Рішення

від 31.10.2018 по справі 925/625/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року м. Черкаси справа № 925/625/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Кадусі Н.В., за участю прокурора відділу прокуратури Черкаської області Гамової В.М., представників сторін: позивача - не з'явились, відповідача - ОСОБА_2 за посадою (голова фермерського господарства), Рудницької Н.В. за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщення суду в м. Черкаси справу за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради об'єднаної територіальної громади до фермерського господарства "ОСОБА_4" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор - заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області звернувся в господарський суд з позовом до фермерського господарства "ОСОБА_4" (далі - відповідач), в якому просив суд витребувати з незаконного користування фермерського господарства "ОСОБА_4" земельну ділянку площею 14,9 га, що розташована за межами населеного пункту, на адміністративній території Михайлівської сільської ради Кам'янського району Черкаської області та відшкодувати понесені судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що спірна земельна ділянка, розташована за межами населеного пункту, на адміністративній території Михайлівської сільської ради Кам'янського району Черкаської області, яка належить до державної власності, площею 14,9 га, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії № 15, виданого на підставі рішення Кам'янської районної ради народних депутатів від 24.02.1993 року за № 12-21, була надана на праві постійного користування громадянину ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства. ІНФОРМАЦІЯ_1 року фізична особа ОСОБА_4 помер, що підтверджується актовим записом про смерть від 28.06.2002 року № 25. Між власником спірної земельної ділянки та фермерським господарством не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками. Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, а тому подальше використання спірної земельної ділянки відповідачем є незаконним.

Правовими підставами позову позивач визначив норми статей 92, 116, 118, 125, 126 ЗК України, статтями 4, 19, 20, 23 Закону України Про фермерське господарство , статтями 179, 187, 188 ГК України, статтями 182, 191, 407, 1212, 1216, 1218, 1225 ЦК України, статтями 2, 4, 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень правові висновки Верховного Суду України викладені у постановах від 05.10.2016 року у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 року у справі № 6-3113цс15, правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 24.01.2018 року у справі № 908/799/17 та від 27.03.2018 року у справі № 463/337515-а.

Ухвалою суду від 21.06.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/625/18, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач в особі свого представника подав 09.07.2018 року за вх. № 19685/18 письмовий відзив на позов, 13.09.2018 року доповнення до відзиву на позовну заяву за вх. № 27174/18, за змістом яких проти позову заперечував з мотивів безпідставності, необґрунтованості і недоказаності позовних вимог, зокрема, зазначив, що спірна земельна ділянка була передана фізичній особі ОСОБА_4 у постійне користування для ведення фермерського господарства, що стало підставою для створення та реєстрації фермерського господарства Тимошенко Василя Макаровича , засновниками якого були: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2. Тобто спірна земельна ділянка після створення фермерського господарства перебуває саме у володінні та користуванні фермерського господарства, а не окремого фермера. Після смерті голови фермерського господарства, на чиє ім'я видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою, це право зберігається за фермерським господарством та його членами і підлягає переоформленню відповідно до вимог п. 6 Перехідних положень Земельного Кодексу України, який не визначає строк переоформлення права постійного користування та не вказує, що переоформлення права постійного користування неможливе після смерті особи - члена фермерського господарства на ім'я якої було видано державний акт. Спірна земельна ділянка була набута в постійне користування на законних підставах, в порядку та у спосіб, що був визначений чинним на той час законодавством, тому після смерті одного із засновників, фермерське господарство, як юридична особа, свою діяльність не припиняло. Також, відповідачем від свого імені своєчасно та в повному обсязі здійснюється сплата земельного податку за земельну ділянку, яка належить йому на праві постійного користування. Так, відсутність права відповідача користування спірною земельною ділянкою прокурором та позивачем не підтверджене належними доказами, право користування відповідачем спірною земельною ділянкою не припинено, спірні вимоги позивача відповідач вважає незаконними. Крім того, відповідач зазначає про відсутність у прокурора повноважень на звернення із даною позовною заявою до суду та просить суд застосувати строк позовної давності на звернення із даним позовом до суду, враховуючи те, що оскільки підставою позовних вимог є смерть одного із засновників фермерського господарства, а він помер у 2002 році, то строк позовної давності необхідно обраховувати із цього періоду. Зазначені обставини є підставами для відмови у задоволені позову в повному обсязі.

У своїх запереченнях на позов відповідач посилався, зокрема, на постанову Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 Про затвердження форм державного акту на право власності на земельну ділянку та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою , рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, постанову пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин № 6 від 17.05.2011 року, постанову Вищого господарського суду України від 06.02.2008 року у справі № 2-5/8439-2007, положень ст. ст. 52, 141 Земельного кодексу України, ст. ст. 412 Цивільного кодексу України у відповідних редакціях, Закону України Про селянське (фермерське) господарство , чинного в період виникнення спірних правовідносин.

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, зазначене прокурором у позовній заяві як позивач, в особі свого представника 26.07.2018 року подало клопотання (вх. № 21678/18) у якому зазначає, що спірна земельна ділянка згідно Наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 05.06.2016 року № 23-2202/14-18-СГ була передана із державної власності у комунальну власність Михайлівській сільській раді, на підтвердження чого додані відповідні документи та, з цих підстав, просило залучити до участі у справі Михайлівську сільську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 14.09.2018 року за клопотанням прокурора було замінено позивача у справі № 925/625/18 - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області на Михайлівську сільську раду об'єднаної територіальної громади.

В судових засіданнях прокурор позов з підстав, викладених у позовній заяві, підтримала і просила суд його задовольнити повністю, представник позивача його вирішення поклав на розсуд суду, представники відповідача позов не визнали і просили суд в його задоволенні відмовити повністю з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов та доповненні до відзиву.

Згідно з ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд відмовляє у задоволенні позову з таких підстав.

24.02.1993 року Рішенням ХП сесії ХХІ скликання Кам'янської районної ради народних депутатів Черкаської області № 12-21 Про відведення земельних ділянок для ведення фермерських господарств , розглянувши проекти відведення земельних ділянок, складених Черкаським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук жителям Кам'янського району (а. с. 141-147), вирішено, зокрема, затвердити проект відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_4, площею 14,9 га ріллі за рахунок земель запасу, розміщених на території Михайлівської сільської ради (а. с. 109).

Кам'янською районною Радою народних депутатів Кам'янського району Черкаської області України видано Державний акт на право постійного користування землею, згідно з яким землекористувачу - фермеру ОСОБА_4, надано у постійне користування 14,9 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення фермерського господарства у відповідності до рішення Кам'янської районної Ради народних депутатів від 24.02.1993 року № 12-21. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 15, який підлягає обов'язковій заміні (а. с. 11-12).

07.05.1993 року Кам'янською районною державною адміністрацією Черкаської області видано Свідоцтво № 40 про державну реєстрацію фермерського господарства ОСОБА_4, яке знаходиться за юридичною адресою: 258465, с. Михайлівка, Кам'янського району Черкаської області, засновниками якого зазначено: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, напрямки діяльності - вирощування, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції, державна реєстрація якого проведена 07.05.1993 року за розпорядженням № 143 (а. с. 116).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року голова фермерського господарства ОСОБА_4 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 28.06.2002 року (а. с. 113), у зв'язку з чим, згідно з Протоколом № 1 Загальних зборів засновників фермерського господарства ОСОБА_4. від 15.02.2002 року затверджено рішення засновників, яким вирішено обрати головою фермерського господарства - ОСОБА_2 (а. с. 114-115).

Із листа Смілянської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області від 12.04.2018 року № 53/23-16-08 та від 19.07.2018 року № 2018/23-04-03-20 вбачається, що відповідачем в повному обсязі сплачується земельний податок за земельну ділянку площею 14,9 га, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради (а. с. 14, 150 відповідно).

Листом відділу у Кам'янському районі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області № 10.23-0.260-218/104-18 від 20.03.2018 року повідомлено Кам'янський відділ Смілянської місцевої прокуратури, що земельна ділянка для ведення фермерського господарства, яка розташована в адміністративних межах Михайлівської сільської ради за межами населеного пункту перебуває у постійному користуванні ОСОБА_4 згідно державного акта б/д за № 15 (а. с. 15).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), Фермерське господарство ОСОБА_4 є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 14214093, за організаційно-правовою формою - фермерське господарство, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 119-120).

Із Довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, станом на 31.12.2015 року, земельна ділянка, яка знаходиться в адміністративних межах Михайлівської сільської ради (за межами населеного пункту), площею 15,1 га, належить до державної власності, знаходиться у користуванні Фермерського господарства ОСОБА_4, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, рілля. Земля знаходиться в постійному користуванні згідно державного акта б/д № 15 (а. с. 16).

Михайлівська сільська рада Кам'янського району Черкаської області листом від 18.04.2018 року № 02-09/296 повідомила Кам'янський відділ Смілянської місцевої прокуратури, що земельна ділянка площею 14,9 га була надана фермеру ОСОБА_4 Кам'янською районною радою народних депутатів згідно рішення Кам'янської районної ради народних депутатів згідно з рішенням від 24.02.1993 року № 12-21 та після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ця земельна ділянка використовується його сином - ОСОБА_2, який є правонаступником та співзасновником фермерського господарства ОСОБА_4 (а. с. 17).

У акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 07.05.2018 року та акті обстеження земельної ділянки від 07.05.2018 року зазначено, що під час перевірки та обстеження земельної ділянки площею 14,9 га в адміністративних межах Михайлівської сільської ради встановлено, що зазначена земельна ділянка державної форми власності сільськогосподарського призначення, яка була надана громадянину ОСОБА_4 в постійне користування для ведення фермерського господарства, використовується громадянином ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства без правовстановлюючих документів (а. с. 18-19).

Відповідно до положень Статуту Фермерського господарства ОСОБА_4, затвердженого загальними зборами його членів № 1 від 20.06.2018 року та зареєстрованого приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Черкаської області Богдановою Г.Ю. в реєстрі за №№ 1107, 1108 (далі - Статут), фермерське господарство створено як самостійну юридичну особу у відповідності до чинного законодавства України, зареєстроване 07.05.1993 року на підставі розпорядження Кам'янської районної державної адміністрації Черкаської області № 143, про що видано свідоцтво № 40 від 13.05.1993 року (п. п. 1.1.). господарство створюється на невизначений період часу та діє з моменту його державної реєстрації (п. п. 1.4.). Господарство створене з метою отримання прибутку в результаті своєї діяльності: одержання прибутку шляхом здійснення господарської й підприємницької діяльності, впровадження науково-технічних досягнень (п. п. 3.1.), господарство зареєстроване як юридична особа та має статус сімейного фермерського господарства (п. п. 6.2.).

У розділі 7 Статуту Майно господарства передбачено, що до складу майна господарства можуть входити, зокрема, земельні ділянки, які можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства чи його засновникам на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується господарством на умовах оренди; земельних ділянок наданих в постійне користування, оренду для створення фермерського господарства. Права володіння і користування земельними ділянками, у тому чисті на правах постійного користування, які знаходяться у власності чи користуванні членів господарства, здійснює господарство. У своїй діяльності господарство використовує земельну ділянку площею 14,9 га, що знаходиться в адміністративних межах Михайлівської сільської ради Кам'янського району, за межами населеного пункту, за кадастровим номером НОМЕР_2, та була передана господарству для його створення.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 05.06.2018 року № 23-220/14-18-СГ Про передачу земельних ділянок державної форми власності у комунальну власність вирішено передати Михайлівській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 860,9454 га, які розташовані в адміністративних межах Михайлівської, Ребедайлівської та Ревівської сільських рад Кам'янського району Черкаської області згідно з актом приймання-передачі (а. с. 59).

Відповідно до Акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 05.06.2018 року, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 05.06.2018 року № 23-220/14-18-СГ передає із державної власності, а Михайлівська сільська рада Кам'янського району Черкаської області Черкаської області приймає у комунальну власність Михайлівської сільської ради Кам'янського району Черкаської області земельні ділянки згідно з додатком, в тому числі земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2, площею 14,9 га, для ведення фермерського господарства (рядок 56 у Додатку). Цей акт із зазначеним наказом є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на вказані у додатку земельні ділянки Михайлівською сільською радою Кам'янського району Черкаської області (а. с. 60, Додаток а. с. 61-72).

