Постанова

від 13.11.2018 по справі 910/2989/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2989/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Берднік І.С., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллада" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 (суддя Спичак О.М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 (головуючий суддя: Калатай Н.Ф., судді: Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А.)

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллада"

про визнання договору укладеним,

За участю представників:

прокуратури - Збарих С.М. - прокурор відділу,

позивача - Тишковець О.В. - голова,

відповідача - Мельник Ю.В. - керівник,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Еллада про визнання договору №01 про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладеним в редакції, викладеній в позовній заяві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно відмовляється укладати з позивачем зазначений договір, укладення якого передбачено статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тобто, є обов'язковим в силу прямої вказівки закону.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 у справі №910/2989/18, позовні вимоги задоволено частково. Визнано укладеним між позивачем та відповідачем договір № 01 про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту в наведеній в рішенні редакції. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що у відповідача, який є замовником об'єкта будівництва - диспетчерської, наливної станції та інженерних споруд по вул. Соборна, 1-Е в с.Лебедівка Вишгородського району Київської області, в силу прямої вказівки закону, зокрема статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виник обов`язок укладення з позивачем, як органом місцевого самоврядування, договору про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с.Лебедівка Вишгородського району Київської області. Суди дійшли висновку про те, що невиконання відповідачем зазначеного обов'язку відповідно до положень статті 187 Господарського кодексу України та статті 648 Цивільного кодексу України є підставою для визнання укладеним між сторонами у справі зазначеного договору. За висновком судів, встановлений частиною 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" строк для укладення договору пайової участі та умова про укладення договору до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію стосуються саме добровільного виконання стороною зазначеного обов'язку і невиконання такого зобов'язання до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір, у тому числі й після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, а ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об`єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачено чинним законодавством.

За висновком судів, позивач у спірному договорі неправильно визначив розмір пайової участі, оскільки розрахував його на підставі нормативів для одиниці створеної потужності відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом №507 від 17.08.2000р., в розмірі 367 853,85 грн., який фактично перевищує 10% від кошторисної вартості об'єкта будівництва - диспетчерської, наливної станції та інженерних споруд по вул. Соборна, 1-Е, в с.Лебедівка Вишгородського району Київської області, що суперечить приписам ст.40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності . Місцевий господарський суд здійснив власний розрахунок величини пайової участі на рівні 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд, що становить 126 243,50 грн. (1262435 х 10%), у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги частково. Суд апеляційної інстанції погодився із розрахунками місцевого господарського суду та з частковим задоволенням позовних вимог.

02.10.2018 (згідно із реєстраційним штампом) Товариство з обмеженою відповідальністю "Еллада" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 у справі № 910/2989/18.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2018 року у справі №910/2989/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

11.10.2018 суд постановив ухвалу, якою заяву відповідача про поновлення пропущеного строку для подання касаційної скарги задоволено, поновлено відповідачу строк на подання касаційної скарги, касаційна скарга прийнята до провадження та її розгляд призначено на 13.11.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

У зв'язку з відрядженням судді Краснова Є.В. було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/2989/18.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу касаційної скарги від 06.11.2018 року у справі №910/2989/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Берднік І.С.

Скаржник (відповідач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що суди попередніх судових інстанцій при прийнятті рішень порушили норми як матеріального, так і процесуального права.

Вказує на те, що суди порушили положення частин 3, 4 статті 23 та статтю 25 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких не встановили наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, не застосували положення частини 2 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування" та Рішення Конституційного Суду України № 1-1/99 від 08.04.1999 року, а також не врахували, що місцеві ради, як органи місцевого самоврядування, не наділені повноваженнями органів виконавчої влади та прокурор не має повноважень здійснювати їх представництво.

Зазначає про те, що об'єкт будівництва розташований поза межами населеного пункту - села Лебедівка, що вказує на відсутність підстав для пайової участі Товариства з обмеженою відповідальністю Еллада у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури вказаного населеного пункту.

Відповідач також стверджує про порушення апеляційним судом норм процесуального права, вказуючи на неналежне його повідомлення про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Також відповідач вважає, що суди неправомірно не взяли до уваги висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 07.09.2017 у справі №391/1055/14-ц.

З огляду на викладене, відповідач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення , а провадження по справі закрити.

Від Києво-Святошинської місцевої прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури просить суд судові рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

В судове засідання з'явилися прокурор, представники позивача та відповідача. Представник відповідача просив суд скасувати судові рішення , а провадження по справі закрити. Прокурор просив суд касаційну скаргу відхилити, судові рішення залишити без змін. Представник позивача просив суд судові рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та представників позивача та відповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи Скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як було встановлено судами, ТОВ "Еллада" є замовником об'єкта будівництва - диспетчерська, наливна станція та інженерні споруди по вул. Соборна, 1-Е в с.Лебедівка Вишгородського району Київської області.

01.02.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Еллада" зареєструвало в Державній Архітектурно-будівельній інспекції Київської області Декларацію № КС143170320765 про готовність зазначеного об'єкта будівництва до експлуатації.

Відповідно до означеної декларації об'єктом будівництва є диспетчерська, наливна станція та інженерні споруди по вул. Соборна, 1-Е в с.Лебедівка Вишгородського району Київської області; замовником будівництва є Товариство з обмеженою відповідальністю Еллада .

У п.13 декларації №КС143170320765 від 01.02.2017р. про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, вказано, що будівництво здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером №3221884000:32:029:0156, право користування якою здійснюється замовником будівництва на підставі договору оренди №2300 від 25.10.2012р., зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Вишгородському районі 07.11.2012р. за №32280004000347.

Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 1262435 грн., в тому числі, витрати на будівельні роботи 1262435 грн.

17.02.2017р. Лебедівська сільська рада звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю Еллада з листом №70 від 10.02.2017р., в якому просила надати інформацію щодо найменування, площі та вартості монтажних робіт, які проводяться на земельних ділянках №3221884000:32:029:0155 та №3221884000:32:029:0156, та вказала, що означена інформація є необхідною для розрахунку та укладання договору пайової участі.

У листі №244 від 02.06.2017р. позивачем було висловлено відповідачу вимогу стосовно необхідності вирішення питання стосовно укладання договору пайової участі.

Рішенням №267--20--VІІ від 08.09.2017р. Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області Про затвердження розрахунку величини пайової участі (внеску) замовників (юридичних, фізичних осіб) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с.Лебедівка по об'єкту будівництва, вартість якого визначена на підставі нормативів для одиниці створеної потужності за наслідками розгляду декларації №КС143170320765 від 01.02.2017р. про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, затверджено розрахунок величини пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с.Лебедівка в розмірі 367 853,85 грн.

22.12.2017р. Лебедівською сільською радою було скеровано на адресу відповідача супровідним листом №445/02-10 від 13.12.2017р. договір про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Лебедівка з додатком. На підтвердження направлення вказаного листа до матеріалів справи представлено опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек від 22.12.2017р. та повідомлення про вручення поштового відправлення.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор та позивач зазначали, що всупереч приписів чинного законодавства відповідачем так і не було укладено з позивачем договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання укладеним вказаного договору у редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання укладеним між Лебедівською сільською радою Вишгородського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Еллада договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту в редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви, проте, з урахуванням приведення останньої у відповідність до вимог ст.40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , якою обмежено максимальний розмір пайової участі, яка підлягає сплаті замовником будівництва до відповідного сільського бюджету, на рівні 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне .

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання укладеним договору пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту в редакції, викладеній в позовній заяві.

Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 648 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний прийняти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Рішенням №186-23-VI від 01.03.2013р. Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області затверджено Порядок розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Лебедівка.

Означеним Порядком врегульовано організаційні відносини, пов'язані з пайовою участю (внеском) замовників у створенні і розвитку інфраструктури села Лебедівка при укладанні відповідних договорів, їх облік, контроль за виконанням, а також порядок використання залучених коштів.

Згідно п.6.1 Порядку розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Лебедівки замовники зобов'язані прийняти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Лебедівка на підставі договору, крім випадків, передбачених п.3.2 розділу 3 цього Порядку.

У п.6.3 Порядку вказано, що розмір пайової участі (внеску) визначається протягом 10 робочих днів з дня реєстрації Лебедівською сільською радою звернення (клопотання) замовника про укладання договору та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками (декларація про готовність об'єкта до експлуатації, акт готовності до експлуатації чи інший документ, в якому буде зазначено код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом №507 від 17.08.2000р.).

Згідно п.6.6 Порядку розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Лебедівка істотними умовами договору є: розмір пайової участі (внеску); терміни (графік) оплати пайової участі (внеску); відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі (внеску) замовника у створенні інфраструктури Лебедівка.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва до експлуатації (п.6.8 Порядку розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Лебедівка).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, з вищевикладеного у сукупності полягає, що у замовника будівництва у відповідному населеному пункті виникає обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування до відповідного бюджету коштів у розмірі, визначеному відповідним договором.

Таким чином, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між органом місцевого самоврядування і замовником, який має намір забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, є обов'язковим в силу вимог закону, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій та дійшли правильного висновку про те, що у відповідача в силу прямої вказівки закону виник обов`язок укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Лебедівка.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 27.03.2018 у справі № 911/419/17, від 29.05.2018 у справі №910/17057/17, від 05.07.2018 по справі № 910/8708/17 .

Крім того, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги частково, зменшивши визначений позивачем розмір пайової участі, оскільки він розрахував його на підставі нормативів для одиниці створеної потужності відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом №507 від 17.08.2000р., в розмірі 367 853,85 грн., яка фактично перевищує 10% від кошторисної вартість об'єкта будівництва - диспетчерської, наливної станції та інженерних споруд по вул. Соборна, 1-Е в с.Лебедівка Вишгородського району Київської області, що суперечить приписам ст.40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

При цьому, суд касаційної інстанції відмічає, що в даному випадку суди попередніх інстанції розглянули позов саме в межах заявлених позовних вимог та, встановивши необґрунтоване завищення розміру пайової участі, зменшили його розмір, частково задовольнивши позов, що спростовує доводи скаржника про вихід судів за межі позовних вимог.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що об'єкт будівництва розташований поза межами населеного пункту - села Лебедівка, що вказує на відсутність підстав для пайової участі Товариства з обмеженою відповідальністю Еллада у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури вказаного населеного пункту, є необґрунтованими з таких підстав.

У ст.175 Земельного кодексу України вказано, що межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються в порядку та відповідно до закону.

Аналіз зазначеної норми свідчить, що порядок встановлення чи зміни меж адміністративно-територіальних одиниць встановлюється законом.

Кодекс є різновидом закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.173 Земельного кодексу України, межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад (ч.2 ст. 174 Земельного кодексу України).

Отже, порядок встановлення або зміни меж села в першу чергу визначається вищевказаними нормами Земельного кодексу України і передбачає, що прийняття рішення про зміну меж сіл за поданням відповідної сільської ради належить до повноважень районної ради.

Крім того, статтею 46 Закону України Про землеустрій встановлено, що:

- для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць (ч. 1);

- проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (ч. 6);

- проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. У разі розширення меж населеного пункту за рахунок території, яка не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією (ч. 8);

- рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни) (ч. 10);

- проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць складається у паперовій та електронній (цифровій) формах (ч. 11);

- відомості про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру. Відомості про встановлені (змінені) межі адміністративно-територіальних одиниць зазначаються у витязі з Державного земельного кадастру, який безоплатно видається відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді (ч. 12).

Рішенням № 107-09-VII від 02.06.2016 Вишгородської районної ради Київської області Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Лебедівка Вишгородського району Київської області (а.с. 138) затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Лебедівка Вишгородського району Київської області, розробленого ДП Київський науково-дослідний та проектний інституту землеустрою

Відповідно до наведеного вище проекту земельну ділянку з кадастровим номером №3221884000:32:029:0156 віднесено до територіальних меж села Лебедівка Вишгородського району Київської області.

Вказане підтверджується й листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.222-8958/2-18 від 06.06.2018 (а.с. 140).

Щодо набрання рішенням №107-09-VII від 02.06.2016 законної сили слід зазначити про таке.

Частиною 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення , якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію (ч.5 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Частинами 14, 15 ст.19 Регламенту Вишгородської районної ради Київської області, який було затверджено рішенням №16-02-VIІ від 17.12.2015 Вишгородської районної ради Київської області (https://vyshrada.gov.ua/?page_id=67), визначено, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення відповідно до чинного законодавства, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення даного рішення в дію. Рішення ради (крім внутрішньоорганізаційних) опубліковуються на веб-сторінці ради протягом 5 робочих днів з дати їх прийняття.

Тобто, оприлюдненню підлягало саме рішення сільської ради .

Враховуючи, що рішення №107-09-VII від 02.06.2016 Вишгородської районної ради Київської області Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Лебедівка Вишгородського району Київської області було оприлюднено на офіційному сайті Вишгородської районної ради Київської області в мережі Інтернет, воно набрало законної сили відповідно до ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Регламенту Вишгородської районної ради Київської області.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що посилання відповідача на те, що, оскільки проект землеустрою, затверджений вказаним вище рішенням, опубліковано не було, то відповідне рішення не набрало законної сили, є безпідставними, оскільки момент набрання актом органу місцевого самоврядування, в тому числі щодо зміни меж адміністративної-територіальної одиниці у формі рішення, законної сили, чинним законодавством пов'язується саме з наслідками його офіційного оприлюднення , а не публікації проектів землеустрою, які таким актом затверджуються.

Також правомірним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що невнесення даних щодо зміни адміністративно-територіальних меж села до земельного кадастру не нівелює вищезгадане рішення Вишгородської районної ради Київської №107-09-VII від 02.06.2016, оскільки норми чинного законодавства не пов'язують набуття рішенням відповідної ради про зміну меж адміністративно-територіальної одиниці законної сили саме з внесенням відповідних даних до кадастру, а лише передбачають необхідність здійснення таких дій.

Крім того, судом касаційної інстанції не приймаються до уваги доводи відповідача, в якості обґрунтування своїх заперечень по суті спору, на постанову від 07.09.2017 Верховного Суду України у справі №391/1055/14-ц з наступних підстав.

По-перше, як вірно вказав суд першої інстанції вищевказана постанова Верховного Суду України містить аналіз правових норм, а саме ст.ст.173, 174, 176 Земельного кодексу України в редакції (а саме станом на 03.09.2009), що до спірних правовідносин не застосовується, оскільки була вже не чинною на момент прийняття Вишгородською районною радою Київської області рішення Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Лебедівка Вишгородського району Київської області .

Тобто, суд першої інстанції зазначив про нечинність редакції вищевказаних статей Земельного кодексу України, а не постанови Верховного Суду України, як зазначає скаржник.

Так, Законом № 5003-VI від 21.06.2012 були змінені редакції ч.2 чт.173 та ч.2 ст.174 ЗК України, а Законом № 497-VIII від 02.06.2015 була виключена ст.176 вказаного Кодексу.

По-друге, в зазначеній постанові Верховного Суду України спірним питанням була наявність права на розпорядження органом місцевого самоврядування земельною ділянкою і підставою прийняття судового рішення була відсутність взагалі будь-яких рішень про встановлення меж населеного пункту та відповідних проектів землеустрою, що не відповідає обставинам даної справи, що переглядається , де наявне і рішення повноважного органу, і затверджений цим рішення проект землеустрою, що визначає межі населеного пункту.

Зі змісту Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області № КС143170320765 від 01.02.2017, слідує, що датою початку та завершення будівництва спірного об'єкта є 1-й квартал 2017, тобто, період, у який земельну ділянку з кадастровим номером №3221884000:32:029:0156 вже було віднесено до адміністративних меж села Лебедівка Вишгородського району Київської області, що спростовує доводи скаржника в цій частині.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника, що суди попередніх інстанцій порушили положення частин 3, 4 статті 23 та статтю 25 Закону України "Про прокуратуру" з огляду на наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. (ч. 4).

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України Про прокуратуру :

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

В позовній заяві прокурор зазначив про те, що бездіяльність позивача як представницького органу територіальної громади, яка полягає у невжитті заходів до захисту її майнових інтересів щодо наповнення місцевого бюджету за рахунок коштів пайової участі, а саме незвернення його з відповідним позовом, свідчить про неналежне здійснення позивачем захисту інтересів громади у сфері залучення коштів пайової участі до бюджету та інтересів держави у сфері регулювання спірних правовідносин та є підставою для представництва прокуратурою інтересів позивача в суді.

Частиною 3 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

У ст. 71 Бюджетного кодексу України вказано, що надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають, в тому числі, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

З огляду на вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у даному випадку звернення саме прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області в повному обсязі відповідає приписам ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст.53 ГПК України.

Крім того, судом не беруться до уваги доводи скаржника стосовного його неналежного повідомлення про час та місце розгляду апеляційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з відмітки на ухвалі від 21.08.2018 про відкриття апеляційного провадження та призначення розгляду апеляційної скарги, якою повідомлено учасників судового процесу про дату, час та місце її розгляду, а саме, 04.09.2018 10-00, дана ухвала була направлена всім учасникам в день її прийняття, тобто, 21.08.2018.

Прокурор та позивач отримали дану ухвалу та з'явилися у вказане судове засідання, що свідчить про достатній строк і можливість вчасного отримання зазначеної кореспонденції.

Крім того, з наданого скаржником скріншоту з сайту Укрпошти щодо пересилання поштою вищевказаної ухвали вбачається, що зазначена поштова кореспонденція надійшла до відділення скаржника 23.08.2018 о 09-46 ранку і була повернута за зворотною адресою 30.08.2018 о 14-20, тобто, перебувала у відділенні робочі дні 23.08.2018 та 27.-30.08.2018, тобто, 4 з половиною робочі дні, а не три, як зазначає скаржник.

При цьому, згідно відмітки у даній виписці повідомлення не було вручено під час доставки.

Скаржником не представлено касаційному суду звернень до вказаного відділення Укрпошти, відповідей, будь-яких інших доказів, що дане поштове відправлення не було вручене відповідачу саме з вини Укрпошти, а не з вини скаржника, при тому, що, як зазначено вище, прокурор та позивач вчасно отримали дану ухвалу та з'явилися до суду.

Посилання скаржника на необґрунтованість направлення даної ухвали, як судової повістки, та стислий термін її повернення до суду відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, а саме протягом 5 календарних днів, судом касаційної інстанції не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, по-перше, вказана ухвала є судовим рішенням і судовим документом, який визначає дату, час та місце проведення судового засідання та надсилається учасникам судового процесу для відповідного повідомлення, а по-друге, сенс стислого терміну повернення в даному випадку в тому і полягає, щоб як найшвидше доставити даний документ до адресата і, аналогічно, якнайшвидше повідомити суд до судового засідання про результати вручення.

Зазначене відповідає меті, визначеній ч.4 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої:

"Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії."

Крім того, суд вважає за необхідно відмітити наступне.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження , та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Як свідчать матеріали даної справи, апеляційну скаргу було подано саме скаржником.

Ухвалою апеляційного суду від 02.08.2018 остання була залишена без руху.

20.08.2018 відповідач подав до суду клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.262 ГПК України:

"Питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків , поданої у порядку, передбаченому статтею 260 цього Кодексу."

Справа була розглянута апеляційним судом 04.09.2018, тобто більш ніж через 2 тижні з момент подачі скаржником клопотання про усунення недоліків.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень":

"1. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

3. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин."

Згідно з ч.3 ст.6 вказаного Закону:

"Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру."

Вказана ухвала про відкриття апеляційного провадження оприлюднена у Державному реєстрі судових рішень 22.08.2018 .

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що відповідач мав можливість та повинен був цікавитися станом розгляду своєї апеляційної скарги та своєчасно дізнатися про дату, час та місце розгляду його апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст.129 ГПК судовий збір судом першої інстанції було обґрунтовано стягнуто на користь органів прокуратури, які пред'явили позов та, відповідно, сплатили судовий збір за нього, а тому судом відхиляються доводи скаржника в цій частині.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллада" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 у справі №910/2989/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді І. Берднік

Г. Мачульський