Рішення

від 19.11.2018 по справі 607/10913/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.11.2018 Справа №607/10913/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого-судді Братасюка В.М.

за участі секретаря с/з Созанської Т.І.

представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позивач ОСОБА_5 просить суд розділити майно подружжя, шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину - земельної ділянки площею 0,06 га, що в

селі Біла Тернопільського району Тернопільської області, державний акт

серії НОМЕР_5 від 14 лютого 2008 року кадастровий номер

НОМЕР_6; на 1/2 земельної ділянки площею 0,04 га, що в селі Біла Тернопільського району Тернопільської області, державний акт серії НОМЕР_7 виданий 25 березня 2010 року кадастровий номер НОМЕР_8; на 1/2 житлового будинку загальною площею 201,9 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1; на 1/2 легкового автомобіля CHEVROLET AVEO легковий комбі-В, 2006 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, колір синій, об'єм двигуна 1496 см3.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 15 вересня 2007 року по 21 червня 2017 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, за час перебування у шлюбі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ними отримано земельну ділянку площею 0,06 га в с.Біла Тернопільського району Тернопільської області, на вказаній земельній ділянці, спільною працею та за кошти сім'ї було збудовано житловий будинок, крім цього для ведення особистого селянського господарства у приватну власність набуто земельну ділянку площею 0,04 га в с.Біла Тернопільського району Тернопільської області, титульним власником спірного майна є лише ОСОБА_3, проте спірне майно було придбане під час перебування сторін спору в зареєстрованому шлюбі, а тому дане майноє спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частках.

Також зазначає, що у 2014 році для потреб сім'ї було придбано легковий автомобіль CHEVROLET AVEO легковий комбі-В, 2006 року випуску, реєстраційний номер -НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, колір синій, об'єм двигуна 1496 см3, що належить йому на підставі свідоцтва про державну реєстрацію автомобіля серії НОМЕР_9 від 12 червня 2014 року, проте вказаним автомобілем на даний час користується виключно відповідач, тому просить визнати за ним право власності на 1/2 легкового автомобіля CHEVROLET AVEO легковий комбі-В, 2006 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, колір синій, об'єм двигуна 1496 см3.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала та просила задовольнити з зазначених у заяві підстав.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили щодо позовних вимог за безпідставністю, надавши суду мотивований відзив на позов у письмовій формі.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, Суд встановив наступні обставини.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Принцип змагальності відноситься до числа основоположних принципів цивільного процесуального права, дотримання якого створює необхідні передумови для правильного розгляду і вирішення цивільних справ. Принцип змагальності закріплює активність сторін та інших беруть участь у справі осіб у доказової діяльності.

Сторони спору перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.09.2017 року, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.06.2017 року.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно ч.2 ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, окрім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 77,78 ЦПК України), і це є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2011 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.

Як вбачається із копії виписки із рішення 11 Сесії 01 Засідання 05 Скликання Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 28.05.2007 року № 380, громадянці ОСОБА_3 було передано безкоштовно у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, надану із земель житлово-громадської забудови в межах населеного пункту села Біла Тернопільського району Тернопільської області, яка перебувала в користуванні гр. ОСОБА_3.

На підставі вказаного рішення було виготовлено державний акт серії НОМЕР_5 від 14.02.2008 року, земельній ділянці площею 0,06 га, що в селі Біла Тернопільського району Тернопільської області, присвоєно кадастровий номер НОМЕР_6

Таким чином відповідачем ОСОБА_3 було набуто право власності на зазначену земельну ділянку шляхом її приватизації на підставі вище згаданого Рішення ще 28.05.2007 року, тобто до того як вона вступила у шлюбні відносини із позивачем ОСОБА_5 (15.09.2007 року) і в силу п. 1 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, в якому вказано, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею до шлюб, вказане майно не може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Що стосується земельної ділянки площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в с.Біла Тернопільського району Тернопільської області, власником якої відповідно до Державного акту серії НОМЕР_7 від 25.03.2010 року є відповідач ОСОБА_3, судом встановлено, що дана земельна ділянка була також набута останньою шляхом безоплатної приватизації на підставі Рішення 30 Сесії 05 Скликання Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 23.12.2009 року № 1507.

Законом України від 11.01.2011 р. № 2913-VI Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя , який введено в дію з 09.02.2011р., стаття 61 СК була доповнена частиною п 'ятою, згідно якої об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом від 17 травня 2012 p. № 4766-VІ Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка , який набрав чинності з 13.06.2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, знову змінено. Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 ст.57 СК житло та земельна ділянка набуті за час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п'яту ст.61 СК України виключено.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в с.Біла Тернопільського району Тернопільської області, була набута у власність ОСОБА_3 внаслідок приватизації 23.12.2009 року, ще до введення в дію положення Закону України від 11.01.2011 р. № 2913-VI, на цю земельні ділянку не поширюється режим спілної сумісної власності подружжя.

Також суд бере до уваги Постанову Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №2 від 19.03.2010року, зокрема п.18-2, в якій зазначено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

На обґрунтування позовних вимог щодо поділу житлового будинку, загальною площею 201,9 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1, позивач посилається на ту обставину, що подружжям спільною працею та за кошти сім'ї було розпочато будівництво житлового будинку, право власності на спірне майно у відповідача виникло 16.06.2016 року, тобто на час перебування у шлюбі, тому вказане майно також є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна № 85906774 від 26.04.2017 року, державна реєстрація житлового будинку, загальною площею 201,9 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1, дійсно була здійснена 16.06.2016 року, власником будинку значиться ОСОБА_3.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги щодо будинку вважаючи це майно спільною сумісною власністю подружжя, оскільки реєстрація права власності за відповідачкою була здійснена на час існування зареєстрованого шлюбу.

Проте, як вбачається з тексту мотивувальної частини рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.06.2017 року по справі № 607/5415/17, яким розірвано шлюб між сторонами по справі, упродовж тривалого часу - трьох років, сторони разом не проживають, не підтримують подружніх стосунків та не ведуть спільного господарства, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин . Крім того, судом встановлено, що шлюб носив для сторін лише формальний характер, що і слугувало причиною для розірвання шлюбу. Позивач сам наголошував на зазначеному та був ініціатором розірвання шлюбу.

Отже в момент оформлення права власності на житловий будинок, сторони по справі не проживали разом як подружжя та не вели спільне господарство, вказані обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, а тому в силу ч.4 ст.82 ЦК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Відповідно до ч.6 ст.57 Сімейного кодексу України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. При цьому не йдеться про встановлення режиму окремого проживання подружжя на підставі рішення суду, а йдеться про фактичне припинення шлюбних відносин, тобто шлюб не розірвано, але особи не живуть однією сім'єю, проживають в різних місцях, не ведуть спільного господарства, мають кожен власний бюджет.

Важливим в цій ситуації є також і джерело з якого походить вказане майно, а саме його фінансова сторона.

Оскільки, як уже встановлено судом, на час реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірний будинок, сторони спору проживали окремо у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, то режим права спільної сумісної власності на будинок не поширюється.

Для суду є важливим встановлення періоду створення спірного майна, тобто завершення будівництва будинку, для зясування участі в його створенні позивача, адже саме останній не є титульним власником нерухомого майна, і саме на останнього покладається обов'язок доказування обставин власної участі коштами та чи працею у створенні майна.

Достеменно часових меж (періоду) початку й завершення будівництва спірного будинку судом не встановлено, адже ця обставина потребує спеціальних знань експерта, проте стороною відповідача будь яких клопотань про проведення експертизи суду не заявлялося.

Відповідно до довідки №48/Т від 20.03.2018року ОСОБА_5 із 11 жовтня 2007 року по 8 серпня 2014 року проходив службу в Відділі Державної служби охорони при УМВС України Тернопільській області за що відповідно отримував заробітню плату, що підтверджується довідками про доходи №47- 47/7 від 20.03.2018року.

Беручи до уваги розмір заробітної плати позивача ОСОБА_5 в період з 2007 по 2014 роки проводити будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1, за вказані кошти не було можливим, так як дохід був незначним.

В подальшому, як вже встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.06.2017 року по справі № 607/5415/17, сторони разом не проживали та не вели спільного господарства, а отже і будівництво будинку за спільні кошти подружжя не здійснювалося.

Як зазначає сторона відповідача всі грошові кошти, які були вкладені в будівництво житлового будинку та його ремонт були подаровані відповідачеві ОСОБА_3 зі сторони її батьків.

Цю обставину підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9- батьки відповідачки ОСОБА_3, котрі суду показали, що будинок було побудовано за кошти заощаджені ними та подаровані дочці, це приблизно 35 тисяч доларів, позивач та його батьки нічим не допомагали, в 2009 році будинок був збудований , частково відремонтований і на той час ще подружжя їх донька і зять, переїхали проживати в будинок, проте ремонтні роботи здійснювалися до кінця 2016 року.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - батьки позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні суду показали, що ще до одруження дітей було вирішено, що будуть будувати для них будинок, будівництво розпочали після того як був виготовлений план забудови в травні 2008 року, власноручно копали рови під фундамент, разом зі сватами купували арматуру, цеглу, блоки, займались пошуками майстрів по будівництву, проводили водогін, власними силами провели електрику в будинку, загалом будівництво здійснювалося спільними зусиллями. У свідків, з їх показів, було заощаджено 150-200 тисяч гривень, проте конкретної суми та чи взагалі ними кошти передавалися сину з метою спорудження будинку, свідки суду не показали.

Згідно правової позиції від 16.12.2015 року, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15, суд вказав, що статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

час набуття майна;

кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна позиція, також викладена Верховним Судом України в постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16.

Таким чином, з урахуванням винятків із загального правила, що містяться в СК України, зокрема п.3 ч. 1. ст.57 та ч.6 ст.57 Сімейного кодексу України та встановлених обставин справи, Суд приходить до переконання, що хоча право власності на житловий будинок, загальною площею 201,9 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1, було зареєстроване за відповідачем під час офіційного перебування в шлюбі з позивачем, проте подія (реєстрація, і , як наслідок, виникнення права власності) відбулася за час окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При цьому, як встановлено Судом, зі відсутності інших належних, допустимих та достатніх доказів, спірний будинок фактично було збудовано за кошти, подаровані батьками відповідачки, й хоча обов'язок доказування покладається саме на нього - позивач не довів власної фінансово чи власною працею в створенні спірного будинку, а тому на будинок також не може поширюватися режим спільної сумісної власності сторін спору.

Що стосується поділу легкового автомобіля CHEVROLET AVEO 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_9 від 12.06.2014року є позивач ОСОБА_5, сторонами не заперечується, що вказане майно набуте за час шлюбу спільними коштами подружжя, що в свою чергу являється спільною сумісною власністю подружжя.

На сьогоднішній день вказаним автомобілем користується відповідач ОСОБА_3 в інтересах дитини від даного шлюбу ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, так як хлопчик навчається школі, що знаходиться в м.Тернополі, є необхідність у відвідуванні лікаря, що потребує постійного добирання з с.Біла Тернопільського району Тернопільської області в м. Тернопіль.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (частина четверта статті 71 СК України).

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України.

Положення цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із частиною п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зазначена правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 дозволяє чітко встановити критерій та аспекти поділу між подружжям неподільної речі.

Відтак суд приходить до переконання, що спірний автомобіль CHEVROLET AVEO 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя, з огляду на ту обставину, що вказаний автомобіль є неподільною річчю та не може бути реально поділений між сторонами відповідно до їх часток, а жодна із сторін не вчинила дій передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, в силу ч.1 ст. 70 СК України ідеальні частки подружжя в автомобілі слід визнати рівними, без його реального поділу, залишивши автомобіль у спільній часткові власності сторін.

Оскільки сторони спору в судовому засіданні погодилися на ринковій вартості спірного автомобіля в розмірі 90 000 гривен, розподіл судових витрат в частині судового збору слід обрахувати виходячи саме з цієї суми.

Керуючись ст.ст. 4, 12,13, 81, 263, 265,352,354 ЦПК України, ст. 57, 60, 65, 70, 71 Сімейного Кодексу України, суд ,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати, в порядку поділу майна подружися, право власності ОСОБА_5 (АДРЕСА_2 ), на 1/2 ідеальну частку легкового автомобіля Chevrolet Aveo легковий комбі -В, 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_4, залишивши автомобіль у спільній часткові власності з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1).

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_5 (АДРЕСА_2 ) 900 гривень судового збору.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п. 15.5 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня складання повного тексту, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддяВ. М. Братасюк