Рішення

від 14.11.2018 по справі 196/820/18

ЦАРИЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Справа № 196/820/18

№ провадження 2/196/336/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року смт.Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої - судді Гудим О.М.

за участю секретаря - Шевченко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2, про тлумачення заповіту та визнання права власності ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2, про тлумачення заповіту та визнання права власності .

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 05 квітня 2017 року померла його двоюрідна прабабуся - ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії І-КИ №749930, видане Царичанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 27.06.2017 року), яка на день смерті була зареєстрована та постійно проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (довідка Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області від 25.04.2017 року №995).

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно:

- земельна ділянка, площею 2,8506 га, розташована на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225683600:01:012:0460, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656 від 25 квітня 2003 року;

- земельна ділянка, площею 2,8900 га, розташована на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225683600:01:027:0865, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656 від 25 квітня 2003 року.

За життя 13 липня 2016 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким вказані земельні ділянки заповіла йому. Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі за №44.

У встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини він звернувся до державного нотаріуса із зявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте отримав відмову, оскільки при зазначенні серії правовстановлюючого документа, а саме Державного акту на право приватної власності на землю, вказано 1-ДП, а потрібно - І-ДП, а також надані витяги з державного земельного кадастру про земельну ділянку на дві земельні ділянки.

Він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 Інших спадкоємців за законом чи які б мали право на обов'язкову частку в спадщині немає.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом він не має можливості отримати, а тому був вимушений звернутися до суду.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на норми ст.ст.1216, 1223, 1225, 1256, 1268 ЦК України, прохає суд розтлумачити заповіт та визнати за ним право власності на вищевказане спадкове майно.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надіславши до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує повністю та прохає їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлені позивачем позовні вимоги підтримав повністю та прохав їх задовольнити.

Представник відповідача - Могилівської сільської ради Дніпропетровської області ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю та не заперечував проти їх задоволення.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог , оскільки заповіт на ім'я ОСОБА_1 є недійсним так як складений з порушеннями вимог чинного законодавста.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є односельчанкою померлої ОСОБА_3, яку вона за життя провідувала. 05.04.2017 року ОСОБА_3 померла. ОСОБА_2 більше року на їздила до останньої, не відвідувала її, не надавала ніякої допомоги та не доглядала її. Дійсно воля ОСОБА_3 за життя була такою, щоб земельні ділянки успадкував ОСОБА_1, онук її рідної сестри.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що вона прийомна матір позивач ОСОБА_1 Дійсно влітку 2016 року ОСОБА_1 повідомив, що ОСОБА_3 виявила бажання заповісти на його користь належні їй земельні ділянки та попросила, щоб її чоловік звозив її до сільської ради. Після чого, ОСОБА_1 привіз заповіт та Державний акт на земельні ділянки, які ОСОБА_3 йому віддала.

Свідок ОСОБА_8, секретар виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, в судовому засіданні показала, що до неї звернулася ОСОБА_3, щоб вона посвідчила заповіт. Заповіт був складений і посвідчений в її робочому кабінеті. ОСОБА_3 сама добровільно надала Державний акт на земельні ділянки та добровільно висловила свою волю заповісти належні їй земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробнитцва ОСОБА_1 Заповіт було набрано на комп'ютері і дійсно при зазначенні серії Державного акту замість римської "І" вона набрала "1" помилково. Стосовно іншого майна належного ОСОБА_3, остання повідомила, що інше хай залишається так як було. В заповіті на ім'я ОСОБА_2 при вчиненні напису вона дату не поставила, проте на день смерті заповіт не був скасований і не змінений.

Суд, заслухавши думку сторін, третьої особи та пояснення свідків, перевіривши матеріали справи, вивчивши всі надані по справі докази, даючи їм оцінку у їх сукупності, враховуючи визнання позовних вимог відповідачем, вважає, що позов підлягає задоволенню за слідуючих підстав.

Згідно ст.13 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Нормами ч.4 ст.206 ЦПК України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В даному випадку у судовому засіданні відповідно до норм ч.1 ст.81 ЦПК України встановлено наступне.

05 квітня 2017 року померла двоюрідна прабабуся позивача - ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії І-КИ №749930, видане Царичанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 27.06.2017 року), яка на день смерті була зареєстрована та постійно проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (довідка Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області від 25.04.2017 року №995).

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно:

- земельна ділянка, площею 2,8506 га, розташована на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225683600:01:012:0460, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656 від 25 квітня 2003 року (а.с.10-13, 18);

- земельна ділянка, площею 2,8900 га, розташована на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225683600:01:027:0865, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656 від 25 квітня 2003 року (а.с.10, 14-16, 18).

13 вересня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого всі майнові права та обов'язки, які належатимуть їй на день смерті заповіла ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в рівних долях. Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за №122.

06 серпня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого всі майнові права та обов'язки, які належатимуть їй на день смерті заповіла ОСОБА_2 Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за №82 (а.с.37).

ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 успадкувала за заповітом та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами за номером 2 по вулиці Степова в селі Могилів Царичанського району Дніпропетровської області, який належав спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.06.2000 року, за реєстровим №917 (а.с.76).

За життя 13 липня 2016 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким земельні ділянки площею 2,8506 га та площею 2,8900 га, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, заповіла позивачу ОСОБА_1 Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі за №44 (а.с.48).

У встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини позивач звернувся до державного нотаріуса із зявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте отримав відмову, оскільки при зазначенні серії правовстановлюючого документа, а саме Державного акту на право приватної власності на землю, вказано 1-ДП, а потрібно - І-ДП, а також надані витяги з державного земельного кадастру про земельну ділянку на дві земельні ділянки (а.с.19).

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом статті 317 ЦК України право розпоряджання майном є однією зі складових права власності, поряд із правом володіння і користування майном.

Як передбачено ст.1256 ЦК України, тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Згідно до вимог ст.213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При цьому, частина 2 статті 213 ЦК Українине допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину. При тлумаченні заповіту не допускається і внесення змін у зміст заповіту, враховуючи також, що заповіт це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Отже, суд може розтлумачити заповіт, не змінюючи при цьому його змісту.

Як передбачено п.2.1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.

Аналогічні правила містяться і в п. 1.6 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5.

Виходячи із зазначених правових норм, тлумачення заповіту судом здійснюється за наявності таких правових умов: зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача та наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту.

Об'єктом тлумачення заповіту судом є виключно сам заповіт, складений із слів та сполучень слів, які утворюють його текст.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт, оскільки суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті, тобто тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті, а тому суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, адже це може спотворити волю заповідача.

Як зазначено в рішенні Верховного Суду України від 27 серпня 2008 року, справа №6-11329св08, ч.2 ст.213 ЦК не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину. При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту, оскільки у відповідності до ст.1233 ЦК України заповіт це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, майнових прав та обов'язків на випадок смерті.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що на день смерті заповідача ОСОБА_3, їй на праві власності належали спірні земельні ділянки площею 2,8506 га та площею 2,8900 га, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області (а.с.18).

При цьому, зміст складеного ОСОБА_3 заповіту вказує: земельну ділянку, розташовану на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, що належить їй на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656, виданого Царичанською районною державною адміністрацією 25 квітня 2003 року, заповіла ОСОБА_1, позивачу в даній справі.

Враховуючи те, що на день своєї смерті ОСОБА_3 належали спірні земельні ділянки площею 2,8506 га та площею 2,8900 га, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, суд вважає, що вони є предметом заповіту, а тому їх спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 (позивач).

ЦК України визначається вичерпний перелік суб'єктів, наділених правом тлумачити заповіт - спадкоємці та суд.

При судовому тлумаченні заповіту показання свідків стосовно намірів заповідача, особистих зв'язків та обставин життя заповідача, його взаємовідносин із спадкоємцями тощо не повинні прийматися судом.

