Постанова

від 14.11.2018 по справі 2а-16406/10/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2018 року

Київ

справа №2а-16406/10/2670

адміністративне провадження №К/9901/1289/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представника позивача Швець І.В.,

представника прокуратури Атаманюк І.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі-Каштан на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Колеберди В.І. від 08 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Старової Н.Е., Файдюка В.В. від 12 червня 2013 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі-Каштан , за участю Прокуратури міста Києва, Прокуратури Святошинського району міста Києва, про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2010 року Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі-Каштан (далі - відповідач/Товариство), в якому, з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути заборгованість по сплаті штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13169844,20 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по сплаті штрафних (фінансових) санкцій, застосованих рішенням податкового органу за порушення Товариством пунктів 1, 9 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства заборгованість в сумі 13169844 (тринадцять мільйонів сто шістдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 20 коп.

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що законність рішення податкового органу про застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій від 20 липня 2010 року №0002592330 підтверджена в судовому порядку (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2011 року по справі №2а-185/11/2670) та не потребує повторного доказування, а тому позовні вимоги про стягнення застосованої таким рішенням суми штрафних (фінансових) санкцій є обґрунтованими.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У доводах касаційної скарги посилався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки при винесенні рішень останніми не було надано оцінки правомірності застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, а також не враховано, що за результатами адміністративного оскарження рішення Інспекції від 20 липня 2010 року №0002592330 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 215560,00 грн. було скасовано Державною податковою адміністрацією у м. Києві, рішення якої залишено без змін й Державною податковою адміністрацією України. Крім того зазначив про неприйняття судами до уваги обставин оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій по справі №2а-185/11/2670 у касаційному порядку й відсутності остаточного рішення по ній.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2013 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою; ухвалою цього ж суду від 14 квітня 2015 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення касаційного провадження у справі №2а-185/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі-Каштан про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалами Верховного Суду від 27 вересня 2018 року та 07 листопада 2018 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні й поновлено касаційне провадження у ній.

Враховуючи, що в засідання суду представник відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, не з'явився, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Представники позивача та прокуратури в судовому засіданні заперечували проти доводів та вимог касаційної скарги, просили відмовити у її задоволенні.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за результатами проведеної перевірки Товариства з питань дотримання суб'єктами господарювання порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, і наявності торгових патентів та ліцензій складено акт від 06 липня 2010 року №0535/26/57/23/31720606, в якому встановлено порушення вимог пунктів 1, 9 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Підставою для таких висновків стало встановлення обставин здійснення розрахункових операцій із виписуванням прибуткових касових ордерів, не застосовуючи РРО.

Також під час перевірки встановлено, що на підприємстві зареєстровано 58 РРО (таксометрів) з яких 55 не використовуються з моменту видачі ліцензії (18 грудня 2008 року), таксометр №2657004190 використовується з 14 січня 2009 року, таксометр №2657004201 використовується з 23 травня 2009 року, таксометр №2657004202 використовується з 30 вересня 2009 року. Однак підприємством не забезпечено друк щоденних фіскальних звітних чеків (Z-звітів) в книгах обліку розрахункових операцій (КОРО) до вказаних у переліку РРО в кількості 33171.

20 липня 2010 року Інспекцією прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002592330, у відповідності до якого сума таких санкцій склала 13169844,20 грн.

Встановлено, що рішення Інспекції від 20 липня 2010 року №0002592330 оскаржено відповідачем в судовому порядку. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2011 року по справі №2а-185/11/2670, яка набрала законної сили за результатами апеляційного перегляду (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року), у задоволенні позову Товариства відмовлено.

За наведених підстав та у зв'язку із несплатою відповідачем суми штрафних (фінансових) санкцій у добровільному порядку позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 1, 9 статті 3 Закону №265/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Згідно із статтею 15 Закону №265/95-ВР контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

За змістом пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки, до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг).

Стаття 2 Закону №265/95-ВР визначає, що фінансова санкція - це грошова сума, що стягується за порушення вимог цього Закону з суб'єктів підприємницької діяльності за місцем їх реєстрації до відповідного місцевого бюджету.

Суми фінансових санкцій, які визначені статтею 17 Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій (стаття 25 Закону №265/95-ВР).

Право органів державної податкової служби застосовувати та стягувати фінансові (штрафні) санкції до бюджетів було також встановлено пунктом 11 статті 11 Закону України Про державну податкову службу в Україні від 04 грудня 1990 року №509-XII в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом.

У відповідності до пункту 11 частини першої статті 10 Закону України Про державну податкову службу в Україні державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян, зокрема, про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже наведеним законодавством, положення якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі виявлення порушень у сфері застосування РРО податковий орган виносить рішення про застосування фінансової санкції, яка протягом визначеного строку має бути сплачена суб'єктом господарювання. При цьому відсутній відповідний правовий механізм його адміністративного узгодження, а тому, вирішуючи питання щодо стягнення фінансової санкції, суд має надавати оцінку правомірності її застосування.

Наведений обов'язок суду узгоджується із положеннями частини першої статті 138 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень), у відповідності до якої предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення фінансових (штрафних) санкцій, механізм узгодження яких відсутній, з'ясуванню і перевірці доказами підлягають причини і умови, які сприяли правопорушенню, а також відповідність застосованого до суб'єкта господарювання розміру відповідальності положенням закону, яким встановлена остання.

У зв'язку із наведеним слід також зазначити, що відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Тобто, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

Разом з тим, у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши висновку, що законність рішення податкового органу про застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій від 20 липня 2010 року №0002592330 підтверджена в судовому порядку та не потребує повторного доказування, не врахували особливостей застосування й стягнення з суб'єктів господарювання фінансових санкцій за порушення Закону №265/95-ВР та, як наслідок, не надали належної оцінки обставинам, з якими закон пов'язує можливість їх стягнення в судовому порядку та які є предметом доказування у цій справі.

Поза увагою судів залишились й посилання Товариства на обставини скасування органами податкової служби вищого рівня рішення Інспекції від 20 липня 2010 року №0002592330 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 215560,00 грн. за результатами його адміністративного оскарження, що свідчить про неповне з'ясування всіх обставин, які мають суттєве значення у справі.

Всупереч вимогам статей 11, 159 КАС України суди першої та апеляційної інстанцій обмежились лише доводами позивача про залишення Державною податковою адміністрацією України рішення Інспекції від 20 липня 2010 року №0002592330 без змін, не витребувавши та не дослідивши безпосередньо рішень органів податкової служби вищого рівня, прийнятих за результатами адміністративного оскарження рішення позивача.

Копії ж рішень Державної податкової адміністрації у м. Києві від 29 вересня 2010 року №5170/10/25-214 та Державної податкової адміністрації України від 10 грудня 2010 року №13389/6/25-0415 були відсутні в матеріалах справи станом на момент розгляду спору у судах попередніх інстанцій й додані лише відповідачем разом з матеріалами касаційної скарги.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах: Болдеа проти Румунії (Boldea v. Romania), 15 лютого 2007 р., § 29; Гелле проти Фінляндії (Helle v. Finland), 19 лютого 1997 р., § 60) з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі-Каштан задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду