Постанова

від 01.10.2019 по справі 922/2723/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

1 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/2723/17

Провадження № 12-2гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,

учасників справи:

представник позивача - Філімонова О. М.,

представник відповідача - Фермерського господарства Єва-Агро - Маркевич В. В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Племінний завод Червоний Велетень на рішення Господарського суду Харківської області від 13 грудня 2017 року (судді Суярко Т. Д., Калантай М. В., Шатерніков М. І.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2018 року (судді Білоусова Я. О., Пуль О. А., Фоміна В. О.) у справі № 922/2723/17 за позовом Приватного акціонерного товариства Племінний завод Червоний Велетень до Зміївської районної державної адміністрації Харківської області та Фермерського господарства Єва-Агро за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру України в Харківській області, про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У серпні 2017 року Приватне акціонерне товариство Племінний завод Червоний Велетень (далі - ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень ) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом у якому просило :

- визнати недійсним розпорядження Зміївської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Зміївської РДА ) від 23 березня 2017 року № 87 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів (далі - Розпорядження), яким надані в тимчасове користування на умовах оренди Фермерському господарству Єва-Агро (далі - ФГ Єва-Агро ) земельні частки (паї) загальною площею 158,8126 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) членів колишнього Відкритогоакціонерноготовариства Племінний завод Червоний Велетень (далі - ВАТ Племінний завод Червоний велетень ), правонаступником якого є ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень ,розташованих за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області (зі змінами, внесеними розпорядженням Зміївської РДА від 15 червня 2017 року № 177 Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 23 березня 2017 року № 87 );

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 16 червня 2017 року (далі - Договір), укладений Зміївською РДА та ФГ Єва-Агро , об`єктом оренди за яким є земельні ділянки загальною площею 150, 6280 га, розташовані за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, згідно з переліком, наведеним у позовній заяві.

1.2. На обґрунтування підстав позову позивач зазначив, що Розпорядження прийнято незаконно, всупереч чинному законодавству , оскільки Зміївська РДА при його прийнятті діяла з перевищенням наданих їй повноважень, а саме з порушенням положень статті 19 Конституції України, статей 6, 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , статей 25, 84, 118, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) , статті 326 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) . Укладений на підставі спірного Розпорядження Договір також суперечить зазначеним вище законодавчим нормам .

1.3. Позивач послався на порушення його права користування спірними земельними ділянками, які згідно з державним актом на право постійного користування землею від 1 квітня 1998 року серії І-ХР № 001133 (далі - Державний акт), виданий ВАТ Племінний завод Червоний велетень , правонаступником якого є позивач, булипереданітовариству у постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва.

1.4. Відповідач заперечив проти позовних вимог і просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що спірні земельні ділянки, які передані в оренду за спірнимиРозпорядженням і Договором, належать до невитребуваних земельних паїв, а тому Зміївська РДА правомірно розпорядилася ними, уклавши спірний договір .

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду Харківської області від 13 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні земельні ділянки загальною площею 150,6280 га є розподіленими, але не витребуваними паями, розташованими за межами населеного пункту, тому оскаржуване позивачем Розпорядження про передачу земельних ділянок в оренду прийняте у межах компетенції Зміївської РДА та відповідає вимогам чинного законодавства. Суд також зазначив, що оспорюваний Договір оренди укладено відповідно до вимог статті 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ; недійсність цього Договору з інших підстав позивач не обґрунтував та не довів.

2.3. Окрім того, суд зазначив, що позивач не належить до вичерпного переліку суб`єктів, які можуть набувати права постійного користування земельними ділянками, визначеного статтею 92 ЗК України, а отже, відповідне речове право не може належати позивачеві.

2.4. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2018 року рішення Господарського суду Харківської області від 13 грудня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову повністю . Визнаючи недійсним Розпорядження, а також Договір оренди, укладений Зміївською РДА та ФГ Єва-Агро , апеляційний суд зазначив про відсутність доказів припинення права постійного користування землею позивача згідно з Державним актом на право постійного користування землею і дійшов висновку, що Зміївська РДА перевищила обсяг повноважень при прийнятті спірного Розпорядження та укладенні на його підставі оспорюваного Договору, оскільки земельні ділянки, які є їх предметом, не були приватизовані та належать до земель сільськогосподарського призначення державної власності, розпорядником яких за змістом частини другої статті 84 та частини четвертої статті 122 ЗК України є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

2.5. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд помилково залишив поза увагою положення статті 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , як і не з`ясував дійсних прав сторін стосовно предмета спору, не встановив усіх необхідних для вирішення спору обставин з наданням оцінки усім доказам, зібраним у справі, як того вимагають положення процесуального законодавства. Визнав помилковими посилання суду апеляційної інстанції на те, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям .

2.6. При повторному перегляді рішення суду першої інстанції Східний апеляційний господарський суд постановою від 13 листопада 2018 року рішення Господарського суду Харківської області від 13 грудня 2017 року залишив без змін. Зазначив, що з огляду на правонаступництво позивача за ВАТ Племінний завод Червоний велетень , якому виданий Державний акт на право постійного користування землею площею 4772,3 га для ведення сільськогосподарського виробництва,висновок суду першої інстанції про те, що позивач не входить до визначеного статтею 92 ЗК України вичерпного переліку суб`єктів, які мають право на постійне користування земельними ділянками та неможливості належності йому відповідного речового права, є помилковим.

2.7. Разом з тим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що з моменту формування та державної реєстрації нових земельних ділянок, сформованих шляхом поділу земельної ділянки, що перебувала у користуванні ВАТ Племінний завод Червоний велетень , існування первинної земельної ділянки фактично припинилось, а тому позивач не довів порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів унаслідок прийняття Зміївською РДА оскаржуваного Розпорядження та укладення оспорюваного Договору оренди земельної ділянки. Також позивач не обґрунтував, яким чином задоволення позовних вимог поновить його право або припинить дії, які порушують це право.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. 10 грудня 2018 року ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 13 грудня 2017 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2018 року, у якій просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

3.2. За наведеними в касаційній скарзі доводами, суди попередніх інстанцій, серед іншого, помилково розглянули позовні вимоги в частині оспорюваного Розпорядження Зміївської РДА в порядку господарської юрисдикції, оскільки місцеві державні адміністрації наділені управлінськими функціями, а тому розгляд указаних позовних вимог належить до юрисдикції адміністративного суду.

3.3. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 79, частину п`яту статті 116, статті 125, 126, 141 ЗК України, статтю 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) дійшовши висновку про припинення права користування позивача спірними земельними ділянками, оскільки формування земельних ділянок шляхом поділу земельної ділянки, охопленої Державним актом на право постійного користування, та присвоєння їм кадастрових номерів, не є підставою для припинення прав щодо такої земельної ділянки.

3.4. Скаржник, посилаючись на правові висновки, викладені в постановах, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 серпня 2018 року у справі № 911/2726/17, Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, зазначив, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень ; справу № 922/2723/17 разом з вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2019 року справу № 922/2723/17 із касаційною скаргою ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень прийнято до провадження; надано строк сторонам для подання відзиву на касаційну скаргу та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Зміївська РДА у відзиві на касаційну скаргу заперечила проти задоволення касаційної скарги та навела доводи щодо правомірності висновків судів попередніх інстанцій по суті позовних вимог. Зазначила, що оскільки земельні ділянки площею 150,6280 га відносяться до не витребуваних земельних часток (паїв), то оспорювані Розпорядження та Договір оренди відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, вказані земельні ділянки та рілля не можуть належати ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень на підставі Державного акта, оскільки входять до проекту приватизації земель і були розподілені між працівниками вказаного підприємства.

5.2. ФГ Єва-Агро також просило залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними. Розгляд справи правильно віднесено до юрисдикції господарських судів, оскільки спірне рішення у сфері земельних відносин вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. Крім того, право позивача на земельну ділянку площею 150,6280 га не підтверджено належними доказами та не доведено факт існування вказаної земельної ділянки як окремого об`єкта цивільних прав. Разом з тим спірна земельна ділянка є нерозподіленою (невитребуваною) і право розпорядження нею (в даному випадку передача в оренду до моменту виділення в натурі (на місцевості) власникам) належить до компетенції районної державної адміністрації згідно з повноваженнями, визначеними Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

5.3. Третя особа у своєму відзиві також заперечила проти задоволення касаційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача, вказавши, що Державний акт стосується земельної ділянки площею 4772,3 га, а тому не може посвідчувати право постійного користування земельною ділянкою площею 150,6280 га. На сьогодні фактично юридично відсутня земельна ділянка площею 4 772,3 га як сформована земельна ділянка - об`єкт речового права.

6. Фактичні обставини справи

6.1. 1 квітня 1998 року ВАТ Племінний завод Червоний велетень було видано акт І-ХР № 001133 на право постійного користування землею площею 4772,3 га для ведення сільськогосподарського виробництва.

6.2. Як установили суди попередніх інстанцій, позивач є правонаступником ВАТ Племінний завод Червоний Велетень .

6.3. 15 січня 2002 року загальні збори членів трудового колективу позивача прийняли рішення розподілити земельну ділянку площею 3544,0 га між 598 членами трудового колективу згідно із затвердженим списком (виписка з протоколу від 15 січня 2002 року № 4 загальних зборів членів трудового колективу ВАТ Племінний завод Червоний велетень ).

6.4. Трудовий колектив позивача листом від 15 лютого 2002 року № 32 звернувся до Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області з проханням передати землі площею 3480 га, що залучені під виробничу програму, в колективну власність трудового колективу акціонерів у зв`язку з реформуванням підприємства.

6.5. 6 березня 2002 року Бірківська сільська рада Зміївського району Харківської області надала згоду на передачу земель позивача в розмірі 3480 га в колективну власність, затвердила список громадян, що мають право на отримання земельного паю в кількості 598 осіб (протокол 18-ї сесії 23-го скликання та рішення від 6 березня 2002 року Про надання згоди на передачу земель в колективну власність ВАТ Племінний завод Червоний велетень ).

6.6. 30 жовтня 2002 року Зміївська РДА розпорядженням № 280 Про затвердження проекту приватизації земель ВАТ Племінний завод Червоний велетень затвердила розроблений проект приватизації земель, яким передбачалась приватизація 598 особами земельних ділянок загальною площею 3544 га, зобов`язала акціонерів позивача замовити розроблення проектів створення нових землеволодінь і подати їх на розгляд адміністрації.

6.7. 5 лютого 2003 року Зміївська РДА розпорядженням № 82 затвердила розроблений проект приватизації земель, яким передбачено приватизацію 598 особами земельних ділянок загальною площею 3544 га.

6.8.Відповідно до протоколу від 6 грудня 2003 року № 2 на загальних зборах власників земельних часток (паїв) ВАТ Племінний завод Червоний велетень затверджено проект організації земельних часток (паїв), затверджено порядок розподілу земельних часток (паїв) та розподілено земельні частки (паї) між власниками шляхом проведення жеребкування. У додатку до вказаного протоколу ідентифіковані земельні частки (паї) та їх власники.

6.9. 2 квітня 2004 року Зміївська РДА розпорядженням № 165 затвердила технічну документацію з виділення земельних часток (паїв) на землях позивача та оформлення права приватної власності на земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3406,9 га, виділила в натурі (на місцевості) земельні ділянки 556 особам.

6.10. 2 квітня 2004 року підписано акт приймання-передачі земельних ділянок 549 особам у приватну власність.

6.11. Згідно з довідкою Державного комітету України по земельних ресурсах Харківського обласного головного управління земельних ресурсів Зміївського районного відділу земельних ресурсів від 14 червня 2004 року № 1266 про присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам ВАТ Племінний завод Червоний велетень на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області всім 598 земельним ділянкам присвоєні кадастрові номери.

6.12. 23 березня 2017 року Зміївська РДА спірним Розпорядженням надала в тимчасове користування на умовах оренди ФГ Єва-Агро земельні частки (паї) загальною площею 158,8126 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) членів колишнього ВАТ Племінний завод Червоний велетень , розташованих за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на земельну ділянку. Земельні частки (паї), що залишаються не витребуваними, були передані в оренду терміном на 49 років.

6.13. Розпорядженням Зміївської РДА №177 від 15 червня 2017 року до спірного Розпорядження внесено зміни, а саме змінено загальну площу з 158,8126 на 150,6280 га.

6.14. 16 червня 2017 року Зміївська РДА, як орендодавець, та ФГ Єва-Агро , як орендар, уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 150,6280 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) членів колишнього ВАТ Племінний завод Червоний велетень , розташованих за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо юрисдикції спору

7.1. Розглядаючи справу в частині позовних вимог про визнання недійсним спірного Розпорядження Зміївської РДА , Велика Палата Верховного Суду виходить з такого .

7.2. Згідно з положеннями статей 1, 41 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), які кореспондуються зі статтями 4, 20 ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

7.3. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 ГПК України у згаданій редакції).

7. 4. Підвідомчість господарських справ була установлена статтею 12 ГПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, згідно з пунктами 1, 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

7.5. ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

7.6. Натомість стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

7.7. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

7. 8. За правилами частини першої статті 17 цього ж Кодексу у зазначеній вище редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

7.9. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

7.10. Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час звернення до суду з позовом належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

7.1 1. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

7.1 2. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

7.1 3. Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

7.1 4 . Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

7.1 5. Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки.

7.1 6. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

7.1 7. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

7.1 8. Згідно з пунктом а частини першої статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

7.1 9. Стаття 84 ЗК України встановлює, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

7.20. З наведеного вбачається, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

7.2 1. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 925/1152/17

7.2 2 . З оскаржуваного Розпорядження органу місцевого самоврядування вбачається, що воно спрямоване на передачу права користування земельною ділянкою шляхом передачі такої ділянки в оренду.

7.2 3 . Такий спір має приватноправовий характер, а не публічний, оскільки стосується підстав набуття права користування на майно, яке на думку позивача належить йому.

7.2 4 . Отже, з огляду на суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, спір у цій справі підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а тому наведені в касаційній скарзі доводи про те , що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства ,є безпідставними.

Щодо суті позовних вимог

7.25. Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

7.26. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

7.27. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

7.28. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, що склалися, виходячи з тих відносин, які регулюють нормам права, і такий спосіб має забезпечувати ефективний захист та відновлення порушеного права позивача.

7.29. Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

7.30. Згідно зі статтею 79 1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

7.31. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсним органів виконавчої влади або місцевого самоврядування (частини друга, третя статті 152 ЗК України).

7.32. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

7.33. Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

7.34. Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, бути спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей).

7.35 . Суди попередніх інстанцій з`ясували, що за рахунок земельної ділянки, що перебувала у ВАТ Племінний завод Червоний Велетень на праві постійного користування згідно з Державним актом, шляхом поділу утворені нові земельні ділянки (загальною площею 3 544 га) з відповідним затвердженим проектом приватизації земель, яким передбачалась приватизація 598 особами земельних ділянок загальною площею 3 544 га, земельні ділянки зареєстровано у Державному земельному кадастрі, та їм присвоєно кадастрові номери, тобто, ці нові земельні ділянки є сформованими.

7.36. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56).

7.37. Відтак, у цій справі позивач, вважаючи себе належним землекористувачем, звернувся до суду за захистом свого майнового права від порушень у спосіб, передбачений чинним законодавством.

7.38. Стосовно права постійного користування позивача, Велика Палата Верховного Суду зазначає про таке.

7.39. Згідно із частиною першою статті 1 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII, що був чинним на момент видачі ВАТ Племінний завод Червоний Велетень (правонаступником якого є ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень ) акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою (далі - ЗК УРСР), земельні відносини в Україні регулювалися цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видавалися відповідно до нього.

7.40. Стаття 4 ЗК УРСР установлювала, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

7.41. Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК УРСР, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року № 2201-ХІІ.

7.42. За змістом частини другої статті 78 чинного ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

7.43. Дійсно, приписи чинного ЗК України не відносять приватні акціонерні товариства до суб`єктів, які можуть набути право постійного користування із земель державної та комунальної власності, адже відповідно до частини другої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

7.44. Однак при цьому положення пункту 6 розділу X указаного Кодексу щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, а підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначені частиною першою статті 141 ЗК України, не зумовлюють припинення такого права, яке виникло у юридичної особи приватної форми власності у відповідності до чинного законодавства, зміною відповідного законодавства чи зміною типу акціонерного товариства.

7.45. Суди попередніх інстанцій установили, що ВАТ Племінний завод Червоний Велетень отримало у встановленому законодавством порядку земельну ділянку площею 4772,3 га для ведення сільськогосподарського виробництва 1 квітня 1998 року, про що йому було видано відповідний Державний акт. Тож право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 1 січня 2002 року, збереглося у нього після 1 січня 2002 року.

7.46.Разом з тим стосовно доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів земельного законодавства України при розгляді цієї справи, відсутність законних підстав для припинення права постійного користування позивача та невірне визначення судами правового режиму наданих в оренду земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

7.47. Складовою реформування земельних відносин, що триває в Україні, є роздержавлення земель, тобто передача останніх із державної та комунальної власності у приватну власність. Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами.

7.48. Так, відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, статтею 25 ЗК України. Відповідно до частини першої цієї статті при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно (частини друга та третя статті 25 ЗК України).

7.49. У свою чергу, частинами третьою-п`ятою статті 118 ЗК Кодексу передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

7.50. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

7.51. Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

7.5 2 . 26 квітня 2003 року набрав чинності Закон України № 675-IV Про внесення змін до Земельного кодексу України , яким пункт 8 розділу Х ЗК України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

7.53. Натомість приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ № 720/95), пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

7.54. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95 ).

7.55. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації (пункти 5, 6 Указу № 720/95 ).

7.56. Викладені вище норми дозволяють констатувати, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

7.57. Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України від 5 червня 2003 року № 899-IV Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі - Закон України № 899-IV) .

7.58 . Статтями 1 та 2 Закону України № 899-IVвизначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї .

7.59. Указаним Законом повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.

7.60. Статтею 13 Закону України № 899-IV передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

7.61. За змістом частини третьої статті 13 Закону України № 899-IVневитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

7.62 . Як вже зазначено вище, суди попередніх інстанцій з`ясували, що 15 січня 2002 року загальні збори членів трудового колективу позивача прийняли рішення розподілити земельну ділянку площею 3544, 0 га (до якої входять спірні земельні ділянки) між 598 членами трудового колективу згідно із затвердженим списком, колектив позивача звертався з проханням передати землі площею 3480 га, що залучені під виробничу програму, в колективну власність трудового колективу акціонерів у зв`язку з реформуванням підприємства, така згода була надана і затверджений список громадян, що мають право на отримання земельного паю в кількості 598 осіб.

7.63. Відповідно до протоколу від 6 грудня 2003 року № 2 на загальних зборах власників земельних часток (паїв) ВАТ Племінний завод Червоний велетень затверджено проект організації земельних часток (паїв), затверджено порядок розподілу земельних часток (паїв) та розподілено земельні частки (паї) між власниками шляхом проведення жеребкування. У додатку до вказаного протоколу ідентифіковані земельні частки (паї) та їх власники, а 2 квітня 2004 року Зміївська РДА розпорядженням № 165 затвердила технічну документацію з виділення земельних часток (паїв) на землях позивача та оформлення права приватної власності на земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3406,9 га, виділила в натурі (на місцевості) земельні ділянки 556 особам.

7.64. Таким чином, члени трудового колективу позивача застосували процедуру паювання до відповідної частини земель, що перебували у позивача на праві постійного користування. Наслідком реалізації цієї процедури є припинення права державної та комунальної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо земельних ділянок державної та комунальної власності.

7.65. За результатами цієї процедури 2 квітня 2004 року підписано акт приймання-передачі земельних ділянок у приватну власність 549 особам і правомірність набуття цими особами земельних ділянок у власність позивач у цій справі не ставить під сумнів, як і уповноважені органи державної влади.

7.66. Встановлені судами обставини справи та системний аналіз наведених вище норм законодавства дають підстави стверджувати, що спірні земельні ділянки є сформованими та відносяться до нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв), які не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

7.67. З огляду на викладене вище, слід погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок прийняття Зміївською РДА оскаржуваного Розпорядження та відповідно підписання оспорюваного Договору оренди на підставі цього Розпорядження.

7.68. Отже, Розпорядження Зміївської РДА про передачу в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) ФГ Єва-Агро прийнято правомірно, а суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до приписів частин першої та четвертої статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини.

8.2. З огляду на наведені вище приписи законодавства про підстави та порядок розгляду спорів про визнання недійсними та скасування розпоряджень щодо земельних ділянок, які мають статус невитребуваних земельних часток (паїв), та висновки Великої Палати Верховного Суду про їх застосування у спірних правовідносинах, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є правильними.

8.3. Разом з тим суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку про відмову задоволенні позовних вимог, не зазначив про правомірність дій Зміївської РДА щодо наявності у неї повноважень з розпорядження земельними ділянками як невитребуваними паями та щодо підписання Договору.

8.4. Таким чином, резолютивну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2018 року слід залишити без змін, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

9. Щодо розподілу судових витрат

9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК Україниякщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.2. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

9.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судового рішення суду апеляційної інстанцій і залишення без змін його резолютивної частини, яким залишено у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ПрАТ Племінний завод Червоний Велетень , судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 287, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Племінний завод Червоний Велетень задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2018 року, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич