Рішення

від 13.11.2018 по справі 910/6125/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2018Справа № 910/6125/18

За первісним позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмайстер Сервіс Юкрейн", м. Київ

про стягнення 875 044,39 грн., -

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмайстер Сервіс Юкрейн", м. Київ

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", м. Київ

про визнання недійсним пункту договору, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Половінкін О.В. (представник за довіреністю № 23 від 03.10.2018р.);

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Боднар А.М. (представник за довіреністю від 12.11.2018р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмайстер Сервіс Юкрейн" (відповідач) суми заборгованості за Договором № ДНП-2015-11/21 від 25.11.2015р. в розмірі 875 044,39 грн., з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.06.2018р.

В підготовчому засіданні 19.06.2018р. судом було оголошено перерву до 17.07.2018р.

16.07.2018р. до суду від позивача надійшло клопотання з документами для долучення до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 17.07.2018р. судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 07.08.2018р.

07.08.2018р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також зустрічна позовна заява про визнання недійсним пункту 1.3. Договору № ДНП-2015-11/21 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 25.11.2015р.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення вимог позивача заперечує та вказує на те, що фактично паркомісця у користування відповідача не передавались та не могли ним використовуватись у відповідності до умов договору, оскільки знаходились у користуванні іншого суб'єкта господарювання, акти наданих послуг за договором позивачем не направлялись, а були направлені лише під час розгляду даного спору, які, на думку відповідача, не можуть бути прийняті судом до уваги. Відповідач з посиланням на ч. 6 ст. 762 ЦК України зазначає, що оскільки у спірний період паркомісцями не користувався, підстави для стягнення з нього заборгованості відсутні.

Зустрічний позов мотивований тим, що п. 1.3. Договору № ДНП-2015-11/21 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 25.11.2015р. не відповідає приписам ст. 765 ЦК України та ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також звичаям ділового обороту, у зв'язку з чим, за висновками позивача, на підставі ст. 203, 215, 217 ЦК України названий пункт договору має бути визнаний недійсним у судовому порядку.

В підготовчому засіданні 07.08.2018р. судом було оголошено перерву до 14.08.2018р.

13.08.2018р. від відповідача надійшла заява про поновлення строку на подання відзиву та зустрічної позовної заяви.

14.08.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої останній зазначив про те, що укладаючи спірний правочин, відповідач як сторона договору погодилась з усіма його умовами, щодо відсутності підписаних сторонами актів здачі-приймання послуг, позивач вказав на те, що умовами договору не передбачено обов'язкової умови їх підписання для проведення щомісячних оплат. Посилання відповідача на неможливість використання спірних паркомісць позивач вважає не доведеними належними засобами доказування, а є спробою уникнути передбаченої договором відповідальності.

В підготовчому засіданні 14.08.2018р. судом задоволено клопотання відповідача про поновлення строку для подачі відзиву та оголошено перерву до 25.09.2018р., про що зазначено в протоколі судового засідання від 14.08.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмайстер Сервіс Юкрейн" до спільного розгляду з первісним позовом.

21.08.2018р. до суду від відповідача (позивача за зустрічним позовом) надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, в яких відповідач за первісним позовом повторно наголошує на тому, що фактично паркомісця за спірним договором відповідачу не передавались, їх використання останній не здійснював, що, на думку відповідача, є підставою для звільнення від плати за користування майном.

29.08.2018р. до суду від позивача (відповідача за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому відповідач за зустрічним позовом вказує на те, що за умовами укладеного між сторонами правочину фіксовані місця для паркування були передані позивачу за зустрічним позовом з моменту набрання чинності договору, підписавши беззаперечно договір, позивач за зустрічним позовом погодився з усіма умовами договору, в тому числі і з положенням п. 1.3. Договору, спірний пункт договору, як і договір в цілому, на думку відповідача за зустрічним позовом, відповідає нормам чинного законодавства, а підстави для визнання недійсним оспорюваного позивачем за зустрічним позовом пункту договору відсутні.

14.09.2018р. до суду від відповідача (позивача за зустрічним позовом) надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, за змістом якої останній заперечує проти доводів відповідача за зустрічним позовом, викладених у відзиві та повторно наголошує на тому, що п. 1.3. Договору № ДНП-2015-11/21 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 25.11.2015р. не відповідає приписам ст. 765 ЦК України та ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також звичаям ділового обороту.

В підготовчому засіданні 25.09.2018р. судом було оголошено перерву до 09.10.2018р.

02.10.2018р. до суду від позивача (відповідача за зустрічним позовом) надійшли заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого останній зазначає про те, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором послуг, відповідачем за зустрічним позовом виконано своє зобов'язання за договором, а саме надано ТОВ "Трейдмайстер Сервіс Юкрейн" право на організацію експлуатації фіксованих місця для паркування та повторно вказав на те, що підписавши договір позивач за зустрічним позовом погодився з усіма його умовами, в тому числі і з оспорюваним пунктом договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.102018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2018р.

В судовому засіданні 13.11.2018р. представник позивача (за первісним позовом) підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача (за первісним позовом) оголосила заперечення проти позовних вимог та просила суд відмовити в задоволенні вимог позивача.

Суд також заслухав пояснення представника позивача за зустрічним позовом, яка підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити, а також заперечення відповідача за зустрічним позовом, який просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача за зустрічним позовом.

В судовому засіданні 13 листопада 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.11.2015р. між позивачем за первісним позовом (далі - сторона-1, "Київтранспарксервіс") та відповідачем за первісним позовом (далі - сторона-2, ТОВ "Трейдмайстер Сервіс Юкрейн") укладено Договір № ДНП-2015-11/21 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 203 (двісті три) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 23 (двадцять три) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп. Бажана, 30, в межах III територіальної зони паркування м. Києва (надалі - "фіксовані місця для паркування"), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Як передбачено в п. 1.2. Договору під "фіксованими місцями для паркування" в цьому договорі визначено 203 (двісті три) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 23 (двадцять три) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп. Бажана, 30, в межах III територіальної зони паркування м. Києва.

Згідно з п. 1.3. Договору фіксовані місця для паркування вважаються переданими в експлуатацію сторони-2 з моменту набрання чинності Договору.

Відповідно до пункту 2.2.6. Договору сторона-2 зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 договору.

У п. 3.1. Договору передбачено, що плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного Договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,92 грн.; ПДВ - 0,38 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,20 грн.

За умовами пункту 3.3. Договору розрахунок за договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (додаток №1 до Договору).

В п. 3.4. Договору сторони домовились, що сторона-1 зобов'язана не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках Акт здачі наданих послуг. Сторона-2 зобов'язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, отримати Акт здачі наданих послуг, протягом п'яти робочих днів підписати його та повернути Стороні-1 один примірник Акту.

Якщо в установлений строк сторона-1 не одержить підписаний Акт здачі наданих послуг або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими без зауважень (п. 3.5. Договору).

Згідно п. 3.8. Договору оплата сторони-2 стороні-1 згідно умов договору проводиться за період з дати підписання договору по дату повернення фіксованих місць для паркування згідно п. 1.4. Договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту погодження схеми ОДР в ГУ МВС УДАІ м. Києва і затвердження в Департаменті транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), і діє до 24.11.2018р.

09.03.2016р. між сторонами даного спору укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, в якій сторони дійшли згоди викласти п. 3.1. у наступній редакції: "вартість послуг сторони-2 стороні-1 становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,456 грн.; ПДВ - 0,29 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,75 грн."

За умовами п. 2 названої додаткової угоди, пункт 6.1. Договору сторони домовились викласти у наступній редакції: "Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 09.03.2016р. і діє до 24.11.2018р.

У п. 3 Додаткової угоди № 1 до Договору сторони погодили внести зміни до Графіку платежів та виклали його у наступній редакції:

- березень 2016: кількість днів у місяці - 23, сума, що підлягає оплаті - 30 348,50 грн., строк оплати - до 02.04.2016р.;

- квітень 2016: кількість днів у місяці - 30, сума, що підлягає оплаті - 39 585,00 грн., строк оплати - до 25.04.2016р.;

- травень 2016: кількість днів у місяці - 31, сума, що підлягає оплаті - 40 904,50 грн., строк оплати - до 25.05.2016р.;

- червень 2016: кількість днів у місяці - 30, сума, що підлягає оплаті - 39 585,00 грн., строк оплати - до 25.06.2016р.;

- липень 2016: кількість днів у місяці - 31, сума, що підлягає оплаті - 40 904,50 грн., строк оплати - до 25.07.2016р.;

- серпень 2016: кількість днів у місяці - 31, сума, що підлягає оплаті - 40 904,50 грн., строк оплати - до 25.08.2016р.;

- вересень 2016: кількість днів у місяці - 30, сума, що підлягає оплаті - 39 585,00 грн., строк оплати - до 25.09.2016р.;

- жовтень 2016: кількість днів у місяці - 31, сума, що підлягає оплаті 40 904,50 грн., строк оплати - до 25.10.2016р.;

- листопад 2016: кількість днів у місяці - 30, сума, що підлягає оплаті - 39 585,00 грн., строк оплати - до 25.11.2016р.;

- грудень 2016: кількість днів у місяці - 31, сума, що підлягає оплаті - 40 904,50 грн., строк оплати - до 25.12.2016р.

Позивачем за первісним позовом долучено до матеріалів справи дублікати актів надання послуг, рахунки на оплату вартості послуг за договором за період березень 2016р. - червень 2017р., які були надіслані на адресу відповідача, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку за 09.07.2018р.

Матеріалами справи підтверджується також звернення позивача за первісним позовом з претензіями до відповідача щодо виконання зобов'язань № 053/05-3419/28 від 23.11.2016р. на суму 312 721,50 грн., яка отримана представником відповідача, проте залишена без задоволення та № 053/05-691 від 07.03.2017р. на суму 471 061,50 грн., яка повернута до КП "Київтранспарксервіс" без вручення ТОВ "Трейдмайстер Сервіс Юкрейн".

Спір у даній справі у частині вимог за первісним позовом виник внаслідок неналежного виконання відповідачем за первісним позовом взятих на себе зобов'язань за Договором № ДНП-2015-11/21 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 25.11.2015р. у частині своєчасної та у повному обсязі сплати останнім вартості послуг за фіксовані місця для паркування за договором за спірний період березень 2016р. - червень 2017р. та за наявності прострочення виконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання, КП "Київтранспарксервіс" також заявлено вимоги про стягнення штрафних та фінансових санкцій.

Спір у частині вимог за зустрічним позовом виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача за зустрічним позовом, обставин для визнання п. 1.3. Договору № ДНП-2015-11/21 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 25.11.2015р. недійсним, як такого, що не відповідає приписам ст. 765 ЦК України та ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також звичаям ділового обороту.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню, а в задоволенні вимог позивача за зустрічним позовом слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання даного договору, на що звертали увагу сторони у своїх заявах по суті, а також їх представники у судовому засіданні при розгляді даної справи по суті, суд приходить до висновку про те, що укладений між сторонами Договір є договором найму майнових прав, оскільки предметом договору є передача стороною-1 за плату стороні-2 прав на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів, та спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 11 червня 2018 року у справі № 910/8413/17.

Відповідно до ст. 759, 760 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ), предметом договору найму можуть бути майнові права.

Згідно зі ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. п. 3.1., 3.3. Договору, положень Додаткової угоди № 1 до Договору, обов'язок відповідача щодо внесення плати за фіксовані місця для паркування мав виконуватись відповідачем шляхом оплати у розмірі 100% щомісячного платежу, не пізніше 25 числа поточного місяця, а прострочення виконання зобов'язання у відповідача виникало щомісяця з наступного дня після спливу зазначеного строку.

При цьому, судом враховано, що у Додатковій угоді № 1 до Договору сторони погодили внесення конкретних сум протягом спірного періоду, а саме з березня по грудень 2016р., водночас у п. 4 названої додаткової угоди сторони погодили, що всі інші пункти та розділи договору залишені без змін.

Таким чином, протягом спірного періоду з березня по грудень 2016р. до спірних правовідносин застосовуються положення п. п. 3.1., 3.3. Договору та Додаткової угоди № 1 до Договору у частині строку та суми вартості платежу та оскільки матеріали справи не містять доказів погодження іншого графіку платежів (після грудня 2016р. по червень 2017р.), суд вважає, що обов'язком зі сплати обумовлених в договорі платежів у відповідача зі первісним позовом витікає безпосередньо з п. п. 3.1., 3.3. Договору.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При розгляді даного спору, судом встановлено, що позивач за первісним позовом належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши відповідачу у спірний період право на організацію та експлуатацію фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів, а відповідач в порушення умов діючого у спірний період договору надані йому послуги за період з березня 2016р. по червень 2017р. на загальну суму 632 040,50 грн. не оплатив, і матеріали справи не містять доказів зворотного.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Твердження відповідача за первісним позовом, викладені у його заявах по суті та озвучені представником у судовому засіданні стосовно того, що фактично паркомісця у його користування позивачем не передавались та не могли ним використовуватись у відповідності до умов договору, оскільки знаходились у користуванні іншого суб'єкта господарювання у встановленому процесуальним законом порядку належними засобами доказування суду не доведені, у зв'язку з чим відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані.

У контексті сказаного (щодо перебування спірних місць для паркування у користуванні іншого суб'єкта господарювання) представник відповідача за первісним позовом Боднар А.М. у судовому засіданні 13.11.2018р. повідомила про те, що представники її довірителя звертались з даного приводу до правоохоронних органів, проте протягом підготовчого провадження такі докази не були подані, на запитання суду у судовому засідання щодо надання відповідних підтверджуючих документів, представник відповідача повідомила, що таких доказів надати не може.

Посилання відповідача за первісним позовом на те, що акти наданих послуг за договором позивачем не направлялись, а були направлені відповідачу лише під час розгляду даного спору, які, не можуть бути прийняті судом до уваги, суд відхиляє, оскільки за умовами п. п. 3.4., 3.5. Договору саме на відповідача за первісним позовом було покладено обов'язок не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, отримати у позивача Акт здачі наданих послуг та протягом п'яти робочих днів підписати його та повернути позивачеві один примірник Акту, а якщо в установлений строк відповідач не одержить підписаний Акт здачі наданих послуг або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими без зауважень.

З урахуванням того, що відповідач за первісним позовом у встановленому договором порядку та строк до позивача не звертався, мотивованої відмови від підписання кожного з актів матеріали справи не містять, послуги за договором протягом спірного періоду (березень 2016р. - червень 2017р.) в силу названих положень п. п. 3.4., 3.5. Договору вважаються прийнятими без зауважень.

Водночас при розгляді даного спору, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену постанові від 04 червня 2018 року у справі № 910/20720/16, що встановлений сторонами у договорі порядок розрахунків не передбачає обов'язкової умови їх підписання для проведення щомісячних оплат. Непідписання сторонами актів здачі-приймання послуг не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку щодо оплати наданих послуг.

Суд також не може визнати обґрунтованими доводи відповідача за первісним позовом стосовно того, що оскільки останній у спірний період паркомісцями не користувався в силу ч. 6 ст. 762 ЦК України наявні підстави для звільнення від плати за договором.

Так, згідно положень ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає.

Визначальною умовою звільнення від орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Відповідно до п. 6.4. Договору зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою до договору, яка набирає чинності з моменту належного оформлення і підписання сторонами, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді.

Зміни в договір укладений між сторонами щодо зменшення ціни внесені не були, і доказів іншого матеріали справи не містять.

Суд вище встановив, що позивач за первісним позовом належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши відповідачу у спірний період право на організацію та експлуатацію фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів, а відповідачем не доведено, що майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, та не надав доказів того, що своєчасно попередив КП "Київтранспарксервіс" про неможливість у спірний період використовувати майно.

До подібного висновку приходив і Верховний Суд у своїй постанові від 11 червня 2018 року у справі № 910/8413/17.

Враховуючи все вище викладене, оскільки відповідачем за первісним позовом порушені договірні зобов'язання у частині своєчасного та в повному обсязі розрахунків за договором, доказів погашення відповідачем заборгованості суду не надано, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 632 040,50 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з відповідача 89 596,86 грн. пені, 125 184,03 грн. інфляційних втрат та 28 223,00 грн. 3 % річних.

Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом у встановлений Договором строк свого обов'язку з оплати вартості плати за експлуатацію фіксованих місць для паркування не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.2 Договору за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п. 3.1. цього Договору, відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок пені та встановлено, що він відповідає як положенням названих норм цивільного законодавства, так і умовам Договору, розрахунок пені є вірним та арифметично правильним, позивачем за первісним позовом вірно визначено період нарахування пені, виходячи з умов договору та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а відповідачем не надано суду свого контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум пені протягом спірного періоду, у зв'язку з чим вимоги позивача за первісним позовом у частині стягнення 89 596,86 грн. пені також підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки фінансових санкцій та встановлено, що вони відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору, розраховані позивачем за первісним позовом суми санкцій не перевищують розрахованих судом сум таких нарахувань, у зв'язку з чим виходячи з заявлених вимог до стягнення з відповідача за первісним позовом також підлягають 125 184,03 грн. інфляційних втрат та 28 223,00 грн. 3 % річних.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідачем за первісним позовом не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем за первісним позовом вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог про визнання п. 1.3. Договору № ДНП-2015-11/21 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 25.11.2015р. недійсним, суд відзначає наступне.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи в частині вимог за зустрічним позовом, суд виходить з того, що угода (як і окремий її пункт) може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ст. ст. 4, 10, 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Пункт 7 статті 180 ГК України визначає, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Стаття 631 ЦК України встановлює строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

При розгляді даного спору, зважаючи на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору та додаткової угоди до нього з погодженням всіх їх умов, які обумовлюються.

Як встановлено судом вище, договір підписано уповноваженими особами сторін та скріплений їхніми печатками, що свідчить про дійсне волевиявлення його сторін щодо викладених в ньому умов та змісту договору в цілому, в тому числі спірного пункту договору.

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом позивач послався на те, що п. 1.3. Договору № ДНП-2015-11/21 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 25.11.2015р. не відповідає приписам ст. 765 ЦК України та ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також звичаям ділового обороту.

Так, згідно ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За приписами ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, і повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна орендаря або інших осіб чи призвести до пошкодження самого майна під час користування ним.

Крім того, позивач за зустрічним позовом вказує на те, що за звичаями ділового обороту передача нерухомого майна в оренду між суб'єктами господарювання здійснюється на підставі відповідного акту приймання-передачі.

Дослідивши зміст оспорюваного позивачем за зустрічним позовом пункт договору, в якому зазначено, що фіксовані місця для паркування вважаються переданими в експлуатацію сторони-2 з моменту набрання чинності Договору, суд не знаходить обставин його невідповідності (суперечності) наведеним позивачем у своєму позові нормам цивільного законодавства.

У даному випадку суд керується положенням ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а також положеннями ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору.

Щодо суперечності оспорюваного пункту договору звичаю ділового обороту, за яким, як вказує позивач за зустрічним позовом, передача нерухомого майна в оренду між суб'єктами господарювання здійснюється на підставі відповідного акту приймання-передачі, суд відзначає, що Цивільний кодекс України передбачає як одну з підстав недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ч. 1 ст. 203 Кодексу щодо змісту правочину, який не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підстав щодо недійсності правочину (його окремої умови) з мотивів його суперечності звичаю ділового обороту законом не передбачено.

Водночас ч. 2 ст. 7 Цивільного кодексу України передбачено, що звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

З урахуванням викладеного, за висновками суду, будь-які неузгодженості (невідповідності, тощо) звичаю з умовами договору, які беззаперечно погоджені при його укладенні, не можуть слугувати підставою для визнання договору (або окремих його умов) недійсними.

Наявність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного пункту договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний пункт договору не суперечать положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що вимоги за первісним позовом у даній справі підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача підлягає 632 040,50 грн. суми основного боргу, 89 596,86 грн. пені, 125 184,03 грн. інфляційних втрат та 28 223,00 грн. 3 % річних, а в задоволенні зустрічного позову належить відмовити за необґрунтованістю.

Сплачений позивачем за первісним позовом судовий збір в розмірі 13 125,67 грн. за подання позовної заяви, у зв'язку з її задоволенням, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Сплачений позивачем за зустрічним позовом судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. за подання зустрічної позовної заяви, у зв'язку з відмовою в її задоволенні, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмайстер Сервіс Юкрейн" (ідентифікаційний код 38979492, місцезнаходження: 02100, м. Київ, вул. Будівельників, буд. 38/14) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (ідентифікаційний код 35210739, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6) 632 040,50 грн. (шістсот тридцять дві тисячі сорок гривень 50 коп.) суми основного боргу, 89 596,86 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість гривень 86 коп.) пені, 125 184,03 грн. (сто двадцять п'ять тисяч сто вісімдесят чотири гривні 03 коп.) інфляційних втрат, 28 223,00 грн. (двадцять вісім тисяч двісті двадцять три гривні 00 коп.) 3% річних та 13 125,67 грн. (тринадцять тисяч сто двадцять п'ять гривень 67 коп.) судового збору.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23.11.2018р.

Суддя С.М. Морозов