На замовлення відповідача за договором № 106118 від 16.04.2018 року була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж) земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 площею 14,9000 га для ведення фермерського господарства на території Михайлівської сільської ради Кам'янського району Черкаської області (а. с. 103-126).

Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7107072862018 від 08.05.2018 року вбачається, що 08.05.2018 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 26.04.2018 року, розробленої ФОП Овчаренко Олександром Миколайовичем, відділом у Камянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2, площею 14,9 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за цільовим призначенням визначена для ведення фермерського господарства, належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, належить на праві власності ОСОБА_4 (а. с. 135-137).

Також, із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № НОМЕР_3, інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_2, площею 14,9 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за цільовим призначенням визначена для ведення фермерського господарства, належить до комунальної власності Михайлівської сільської ради. Дата державної реєстрації права власності - 12.07.2018 року (а. с. 86, 87).

У Довідці Михайлівської сільської ради від 16.07.2018 року № 1103 зазначено, що станом на 01.01.2018 року фермерське господарство ОСОБА_4, головою якого є ОСОБА_2, має в постійному користуванні на адміністративній території Михайлівської сільської ради землю площею 14,9 га (ріллі), для ведення фермерського господарства, надану йому згідно з рішенням Кам'янської районної ради народних депутатів від 24.02.1993 року № 12-21, заборгованості по сплаті земельного податку та орендної плати не має (а. с. 149).

Протягом 1993 року по теперішній час відповідач користується спірною земельною ділянкою, звітуючись перед податковими органами про користування та сплату земельного податку за земельну ділянку площею 14,9 га. Згідно актового запису про смерть від 28.06.2002 року № 25 громадянин ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на даний час керівником господарства є ОСОБА_2.

Предметом позову є вимога прокурора в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради для захисту права комунальної власності на земельну ділянку, яка належить до комунальної власності об'єднаної територіальної громади Михайлівської сільської ради, у визначений ним спосіб.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 1, 3, 6 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, зміна правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Спірні правовідносини сторін, а відповідно, їх цивільні права та обов'язки, виникли із актів цивільного законодавства, перебувають у сфері дії Земельного кодексу України, Законів України Про оренду землі , Про фермерське господарство , Закону України Про селянське (фермерське) господарство , чинного в період виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , (який діяв у період створення фермерського господарства ОСОБА_4 ), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності. З ним укладається договір на користування землею на умовах оренди, складаються й інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (який діяв у період створення фермерського господарства Тимошенко Василя Макаровича ) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 8 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (який діяв у період створення фермерського господарства Тимошенко Василя Макаровича ), після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Земельного кодексу України (який діяв у період створення фермерського господарства Тимошенко Василя Макаровича ), громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно із п. 1. ч. 5 ст. 7 Земельного кодексу України (який діяв у період створення фермерського господарства Тимошенко Василя Макаровича ), у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Стаття 16 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (який діяв у період створення фермерського господарства Тимошенко Василя Макаровича ), у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Відповідно до статті 116 чинного Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації (частина 1статті 125 ЗК України) Тобто підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Разом з тим, Земельний кодекс України (який діяв у період створення фермерського господарства Тимошенко Василя Макаровича ) передбачав іншу підставу для виникнення у власника або землекористувача права власності чи користування. Так, відповідно до статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм вищезазначених статей можна зробити висновок, що після одержання головою фермерського господарства документа, що посвідчує право власності або право користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Так, громадянин ОСОБА_4, в порядку згідно з чинним на момент створення фермерського господарства законодавством, отримав Державний акт на право постійного користування землею, що посвідчує передачу йому земельної ділянки у постійне користування для ведення фермерського господарства. Після створення фермерського господарства, надана його голові земельна ділянка перейшла до фермерського господарства, як до юридичної особи.

Згідно зі статтею 92 чинного Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування. У редакції п. 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22 вересня 2005 року. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов'язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 1 січня 2002 р., можуть здійснювати таке переоформлення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що необхідність державної реєстрації права на земельні ділянки виникла тільки з 1 січня 2013 року, коли почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яка передбачена викладеним у новій редакції Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . В результаті введення в дію нової системи реєстрації - реєстрація правовстановлюючих документів на нерухомість (свідоцтв про право власності, державних актів, договорів оренди та ін.) замінена реєстрацією відповідних речових прав та обтяжень. У разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, провадження № 14-5/цс-18.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів в Україні , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладені обставини справи суд вбачає, що фермерське господарство ОСОБА_4 фактично здійснює користування земельною ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_2, площею 14,9 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ця земельна ділянка є об'єктом права постійного користування згідно з Державним актом, виданим на ім'я його голови, з часу його створення. Фермерське господарство набуло право на користування цією земельною ділянкою, це право підтверджено відповідачем належними та допустимими доказами, прокурором та позивачем не спростовані, це право відповідач не втратив з прийняттям Земельного Кодексу України в чинній редакції (яка передбачає необхідність переоформлення права постійного користування), ні зі смертю ОСОБА_4, тому безпідставним є посилання прокурора на норми статті 1225 Цивільного кодексу України, оскільки право фермерського господарства Тимошенко Василя Макаровича та його членів на постійне користування земельною ділянкою виникло, не у зв'язку зі спадкуванням, а в силу вказаних норм законодавства України, якими врегульовано питання надання та використання земельних ділянок фермерськими господарствами та їх членами. Державні акти про право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Стаття 141 ЗК України має вичерпний перелік підстав для припинення права користування земельною ділянкою, якими є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У поданому позові прокурор не зазначив про наявність жодної з цих підстав для припинення права відповідача на постійне землекористування вказаною земельною ділянкою та не обґрунтував порушення відповідачем інтересів держави в особі Михайлівської сільської ради. Відповідач, спірну земельну ділянку використовує за цільовим призначенням, як землю сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства та сплачує за неї всі необхідні податкові платежі, що також підтверджено матеріалами справи.

Відтак, з урахуванням наведених норм законодавства і правових висновків Верховного Суду, місцевий господарський суд вбачає, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна власника земельної ділянки і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства ОСОБА_4 з дня його державної реєстрації, а тому користування останнім цією земельною ділянкою є законним.

Твердження прокурора, покладене в основу позовних вимог, про наявність припиненого права користування земельною ділянкою у відповідача суд вважає безпідставним і відхиляє, оскільки за обставин даного спору право користування цією земельною ділянкою у громадянина ОСОБА_4, відповідно до норм статей 2, 5, 8, 12, 16 1Закону України Про селянське (фермерське) господарство , припинилось з дати реєстрації статусу юридичної особи фермерського господарства ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами а , д частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, застосуванням інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Суд вважає, що прокурором доведено підстави для представництва інтересів держави в суді, вказані обставини, пов'язані з порушенням інтересів держави, обґрунтовано необхідність захисту таких інтересів.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 1, 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99з зазначив, що таким органом може бути, як орган державної влади, так і орган місцевого самоврядування.

Спірна земельна ділянка належала до державної власності та була передана до комунальної власності у встановленому порядку.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99з, одним з складових поняття інтереси держави є захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, а в даному випадку - право територіальної громади на належну їй земельну ділянку та використання її в межах, передбачених чинним законодавством.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенка проти України від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності на звернення прокурора із даним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Така правова позиція викладена у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", з наступними змінами і доповненнями.

За вимогами ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, так як за результатами розгляду даної справи суд не віднайшов порушених прав позивача та охоронюваних законом інтересів, у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, з огляду на що відповідне клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладені обставини справи, наведені норми законодавства, умови спірних договорів оренди землі суд позов визнає необґрунтованим, недоказаним і у його задоволенні відмовляє повністю.

На підставі статті 129 ГПК України понесені судові витрати на сплату судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.11.2018 року.

Суддя В.М. Грачов