Постанова

від 07.11.2018 по справі 140/875/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 140/875/16-ц

провадження № 61-31658св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

третя особа - Джуринецька сільська рада Немирівського району Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року у складі суддів: Ковальчука О. В., Луценка В. В., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про скасування наказів та визнання недійсними договорів оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що отримавши відповідний дозвіл розробив проект землеустрою щодо відведення двох земельних ділянок загальною площею 54. 4294 га в оренду, який висновком відділу Держземаганства у Немирівському районі погоджено та рекомендовано подати на проведення державної експертизи документації із землеустрою.

Для погодження та затвердження вказаний висновок та проект землеустрою подавався до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яке неодноразово відмовляло у затвердженні зазначених документів із зазначенням щоразу різних причин.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02 жовтня 2014 року відповідачу ОСОБА_5 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Джуринецької сільської ради Немирівського району Вінницької області та надано в оренду на 21 рік три земельні ділянки загальною площею 62, 1416 га, 19 серпня 2015 року між відповідачами укладено договори оренди вказаних земельних ділянок.

Посилаючись на те, що проект землеустрою ОСОБА_5 не був погоджений з Джуринецькою сільською радою Немирівського району Вінницької області, а технічна документація з нормативною грошової оцінки наданих йому земельних ділянок не затверджена Немирівською районною радою Вінницької області, а також вважаючи, порушеним своє право на набуття і реалізацію права власності та користування цими ж земельними ділянками, ОСОБА_4 просив скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02 жовтня 2014 року і визнати недійсними укладені 19 серпня 2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_5 договори оренди землі.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07 червня 2017 року позов задоволено. Скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 02 жовтня 2014 року за № 2-3017/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду ОСОБА_5 , яким було затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Джуринецької сільської ради Немирівського району Вінницької області та надано в оренду терміном на 21 рік земельні ділянки загальною площею 62,1416 га у тому числі, ділянка НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2, ділянка НОМЕР_3 із земель запасу та резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення на території Джуринецької сільської ради Немирівського району для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02). Визнано недійсними договори оренди землі за №№ 1-133, 1-134, 1-135 від 19 серпня 2015 року, відповідно до умов яких передано ОСОБА_5 в оренду строком на 21 рік земельні ділянки сільськогосподарського призначення в розмірі 11.7652 га кадастровий номер НОМЕР_4, в розмірі 42.5283 га, кадастровий номер НОМЕР_5, в розмірі 7.8481 га, кадастровий номер НОМЕР_6, що розташовані на території Джуринецької сільської ради Немирівського району Вінницької області із земель запасу та резервного фонду для ведення фермерського господарства. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_5 являється підставною особою для ведення фермерського господарства на земельних ділянках Джуринецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, а тому оспорюваним наказом Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 02 жовтня 2014 року та укладеними 19 серпня 2015 року між відповідачами договорами оренди землі порушені права позивача на отримання в оренду земельних ділянок.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задоволено. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 07 червня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів унаслідок затвердження відповідачу ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства та передання йому земельних ділянок в оренду.

04 жовтня 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що на момент видачі оспорюваного наказу про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, у Головному управлінні Держземагенства у Вінницькій області знаходилося клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо тих самих земельних ділянок, яке ще не було розглянуто по суті, що разом з подальшим наданням цих земельних ділянок в оренду відповідачу порушило принцип рівності доступу до набуття права власності/користування земельними ділянками. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачу не містить відомостей щодо усунення недоліків виявлених державною експертизою. Укладаючи оскаржувані договори Головне управління Держземагенства у Вінницькій області не перевірило наявності затвердженої районною радою технічної документації з нормативної грошової оцінки. Крім того накази Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 28 лютого 2014 року про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою скасовані в судовому порядку, а в задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання протиправною відмови Головного управління Держземагенства у Вінницькій області у затвердженні проекту землеустрою відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

14 листопада 2017 року Головне управління Держземагенства у Вінницькій області подало заперечення на касаційну скаргу, у яких посилаючись на відповідність рішення суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права, та надуманість доводів скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також зазначало, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_5 відповідав нормам чинного законодавства, а тому після закінчення розгляду судових справ відносно скасування наказів, затверджено документацію із землеустрою та передано земельні ділянки в оренду. На звернення позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, із відповідачем ОСОБА_5 вже було укладено договори оренди землі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу та матеріали касаційного провадження 29 травня 2018 року передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_4 без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до змісту статей 22, 31, 93 Земельного кодексу Україниземлі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилами частини другої статті 123 Земельного Кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Судами встановлено, що наказами Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 28 лютого 2014 року ОСОБА_5 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовними площами 12,00 га, 42,67 га, 10,34 га в оренду із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі резервного фонду) на території Джуринецької сільської ради Немирівського району Вінницької області для ведення фермерського господарства.

ОСОБА_4 10 липня 2014 року звернувся до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області із письмовим клопотанням надати дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування загальною площею 54.4294 га, які розміщені на території Джуринецької сільської ради Немирівського району для ведення фермерського господарства, зокрема - 42.66 га із земель резерву (рілля) сільськогосподарського призначення та 11.7652 га із земель запасу (рілля) сільськогосподарського призначення.

02 жовтня 2014 року Головним управліннямДержземагенства у Вінницькій області було видано оскаржуваний позивачем наказ № 2-3017/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду , згідно якого ОСОБА_5 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Джуринецької сільської ради Немирівського району Вінницької області та надано в оренду терміном на 21 рік земельні ділянки загальною площею 62,1416 га, зокрема ділянку НОМЕР_1, ділянку НОМЕР_2, ділянку НОМЕР_3 із земель запасу та резервногофонду державної власності сільськогосподарського призначення на території Джуринецької сільської ради Немирівського району для ведення фермерського господарства.

19 серпня 2015 року між відповідачами укладено договори оренди вказаних земельних ділянок за №№ 1-133, 1-134, 1-135.

Наказом Головного управління Держземагентства у Вінницькій області № 2-4471/15-14 СГ від 26 грудня 2014 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 54,4294 га в оренду із земель запасу та резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення(рілля) на території Джуринецької сільської ради Немирівського району Вінницької області для ведення фермерського господарства.

Листом № ДС-31-2-7777.3-4948/19-15 від 26 серпня 2015 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу ОСОБА_4 у затвердженні проекту землеустрою з підстав його невідповідності в повній мірі вимогам статті 50 Закону України Про землеустрій та Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року за № 376, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, вказавши на певні недоліки, а листом №С-3082/0-1163/6-16 від 18 березня 2016 року повідомило про неможливість погодити повторно поданий ним проект землеустрою.

Таким чином, на час отримання позивачем ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 54,4294 га в оренду, ОСОБА_5 вже було затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 62,1416 га, а позивачу в подальшому було відмовлено в затвердженні такого проекту, що свідчить про те, що на час укладення спірних договорів оренди землі, позивач не набув права користування земельними ділянками. Крім того матеріали справи не містять доказів, що земельні ділянки надані в оренду відповідачу є тими самими ділянками на отримання яких в оренду розраховував позивач.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України - захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У частині першій статті 3 ЦПК України , у редакції чинній на час розгляду справи судами, встановлено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України .

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 , 124 Конституції Українита статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13, Верховним Судом у постановах від 17 травня 2018 року в справі № 2-64/11, від 04 липня 2018 року у справі № 590/479/16-ц.

За таких обставин, вирішуючи спір, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов вмотивованого висновку про відсутність доказів на підтвердження факту порушення прав позивача, який не являється ні власником ні користувачем спірних земельних ділянок, виданням оспорюваного наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області про затвердження ОСОБА_5 документації із землеустрою та укладенням між відповідачами договорів оренди землі.

Судом апеляційної інстанції правильно відхилено доводи позивача щодо відсутності погодження проекту землеустрою з Джуринецькою сільською радою Немирівського району Вінницької області, оскільки нормами статті 48 Закону України Про землеустрій таке погодження не передбачено.

Посилання ОСОБА_4 на відсутність затвердженої районною радою технічної документації з нормативної грошової оцінки землі, що передбачено статтею 23 Закону України Про оцінку землі є необґрунтованими через те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі , а тому невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не зумовлює його недійсність. Крім того, в подальшому сторони оспорюваних договорів не позбавлені можливості вчинити дії, спрямовані на приведення зазначених правочинів у відповідність до вимог закону та визначити нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які передавались в оренду та укласти додаткові угоди, якими будуть внесені зміни до спірних договорів із зазначеного питання.

Доводи касаційної скарги про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 28 лютого 2014 року про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою в судовому порядку та відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання протиправною відмову Головного управління Держземагенства у Вінницькій області у затвердженні проекту землеустрою на увагу не заслуговують та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2015 року провадження у справі № 802/3143/14-а за позовом Джуринецької сільської ради Немирівського району Вінницької області до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області, третя особа - ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування наказів 28 лютого 2014 року про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою - закрито, а постановою Вінницького адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі № 802/2872/14-а за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Джуринецька сільська рада Немирівського району Вінницької області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, встановлено, що Головне управління Держземагенства у Вінницькій області надаючи свої висновки щодо погодження проекту землеустрою ОСОБА_5, діяло в межах та порядку, передбаченому законодавством, крім того, безпосередньої відмови у погодженні проекту землеустрою ним не надавалось.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик