Рішення

від 17.10.2018 по справі 910/7669/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2018Справа № 910/7669/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 8-А; код ЄДРПОУ 19364259)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Версум" (02002, м. Київ, вул. Мильчакова, будинок 5; код ЄДРПОУ 39467501)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців,17; код ЄДРПОУ 21708016)

про витребування майна та скасування рішень державних реєстраторів

За участю представників сторін:

від позивача: Бабій В.В. - за довіреністю №259 від 06.06.2018 року;

від відповідача: не з'явилися;

від третьої особи: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Версум" про витребування майна, а саме виробничої бази загальною площею 2220,50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000, та скасування рішень державних реєстраторів №30586117 та №30878310 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що виробнича база, загальною площею 2220,50 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000, вибула з володіння позивача у незаконний спосіб, зокрема, як вбачається із витягу з кримінального провадження №12016100100008986, через підробку документів злочинною групою, шляхом підроблення паспорту на ім'я ОСОБА_2 та на підставі неіснуючого рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року по справі № 753/3084/16-ц право власності було зареєстровано за вказаною фізичною особою, якою в подальшому укладено з відповідачем Договір купівлі-продажу від 08.08.2016 р. за реєстровим № 1420, отже позивач має право на витребування свого майна від відповідача, який є добросовісним набувачем в розумінні положень ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7669/18, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено 22.08.2018 року.

Крім того, вказаною ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 40452947) з матеріалів реєстраційної справи №862609580000 належним чином завірені копії:

- рішення державного реєстратора Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30586117;

- рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача Вадима Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30878310 від 10.08.2016 17:00:43.

Під час судового засідання 22.08.2018 року судом задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про залучення третьої особи та залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців,17; код ЄДРПОУ 21708016) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, про що постановлено ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2018 року підготовче засідання відкладено на 04.09.2018 року, повторно витребувано у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином завірені копії зазначених вище рішень державних реєстраторів з матеріалів реєстраційної справи №862609580000.

Підготовче засідання 04.09.2018 року судом відкладено на 25.09.2018 року в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України.

18.08.2018 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про забезпечення позову, в якій ПАТ Комерційний банк Хрещатик просить суд заборонити Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32-А; ідентифікаційний код юридичної особи: 26199097) складати висновок про погодження або про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення Товариству з обмеженою відповідальністю Версум (місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Мильчакова, 5 ідентифікаційний код юридичної особи: 39467501) земельної ділянки площею 0,3686 га (код 72:216:0004) у АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва в оренду на 25 років для обслуговування та експлуатації адміністративно-виробничої будівлі (справа Д-7843).

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що отримання ТОВ Версум в користування, а відповідно і володіння, земельної ділянки, на якій розташована виробнича база, загальною площею 2 220,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, може істотно ускладнити виконання рішення суду про задоволення позову щодо витребування у власність ПАТ КБ Хрещатик виробничої бази, загальною площею 2 220,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, так як ТОВ Версум буде мати можливість, маючи право користування земельною ділянкою, перешкоджати у доступі ПАТ КБ Хрещатик до виробничої бази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року розгляд заяви позивача про забезпечення позову призначено на 25.09.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 року в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про забезпечення позову відмовлено.

В судовому засіданні 25.09.2018 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 17.10.2018 року.

В судове засідання 17.10.2018 року з'явився уповноважений представник позивача.

Представники відповідача та третьої особи у вказане судове засідання не з'явились.

Про дату, часта місце судового засідання 17.10.2018 року третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.09.2018 року.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 26.07.2018 року, 04.09.2018 року, 20.09.2018 року та 25.09.2018 року були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу: 02002, м. Київ, вул. Мильчакова, буд. 5, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Вказані ухвали суду повернуті відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручені, що підтверджується довідками відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовими конвертами, в яких ухвали суду від 26.07.2018 року, 04.09.2018 року, 20.09.2018 року та 25.09.2018 року у справі № 910/7669/18 були надіслані на адресу відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження Товариства з додатковою відповідальністю "Версум", яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/7669/18 та проведення судових засідань.

Окрім цього, згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 010304746047 про дату та час судового засідання 04.09.2018 року відповідач повідомлений належним чином.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/7669/18 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Версум" не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 22.08.2018 року у справі № 910/7669/18 Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 074/07/1-4329 від 03.09.2018 року повідомлено, що за інформацією, наданою відділом формування та обліку реєстраційних справ Департаменту заява про державну реєстрацію права власності № 17775861 від 21.07.2016 (від державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 Державне підприємство Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень ), в матеріалах реєстраційної справи знаходиться рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30586117 від 22.07.2016 року, у зв'язку з чим до листа було долучено завірену копію рішення державного реєстратора Державного підприємства Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30586117 від 22.07.2016 року.