Показаннями свідків не може бути встановлено буквальний зміст правочину, адже воля померлого міститься саме в заповіті і з'ясувати наміри особи можливо лише за умови дослідження його змісту.

Крім того, наміри спадкодавця, що мали місце до моменту складення заповіту, можуть змінитися у зв'язку з обставинами суб'єктивного та об'єктивного характеру, про що свідки не можуть знати.

Законом гарантується таємниця заповіту (ст. 1255 ЦК України), а відтак заповідач з метою її збереження може не повідомляти оточуючим про свою справжню волю та про предмет заповіту.

Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були допитані в судовому засіданні в частині волевиявлення заповідача суд не бере до уваги як докази в частині тлумачення заповіту на користь позивача, оскільки надані ними показання стосуються волі заповідача, що не може бути оцінено судом, у відповідності до наведених вище норм закону.

Частиною 2 статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Отже, позивач є єдиним спадкоємцем на земельні ділянки площею 2,8506 га та площею 2,8900 га, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, за заповітом від 13 липня 2016 року після смерті ОСОБА_3 Інших спадкоємців за законом чи які б мали право на обов'язкову частку в цій частині спадщини немає. Даний заповіт ніким не оскаржений і не визнаний недійсним, не є скасованим чи зміненим.

В судовому встановлено та підтверджується показами свідка ОСОБА_8, секретаря виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, допитаної в судовому засіданні, що в заповіті від 13 липня 2016 року була допущена технічна описка при зазначенні серії Державного акту на право приватної власності на землю, а саме: вказано 1-ДП замість вірного І-ДП.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_11 Девелопментс ЛТД та інші проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідачем заявлені позовні вимоги визнані у повному обсязі, тобто визнані всі ті обставини, на які позивач посилається на обґрунтування заявлених позовних вимог.

Отже, проаналізувавши відповідне законодавство, що регулює сферу суспільних відносин в частині виниклих спірних правовідносин, з урахуванням наявних доказів по справі та подальшого належного виконання судового рішення, з урахуванням принципу юридичної визначеності та підстав відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, суд приходить до висновку, що є передбачені законом підстави для винесення судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 1 статті 142 ЦПК України визначено, що у разі … визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті суд … в рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, сплаченого при поданні позову, чи про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, не заявляв, тому судовий збір слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.213, 317, 1216, 1223, 1254, 1256, 1268 ЦК України, ст.ст.141, 142, 206, 258, 259, 263-265, 268, 354, п.п.15 п.15 ч.1 Перехідних положень Розділ ХІІІ ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2, про тлумачення заповіту та визнання права власності, задовольнити повністю.

Розтлумачити заповіт, складений 13 липня 2016 року ОСОБА_3, посвідчений секретарем виконкому Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі, таким чином, що ОСОБА_12 заповіла ОСОБА_1:

- земельну ділянку, площею 2,8506 га, надану для ведення товарного сільськогосподраського виробництва, кадастровий номер 1225683600:01:012:0460, розташовану на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, яка належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656 від 25.04.2003 року;

- земельну ділянку, площею 2,8900 га, надану для ведення товарного сільськогосподраського виробництва, кадастровий номер 1225683600:01:027:0865, розташовану на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, яка належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656 від 25.04.2003 року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності:

- на земельну ділянку, площею 2,8506 га, надану для ведення товарного сільськогосподраського виробництва, кадастровий номер 1225683600:01:012:0460, розташовану на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 05 квітня 2017 року, та якій вказана земельна ділянка належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656 від 25.04.2003 року;

- земельну ділянку, площею 2,8900 га, надану для ведення товарного сільськогосподраського виробництва, кадастровий номер 1225683600:01:027:0865, розташовану на території Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 05 квітня 2017 року, та якій вказана земельна ділянка належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №075656 від 25.04.2003 року.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Царичанський районний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду в повному обсязі виготовлено 20 листопада 2018 року.

Головуюча О.М.ГУДИМ