Постанова

від 13.11.2018 по справі 826/870/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/870/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "На всякий випадок" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія На всякий випадок звернулося до суду із адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 13.12.2016 року №3107 про виключення позивача з державного реєстру фінансових установ та анулювання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 27 вересня 2012 року серії СТ № 603;

- зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг зареєструвати в державний реєстр фінансових установ позивача та видати свідоцтво про реєстрацію.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.09.2016 року відповідачем складено акт про виявлення недостовірних даних у документах, поданих позивачем разом із заявою про отримання ліцензії №77/13/6-09.

У вищезазначеному акті зазначено, що під час проведення планового заходу державного нагляду (контролю) ПрАТ СК Велтлінер (код за ЄДРПОУ 25285050), на виконання Плану заходів державного нагляду (контролю) з питань додержання піднаглядними учасниками ринків фінансових послуг законодавства у сфері ринків фінансових послуг на третій квартал 2016 року, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг від 16 червня 2016 року №1294, згідно наказу Голови Нацкомфінпослуг від 03 серпня 2016 року №220 та направлення на перевірку від 03 серпня 2016 року №44/13/7-09, посадовими особами відповідача встановлено, що ОСОБА_3 працює головним бухгалтером ПрАТ СК Велтлінер , про що свідчать записи в її трудовій книжці, накази та інші первинні документи ПрАТ СК Велтлінер .

Водночас, під час аналізу звітних даних позивача, що надійшли до Нацкомфінпослуг за наступними вхідними номерами: від 24 квітня 2015 року №13/0868-ск, від 27 липня 2015 року №13/1681-ск, від 23 жовтня 2015 року №13/2067-ск, від 03 березня 2016 року №13/2943-ск, від 25 квітня 2016 року №13/3298-ск, від 25 липня 2016 року №13/4002-ск, встановлено, що ОСОБА_3 зазначена у цих звітах як головний бухгалтер позивача, її прізвище, ім'я та по-батькові з невстановленим підписом поруч зазначено у звітності позивача.

Оскільки позивач подавав до Нацкомфінпослуг заяви про отримання ліцензій від 03.11.2015 року вх. №9606/СК, від 27.11.2015 року вх.№10542/СК та від 22.12.2015 року вх.№11313/СК, Комісією проаналізовано документи, подані позивачем разом із заявами про отримання ліцензій, за результатами розгляду яких Нацкомфінпослуг прийняті розпорядження від 12.11.2015 року №2756, від 10.12.2015 року №3082 та від 05.01.2016 року №4 про видачу позивачу ліцензій на провадження страхової діяльності різних видів.

Під час перевірки відповідачем встановлено факт, що ОСОБА_3 зазначена головним бухгалтером позивача у документах, поданих позивачем разом із заявами про отримання ліцензій, про що свідчать наступні документи: копія диплома головного бухгалтера ОСОБА_3, інформація про наявність відповідних сертифікатів у керівника та головного бухгалтера Товариства, копія сертифікату ОСОБА_3, надані разом із вищезазначеними заявами про отримання ліцензій.

Актом від 22.09.2016 року встановлено, що під час проведення планової перевірки ПрАТ CK Велтлінер на запит керівника інспекційної групи Нацкомфінпослуг ОСОБА_3 пояснила, що ніколи не працювала у ТДВ Страхова компанія На всякий випадок , зокрема протягом 2015-2016 років, ні в штаті, ні за договором, а також те, що причини з яких її персональні дані використані для подання звітів позивача, а також причини з яких її персональні дані подані позивачем до Нацкомфінпослуг разом з заявами для отриманий ліцензій їй не відомі.

Таким чином, Комісією встановлено, що ліцензії, отримані позивачем за наявності недостовірності даних у документах, поданих позивачем до Нацкомфінпослуг разом із заявами про отримання ліцензій від 03.11.2015 року вх.№9606/СК, від 27.11.2015 року вх.№10542/СК та від 22.12.2015 року вх.№11313/СК.

22.09.2016 року Розпорядженням № 2416 Комісія постановила анулювати ліцензії ТОВ Страхова компанія На всякий випадок на провадження страхової діяльності, що видані розпорядженням Нацкомфінпослуг від 12.11.2015 року № 2756, від 10.12.2015 року № 3082 та від 05.01.2016 року № 4, відповідно до вимог п. 7 ч.2 ст. 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності .

01.12.2016 року рішенням експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України №20.1 відхилено апеляцію позивача від 10.10.2016 року подану на Розпорядження від 22.09.2016 року № 2416.

13.12.2016 року Комісією прийнято розпорядження № 3107, яким постановлено виключити ТОВ Страхова компанія На всякий випадок з державного реєстру фінансових установ та анулювати свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 27 вересня 2012 року серії СТ №603 (далі по тексту - оскаржуване розпорядження).

Позивач вважаючи протиправним оскаржуване розпорядження звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що, на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, позивач мав чинну ліцензію на провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування майна від 13 грудня 2012 року серії АЕ №190411, як наслідок, абзац сьомий пункту 1 розділу ХІХ Положення № 41 виключає можливість прийняття рішення про виключення фінансової установи - позивача з Реєстру та анулювання його Свідоцтва.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (далі по тексту - закон).

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом, зокрема: ведення державних реєстрів фінансових установ і реєстрів осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Абзацом 4 ч.1 ст. 21 Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Частиною 1 ст. 28 Закону встановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції, серед іншого: розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, контролює їх виконання; здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ, а у визначених нею випадках - реєстри осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, забезпечує ведення загальнодоступної інформаційної бази даних про фінансові установи та визначає перелік і вимоги до документів, що подаються для внесення інформації до зазначених реєстрів та бази даних; здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг; проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), а також інших юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації; у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Відповідно до ст. 39 Закону у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Відповідно до частин першої статті 40 Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати, серед іншого, такі заходи впливу:

- зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення;

- накладати штрафи в розмірах, передбачених статтями 41 і 43 цього Закону ;

- тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

- виключати відповідно до законодавства учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг) з Державного реєстру фінансових установ або реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги.

Пунктом 2.1. Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого Розпорядженням відповідача від 20 листопада 2012 року №2319 (далі по тексту - Положення №2319), Комісія може застосовувати такі заходи впливу:

1) зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

2) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

3)накладати штрафи в розмірах, передбачених статтею 41 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг2 ;

4) тимчасово зупиняти (обмежувати) або анулювати (відкликати) ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

5) відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;

6) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

7) виключати відповідно до законодавства учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг) з Державного реєстру фінансових установ або реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги;

8) установлювати для небанківських фінансових груп підвищені економічні нормативи, ліміти та обмеження щодо здійснення окремих видів операцій;

9) виносити рішення про заборону недержавним пенсійним фондам - суб'єктам другого рівня системи пенсійного забезпечення укладати нові пенсійні контракти з учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування у разі порушення вимог, установлених для таких недержавних пенсійних фондів законом та ліцензійними умовами.

Повноваження Комісії щодо обмеження або відкликання ліцензії страховика на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг реалізуються відповідно до Закону України Про страхування .

Згідно ч.2 ст. 40 Закону порядок та умови застосування заходів впливу встановлюються законами України та нормативно-правовими актами національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Правовими положеннями частин 1-2 ст. 16 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії.

Ліцензія вважається анульованою з дня, коли ліцензіат дізнався чи повинен був дізнатися про анулювання ліцензії, але у строк, не менший за один тиждень з дня прийняття органом ліцензування рішення про анулювання виданої йому ліцензії.

Підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є:

1) заява ліцензіата про анулювання власної ліцензії. Не є підставою для анулювання ліцензії заява ліцензіата про анулювання його ліцензії, що подана після видання органом ліцензування розпорядчого документа про проведення перевірки додержання таким ліцензіатом вимог ліцензійних умов і до закінчення строку: перевірки та усунення порушень ліцензійних умов (у разі їх наявності); у тридцять робочих днів після спливу терміну виконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов (крім випадку видання протягом цього строку органом ліцензування розпорядчого документа про проведення позапланової перевірки виконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов);

2) набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії або скасування такого рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування;

3) наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи (державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця), крім випадку та строку, передбачених частиною четвертою статті 15 цього Закону ;

4) подання копії свідоцтва про смерть фізичної особи - підприємця (у разі відсутності правонаступника);

5) акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності;

6) акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов. Повторним порушенням ліцензіатом ліцензійних умов вважається вчинення ним протягом двох років з дня видання органом ліцензування розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов нового порушення хоча б однієї з вимог ліцензійних умов, щодо якої видавалося таке розпорядження;

7) акт про виявлення недостовірності даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії;

8) акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування. Відмовою ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування вважається недопуск уповноважених посадових осіб органу ліцензування до здійснення перевірки додержання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов за відсутності передбачених для цього законом підстав (зокрема, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки на письмову вимогу посадових осіб органу ліцензування, відмова в доступі посадових осіб органу ліцензування до місць провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, об'єктів, що використовуються ліцензіатом при провадженні діяльності, що підлягає ліцензуванню, або відсутність протягом першого дня перевірки за місцезнаходженням ліцензіата особи, уповноваженої представляти інтереси ліцензіата на час проведення перевірки);

9) акт про документальне підтвердження встановлення факту контролю (вирішального впливу) за діяльністю ліцензіата осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України" , та (або) дії яких створюють умови для виникнення воєнного конфлікту, застосування воєнної сили проти України;

10) несплата за видачу ліцензії відповідно до частини другої статті 14 цього Закону .

Тобто зазначений правовий перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно частин 7-8 ст. 16 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності рішення про анулювання ліцензії, прийняте з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої цієї статті, набирає чинності з дня його прийняття.

Рішення про анулювання ліцензії, прийняте з підстав, передбачених пунктами 4-9 частини другої цієї статті, набирає чинності через тридцять календарних днів з дня його прийняття.

Відповідно до п. 4.21. Положення № 2319 за результатами розгляду справи про правопорушення Комісія, або уповноважена особа Комісії, приймає одне з таких рішень: про застосування заходу впливу; про закриття справи про правопорушення.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до абзацу 7 п. 1 розділу ХІХ Положення про Державний реєстр фінансових послуг, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №41 (далі по тексту - Положення № 41), рішення про виключення фінансової установи - ліцензіата з Реєстру та анулювання його Свідоцтва може бути прийнято Комісією у випадку прийняття у встановленому законодавством порядку рішення про анулювання ліцензії відповідної фінансової установи - ліцензіата, у разі якщо після такого анулювання у фінансової установи відсутні чинні ліцензії на право надання певної фінансової послуги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.06.2015 року відповідачем постановлено розпорядження № 1440 про анулювання ліцензії на провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування майна виданої ТОВ Страхова компанія На всякий випадок від 13.12.2012 року серії АЕ №190411.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 року у справі №826/14327/15 адміністративний позов ТОВ Страхова компанія На всякий випадок до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження від 23 червня 2015 року №1440.

Отже, на момент прийняття оскаржуваного розпорядження від 13.12.2016 року №3107 позивач мав чинну ліцензію на провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування майна від 13.12.2012 року серії АЕ №190411.

Таким чином, відповідно до абз.7 п. 1 розділу ХІХ Положення № 41, у відповідача відсутня можливість прийняття рішення про виключення фінансової установи - позивача з Реєстру та анулювання його Свідоцтва.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розпорядження від 13 грудня 2016 року №3107 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зареєструвати позивача в державному реєстрі фінансових установ та видати свідоцтво про реєстрацію, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 1 розділу VII Положення № 41 передбачено перелік документів, які заявник подає до Комісії для внесення юридичної особи до Реєстру.

Відповідно до п. 2 розділу VII Положення № 41 за відсутності підстав для залишення заяви без розгляду, Комісія не пізніше 30 календарних днів з дати надходження документів, поданих заявником для внесення його до Реєстру, приймає рішення про внесення юридичної особи до Реєстру або про відмову в унесенні юридичної особи до Реєстру.

Згідно п. 3 розділу VII Положення № 41 Нацкомфінпослуг оформлює заявнику Свідоцтво не пізніше п'яти робочих днів з дати прийняття рішення про внесення юридичної особи до Реєстру у разі якщо реєстраційна картка відповідає вимогам пункту 2 розділу VІ цього Положення.

Абзацом 1 п. 2 розділу V Положення № 41 встановлено, що рішення про внесення фінансової установи до Реєстру та видачу Свідоцтва, виключення фінансової установи з Реєстру та анулювання Свідоцтва, про заміну додатка до Свідоцтва, про відмову в унесенні фінансової установи до Реєстру, про відмову у виключенні фінансової установи з Реєстру, про відмову в заміні додатка до Свідоцтва приймаються Комісією як колегіальним органом.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зареєструвати позивача в державному реєстрі фінансових установ та видати свідоцтво про реєстрацію, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

&?н;...&?а; поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

Отже, в даному випадку зазначені вимоги позивача є передчасними, оскільки право останнього в цій частині не порушене, а тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного розпорядження, відповідно до норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року - без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.

Повний текст постанови виготовлено 19.11.2018.

v