

Суддя В.О. Фоміна