Рішення

від 26.11.2018 по справі 139/914/18

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/914/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в особі судді Коломійцевої В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Галайковецька сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області, Фермерське господарство Агроуспіх В , про визнання незаконним та скасування розпорядження Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області про визнання незаконним та скасування розпорядження Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 27.02.1992 йому на підставі рішення виконкому районної Ради народних депутатів Мурованокуриловецького району Вінницької області надано у довічне успадковане володіння 15,57 га землі в межах згідно з планом землеволодіння. 15.11.1996 йому видано відповідний державний акт на право постійного користування землею. 30.10.2002 він заснував СФГ Регіна , яке припинене відповідно до постанови Господарського суду Вінницької області 02.11.2006. У 2017 році йому стало відомо, що 22.05.2007 розпорядженням Мурованокуриловецької РДА на підставі клопотання Мурованокуриловецького відділення Барської міжрайонної державної податкової інспекції та постанови Господарського суду № 2/422-06. було вилучено земельну ділянку на право постійного користування землею СФГ Регіна на території Галайковецької сільської ради. В травні 2018 року йому відповідачем відмовлено у скасуванні вказаного розпорядження тому за захистом своїх прав він звернувся до суду та просив поновити процесуальний строк звернення до суду, визнати незаконним та скасувати дане розпорядження, а також визнати незаконним рішення відповідача щодо вилучення земельної ділянки загальної площею 15,57 га на території Галайковецької сільської ради та визнати незаконним скасування державного акту ВН-ІV № 0014 на право постійного користування землею виданого громадянину України від 12.11.1996.

Ухвалою від 27.09.2018 уточнену позовну заяву позивача (а.с. 33-40) було прийнято до розгляду судом та відкрито провадження у справі. Розгляд проводиться в спрощеному позовному провадженні без виклику осіб.

Ухвалою від 10.10.2018 судом залучено для участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Галайковецьку сільську раду Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Ухвалою від 16.10.2018 судом залучено для участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Фермерське господарство Агроуспіх В керівником якого є ОСОБА_2.

Відповідач копію ухвали від 27.09.2018 та доданих до неї матеріалів отримав 27.09.2018 (а.с. 45). 12.10.2018 до суду надійшов відзив, який також 11.10.2018 було направлено позивачу (а.с. 50), у якому відповідач проти позову заперечив. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що підставою для прийняття спірного розпорядження було клопотання Мурованокуриловецького відділення Барської МДПІ про припинення права користування зазначеними земельними ділянками відповідно до п. д ст. 141 ЗК України (систематична несплата земельного податку або орендної плати), а також в зв'язку із зняттям з державної реєстрації фермерського господарства. Окрім того, Законом України № 2059-ІV від 06.10.2004 були внесені зміни до ч. 2 ст. 92 ЗК України, яка регулює питання набуття права постійного користування земельними ділянками. Відповідно до внесених змін, громадяни та фермерські господарства були позбавлені права набуття земельних ділянок на праві постійного користування. В зв'язку з цим були також внесені зміни до абз. 1 п. 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України, згідно яких громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Також, відповідач просив застосувати до позовної заяви ОСОБА_1 строк позовної давності (а.с. 48-49).

Ухвалою суду від 16.10.2018 зобов'язано відповідача надіслати третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Галайковецькій сільській раді Мурованокуриловецького району Вінницької області копію надісланого до суду відзиву та усіх доданих до нього доказів.

На виконання вказаної ухвали відповідач 22.10.2018 надіслав електронною поштою третій особі - Галайковецькій сільській раді, відзив та усі додані до нього докази (а.с. 67).

Позивач відзив отримав 12.10.2018 (а.с. 50, 83). 22.10.2018 надав суду та направив іншим учасникам справи (а.с. 65) відповідь на відзив, у якому вказав, що відповідач, посилаючись на абз. 1 п. 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України не врахував Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 згідно якого, раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб. Щодо строку звернення до суду за захистом прав та законних інтересів ОСОБА_1 просив врахувати, що після винесення постанови Господарського суду Вінницької області у справі № 2/422-06, яким було припинено юридичну особу - селянсько-фермерське господарство Регіна у нього значно погіршилось здоров'я. Так, через постійне лікування (з 2010 року встановлено безтермінову третю групу інвалідності) та через матеріальні труднощі він не використовував земельну ділянку для вирощування зернових культур, однак і добровільної відмови від права на земельну ділянку він не надавав. Лише в 2017 році йому стало відомо, що 22.05.2007 розпорядженням Мурованокуриловецької РДА у нього було вилучено земельну ділянку, у зв'язку з чим він не міг знати, що його права порушуються, оскільки оригінал державного акту на право постійного користування землею досі знаходиться у нього, згоди на вилучення земельної ділянки він не надавав, а судовий розгляд цього питання не проводився. Жодного оприлюднення з боку Мурованокуриловецької РДА в порядку, передбаченому Законом України Про доступ до публічної інформації не було (а.с. 62-63).

Відповідач відповідь на відзив отримав 22.10.2018 (а.с. 65, 86). 31.10.2018 надав суду та надіслав іншим учасникам справи (а.с. 79-80) заперечення у яких зазначив, що відповідно до положень Закону України Про селянське (фермерське) господарство , який діяв на момент реєстрації СФГ Регіна , з селянських (фермерських) господарств щорічно справляється плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. Статтею 96 ЗК України, також передбачено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Аналогічні положення містить і Закон України Про плату за землю в редакції чинній на час винесення оспорюваного розпорядження. Крім того, відповідно до вказаного закону, несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками. Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності самостійно обчислювали суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року повинні були подавати відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік. Оскаржуване розпорядження було винесено на підставі клопотання Мурованокуриловецького відділення Барської МДПІ, яке надати не має можливості, оскільки такі документи, відповідно до номенклатури справ, не є постійного зберігання і зберігаються 5 років. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1, як землекористувач, а в подальшому і СФГ Регіна , зобов'язані були щорічного подавати податкову декларацію на підставі якої самостійно обраховувати та сплачувати земельний податок за користування наданою для ведення селянського (фермерського) господарства земельною ділянкою. Тому твердження позивача про те, що він не міг знати про припинення права постійного користування земельною ділянкою є безпідставним, так як з 2006 року не використовував надану у користування земельну ділянку, не подавав до податкового органу щорічну податкову декларацію та не сплачував земельний податок відповідно до діючого на той момент законодавства, що підтверджується рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.11.2006. Норма, на яку посилається позивач у відповіді на відзив, щодо оприлюднення розпоряджень голови місцевої РДА в порядку, передбаченому Законом України Про доступ до публічної інформації , була включена до Типового регламенту місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою КМУ від 11.12.199 № 2263, згідно постанови КМУ від 27.05.2015 № 34 (після прийняття оскаржуваного розпорядження). Окрім того, розпорядження голови РДА № 206 від 22.05.2007 не є розпорядженням, яке має загальний характер і стосується прав та обов'язків невизначеного кола громадян, тому не підлягає обов'язковому оприлюдненню. Також, відомості щодо надання оскаржуваної земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 до РДА надав сам позивач при зверненні до РДА та Адміністрації Президента України. При зверненні до Адміністрації Президента України ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в червні 2018 року із заявою про повернення земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, яка була направлена для розгляду до Мурованокуриловецької РДА, до заяви було додано довідку Галайковецької сільської ради № 670 від 26.09.2017, де зазначено про передачу в користування оспорюваної земельної ділянки ОСОБА_2 відповідно до договору оренди від 07.05.2015 (копія даної довідки подана до суду як доказ для підтвердження наданих у відзиві пояснень). У зв'язку з цим відповідач просив застосувати строк позовної давності до позовної заяви ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні його позовної заяви (а.с. 75-76).

Третя особа Галайковецька сільська рада, копію ухвали від 10.10.2018 (а.с. 46) отримала 20.10.2018(а.с. 74), а копії позовної заяви та доданих до неї документів, які були надіслані їй позивачем 11.10.2018 (а.с. 52), отримала 23.10.2018 (а.с. 52, 84). Письмових пояснень до суду не надала. 17.10.2018 від неї надійшла заява у якій її представник просив справу розглянути у їх відсутності, думки щодо вирішення спору не зазначив (а.с. 57). Жодних пояснень на заяви по суті справи, які були отримані третьою особою 22.10.2018, 25.10.2018, та 30.10.2018 (а.с. 65, 87, 73, 80) суду надано не було.

Третя особа ФГ Агроуспіх В копію ухвали від 16.10.2018 (а.с. 54) отримало 19.10.2018 (а.с. 82), а копії позовної заяви та доданих до неї документів, які були надіслані йому позивачем 19.10.2018, отримало 22.10.2018 (а.с. 60, 88). Письмових пояснень до суду не надало.

Жодних пояснень на відповідь на відзив, яка була отримана третьою особою 22.10.2018 (а.с. 65, 85) суду надано не було.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що 12 травня 1992 року ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому районної Ради народних депутатів Мурованокуриловецького району Вінницької області від 27 лютого 1992 року видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, а саме земельної ділянки площею 15,57 га в межах згідно з планом землеволодіння. Вказану землю позивачу було надано для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с. 12-14).

12 листопада 1996 року на вказану земельну ділянку, яка знаходиться на території Галайковецької сільської ради видано Державний акт на право постійного користування землею серії ВН-ІV № 0014 (а.с. 15).

ОСОБА_1 з 15.12.2006 по 20.12.2011 був засновником та керівником СФГ Регіна , яке припинене на підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 22.11.2006 №2/422-06 (а.с. 22-24, 26-27).

22 травня 2007 року головою Мурованокуриловецької районної державної адміністрації винесено розпорядження № 206 на підставі клопотання Мурованокуриловецького відділення Барської міжрайонної державної податкової інспекції та постанови Господарського суду Вінницької області від 22.11.2006 про припинення права користування земельної ділянки СФГ Регіна (голова - ОСОБА_1Ф.), яким припинено право постійного користування землею СФГ Регіна на території Галайковецької сільської ради загальною площею 15,57 га. Вилучену земельну ділянку вирішено перевести до земель запасу Галайковецької сільської ради, а державний акт на право постійного користування ВН-ІV № 0014 від 14.11.1996 зареєстрований за № 14, вважати таким, що втратив чинність (а.с. 18).

Відповідно до ст. 141 ЗК України (в редакції чинній на час винесення спірного розпорядження 22.05.2007), підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно ч.ч.3,4 ст.142 ЗК України (в редакції станом на 22.05.2007) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 5, 10 ст. 149 ЗК України (в редакції станом на 22.05.2007), земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Як вбачається з оскаржуваного розпорядження, воно було винесене на підставі п. д ст. 141 ЗК України, у зв'язку із систематичною несплатою СФГ Регіна земельного податку, а також згідно постанови Господарського суду Вінницької області від 22.11.2006.

Відповідно до довідки ГУ ДФС у Вінницькій області від 27.08.2018, інформація про заборгованість платника податків СФГ Регіна (ЄДРПОУ 20086593) з податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом 2005-2006 років згідно наявних баз даних станом на 27.08.2018 відсутня (а.с. 20).

Відповідно до повідомлення Мурованокуриловецького відділення Барської МДПІ від 04.09.2006 заборгованість по податках та платежах СФГ Регіна (ЖДРПОУ 20086593) відсутня (а.с. 21).

З відповіді Мурованокуриловецької РДА № 01-13/2069 від 04.09.2018 слідує, що будь-які клопотання Мурованокуриловецького відділення Барської МДПІ до розпорядження від 22.05.2007 № 206 щодо вилучення земельної ділянки наданої СФГ Регіна , у неї відсутні (а.с. 19).

До архівного відділу Мурованокуриловецької РДА вказані документи також не надходили (а.с. 16).

Разом з тим, з наданої самим же позивачем постанови Господарського суду Вінницької області № 2/422-06 від 02 листопада 2006 року встановлено, що СФГ Регіна не звітує перед податковим органом з 2004 року по 2006 рік, про що свідчила довідка видана відділом оподаткування юридичних осіб № 1613/15-118 від 01.09.2006 (а.с. 26-27).

Судом враховано, що вказану постанову не можна розцінювати як судове рішення в контексті ст. 82 ЦПК України, оскільки вона отримана позивачем з Єдиного державного реєстру судових рішень, не містить підпису і відмітки про набрання нею законної сили. Тому вказаний доказ суд оцінює як письмовий доказ, який не оспорюється сторонами та іншими учасниками справи, жодним чином не суперечить іншим матеріалам справи, підтверджується ОСОБА_5 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 22-24) і щодо якого у суду відсутні сумніви у його належності, допустимості або достовірності.