04.09.2018 року через канцелярію суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення по справі, в яких третя особа підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

24.09.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог від 21.09.2018 року, в якій позивач з огляду на отримання судом інформації від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо дати вищезазначеного рішення державного реєстратора № 30586117, доповнив п. 2 прохальної частини позовної заяви, зазначивши дату винесення оскаржуваного рішення державного реєстратора № 30586117, а саме 22.07.2016 року.

За результатами розгляду в судовому засіданні 25.09.2018 року заяви про уточнення позовних вимог від 21.09.2018 року, остання розцінена судом як деталізація заявлених позовних вимог, зокрема, в частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" ОСОБА_4 № 30586117 від 22.07.2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та прийнята судом до розгляду.

Уповноважений представник позивача в судовому засіданні 17.10.2018 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 17.10.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ХРЕЩАТИК", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ХРЕЩАТИК" (кредитор за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОНА" (позичальник за договором) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 643 (далі - Генеральний кредитний договір), у відповідності до умов якого, кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій (далі - ліміт кредитування) у розмірі 13 300 000, 00 доларів США, терміном до 63 місяців з 25.10.2012 року по 31 грудня 2017 року, в межах якого здійснюються кредитні операції за окремими договорами в іноземній валюті (доларах США), договорами про надання гарантії, договорами поруки та ін., що будуть укладені в рамках цієї угоди (в редакції Додаткової угоди № 19 від 25.10.2012 року до Генерального кредитного договору).

Додатком до Генерального кредитного договору стали укладені між банком та ТОВ МОНА 25.10.2012 року Кредитний договір № 643/1 (далі - Кредитний договір 1) та 20.12.2012 року Кредитний договір № 643/2 (далі - Кредитний договір 2, разом - Кредитні договори).

В подальшому до Генерального кредитного договору сторонами неодноразово вносилися зміни та доповнення шляхом укладення між Банком та Товариством додаткових угод (усього - 19 додаткових угод). Остаточно Генеральний кредитний договір набув назву Генеральний кредитний договір № 643/14-11-2006 від 14.11.2006 року .

Судом встановлено, що укладені між сторонами правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами кредиту, що підпадають під правове регулювання норм § 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України та глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

При цьому слід зазначити, що ст. 1069 Цивільного кодексу України визначені умови кредитування рахунку, зокрема, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Згідно ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд зазначає, що за приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 вказаної Генерального кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 19 від 25.10.2012 року), укладеної між позичальником та позивачем як кредитором, передбачено у відповідності з діючим законодавством забезпечення зобов'язань позичальника (ст. 345 ЦК України), яким є, зокрема, іпотека належного ТОВ МОНА нерухомого майна.

Так, з метою забезпечення виконання позичальниками зобов'язань, що випливають із Кредитних договорів, між Відкритим акціонерним товариством "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ХРЕЩАТИК", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ХРЕЩАТИК" (іпотекодержатель за договором, позивач у справі) та Tовариством з обмеженою відповідальністю "МОНА" (іпотекодавець за договором) було укладено Договір іпотеки, посвідчений 14 листопада 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н. В. за реєстровим № у.1368 (у подальшому зі змінами та доповненнями додатковою угодою від 21.12.2012 року, далі - Іпотечний договір), за яким TOB "МОНА" передало в іпотеку банку об'єкти нерухомого майна, зокрема, виробничу базу, загальною площею 2220,50 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000.

Як встановлено судом, укладений між позивачем та позичальником правочин за своїм змістом та правовою природою є договором іпотеки, який підпадає під правове регулювання § 6 Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про іпотеку".

Згідно зі ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 577 ЦК України).

Згідно ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь - яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права тощо), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України з припиненням основного зобов'язання, забезпеченого заставою, припиняється право застави. Згідно з ч.3 ст. 593 Цивільного кодексу України, у разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносять відповідні дані.

За приписами ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

У відповідності до ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як визначено сторонами в п. 1.8 Іпотечного договору, при невиконанні іпотекодавцем зобов'язань забезпечених цією іпотекою, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки або його частини у відповідності із Законами України Про заставу , Про іпотеку , а також у відповідності з цим Договором.

Згідно п.4.1 Договору іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою, вони не будуть виконані, в т.ч. в разі несплати іпотекодавцем двох чергових платежів (суми кредиту та/або відсотків по ньому), передбачених Кредитним договором, протягом одного календарного року, а також у разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, передбачених цим договором , та у випадку, якщо інформація або документи, надані іпотекодавцем при укладенні цього договору, виявляться недостовірними та(або) недійсними.

При цьому згідно п. 4.3 Іпотечного договору при настанні випадків, передбачених п.4.1 цього договору, іпотекодержатель за 30 днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов'язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги шляхом, зокрема, прийняття предмета іпотеки у власність в рахунок погашення зобов'язань, забезпечених цією іпотекою в порядку, визначеному ст. 37 Закону України Про іпотеку ; при цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

В позовній заяві позивач зазначає, що зважаючи на невиконання умов Кредитного договору, банк був змушений в порядку ст. 36, 37 Закону України Про іпотеку та умов Іпотечного договору звернути стягнення на вказане майно шляхом набуття права власності на нього у позасудовому порядку, в результаті чого 29 лютого 2016 року Державним реєстратором Управління Державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Хибою Анною Володимирівною було прийнято рішення № 28500507 від 29.02.2016 року щодо реєстрації права власності на виробничу базу, загальною площею 2086 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000 (далі - Виробнича база) за Публічним акціонерним товариством "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ХРЕЩАТИК".

08.08.2016 року між громадянином ОСОБА_2 як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Версум (відповідач у справі) як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В. за реєстровим № 1420 (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив належне продавцю на праві приватної власності нерухоме майно виробничої бази за адресою: АДРЕСА_1. Відчужуване нерухоме майно належить продавцю на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва. (п. п. 1, 2 Договору купівлі-продажу).

У подальшому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В. за реєстровим № 1420 було зареєстровано Договір купівлі-продажу, за яким продавцем є ОСОБА_2, а покупцем - відповідач ТОВ Версум та внесено відповідний запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 15842330 від 08.08.2016 року 15:11:48 про реєстрацію виробничої бази за відповідачем (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 30878310 від 10.08.2016 року17:00:43).

Як зазначено позивачем в позовній заяві, Шевченківським управлінням поліції ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування за кримінальним провадженням № 12016100100008986 стосовно діяльності на території м. Києва та Київської області організованої злочинної групи, яка, використовуючи завідомо підроблені документи на нерухомість, шляхом обману заволодівають об'єктами нерухомості, розташованими у м. Києві та Київській області.

Зокрема, як встановлено у ході досудового слідства, учасники вказаної групи, підробивши паспорт громадянина України ОСОБА_2 (серії НОМЕР_1, виданий 04.04.1996 року Стрийським РВ УМВС України у Львівській області, шляхом вклеювання в даний паспорт фотокартки з зображенням одного з фігурантів кримінального провадження ОСОБА_8) та рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року по справі № 753/3084/16-ц щодо визнання права власності на Виробничу базу, звернулися до ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень", де державний реєстратор ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" ОСОБА_4 згідно рішення № 30586117 внесла запис про реєстрацію права власності на виробничу базу за ОСОБА_9

Окрім цього згідно листа Дніпровського районного суду міста Києва від 27.02.2017 року, наданого у відповідь на запит позивача, зазначається, що перевіркою електронного журналу вхідної кореспонденції автоматизованої системи документообігу суду встановлено, що за період з 01.01.2011 року та станом на день надання відповіді цивільна справа № 753/3084/16-ц, де стороною є ПАТ КБ Хрещатик , в провадженні суду не перебувала та судом не розглядалась та повідомляться, що згідно довідника кодів судів загальної юрисдикції України, затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 13.08.2012 року № 97 код суду 753 відноситься до Дарницького районного суду м. Києва.

Тобто, в обґрунтування поданого позову позивач посилається на той факт, що на підставі підроблених рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року по справі № 753/3084/16-ц та паспорту громадянина України ОСОБА_2, право власності на спірне майно (виробничу базу) було зареєстровано за ОСОБА_2 та 08.08.2016 року на підставі укладеного між останнім та ТОВ Версум договору купівлі - продажу нерухомого майна виробничої бази, зареєстровано за відповідачем у даній справі.

При цьому в поданій суду позовній заяві позивач звертає увагу на те, що відповідно до абзацу 3 резолютивної частини підробленого рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року у справі № 753/3084/16-ц зазначено: визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, яке належало ПАТ КБ Хрещатик згідно з записом у реєстрі прав власності на нерухоме майно від 24.02.2016 17:27:25 за № 13479978: нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А , загальною площею 719,10 кв.м, цегляне, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення, позначене на плані літ. Б , загальною площею 266,70 кв.м, цегляне, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення, позначене на плані літ. В , загальною площею 746,50 кв.м, цегляне, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення, позначене на плані літ. Г , загальною площею 353,70 кв.м, цегляне, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначено позивачем, на підставі підробленого рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року у справі № 753/3084/16-ц державним реєстратором ДП Державний інститут судових економіко - правових та технічних експертних досліджень ОСОБА_4 до ДРРПНМ, під час реєстрації права власності ОСОБА_2 на виробничу базу:

- в розділі Актуальна інформація про об'єкт нерухомого майна загальна площа виробничої бази зазначена у розмірі 2 086,00 кв.м (в той час як до реєстрації права власності ОСОБА_2 на ТОВ Версум на виробничу базу, в записі про право власності ПАТ КБ Хрещатик на виробничу базу, її загальна площа була зазначена в розмірі 2220,50 кв.м);

- в розділі Відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна (який взагалі був відсутній до реєстрації права власності ОСОБА_2 на виробничу базу) зазначено, що виробнича база складається з 4 частин: (1) нежитлового приміщення, літ. А , загальною площею 719,10 кв.м, (2) нежитлового приміщення, літ. Б , загальною площею 266,70 кв.м, (3) нежитлового приміщення, літ. В , загальною площею 746,50 кв.м та (4) нежитлового приміщення, літ. Г , загальною площею 353,70 кв.м (в той час як виробнича база, відповідно до Договору іпотеки № у.1368 від 14.11.2006 року, складається з 5 частин: (1) будівлі закрійного цеху (Літера А), загальною площею 719,10 кв.м, (9) механічного участку (Літера Б), загальною площею 134,50 кв.м. (3) механічного участку (Літера Б'), загальною площею 266,70 кв.м, (4) будівлі картонажного участку (Літера В), загальною площею 746,50 кв.м, та (5) будівлі складу печатних етикетів (Літера Г), загальною площею 353,70 кв.м).

Отже, за твердженнями позивача, під час реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну виробничу базу та включення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не було включено одну зі складових частин виробничої бази (механічного участку (Літера Б), загальною площею 134,50 кв.м), що стало причиною зменшення загальної площі виробничої бази, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.?

З урахуванням вищевикладеного, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що виробнича база вибула із володіння ПАТ КБ Хрещатик не з волі останнього, шляхом підроблення судового рішення, якого не існувало, та в подальшому була набута відповідачем - ТОВ Версум на підставі Договору купівлі - продажу нерухомого майна виробничої бази від 08.08.2016 року, укладеного останнім з особою, яка не мала права на відчуження виробничої бази, а саме ОСОБА_8, що діяв за підробленими на ім'я ОСОБА_10 документами, та за відсутності існування будь - яких договірних відносин між ПАТ КБ Хрещатик та ТОВ Версум , в зв'язку з чим виробнича база підлягає витребуванню від ТОВ Версум на користь ПАТ КБ Хрещатик на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Окрім цього, у зв'язку з тим, що державна реєстрація як права власності ОСОБА_2, так і права власності ТОВ Версум на спірне майно - виробничу базу відбулася на підставі рішення державного реєстратора Державного підприємства Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30586117 від 22.07.2016 року та рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30878310 від 10.08.2016 року 17:00:43 відповідно, ці рішення є реєстраційними діями, які підлягають скасуванню в судовому порядку як похідні вимоги від основної вимоги про витребування від відповідача спірного нерухомого майна.

Поряд із цим позивач наголошує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 року у справі № 910/3377/17, яке набрало законної сили, за позовом ПАТ КБ Хрещатик витребувано у ТОВ Версум у власність ПАТ КБ Хрещатик виробничу базу, загальною площею 2 086,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційним номер об'єкта нерухомого майна 862609580000.

Проте рішенням державного реєстратора ДРРПНМ Дудник Алли Анатоліївни № 38046442 від 09.11.2017 року було зупинено розгляд заяви позивача про реєстрацію права власності ПАТ КБ Хрещатик на спірну виробничу базу, одночасно з вимогою надати, зокрема, уточнюючу ухвалу щодо площі об'єкту, оскільки площа, зазначена в рішенні Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 року у справі № 910/3377/17, а саме 2086,0 кв.м, відмінна від площі, зазначеної в договорі іпотеки - 2220,50 кв.м.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеного ним в постанові від 18.01.2017 року у справі № 6-2723цс16, положення ст. 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та набувачем майна не існує жодних юридичних відносин.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 року у справі № 910/3377/17, встановлено, що виробнича база, загальною площею 2086 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000, вибула з володіння позивача у незаконний спосіб, та в подальшому перейшла у власність відповідача від особи, яка не мала права його відчужувати та заволоділа майном незаконно, без відповідно правової підстави, а саме, як вбачається із витягу з кримінального провадження №12016100100008986, через підробку документів злочинною групою, в складі якої - громадянин ОСОБА_8, шляхом підроблення паспорту на ім'я ОСОБА_2 та на підставі неіснуючого рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року по справі № 753/3084/16-ц, уклав з відповідачем Договір купівлі-продажу від 08.08.2016 року за реєстровим № 1420.

За приписами ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII). Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ( що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України від 06.10.2015р. Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

За таких обставин суд вважає встановлені вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 року у справі № 910/3377/17, яке набрало законної сили, факти такими, що мають преюдиціальне значення і доказування не потребують.

Встановлені судом обставини вибуття майна із власності позивача у незаконний спосіб та за відсутності юридичних відносин між власником і володільцем майна стали підставою для задоволення позовних вимог банку у вказаній справі та витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРСУМ" у власність Публічного акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ХРЕЩАТИК" виробничої бази, загальною площею 2086,0 кв. м.

Суд зазначає, що статтею 231 ГПК України визначені підстави для закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо зокрема, є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

При цьому для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову.

Так, відповідно до даних системи Діловодство спеціалізованого суду та Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/) судом встановлено, що 19.04.2017 року Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 910/3377/17 (суддя Підченко Ю.О.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ХРЕЩАТИК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРСУМ" про витребування майна, а саме - виробничої бази, загальною площею 2086, 0 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Вказаним рішення суду від 19.04.2017 року у справі №910/3377/17 позовні вимоги було задоволено в повному обсязі та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРСУМ" у власність Публічного акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ХРЕЩАТИК" виробничу базу, загальною площею 2086,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРСУМ" на користь ПАТ "КБ "ХРЕЩАТИК" 11 994,02 грн. судового збору.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 року у справі № 910/3377/17 набрало законної сили, у зв'язку з чим 11.05.2017 року Господарським судом міста Києва було видано відповідні накази на примусове виконання вказаного рішення.

На даний час рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 року у справі № 910/3377/17 є чинним та сторонами не оскаржувалось.

Також судом встановлено, що склад учасників (позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Хрещатик , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Версум ), а також підстави позову (вибуття нерухомого спірного майна з володіння позивача у незаконний спосіб, через підробку документів злочинною групою, та в подальшому з переходом у власність відповідача від особи, яка не мала права відчужувати спірне майно, на підставі договору купівлі - продажу) у справі Господарського суду міста Києва № 910/3377/17 є аналогічними складу учасників та підставам позову, викладеним у позовній заяві № 32213/02 від 11.06.2018 року у даній справі Господарського суду міста Києва № 910/7669/18.

Окрім цього, предмет позову у даній справі № 910/7669/18 в частині щодо витребування у відповідача нерухомого майна, а саме виробничої бази загальною площею 2220,50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000, в частині позовних вимог щодо витребування у ТОВ Версум майна, а саме - виробничої бази, загальною площею 2086,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000, збігається з предметом позову у справі № 910/3377/17, оскільки в даній справі спір стосується всієї площі об'єкту нерухомого майна, вказаного в Іпотечному договорі - 2220,5 кв.м, позаяк у справі № 910/3377/18 розглядався спір щодо частини площі об'єкту - 2086,0 кв.м, у відповідності до визначених позивачем позовних вимог.

Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/3377/17 вже було вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав щодо нерухомого майна, а саме виробничої бази загальною площею 2086,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000; в описовій частині даного рішення судом надано оцінку доводів позивача щодо заявлених позовних вимог, а в мотивувальній частині рішення зазначено фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що вже є рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3377/17, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і у даній справі.

Окрім цього зважаючи на наявність чинного рішення суду у справі № 910/3377/17 суд зазначає, що порушене право власності позивача вже захищено в судовому порядку належним способом.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що судом встановлено обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 цього Господарського процесуального кодексу України, що в свою чергу є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п.3 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин провадження у справі № 910/7669/18 в частині позовних вимог щодо витребування у ТОВ Версум майна, а саме - виробничої бази, загальною площею 2086,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000, підлягає закриттю, на підставі п.3 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Щодо позовних вимог про витребування у ТОВ Версум частини майна виробничої бази, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000, а саме її складової частини - механічного участку (літера Б), загальною площею 134,50 кв.м, суд зазначає, що за приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Тобто у розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Поряд із цим вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для суб'єкта порушеного права.

Як свідчать матеріали справи, за змістом довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна у розділі "відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно" Державним реєстратором Управління Державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві прийнято рішення № 28500507 від 29.02.2016 р. щодо реєстрації права власності на виробничу базу, загальною площею 2220,5 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000 за ПАТ "КБ "Хрещатик".

За змістом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна №80174453 від 13.02.2017 у розділі "відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно" зазначено, що власником об'єкту нерухомого площею 2086 кв.м з реєстраційним №862609580000 є ТОВ "Версум" на підставі договору купівлі-продажу №1420 від 08.08.2016 року.

В свою чергу як встановлено судом під час розгляду справи № 910/3377/17, позивачем заявлено позовні вимоги про витребування майна з реєстраційним номером 862609580000 площею 2086,0 кв.м., та порушення відповідачем права власності позивача підтверджується матеріалами справи саме на майно з реєстраційним номером 862609580000 у визначеній позивачем в позовних вимогах площі - 2086,0 кв.м.

Наразі матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем прав позивача на різницю між площею майна, на яку позивач набув право власності на підставі іпотечного договору, та площею майна, інформація щодо власності на яку міститься у реєстрі за відповідачем та яку, окрім того, просив у своїх позовних вимогах у справі № 910/3377/17 витребувати у відповідача позивач.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлений судом факт незаконного вибуття нерухомого майна із власності позивача саме загальною площею 2086,0 кв.м, тобто без врахування складової частини виробничої бази (механічного участку (літера Б), загальною площею 134,50 кв.м), суд зазначає, що позивачем не доведено факт вибуття з володіння ПАТ КБ Хрещатик спірного нерухомого майна - виробничої бази загальною площею 2220,50 кв.м, зокрема, зазначеного нерухомого майна площею 134,50 кв.м, тобто не доведено порушення права власності банку в частині виробничої бази (механічного участку (літера Б), загальною площею 134,50 кв.м) та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна в цій частині, в зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем похідних від первісної вимоги про витребування майна від ТОВ Версум вимог про скасування рішення державного реєстратора Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" ОСОБА_4 №30586117 від 22.07.2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача Вадима Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30878310 від 10.08.2016 17:00:43, суд зазначає, що за приписами пункту 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, а також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Правові відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , дія якого поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно державній реєстрації прав підлягає право власності.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , в редакції Закону України від 06.10.2016 року № 1666-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності , реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

У відповідності до п.5 ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , в редакції Закону України № 8349 -VІІІ, одним з етапів державної реєстрації прав є прийняття рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

Аналогічні приписи місить абз. 1 п. 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, зокрема, за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Окрім цього, відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26.10.2011 року, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру речових прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; у разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших прав на нерухоме майно.

Таким чином, оскільки державна реєстрація як права власності ОСОБА_2, так і права власності ТОВ Версум на спірне нерухоме майно - виробничу базу відбулася на підставі рішення державного реєстратора Державного підприємства Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30586117 від 22.07.2016 року та рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30878310 від 10.08.2016 року 17:00:43 відповідно, з огляду на вибуття спірного майна з володіння власника не з його волі та на підставі підроблених документів, і в подальшому було відчужене особою, яка не мала такого права, та, відповідно, задоволення позовних вимог у справі № 910/3377/17 щодо витребування у ТОВ Версум спірного нерухомого майна - виробничої бази загальною площею 2086,0 кв.м у власність ПАТ КБ Хрещатик , позовні вимоги останнього в частині скасування відповідних рішень державних реєстраторів підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду відмову в задоволенні частини позовних вимог, зокрема, щодо витребування майна, судовий збір за розгляд даної справи в цій частині покладається на позивача; в частині задоволених судом немайнових вимог про скасування рішень державних реєстраторів - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 3 ч. 1 ст. 231, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до Товариства з додатковою відповідальністю "Версум" про витребування майна, а саме виробничої бази загальною площею 2086,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 862609580000

2. Позов задовольнити частково.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" ОСОБА_4 №30586117 від 22.07.2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

4. Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача Вадима Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30878310 від 10.08.2016 17:00:43.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Версум" (02002, м. Київ, вулиця Мильчакова, будинок 5; код ЄДРПОУ 39467501) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 8-А; код ЄДРПОУ 19364259) 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. -. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 26.11.2018 року.