Постанова

від 13.03.2019 по справі 826/7057/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7057/18 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Пилипенко О.Є., Федотова І.В.

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вєлєс до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2018 р. № 0045541212 та від 25.01.2018 р. № 0003691404, № 0003681404,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вєлєс звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0045541212 від 18.01.2018 p., яким було встановлено порушення строку суми грошового зобов'язання з податку на прибутках приватних підприємств з зобов'язанням сплати штраф 10% у сумі 2535,80 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0003691404 від 25.01.2018 p., яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 135699,00 грн. за основним платежем та 33924,75 грн. за штрафними санкціями; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0003681404 від 25.01.2018 p. яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 43431,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено контролюючим органом із порушенням норм чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.10.2018 р. позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0045541212 від 18.01.2018 p., яким було встановлено порушення строку суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств з зобов'язанням сплати штраф 10 % у сумі 2535,80 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0003691404 від 25.01.2018 p., яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 135699,00 грн. за основним платежем та 33 924,75 грн. за штрафними санкціями. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0003681404 від 25.01.2018 p., яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 43431,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ч. 3 ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні судового рішення не надано належної правової оцінки наявним доказам у справі в їх сукупності. Відповідач не погоджується із рішенням суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки, викладені в ньому не відповідають фактичним обставинам справи та винесені із порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що господарські операції позивача та його контрагента є безтоварними.

Апелянтом подано додаткові пояснення, з яких вбачається, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених в них сум ПДВ та податкового кредиту є безпідставним. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 20.11.2018 р. по справі № 826/7677/17, апелянт зазначає, що не зважаючи на відсутність вироку у кримінальній справі по факту фіктивного підприємництва, протокол допиту свідка, наявний в матеріалах справи, є джерелом доказів у розумінні ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, який підлягає оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Також апелянт вказує, що позивачем порушено терміни сплати грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом з податку на прибуток протягом строків, визначених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу в установлений судом строк подано не було. В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

На виконання вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 р. позивачем було надано додаткові докази, а саме: копію інформаційної довідки № 72722292 від 10.11.2016 р.; копію договору № 14/03 від 14.03.2016 р.; копії видаткових та податкових накладних по спірним господарським операціям; копію акту здачі-приймання виконаних робіт.

Викликаний в судове засідання в якості свідка гр. ОСОБА_2 - директор ТОВ Крок Актив не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив, письмових пояснень відносно здійснення господарської діяльності ТОВ Крок Актив та ТОВ ТД Вєлєс за період червень, липень 2016 р. суду не надав.

У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є частково необґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вєлєс з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Крок Актив (код 40207204) за червень, липень 2016 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 11.12.2017 р. № 824/ 26-15-14-04-04/37143324 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки контролюючим органом встановлено порушення: п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 135699 грн., у т.ч. по періодах: за червень 2016 року на суму 65841 грн., за липень 2016 року на суму 69858 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 43431 грн., у т.ч. по періодах: за липень 2016 року на суму 43431 грн.

На підставі висновків Акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0003691404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 169623,75 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 135699,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 33924,75 грн.; №0003681404, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (за липень 2016 р.) на суму 43431,00 грн.

Разом з тим, контролюючим органом проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати суми (зобов'язання) з податку на прибуток Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вєлєс .

За результатами камеральної перевірки складено акт від 30.11.2017 р. № 20621/26-15-1212-12/37143324, яким встановлено порушення термінів сплати грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом з податку на прибуток протягом строків, визначених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

Вказані порушення стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 18.01.2018 р.: №0045541212, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, а саме за затримку до 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 25 358,00 грн. позивача зобов'язано сплатити штрафні санкції в розмірі 10 % - 2 535,80 грн.

Позивач вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог законодавства, звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що викладені відповідачем аргументи для збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою, тощо.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (валових витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ Торговий дім Вєлєс (код 37143324) та ТОВ Крок Актив (код 40207204) було укладено договір придбання товару та логістичних послуг від 14.03.2016 року № 14/03, на виконання умов якого ТОВ Торговий дім Вєлєс до перевірки було надані податкові накладні, видаткові накладні, акт здачі прийомки виконаних робіт, які зазначені в акті перевірки.

Станом на 01.12.2017 року відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 "розрахунки з вітчизняними постачальниками" кредиторська заборгованість по взаєморозрахунках ТОВ "Торговий дім "Вєлєс" та ТОВ "Крок Актив" становило 1074780 грн.

В той же час, висновки податкового органу зроблені з огляду на безтоварність вказаних вище господарських операцій, що випливає із проведеного останнім аналізу трудових ресурсів ТОВ "Крок Актив", відповідно до якого контролюючим органом встановлено незначну кількість працюючих (1 особа-керівник), значний обсяг документально ТОВ "Крок Актив" операцій з реалізації товарів (вугілля деревне, дрова паливні твердих порід, деревновугільні брекети) та послуг (логістичні послуги) на користь ТОВ "Торговий дім "Вєлєс", які на думку перевіряючих, передбачають значно більшого обсягу трудовитрат, особистої участі персоналу (різноробочих, комірників та інших), наявності основних засобів.

Відповідач посилається на відсутність документів, які підтверджують транспортування товару, оскільки до перевірки не надано товарно-транспортні накладні, шляхові листи, що підтверджують факт транспортування товару.

Також, контролюючий орган посилається на те, що ними було отримано протокол допиту свідка ОСОБА_2, який пояснив що до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Крок Актив" ніякого відношення не має, фінансово-господарської звітності не складав, не підписував та не подавав на реєстрацію, електронні ключі не використовував, банківські рахунки не використовував, документів фінансово-господарської діяльності із контрагентами покупцями та продавцями не складав, не підписував та не мав взагалі ніяких фінансово-господарських взаємовідносин. На підставі вищезазначеного контролюючим органом було зроблено висновок про нереальність господарських операцій між ТОВ "Торговий дім "Вєлєс" та ТОВ "Крок Актив".

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 11 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Так, на момент складання податкових накладних контрагент позивача, був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та які знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Отже, висновки відповідача, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Контролюючи органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Пунктом 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ визначено, що "компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків".

Викладені відповідачем аргументи для збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою, тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

З акту перевірки вбачається, що доводи контролюючого органу ґрунтуються лише на аналізі взаємовідносин контрагента позивача із іншими особами, інформація про яких наведена у акті про неможливість проведення зустрічних звірок, проте, без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських взаємовідносин позивача із цим підприємством.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі №816/3144/13-а (№К/9901/507/18).

Суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену у постанові суду по справі № К/9901/6704/18 (804/4940/14) від 06.02.2018 р., зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого позивача та контрагента (позивача) за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

В пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Окрім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних, як підтвердження нереальності господарських операцій з поставки товарів по спірним господарським операціям, оскільки товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відсутність товарно-транспортної накладної ще не свідчить про безумовний безтоварний характер господарської операції з поставки товарів у цілому.

Також не є безумовною підставою для визнання безтоварними господарських операцій відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів.

Відповідач в якості однієї з підстав фіктивності господарських операцій посилається на наявний в матеріалах справи протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 30.01.2017 р. у кримінальному провадженні № 32018100010000004, відповідно до якого в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження допитано в якості свідка, керівника ТОВ Крок Актив - ОСОБА_2, який надав показання про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності вказаного товариства, зокрема, що він не здійснював управління ТОВ Крок Актив , доступу до відкритих банківських рахунків не мав, грошовими коштами, як службова особа, не розпоряджався, постачання робіт (послуг) від імені товариства не здійснював.

З огляду на викладене вище, відповідач вважає, що не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами первинні, бухгалтерські та звітні документи, особою, яка заперечує своє відношення до фінансово - господарської діяльності підприємства. При цьому, відповідач зазначає, що відсутність вироку відносно офіційної особи ТОВ Крок Актив не може спростовувати недостовірність пояснень такої особи відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Колегія суддів не може погодитися із такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі -КПК України).

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Як встановлено колегією суддів, ані на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ані станом на час розгляду даної справи, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю Крок Актив відсутня.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними постанові від 06 листопада 2018 року по справі №822/551/18 (адміністративне провадження №К/9901/61751/18).

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи відповідача на те, що у договорі від 14.03.2016 р. № 14/03 вказано розрахунковий рахунок постачальника ТОВ Крок Актив в АТ Артем-Банк (МФО 300885) № 26001101222901, який відкрито 10.06.2016 р., що є пізнішою датою ніж дата укладення договору, оскільки належними доказами вказана обставина не підтверджується, що не виключає допущення технічної помилки під час складання договору.

При цьому, колегія суддів враховує, що станом на 01.12.2017 р. розрахунки між позивачем та його контрагентом не відбулися. Натомість відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 розрахунки з вітчизняними постачальниками кредиторська заборгованість по взаєморозрахунках ТОВ Торговий дім Вєлєс з ТОВ Крок Актив становить 1 074 780,00 грн., що не заперечується відповідачем та свідчить про ненадходження коштів за спірними операціями на вказаний розрахунковий рахунок ТОВ Крок Актив з огляду на наявну заборгованість, яка відображена в бухгалтерських документах.

Колегія суддів також відхиляє посилання відповідача на те, що акт здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) від 30.06.2016 р. № 82 не містить прізвищ, імені та по батькові осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, оскільки неточність чи неповнота заповнення останнього не спростовує в даному випадку реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів визнає, що недоведеність складу податкового правопорушення податковим органом в розумінні статті 109 Податкового кодексу України унеможливлює прийняття позиції податкового органу щодо правомірності визначення податку на додану вартість та зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, що обумовлює протиправність прийняття податкових повідомлень-рішень від 25.01.2018 р. № 0003691404, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 169 623,75 грн., в тому числі: за основним зобов'язанням в розмірі 135 699,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 33 924,75 грн. та від 25.01.2018 р. № 0003681404, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2016 року в сумі 43 431,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено склад податкового правопорушення щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 18.01.2018 р. № 0045541212, яким позивачу за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств визначеного п. 57.1 ст. 57 ПК України за затримку на 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 25 358,00 грн. зобов'язано сплатити штраф в сумі 2 535,80 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом на підставі пп. 19 1 .1.2 п. 19 1 ст. 19 1 , пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, згідно порядку встановленого ст. 76 та п. 86.2 ст. 86 ПК України проведена камеральна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати самостійно узгодженої суми зобов'язання з податку на прибуток ТОВ ТД Вєлєс .

За результатами камеральної перевірки складено акт від 30.11.2017 р. № 20621/26-15-12-12-12/37143324, яким встановлено порушення термінів сплати грошового зобов'язання з податку на прибуток ТОВ ТД Вєлєс , задекларованого в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною ст. 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі ст. 135 цього Кодексу.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку.

Перевіркою встановлено, що при граничному терміні сплати грошового зобов'язання 11.03.2017 р., позивачем було сплачено податок на прибуток в розмірі 25 358,00 грн. - 14.03.2017 р. (кількість днів затримки - 2), чим порушено терміни сплати, визначені п. 57.1 ст. 57 ПК України.

В судовому засіданні факт порушення термінів сплати узгодженого грошового зобов'язання представником позивача не заперечувався, доказів, які б спростували вказаний факт суду не надано.

Пунктом 126.1 ст. 126 ПК встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Виходячи із наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 18.01.2018 р. № 0045541212 не повністю дослідив фактичні обставини у справі, що призвело до недотримання норм матеріального права та неправильного вирішення справи в цій частині.

Суд визнає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2018 р. № 0045541212.

В іншій частині позовних вимог судом першої інстанції було прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2018 р. № 0045541212. В решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 жовтня 2018 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0045541212 від 18.01.2018 р., яким встановлено порушення строку суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за зобов'язанням сплатити штраф 10 % у сумі 2535 грн. 80 коп. скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: О.Є.Пилипенко

І.В.Федотов

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.03.2019 р.