Рішення

від 22.10.2018 по справі 826/7057/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 жовтня 2018 року 10:33 № 826/7057/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Семеняці А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ВЄЛЄС"

(01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 7/14, прим. 182)

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116,

м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 18.01.2018 року та від 25.01.2018 року.

за участю представників сторін:

представник позивача: Ющенко Ю.В.

представник відповідача: Гайдай В.М.

Відповідно до частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22.10.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ВЄЛЄС" (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0045541212 від 18.01.2018 p., яким було встановлено порушення строку суми грошового зобов'язання з податку на прибутках приватних підприємств з зобов'язанням сплати штраф 10% у сумі 2535 грн. 80 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0003691404 від 25.01.2018 p., яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 135699 грн. за основним платежем та 33924,75 грн. за штрафними санкціями; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0003681404 від 25.01.2018 p. яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 43431 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 16.05.2018 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду по суті в судове засідання на 26.06.2018 р.

Згідно Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 26.06.2018 р. розгляд справи відкладено до 13.08.2018 р. у зв'язку з перебуванням головуючого судді Федорчука А.Б. на лікарняному.

В судовому засіданні 13.08.2018 р., Судом задоволено клопотання представника Відповідача про виклик свідка та відкладено розгляд справи до 08.10.2018 р.

Так, в судовому засіданні 08.10.2018 р., Судом оголошено перерву в розгляді справи до 16.10.2018 р. та надання представнику Позивача копії платіжних доручень про оплату товару (послуг).

В судовому засіданні 16.10.2018 р., Судом оголошено перерву в розгляді справи до 22.10.2018 р. та стадії судових дебатів.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено Контролюючим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Представник Відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву, які аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками Головного управлінням ДФС у м. Києві проведено документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вєлєс (код 37143324), телефон/факс (044)2533044, адреса електронної пошти: luxgrill@ukr.net, з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Крок Актив (код 40207204) за червень, липень 2016 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 11.12.2017 р. № 824/ 26-15-14-04-04/37143324 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки Контролюючим органом встановлено наступні порушення: п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 135699 грн., у т.ч. по періодах: за червень 2016 року на суму 65841 грн., за липень 2016 року на суму 69858 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 43431 грн., у т.ч. по періодах: за липень 2016 року на суму 43431 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення 18.01.2018 р.: №0045541212, яким встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за затримку до 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 25358 грн. (штрафні санкції 10%); №0003691404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 169623,75 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 135699,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 33924,75 грн.; №0003681404, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (за липень 2016 р.) на суму 43431,00 грн.

Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті Відповідачем з порушенням вимог законодавства, а тому звернувся до Суду з даним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

З Акту перевірки вбачається, що під час проведеного аналізу трудових ресурсів ТОВ Крок Актив контролюючим органом встановлено незначну кількість працюючих (1 особа-керівник), значний обсяг документально ТОВ Крок Актив операцій з реалізації товарів (вугілля деревне, дрова паливні твердих порід, деревновугільні брекети) та послуг (логістичні послуги) на користь ТОВ Торговий дім Вєлєс , які на думку перевіряючих, передбачають значно більшого обсягу трудовитрат, особистої участі персоналу (різноробочих .комірників та інших), наявності основних засобів. Інформація щодо транспортування товару відсутня, оскільки до перевірки товарно-транспортні накладні, шляхові листи , що підтверджують факт транспортування товару не надано, і перевіряючи органи дійшли висновку що встановити як само здійснювалась доставка придбаного товару на яку адресу та яким видом транспорту неможливо.

Також, Контролюючий орган посилається на те, що ними було отримано протокол допиту свідка ОСОБА_3, який пояснив що до фінансово-господарської діяльності ТОВ Крок Актив ніякого відношення не має, фінансово-господарської звітності не складав, не підписував та не подавав на реєстрацію, електронні ключі не використовував, банківські рахунки не використовував, документів фінансово-господарської діяльності із контрагентами покупцями та продавцями не складав , не підписував та не мав взагалі ніяких фінансово-господарських взаємовідносин. На підставі вищезазначеного контролюючим органом було зроблено висновок про нереальність господарських операцій між ТОВ Торговий дім Вєлєс та ТОВ Крок Актив .

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що між ТОВ Торговий дім Вєлєс (код 37143324) та ТОВ Крок Актив (код 40207204) було укладено договір придбання товару та логістичних послуг від 14.03.2016 року № 14/03, на виконання умов якого ТОВ Торговий дім Вєлєс до перевірки було надані податкові накладні, видаткові накладні, акт здачі прийомки виконаних робіт, які зазначені в акті перевірки.

Суд звертає увагу, що Контролюючим органом не заперечується наявність даних документів.

Станом на 01.12.2017 року відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 розрахунки з вітчизняними постачальниками кредиторська заборгованість по взаєморозрахунках ТОВ Торговий дім Вєлєс та ТОВ Крок Актив становило 1074780 грн.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Суд зазначає, що Контролюючим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти Позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено Судом, на момент складання податкових накладних контрагенти Позивача, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких Позивач формував податковий кредит, та які знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Отже, висновки Відповідача, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагента Позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Контролюючи органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року по справі № К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є джерелом права .

Пунктом 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків .

Викладені Відповідачем аргументи для збільшення Позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою, тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Судом встановлено, що доводи Контролюючого органу ґрунтуються лише на аналізі взаємовідносин контрагента Позивача із іншими особами, інформація про яких наведена у акті про неможливість проведення зустрічних звірок, проте, без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських взаємовідносин Позивача із цим підприємством.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі №816/3144/13-а (№К/9901/507/18).

Суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену у Постанові суду по справі № К/9901/6704/18 (804/4940/14) від 06.02.2018 р., зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагента (Позивача) за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року по справі № К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є джерелом права .

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що викладені в Акті перевірки висновок Контролюючого органу про порушення Позивачем є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі №820/4428/17 (№К/9901/51373/18).

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2018 p. №0045541212, № 0003691404, № 0003681404 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись положеннями статей 2, 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ВЄЛЄС" (01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 7/14, прим. 182) задоволено повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0045541212 від 18.01.2018 p., яким було встановлено порушення строку суми грошового зобов'язання з податку на прибутках приватних підприємств з зобов'язанням сплати штраф 10 % у сумі 2535 грн. 80 коп.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0003691404 від 25.01.2018 p., яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 135699 грн. за основним платежем та 33 924,75 грн за штрафними санкціями.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0003681404 від 25.01.2018 p., яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 43431 грн.

5. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ВЄЛЄС" (01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 7/14, прим. 182) судові витрати в сумі 3195,82 грн. (три тисячі сто дев'яносто п'ять гривень 82 коп.).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.Б. Федорчук