Відповідно до положень ст.ст. 13-14 Закону України Про плату за землю , який був чинний на час виникнення та існування спірних правовідносин, підставою для нарахування земельного податку були дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) зобов'язані були самостійно обчислювати суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подавати відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Отже, в даному випадку, суд вважає, що позивач дійсно з 2004 по 2006 рік самостійно не обчислював суми земельного податку та не подавав відповідних декларацій з вказаними розрахунками податковому органу, а тому і не міг його сплачувати. Довідка ГУ ДФС у Вінницькій області від 27.08.2018 та повідомлення Мурованокуриловецького відділення Барської МДПІ від 04.09.2006 вказаної обставини не спростовують, оскільки за відсутності в контролюючого органу зазначеної вище декларації про суму земельного податку належного до сплати, останній не міг самостійно визначати та нараховувати суму боргу, а отже, і відображати заборгованість у своїх реєстрах.

Тому, суд вважає доведеним факт несплати земельного податку ФГ Регіна , головою якого являвся позивач, за період з 01.01.2004 по 2006 рік.

Посилання ж відповідача у відзиві на ту обставину, що спірне розпорядження було винесене, в тому числі, у зв'язку із зняттям з державної реєстрації фермерського господарства, є безпідставним, оскільки на момент його винесення, СФГ Регіна ще не було припинене.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 111 ЦК України (в редакції чинній на час винесення спірного розпорядження 22.05.2007), юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як вбачається з наданого позивачем ОСОБА_5 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вказаний запис щодо СФГ Регіна було внесено до реєстру 20.12.2011 за номером 11591720003000207 (а.с. 23).

Однак, незважаючи на встановлену судом вище обставину тривалої несплати позивачем земельного податку, суд погоджується з ним в тому, що позбавлення особи права користування земельною ділянкою у позасудовому порядку можливе лише за наявності її добровільної згоди на це.

Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ № 7 від 16.04.2004, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Суду не надано жодних доказів того, що Мурованокуриловецькою РДА була отримана згода позивача на припинення його права на користування земельною ділянкою. При цьому, відсутність такої згоди жодним чином не заперечувалася відповідачем.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21 лютого 1986 року в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Серков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В даному випадку, суду не надано жодного доказу, що втручання держави в особі Мурованокуриловецької РДА у володіння земельною ділянкою ОСОБА_1 відповідає хоча б одному із наведених вище критеріїв сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном.

Посилання відповідача на зміну законодавства, яке регулює питання набуття права постійного користування земельними ділянками, не може бути взяте судом до уваги, оскільки, по-перше, оскаржуване розпорядження не містить вказаної обставини як підстави для позбавлення ОСОБА_1 права користування землею, по-друге, вказана підстава не входить до переліку, наведеного у ст.ст. 141, 143 ЗК України, який є вичерпним та розширювальному тлумаченню не підлягає, по-третє, суд погоджується з позивачем у тому, що документи, якими посвідчено право постійного користування земельною ділянкою, видані відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсними та залишаються чинними.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спірне розпорядження та процедура його винесення суперечать вимогам чинного законодавства.

Щодо питання застосування у даному спорі строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 256-257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа № 6-2469цс16).

Судом встановлено, що спірне розпорядження було винесено 22.05.2007. Відповідач звернувся до суду з вказаним позовом 21.09.2018.

При цьому, в позовній заяві позивачем зазначено про те, що йому лише у 2017 році стало відомо, що 22.05.2007 вказаним розпорядженням було вилучено земельну ділянку, яка перебувала у його користуванні.

Одночасно позивачем заявлено клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду.

Таким чином, суду слід вирішити чи пропущено ОСОБА_1 строк позовної давності, і якщо так, то чи підлягає він поновленню.

Так, заявлені у відзиві та запереченні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1, мотивовані посиланням на ст. 15 Закону України Про фермерське господарство , ст. 96 ЗК України, Закон України Про плату за землю , Закон України Про селянське (фермерське) господарство , а також тим, що земельна ділянка з 07.05.2015 перебуває в користуванні інших осіб, про що позивач повинен був знати, однак він протягом десяти років не цікавився долею наданої йому у користування землі та не забезпечував її використання за цільовим призначенням.

В даному випадку, суд погоджується з відповідачем у тому, що ОСОБА_1, володіючи правом постійного користування земельної ділянки, зобов'язаний був виконувати вимоги ст.ст. 13-14 Закону України Про плату за землю (в редакції, що діяла на час винесення спірного розпорядження) щодо самостійного обчислення суми земельного податку та подавати відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Як встановлено судом, позивач вказаного обов'язку з 2004 року не виконував. У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1, починаючи з 01 лютого 2008 року (кінцевий строк подачі декларації, встановлений ст.ст. 13-14 Закону України Про плату за землю в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) безперечно міг би дізнатися про порушення своїх прав, якби дотримувався вимог закону щодо своєчасного подання податкової звітності.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк позовної давності.

При цьому, виконання чи невиконання відповідачем вимог Закону України Про доступ до публічної інформації про що звертав увагу позивач у відповіді на відзив, для вирішення цієї справи жодного значення не має, оскільки ОСОБА_1 строк позовної давності було пропущено у зв'язку із невиконанням ним своїх же обов'язків, про що було зазначено вище.

Однак, суду слід також вирішити чи є причини його пропуску поважними, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, своє клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду позивач мотивував тим, що він не має юридичної освіти та не знає особливостей законодавства, у зв'язку з чим не міг знати, що його права порушуються. Тобто, йому не було відомо, що розпорядженням Мурованокуриловецької РДА вилучено земельну ділянку загальною площею 15,57 га та визнано належний йому державний акт на право постійного користування нею, таким, що втратив чинність, оскільки оригінал даного державного акту досі знаходиться у нього, згоди на вилучення земельної ділянки він не надавав, а судовий розгляд цього питання не проводився.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності можуть бути віднесені обставини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами та такі що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

В даному випадку, суд вважає, що зазначені ОСОБА_1 обставини такими причинами не являються.

Судом узято до уваги ту обставину, що позивачу з 17.03.2010 встановлено третю групу інвалідності і він потребує постійного медикаментозного лікування (а.с. 64-65). Вказане, на думку суду, у певній мірі обмежує його життєдіяльність, в тому числі і щодо захисту своїх порушених прав. Однак, знову ж таки, вказана обставина не перешкодила позивачеві звернутися до суду за захистом своїх прав у 2018 році, в тому числі, шляхом використання свого права на правову допомогу. Інших же доказів неможливості звернення до суду починаючи з 01.02.2008 року позивачем суду надано не було. А відтак, його клопотання про поновлення строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 в заявлених ним межах.

Щодо вирішення питання про судові витрати, суд виходить з наступного.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в сумі 711 грн (а.с. 1).

В даному випадку, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі більшій, ніж це передбачено законом. Зокрема, до сплати йому належало 704 грн 80 коп. Однак, жодних клопотань про повернення йому зайво сплачених коштів в сумі 711 - 704,80 = 6 грн 20 коп. позивач суду не заявляв.

Доказів понесення будь-яких судових витрат відповідачем та третіми особами суду надано не було.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13-14 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 141, 149 ЗК України (в редакції станом на 22.05.2007), ст.ст. 21, 111 (в редакції станом на 22.05.2007), 256-267 ЦК України, ст.ст. 13-14 Закону України Про плату за землю (в редакції станом на 22.05.2007), ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Галайковецька сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області, Фермерське господарство Агроуспіх В , про визнання незаконним та скасування розпорядження Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: Мурованокуриловецька районна державна адміністрація Вінницької області, код ЄДРПОУ 04051069, місцезнаходження: Вінницька область, смт Муровані Курилівці, вул. Соборна, 74.

Третя особа-1: Галайковецька сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області, код ЄДРПОУ 04326922, місцезнаходження: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, с. Галайківці, вул. Центральна, 14.

Третя особа-2: Фермерське господарство Агроуспіх В , код ЄДРПОУ 39794607, місцезнаходження: Вінницька область, смт Муровані Курилівці, вул. Жовтнева, 75А.

Рішення складено 26.11.2018.

Суддя: