Постанова

від 13.11.2018 по справі 914/326/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа №914/326/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Зварич О.В.

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Кіри М.С.

розглянув матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Ряст (далі - ТзОВ Виробничо-комерційна фірма Ряст ) б/н від 21.08.2018р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.07.2018р. (суддя Горецька З.В., повний текст рішення виготовлено 25.07.2018 р.)

у справі № 914/326/18

за позовом:ТзОВ Виробничо-комерційна фірма Ряст

до відповідача-1: Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України (далі - ВТФ Опір ТМАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ)

до відповідача-2: Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю Преміум-Буд (далі - ТзОВ Преміум-Буд )

про визнання недійсними: правочину; договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків їх недійсності

за участю представників:

від позивача: Франчук О.С. - директор; Багрій О.Л. - адвокат (довіреність у матеріалах справи;

від відповідача-1: не з'явився (належно повідомлено);

від відповідача-2: Тарасенко Л.Л. - адвокат (ордер у матеріалах справи).

від відповідача-3: Чорненький В.І. - адвокат (довіреність у матеріалах справи).

1.Розгляд справи.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось.

Судове засідання фіксувалось технічними засобами згідно ст. 222 ГПК України.

Хід розгляду апеляційної скарги викладено у відповідних ухвалах суду.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Від позивача надійшло клопотання б/н від 19.10.2018 року (вх. 01-04/141/18 від 22.10.2018 року) про витребування доказів, у якому просить витребувати в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради належним чином завірені копії установчих документів ВТФ Опір ТМАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ, а саме: Статут у редакції від 28.11.2012 року; Статут у редакції від 13.05.2013 року. Зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 81 ГПК України позивач звертався з письмовими проханнями до відповідачів-1,2 про надання даних установчих документів, що підтверджується доданими до клопотання листами №10-01-В від 01.10.2018 року та №10-02-В від 01.10.2018 року, та доказами їх надсилання. Стверджує що обставини, які можуть підтвердити ці докази - це відсутність правових підстав відчуження спірного нерухомого майна відповідачем-1 на користь відповідача-2, в якості повернення засновнику внеску до статутного капіталу.

У судовому засіданні 13.11.2018 року представник позивача підтримав подане клопотання. Представники відповідачів-2,3 заперечили щодо задоволення поданого клопотання, вважаючи його поданим в порушення вимог ст.80 ГПК України.

Колегія суддів, порадившись, без виходу в нарадчу кімнату, вирішила клопотання відхилити, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Частина 1 ст. 81 ГПК України встановлює, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

В обгрунтування клопотання апелянт посилається на листи датовані після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, в яких він звертався до відповідачів з проханням надати докази. Клопотання такого змісту в суді першої інстанції не заявлялось позивачем. Заявником не обґрунтовано неможливість подання такого доказу до суду першої інстанції. Натомість, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради копію реєстраційної справи нерухомого майна (а.с. 208-209, т. 1) і таке клопотання ухвалою суду було задоволено (а.с. 237-241, т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Витребування судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ч.3 ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

3. Короткий зміст позовних вимог.

19 лютого 2018 р. ТзОВ Виробничо-комерційна фірма Ряст звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: ВТФ Опір ТМАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ, Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України" та ТзОВ "Преміум-Буд" у якому просило визнати недійсним правочин щодо передачі Виробничо-торгівельною фірмою "Опір" у власність Львівської обласної асоціації інвалідів ВОІ СОІУ нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м.Львів, вулиця Голубовича, 34, який оформлено шляхом складання ГО "Львівською обласною асоціацією інвалідів ВОІ СОІУ" постанови Президії Ради ГО "Львівської обласної асоціації інвалідів ВОІ СОІУ" від 17.03.2014 року та Акту прийому-передачі від 03.04.2014 року; визнання недійсним договору від 22.10.2014 року купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою м.Львів, вулиця Голубовича, 34, укладеного між Львівською обласною асоціацією інвалідів ВОІ СОІУ та ТзОВ "Преміум-Буд"; застосування наслідків недійсності вищевказаних правочинів, а саме: зобов'язати ТзОВ "Преміум-Буд" передати нерухоме майно, що знаходиться за адресою м.Львів, вулиця Голубовича, 34, Виробничо-торгівельній фірмі "Опір".

Підставою подання такого позову послужив факт наявності заборгованості відповідача-1 перед позивачем в розмірі, встановленому рішеннями Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 р. у справі № 5015/7256/11 та від 10.07.2017 р. у справі № 914/2488/14, які розглядались у період 2011-2017 р.р., на загальну суму 2 618 339,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що боржник (ВТФ Опір ) та відповідач-2 (Львівська обласна організація інвалідів ВОІ СОІУ ), свідомо приховували від позивача та суду свої наміри на виведення усього майна з власності боржника (ВТФ Опір ) з метою уникнення сплати боргу перед позивачем. Позивач вважає, що ВТФ Опір та Львівська обласна асоціація інвалідів ВОІ СОІУ, укладаючи спірний правочин щодо передання майна з власності ВТФ Опір безоплатно у власність Львівській: обласній асоціації інвалідів ВОІ СОІУ здійснили зловживання своїми правами з наміром завдати шкоди позивачу, та допустили порушення прав позивача, в частині права на належне виконання боржником ВТФ Опір своїх обов'язків (ст. 526 ЦК України). Вважає, що за своєю організаційною формою ВТФ Опір фактично є юридичною особою - господарським товариством (товариством з обмеженою відповідальністю) - засновником якого, на момент вчинення спірного правочину, було інша юридична особа Львівська обласна асоціація інвалідів ВОІ СОІУ (Відповідач-2), а спірний правочин, в частині повернення майна засновнику, раніше переданого в якості внеску до статутного фонду, за своїм змістом є зменшенням розміру статутного капіталу.

На думку позивача, у разі визнання недійсним спірного правочину щодо передання майна у власність відповідачу-2 (Львівській обласній асоціації інвалідів ВОІ СОІУ) остання, в силу вищенаведених приписів, ніколи не набувала право власності на спірне майно, а відсутність повноважень на розпорядження майном суперечить ст. 317 ЦК України, ст. 658 ЦК України та з урахуванням ч. 1 ст. 203 ЦК України вважає, що договір від 22.10.2014 року купівлі - продажу нерухомого майна, укладений, між Львівською обласною асоціацією інвалідів ВОІ СОІУ та ТзОВ Преміум-Буд підлягає визнанню недійсним.

4.Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.07.2018р. у справі №914/326/18 (суддя Горецька З.В.) відмовлено в задоволенні позову.

Судове рішення мотивоване ст. 6, п. 1 ст. 202, ст.ст. 203, 204, 215, 627Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), і зроблено висновок, що на момент передання спірного майна засновнику, який вийшов зі складу учасників юридичної особи, це майно не перебувало під арештом, були відсутні будь-які обтяження цього майно, воно не було предметом жодного судового спору, в тому числі і з позивачем. Відповідач ЛОАІ, як засновник, мав передбачене законом право вийти зі складу учасників юридичної особи з поверненням майна, яке було ним передано в статутний капітал. Ці дії щодо повернення засновнику майна були вчинені за згодою власника майна ВТФ Опір . Позивач у лютому 2017 р. набув право вимоги до відповідача ВТФ Опір щодо стягнення певної грошової суми, натомість оспорювані позивачем правочини вчинялися у 2014 р. (2,5 - 3 роки набуття позивачем права вимоги). Судом встановлено, що при вчиненні спірних правочинів право позивача не було порушено.

5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

ТзОВ Виробничо-комерційна фірма Ряст не погоджується з ухваленим рішенням суду, вважає його прийнятим з невірним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи. При цьому позивач посилається на те, що право вимоги, як кредитор, позивач набув з моменту порушення зобов'язання боржником по договору про врегулювання взаємовідносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 року, а саме з 01.01.2011року, а рішенням з яким суд безпідставно пов'язує момент виникнення права вимоги, лише підтверджує наявність заборгованості та стягнуто з відповідача-1 на користь позивача існуюча заборгованість, штрафні санкції та інфляційні за прострочення сплати заборгованості. Стверджує, що судом не взято до уваги доказів того, що відповідач-1 не є унітарним підприємством, а фактично є ТОВ з одним учасником. Позивач зазначає, що судом не взято до уваги, що укладенням спірних правочинів відповідачами порушено права та законні інтереси позивача, які підлягають захисту в порядку ст.ст. 215, 216 ЦК України, а позивач є заінтересованою особою, власний інтерес якого полягає у тому, щоб предмет правочину (нежитлові приміщення за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34 перебували у власності боржника ВТФ Опір ) з метою забезпечення виконання порушеного зобов'язання, існування якого підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили. Зазначає, що строк позовної давності позивачем не пропущено, а у даному випадку позовну давність слід відраховувати від моменту, коли позивач дізнався про порушення свого права, а саме про неможливість виконання судового рішення у справі №5015/7256/11 згідно постанови державного виконавця від 29.12.2017 року. Укладаючи спірний правочин щодо передання майна з власності ВТФ Опір безоплатно у власність Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України сторони здійснили зловживання своїми правами з наміром завдати шкоди позивачу та допустили порушення прав позивача в частині права на належне виконання боржником (ВТФ Опір ) своїх обов'язків (ст. 526 ЦК України). На думку апелянта судом невірно було визначено організаційно-правову форму відповідача-1, який фактично є юридичною особою - господарським товариством (товариством з обмеженою відповідальністю), а тому під час вчинення спірного правочину були порушені ст.ст. 16, 52 Закону України Про господарські товариства . Просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що відповідач-2 , як засновник Виробничо-торгівельної фірми Опір мав передбачене законом право вийти зі складу учасників юридичної особи з поверненням майна, яке було ним передане в статутний капітал, а ці дії щодо повернення засновнику майна були вчинені за згодою власника майна Виробничо-торгівельної фірми Опір , а така процедура передбачена п. 54 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 в редакції, чинній на момент відчуження та перереєстрації права власності на спірне майно (від 19.08.2014 р.). Право вимоги позивача до Виробничо-торгівельної фірми Опір виникло з 15.02.2017р., з дати прийняття постанови Львівським апеляційним господарським судом у справі №5015/7256/11, а оспорювані позивачем правочини вчинялися у 2014 році. Погоджується з позицією суду щодо незастосування позовної давності у зв'язку з відсутністю порушень прав позивача. Зазначає, що ВТФ Опір не є та ніколи не було товариством з обмеженою відповідальністю, а є підприємством об'єднання громадян, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначає, що на момент відчуження спірного майна відповідач ВТФ Опір не мав боргових зобов'язань перед позивачем, свідченням чого є судовий спір, в якому відповідач не визнавав цих боргів.

ТзОВ Преміум-Буд у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що станом на момент відчуження приміщень не існувало жодного обов'язкового для відповідачів судового рішення, яке б обмежувало їх у здійсненні операцій з відчуження таких приміщень. Зазначає, що організаційно-правовою формою відповідача - 1 є підприємство об'єднання громадян, що передбачено ст. 112 ГК України. Позивачу було відомо про те, що майно не знаходиться у володінні відповідача-1 і було передано відповідачу-2, що зокрема підтверджується ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2014 року у справі №5015/7256/11.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ Виробничо-комерційна фірма Ряст є кредитором Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської Організації інвалідів Союз організації інвалідів України (Боржник), оскільки загальна сума заборгованості боржника перед позивачем складає 2 618 339, 26 грн., що підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2015р. у справі №5015/7256/11, яке набрало законної сили 15.02.2017 року (а.с. 22-25, т.1) на суму 1 367 335,38 грн., а також рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2017р. у справі 914/2488/14 на суму 1 251 003,88 грн, яке набрало законної сили 13.09.2017 року (а.с. 26-29, т.1).

Постановою Президії Ради громадської організації Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України від 17.03.14р. за №27/130-2 у зв'язку з виходом зі складу засновників ВТФ Опір було вирішено повернути відповідачу-2 нерухоме майно, передане громадською організацією як засновником ВТФ Опір згідно рішення президії ради Львівської обласної асоціації інвалідів №7/62-2 від 02.10.2000р., а саме - приміщення розташовані за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34 (а.с. 35-37, т.1).

Між ВТФ Опір та Львівською обласною асоціацією інвалідів ВОІ СОІУ було підписано акт від 05.04.2014р. прийому-передачі нерухомого майна, розташованого за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34, виданого на підставі постанови-Президії Ради Львівської обласної асоціації інвалідів ВОІ СОІУ від 17.03.14р. (а.с. 117, т.2).

Право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34 за відповідачем-2 Львівською обласною асоціацією інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України було зареєстроване 10.10.2014р., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про право власності (а.с. 65-66, т.1).

Вподальшому, 22.10.2014р. спірне майно було відчужено за договором купівлі-продажу на користь відповідача-3 ТзОВ Преміум-Буд (а.с. 167-168, т. 2).

Наказ, виданий на виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №5015/7256/11 було подане позивачем для примусового виконання до Франківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській обл., останнім відкрито виконавче провадження під номером ВП №53823588 (а.с. 52-53, т.1).

Згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.12.2017 року ВП №53823588 державним виконавцем встановлено, що в боржника відсутнє будь-яке рухоме та нерухоме майно, на арештованих рахунках відсутні кошти (а.с. 54, т. 1).

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України).

Підстави визнання правочину недійсним визначено ст.215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.ч.1, 2, 3, 5,6 ст.203 ЦК України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину (договору) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину.

Позивач однією з вимог просить визнати недійсним правочин щодо передачі Виробничо-торгівельною фірмою "Опір" у власність Львівської обласної асоціації інвалідів ВОІ СОІУ нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м.Львів, вулиця Голубовича, 34, який оформлено шляхом складання ГО "Львівською обласною асоціацією інвалідів ВОІ СОІУ" постанови Президії Ради ГО "Львівської обласної асоціації інвалідів ВОІ СОІУ" від 17.03.2014 року та Акту прийому-передачі від 03.04.2014 року.

Правочином в розумінні ч.1ст.202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст.204 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 3 ст.6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Постановою Президії Ради громадської організації Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України від 17.03.14р. за №27/130-2 у зв'язку з виходом зі складу засновників ВТФ Опір було вирішено повернути відповідачу-2 нерухоме майно, передане громадською організацією як засновником ВТФ Опір згідно рішення президії ради Львівської обласної асоціації інвалідів №7/62-2 від 02.10.2000р., а саме - приміщення розташовані за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34 (а.с. 35-37, т.1)., а 05.04.2014р. між ВТФ Опір та Львівською обласною асоціацією інвалідів ВОІ СОІУ було підписано акт прийому-передачі нерухомого майна (а.с. 117, т.2).

Право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34 за відповідачем-2 Львівською обласною асоціацією інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України зареєстроване 10.10.2014р.

У позовній заяві позивач стверджував, що ВТФ Опір та Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України , укладаючи спірний правочин, щодо передачі майна з власності ВТФ Опір безоплатно у власність відповідача-2, зловживали своїми правами з метою завдання шкоди позивачу.

Однак, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Вищенаведені положення закону свідчать про те, що ВТФ Опір та ЛОАІ під час відчуження нежитлових приміщень за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34, користувалися комплексом прав, наданим їм цивільним законодавством, не вчиняли жодних дій, якими б порушували права чи інтереси позивача, а позивачем не надано доказів на спростування наведеного. Так, Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України вийшовши із складу засновників ВТФ Опір отримала передане ж нею, як засновником нерухоме майно.

Позивач у позовній заяві вказує, що 07.10.2015 р. рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 5015/7256/11, задоволено позов, яким суд вирішив стягнути з ВТФ Опір на користь ТзОВ ВКФ Ряст заборгованість у розмірі 1 367 335,38 грн. за договором, укладеним між ТзОВ ВКФ Ряст та ВТФ Опір , укладеним 15.06.2010 р. Рішення набрало законної сили , однак виконання такого рішення суду є неможливим через відсутність у боржника будь-якого майна та коштів на арештованих рахунках.

Однак, як вбачається з матеріалів даної справи, рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2015р. у справі № 5015/7256/11 набрало законної сили лише 15.02.2017 року, після завершення перегляду в апеляційному порядку згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Апелянт зазначає, що право вимоги, як кредитор, позивач набув з моменту порушення зобов'язання боржником по договору про врегулювання взаємовідносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 року, а саме з 01.01.2011року, а рішення суду, з яким суд безпідставно пов'язує момент виникнення права вимоги позивача, лише підтверджує наявність заборгованості відповідача-1.

Однак, право вимоги позивач набув як кредитор відповідача лише 15.02.2017 року (після майже 2,5 років після відчуження вказаної нерухомості) і тільки стосовно стягнення певної грошової суми по грошовому зобов'язанню, а не по зобов'язанню щодо нерухомого майна, у той час як оспорювані правочини вчинялись у 2014 році.

Також позивач зазначає, що ВТФ Опір фактично є юридичною особою - господарським товариством, товариством з обмеженою відповідальністю і наводить положення Закону України Про господарські товариства , які ВТФ Опір за твердженням позивача порушила.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року №2460-XII (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин та до 01.01.2013 року) з метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частиною третьою статті 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Як вбачається з Статуту, затвердженого рішенням Президії Львівської обласної асоціації інвалідів №7/62-2 від 02.10.2000р., зареєстрованого 29.12.2000р. № запису 15244 підприємство Виробничо-торговельна фірма Опір є базовим підприємством громадської організації - Львівської обласної асоціації інвалідів (засновник) і створене для організації робочих місць та працевлаштування в першу чергу інвалідів та інших категорій малозабезпечених громадян, на базі цілісного майнового комплексу по вул. Голубовича, 34 у м. Львові, який переданий Львівською обласною асоціацією інвалідів (а.с. 188-196, т.1)

Як вбачається з матеріалів справи ВТФ Опір є підприємством об'єднання громадян та не було товариством з обмеженою відповідальністю, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ч. 1 ст. 112 ГК України, підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств (ч. 3 ст. 112 ГК України).

Отже, підприємство об'єднання громадян за способом утворення є унітарним підприємством та має організаційно-правову форму - "підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки)".

Таким чином, твердження позивача про невідповідність оспорюваного правочину вимогам закону є необгрунтованими з врахуванням встановлених вище обставин справи.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, що на момент передання спірного майна засновнику, який вийшов зі складу учасників юридичної особи, це майно не перебувало під арештом, були відсутні будь-які обтяження цього майно, воно не було предметом жодного судового спору, в тому числі і з позивачем, а засновник, мав передбачене законом право вийти зі складу учасників юридичної особи з поверненням майна, яке було ним передано в статутний капітал. Ці дії щодо повернення засновнику майна були вчинені за згодою власника майна ВТФ Опір . Вказана процедура унормована п. 54 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 в редакції, чинній на момент відчуження та перереєстрації права власності на спірне майно (від 19.08.2014 р.)

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна між Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України та ТзОВ Преміум-Буд від 22.10.2014 р., то така вимога є похідною від попередньої. А виходячи з вищенаведених спростувань позицій позивача стосовно законності та правомірності вчинення правочину, за яким нежитлові приміщення за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34, були передані ЛОАІ від ВТФ Опір , визнання договору купівлі-продажу цих нежитлових приміщень не буде можливим оскільки вказаний договір укладено у відповідності до вимог чинного на момент його вчинення законодавства.

ТзОВ Преміум-Буд подана до суду першої інстанції заява про застосування строків позовної давності від 02.05.2018 року (а.с. 131-132, т.1), в якій зазначає, що позивач у будь-якому разі пропустив позовну давність, оскільки спірні правочини було вчинено у жовтні 2014 р., а звернення до суду у даній справі позивачем подано у другій половині лютого 2018 р. Відтак позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду, який передбачено ст. 257 ЦК України. Аналогічну заяву подав відповідач - 2 (т. 1, а.с. 109).

Покликання відповідача-3 на те, що позивачем пропущено позовну давність на звернення до суду з даним позовом у поданій заяві під час розгляду даних позовних вимог не беруться до уваги, оскільки суд дійшов висновку про відсутність порушення права особи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеними аналізом матеріалів справи та нормами матеріального і процесуального права, через що його апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

8. Судові витрати.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 252, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.07.2018 року у цій справі без змін.

2. Судові витрати покласти на ТзОВ Виробничо-комерційна фірма Ряст .

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.11.2018р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Скрипчук О.С.